Економічний енциклопедичний словник

Прав власності теорії — висунуті західними вченими концепції власності, які обґрунтовують виконання соціальних функцій приватною власністю (розподіл влади в суспільстві та економіці тощо), обмеження прав приватного власника, їх розсіювання серед дрібних акціонерів, менеджерів, найманих працівників (у разі здійснення ними прав управління підприємством). У західній науковій літературі власність розглядається під кутом зору різних галузей права, зумовлює різні права власності. Зокрема, розрізняють цивільно-, конституційно- і господарсько-правове поняття власності, а право власності розглядається з огляду на соціальну функцію. Така функція передбачає обмеження прав власника соціальними інтересами, використання її з метою досягнення загального добробуту. Наприклад, у ст. 14 Конституції ФРН 1949 стверджується, що власність зобов'язує, аби вживання її рівночасно служило добробутові всіх. Конституційний суд цієї країни охарактеризував цей принцип як відмову від такої системи власності, за якої індивідуальний інтерес має безперечну перевагу над інтересами суспільства. Соціальну функцію приватної власності прихильники П.в.т. вбачають у прямому та опосередкованому втручанні держави в межах правового регулювання економічної діяльності, у праві робітників і службовців на участь в управлінні підприємствами, в обмеженні права власності окремої особи через оподаткування, розробці планів і прогнозів державного регулювання та ін. З цією метою розвивається саме поняття "власність". Так, у цивільному праві право власності розглядається як відношення людина — річ, а власність — як найбільш усеохоплююче право панування над річчю, що його допускає правопорядок. Німецький учений К. Ларенс характеризує зміст права власності як повноваження власника володіти, користуватися річчю, переробляти, вживати її або передавати право власності комусь іншому. На думку В. Фрідмена, права користування, рентні зобов'язання, іпотеки тощо зумовлені "розщепленням" права власності і надають їх носіям таку ж владу, як і повне право власності. Погляди сучасних західних науковців щодо поняття власності спираються на римське право, тлумачення цієї категорії економістами і філософами XIX ст. (див. Власності теорії то концепції). Окремі західні вчені (Р. Герцог, Г. Дюрінг та ін.) під власністю розуміють не лише речові права (у т.ч. володіння річчю), а й права на нематеріальні блага, привласнення, права власників акцій, права, пов'язані з участю в кооперативах, права майнового найму, оренди та ін. Інші теоретики розглядають власність як певний комплекс правомочностей і функцій, що постійно змінюються. Водночас робляться спроби ототожнити власність на різні речі, що відіграють неоднакову роль у процесі відтворення. Зокрема, ототожнюється власність підприємця на засоби виробництва з власністю найманого працівника на побутові речі (наприклад, телевізор, відеомагнітофон), з володінням однією або кількома дрібними акціями найманим працівником. Такий підхід є антинауковим і антиісторичним, оскільки відтворює метафізичні тлумачення сутності капіталу як засобів виробництва (див. Капітал). Г.Демсец стверджує, що не річ сама по собі є власністю, а "пучок, чи частина, прав з використання речі" (що означає ігнорування економічного та інших аспектів власності); повний "пучок" прав власності з 11 елементів запропонував А.Оноре (див. Власність юридична), а різних комбінацій прав, на думку Л.Беккера, існує понад 1,5 тис. Різні концепції прав власності пов'язані з розвитком корпорацій (див. Теорії та концепції корпорацій). Апологетичний зміст властивий концепції загально-соціальних функцій приватної власності, згідно з якою приватна власність здійснює розподіл влади в суспільстві та економіці, гарантує рівність і свободу особи. Ці функції спроможний виконати реальний плюралізм форм власності, насамперед домінування колективно-трудових її форм. Одним із варіантів П.в.т. є концепція фірми, в якій фірма розглядається не як єдиний суб'єкт, а як певна сукупність суб'єктів (власників, управляючих і працівників), що мають власні інтереси й об'єднуються у фірму на основі контрактних відносин, а також як коаліція (асоціація) різних факторів (праці, капіталу, підприємництва та ін.). Фірма при цьому характеризується як єдина команда, у якій внесок кожного чинника у кінцевий продукт праці важко обчислити. Негативний наслідок такої роботи — намагання окремих чинників ухилитися від максимальних витрат зусиль. У концепції фірми та корпорації робиться спроба замаскувати відчуженість найманих працівників від засобів виробництва, яка лише частково долається розподілом частки акцій серед робітників і службовців, їхньою участю в управлінні компанією. Бездоказовими є наміри прихильників П.в.т. пояснити нижчу ефективність кооперативної власності участю найманих працівників в управлінні підприємством та іншими прогресивними явищами і процесами (див. Власності теорії та концепції).



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити