Економічний енциклопедичний словник

Приватизація формаційна — перехід державної (в т.ч. муніципальної) власності на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, об'єкти інтелектуальної власності тощо у приватну власність — в руки окремої особи, максимум — у сімейну власність у різних суспільно-економічних формаціях. Уперше П.ф. здійснено за рабовласницького ладу. Зокрема, в Італії державна власність переходила у володіння сенаторів (нобілів), державну землю купували й отримували вершники (багачі, які займалися торгівлею, відкупами, лихварством). За феодалізму державна земля (належала короні) передавалася феодалам у довічне користування за збереження суверенного права за монархом. У період первісного нагромадження капіталу в Англії відбувалося масове розкрадання державного майна, державні землі захоплювали у приватну власність, продавали за заниженими цінами. На нижчій стадії розвитку капіталізму державні землі було роздано безкоштовно або за мізерну плату капіталістам. Після війни за незалежність під час освоєння Заходу державний земельний фонд США значно зріс і становив 75% орної землі. Акт про гомстеди (земельні ділянки) 1862 надавав право кожному громадянину країни після сплати 10 дол. реєстраційного збору право на 160 акрів землі (1 акр = 0,4 га). З 1850 по 1871 залізничні компанії отримали безкоштовно бл. 180 млн акрів землі. На вищій стадії розвитку капіталізму (перед і під час першої та другої світових війн) масштаби державної власності за рахунок державного будівництва значно зросли. Зокрема, у США наприкінці другої світової війни державі належала вся атомна промисловість, 96% виробництва синтетичного каучуку, 90% — металічного магнію, 71% виробництва літаків і моторів, завод чорної та кольорової металургії, теплові й гідроелектростанції, заводи з виготовлення зброї, суднобудівні верфі, нафтотрубопроводи, паперові фабрики, друковані та інші об'єкти. Наприкінці 70-х — у 80-х XX ст. у деяких розвинених країнах реалізовано програму роздержавлення і приватизації (в окремих вона переривалася націоналізацією) деяких галузей промисловості, підприємств, банківської сфери, яка передбачала перехід у недержавну власність електроенергетичних систем, аеропортів, нафтопромислів, залізниць, закладів охорони здоров'я. Аналогічна програма в Японії була спрямована на продаж акцій державних компаній залізничного транспорту, авіаліній, тютюнової промисловості, телефонно-телеграфного зв'язку. Проте основними покупцями акцій стали фінансові інститути. Так, на розпродажі державної власності нажилися англійські банки, фінансові інститути Сіті "заробили" на цій операції 2 млрд фунтів стерлінгів, оскільки уряд продавав державне майно за демпінговими цінами. У Франції за 1986—1988 (перша хвиля роздержавлення і приватизації) в недержавні форми власності перейшло 14 великих промислових, банківських і фінансових груп. Друга хвиля цього процесу, внаслідок якої у недержавні форми власності перейшла більшість підприємств ринкового сектору економіки, розпочалась 1993. Зокрема, 1994 продано французький нафтовий концерн "Ельфакітер", 1996 — компанію "Томпсон" (сфера електроніки), а наприкінці 90-х XX ст. роздержавлено підприємства громадського користування. Загалом з 1994 по 1999 за рахунок роздержавлення і приватизації в бюджет Франції надійшло понад 35 млрд дол., Великобританії — 20, Італії — майже 15, Швеції — 10, Німеччини — 8 млрд дол. Ці процеси всебічно і безпосередньо контролювались державою: ретельно вибирався механізм роздержавлення, визначалась структура капіталу роздержавлених підприємств, тобто склад основних учасників і частка акцій, яка їм належить тощо, з метою недопущення втрати державою найважливіших важелів контролю за діяльністю роздержавлених корпорацій, передусім у стратегічно важливих галузях економіки, пов'язаних з інформаційними технологіями (напр.,аерокосмічною та електронною). Найважливішими засобами контролю були: зосередження в руках держави "золотої акції", яка не підлягала продажу впродовж п'ятирічного періоду; виключне право держави в управлінні такими корпораціями; призначення двох членів адміністративної ради, які мали право вето на продаж акцій; запровадження 20 % порога для іноземних інвесторів; створення груп постійних акціонерів, які зобов'язувалися не продавати свою частку акцій упродовж певного періоду (на кожного з них припадає 0,5—5% капіталу корпорації, а вся група може володіти до 30% сукупного акціонерного капіталу). Комплекс цих заходів дав змогу державі за меншої частки власності на засоби виробництва посилити пряме втручання на розвиток роздержавлених, у т.ч. приватизованих підприємств, захистити техніко-економічну незалежність, а отже, економічну незалежність країни. Важливо й те, що основна частина державних наукомістких компаній набула статусу національних акціонерних товариств, в яких основним акціонером залишається держава, що дає змогу їм діяти на основі принципів комерційного розрахунку. Унаслідок зняття 20%-го порога для іноземних інвесторів із країн ЄС наприкінці 90-х XX ст. частка таких інвесторів у капіталі багатьох роздержавлених компаній досягла 50%. У результаті роздержавлення широкі верстви населення не отримують товари та послуги від державних підприємств за відносно дешевими цінами. Крім того, уряду доведеться підвищити податки і державні позики, допомоги у разі безробіття. Уряди розвинених країн роздержавлюють, у т.ч. приватизують передусім прибуткові і рентабельні підприємства, що суперечить офіційно проголошеним завданням такої політики — подоланню збитковості державних підприємств, підвищенню їх рентабельності. Водночас після приватизації державних підприємств їм дозволялося вкладати кошти у прибутковіші сфери діяльності. На національні особливості одержавлення засобів виробництва істотно впливають партії (чи партія), що перебувають при владі, а також масові рухи. Загалом роздержавлення і приватизація у розвинених країнах має переваги і недоліки. Перевагами є: 1) послаблення адміністративно-командних методів управління державними підприємствами; 2) поглиблення демократизації власності внаслідок концентрації частини акцій у найманих працівників; підвищення рентабельності таких підприємств, в т.ч. шляхом їх демонополізації, як в атомній енергетиці США. До недоліків відносять: 1) позбавлення населення можливості отримувати товари та послуги з державного сектору за відносно дешевими цінами; 2) зростання безробіття внаслідок раціоналізації державних компаній; 3) продаж державної власності за зниженими цінами; 4) приватизація прибуткових підприємств, що суперечило офіційно оголошеній меті оздоровити збитковий державний сектор; 5) монополізація більшої частини державної власності у руках фінансового капіталу; 6) підвищення цін на товари та послуги підприємств державного сектору та їх наступне певне зниження у разі демонополізації.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.