Економічний енциклопедичний словник

Регулювання розподілу доходів — сукупність економічних, правових та адміністративних форм і засобів впливу держави та наддержавних органів на розподіл (в т.ч. перерозподіл) доходів між різними соціальними групами та верствами населення. Державне та наддержавне Р.р.д. зумовлене низкою причин, які призводять до поглиблення диференціації в доходах населення, зокрема викликають необхідність перерозподілу національного доходу. До таких причин у контексті політекономічного аналізу належать:

1) приватна капіталістична власність та оснований на ній механізм вільної ринкової конкуренції, які поглиблюють диференціацію доходів. Так, американський економіст Джеймс Тобін визнає, що "ринковий капіталізм породжує більше нерівності, ніж узгоджується з демократичними цінностями. Тому перерозподіл за допомогою державної скарбниці стає необхідним";

2) колективна капіталістична власність та оснований на ній механізм монополістичної (в т.ч. олігополістичної) конкуренції, зокрема механізм встановлення монопольно високих і монопольно низьких цін; 3) про- монополістичний характер розвитку державної власності на засоби виробництва, який призводить до "перекачування" частини додаткової вартості із державного сектору у недержавний; 4) брак високопрогресивної шкали оподаткування доходів; 5) значний розвиток тіньової економіки; 6) інфляційні процеси в економіці, які найпомітніше негативно впливають на доходи бідних верств населення; 7) наявність економічних криз в економіці, масового безробіття; 8) необхідність дотримання оптимального співвідношення між ефективністю суспільного виробництва і певною справедливістю економічної системи, порушення якого або загострює соціально-економічні суперечності, або призводить до послаблення стимулів до праці; 9) діяльність іноземних компаній, передусім ТНК, на території країни, які "викачують" значну частку прибутків. Навіть в Україні, де така діяльність ще незначна, іноземні компанії привласнюють прибутки у десятки разів більші за їхню частку в активах спільних підприємств. Найважливіший вплив на розподіл доходів чинить держава, яка використовує сукупність форм і методів впливу на рух ВВП ( у т.ч. національний дохід), на рівень трудових доходів, передусім, заробітної плати, з одного боку, та нетрудових доходів, насамперед, прибутку, ренти і відсотка — з другого. Основними напрямами такого регулювання є політика доходів і соціальний захист (див. Захист соціальний; Соціальна політика). До найважливіших методів державного регулювання доходів належать важелі бюджетного (у т.ч. податкового) регулювання, кредитного, цінового, регіонального, інвестиційного тощо. Своєю чергою, політика доходів здійснюється у таких формах: 1) рекомендаційне обмеження темпів зростання номінальної заробітної плати; 2) заморожування зарплати. Ця форма використовується за умов галопуючої інфляції; 3) запровадження державою лімітів на збільшення номінальної заробітної плати. Компанії можуть порушувати ці ліміти лише з дозволу спеціальних арбітражних органів за умови досягнення високих темпів зростання продуктивності праці;

4) індексація, тобто підвищення номінальної заробітної плати відповідно до зростання цін; 5) запровадження лімітів приросту заробітної плати, за перевищення яких компанія сплачує більші податки і, навпаки; 6) стимулювання темпів зростання заробітної плати у поєднанні зі встановленням обмежень на зростання цін, прибутків компанії. Основними суб'єктами політики доходів є держава, підприємці та профспілки. Політика доходів активно використовувалась у розвинених країнах світу у 50-х і 70-х XX ст. Для неї було властиве заморожування зарплати, темпів її зростання та інші форми за відсутності належного контролю за зростанням цін і прибутків корпорацій. Це призводило до значного відставання реальної заробітної плати від темпів зростання продуктивності праці. Наддержавне Р.р.д. здійснюється передусім за допомогою різних форм економічної (податкової, цінової, бюджетної, кредитної та ін.) та соціальної політики. Так, прийняття 10 нових членів ЄС 2004 обійдеться бюджету ЄС до 2008 у 80 млрд євро, в т.ч. 16 млрд — на реалізацію сільськогосподарської політики, 47 млрд євро — на фінансування через структурні фонди. Такі витрати сприятимуть певному вирівнюванню доходів населення між найбільш розвиненими і слаборозвиненими країнами ЄС на користь останніх.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити