Розв’язання вправ та завдань до підручника «АНГЛІЙСЬКА МОВА» 8 клас А. М. Несвіт (8-й рік навчання) - 2016 рік

READER

P. 155.

Як я був редактором аграрної газети

(Марк Твен)

У мене були сумніви, коли я давав згоду на те, щоб стати редактором аграрної газети. Та мені були потрібні гроші. Постійний редактор газети збирався у відпустку, тож я прийняв його пропозицію і його місце.

Я залюбки ретельно працював весь тиждень. Новий номер відправили до друкарні, і я чекав на день виходу газети з надією, що моє старання помітять. Коли я вийшов із кабінету, група чоловіків і хлопчаків, що стояли біля сходів, розступилася, і я почув, як дехто з них казав: «Це він!»

Мені, звичайно, було приємно бачити їхню увагу. Наступного ранку я побачив біля сходів схожу групу людей, що стояли тут і там, і далі вулицею, з цікавістю розглядаючи мене. Я почув, як хтось сказав: «Поглянь на його очі!» Мені, звичайно, було приємно.

Я піднявся короткими сходами і, підійшовши до дверей, почув веселі голоси і дзвінкий сміх; та коли я відчинив двері, я побачив, як двоє молодих людей вистрибнули на вулицю зі страшенним гуркотом. Я здивувався.

Десь за півгодини потому увійшов літній джентльмен. Його обличчя було приємним, але якимось суворим. На моє запрошення він сів. Здавалося, що його непокоїть якась думка. Він зняв свого капелюха, поклав його на підлогу й дістав з нього червону шовкову хустинку та примірник нашої газети. Протерши хустинкою окуляри, він запитав:

— Ви новий редактор?

Я відповів, що так.

— Ви до цього коли-небудь були редактором аграрної газети?

— Ні, — сказав я, — це моя перша спроба.

— А чи маєте ви практичний досвід у сільському господарстві?

— Думаю, що ні.

— Щось мені це й підказувало, — відповів літній джентльмен. — Я хочу зачитати вам те, що мені це підказувало. Це редакторська стаття. Послухайте і пересвідчіться, чи це ви написали: «Ріпу ні в якому разі не треба смикати, це її травмує. Набагато краще послати хлопчика, щоб він потрусив дерево». Що ви на це скажете? Це ж ви написали?

— Що я на це скажу? Ну, я вважаю, що це добре. Не сумніваюсь, що кожного року мільйони плодів ріпи псуються через те, що їх зривають недостиглими, а якщо послати хлопчика, щоб той потрусив дерево...

— Хай твою бабцю трусять! Ріпа не росте на деревах!

І літній джентльмен встав, порвав газету на дрібні шматки й розбив деякі речі своїм ціпком, ще й сказав, що корова й та знає більше за мене, а потім вийшов, грюкнувши дверима — словом, поводився так, що я зрозумів, що він чимось незадоволений. Та оскільки я не знав, з якої причини, то нічим не міг йому допомогти.

Незабаром до кабінету вбіг блідий чоловік, зупинився на певній відстані від мене, і, розглянувши з цікавістю моє обличчя протягом якогось часу, дістав із кишені піджака примірник нашої газети й сказав:

— Ось, це ви написали. Прочитайте мені, швидко! Зніміть з мене тягар. Мені зле.

Я прочитав те, що мені запропонували, і в міру того, як із моїх вуст виходили речення, я бачив, як чоловікові стає легше, збудження полишало його обличчя, а спокій і умиротворення змінили його риси.

— «Гуано — хороші птахи, та за ними потрібно ретельно доглядати. Взимку їх треба тримати в теплому місці, де вони змогли б висиджувати пташенят.

А зараз перейдемо до гарбузів. Ці ягоди — найулюбленіші в мешканців Нової Англії, які в приготуванні фруктових пирогів надають їм перевагу в порівнянні з аґрусом, а в годуванні корів — полуницям. Гарбуз — єдина рослина з-поміж цитрусових, що росте на півночі, але її розведення на ділянках втрачає популярність, бо він не дає тіні...»

Збуджений слухач підбіг до мене, потиснув руку і сказав:

— От-от — досить. Тепер я знаю, що зі мною все гаразд, бо ви прочитали те саме, що і я — слово в слово. Бо коли я прочитав це вранці, то подумав, що збожеволів... До побачення, ви зняли з мене величезний тягар.

Мені стало трохи незручно, та незабаром я перестав цим перейматися, бо до кабінету увійшов постійний редактор!

Редактор виглядав сумним і засмученим. Він поглянув на меблі, розтрощені літнім джентльменом і двома молодими фермерами, а потім сказав:

— Дуже прикро — дуже-дуже прикро. Та не це найгірше — боюсь, що репутацію газети знищено. Дійсно, до цього на нашу газету ніколи не було такого попиту, ніколи не продавали такого великого тиражу, та чи хтось захоче стати знаменитим через своє божевілля? Мій любий друже, буду з тобою відвертий — на вулиці повно людей, які прагнуть поглянути на тебе, бо думають, що ти божевільний. І в них є всі підстави так вважати, прочитавши те, що ти написав в редакторській статті. З якого дива ти взяв собі в голову, що можеш бути редактором аграрної газети? Ти нічого не тямиш у сільському господарстві, і я хочу, щоб ти попрощався з цією посадою і забрався геть. Я більше не хочу у відпустку, особливо якщо ти сидітимеш на моєму стільці. Я хочу щоб ти пішов. Чому ти не сказав мені, що нічого не тямиш у сільському господарстві?

— Що сказати тобі, кукурудзяному стеблу, капустяній голові, сину кольрабі? Мені ще ніколи не казали таких образливих слів. Я скажу тобі, що я займаюсь редакторською справою вже 14 років, і це вперше я чую, що треба щось знати, щоб бути редактором газети. Хто йде на посаду редактора аграрної газети? Це, як правило, люди, які зазнали поразки в поезії, в пригодницькій літературі, психологічній драматургії, в міській пресі — вони нарешті опиняються в сільському господарстві. І ти розказуєш мені про газетний бізнес! Я йду, сер. Після того, як зі мною повелись так, як ви повелися зі мною, я, звичайно, волію піти. Та я виконав свій обов’язок. Я казав, що зможу зробити газету цікавою для всіх верств — і зробив. Я казав, що зможу довести тираж до 20 тисяч примірників — і довів. І я залучив до газети найвишуканішиx читачів, які коли-небудь були в якоїсь аграрної газети. У цій ситуації програли ви, а не я. До побачення.

І я пішов.

Р. 158, ех. 2

1 — g; 2 — і; 3 — е; 4 — f; 5 — с; 6 — d; 7 — а; 8 — b, 9 — h.

Р. 158, ех. 3

1 — reads; 2 — sprang; 3 — turnips; 4 — passageway; 5 — instinct; 6 — are relieved; 7 — cane; 8 — banging; 9 — turnips.

P. 159, ex. 6

1 — b; 2 — c; 3 — b; 4 — b, 5 — c.

P. 159, ex. 7

1 — D; 2 — A; 3 — F; 4 — B; 5 — C; 6 — E.

P. 160, ex. 8

1 — c; 2 — a.

P. 160, ex. 9

1 — F; 2 — F; 3 — T; 4 — F; 5 — T; 6 — T.

P. 160, ex. 10

Judging by his final words he didn’t.

P. 160, ex. 11

... he printed a complete nonsense in the newspaper.

... he was sure that there was no need for an editor to know anything.

P. 163

Міс Хані

(Роальд Дал)

Матильда трохи спізнилася зі школою. Більшість дітей починає ходити до початкової школи в п’ять років, а то й раніше, а батьки Матильди не дуже переймалися освітою доньки. От вони й забули про те, щоб завчасно її влаштувати, їй було п’ять із половиною років, коли вона вперше зайшла до школи. Сільська школа для молодших учнів була цегляною спорудою і звалася «Початкова школа Кранчем Холл». У ній вчилося близько 250 дітей від п’яти до майже дванадцяти років...

Матильду, звичайно, зарахували до наймолодшого класу, де вчилося 18 хлопчиків та дівчаток її віку. Їхню вчительку звали міс Хані, і їй було років 23-24. У неї було миле овальне личко, блакитні очі, а її волосся було світло-каштановим. Вона була струнка і тендітна.

Міс Дженіфер Хані була людиною м’якою і тихою і ніколи не підвищувала голос. Вона рідко посміхалася, проте кожен учень у класі обожнював її. Здавалося, що вона розуміє всі страхи маленьких дітей, які прийшли до класу, де мають слухатися і робити, що скажуть... Після звичного зачитування прізвищ дітей міс Хані видала кожному учневі по новенькому зошиту.

— Сподіваюся, ви всі взяли з собою олівці, — сказала вона.

— Так, міс Хані, — відповіли вони.

— Добре. Так от, сьогодні для кожного з вас — найперший день у школі. Це початок щонайменше 11 років навчання, яке всі ви пройдете. І шість із них ви проведете тут, у Кранчем Холл. Вашу директорку звуть міс Транчбулл. Я вам дещо про неї розповім задля вашого ж добра.

Вона наполягає на суворій дисципліні в школі, і якщо ви дослухаєтесь до моєї поради, то докладатимете всіх зусиль, щоб добре поводитися в її присутності. Ніколи не сперечайтеся з нею. Ніколи не суперечте їй. Завжди робіть те, що вона каже. Якщо ви потрапите їй під гарячу руку, вона вас знищить, як морквину в овочерізці. Всі ви вчините мудро, якщо запам’ятаєте, що місс Транчбулл діє дуже суворо стосовно порушників шкільної дисципліни. Я, — продовжувала міс Хані, — хочу допомогти вам дізнатися якнайбільше, доки ви в школі, бо я знаю, що це в подальшому полегшить вам життя. Так от, до кінця цього тижня я очікую, що кожен із вас знатиме напам’ять таблицю множення на два. А через рік, я сподіваюсь, ви знатимете всі таблиці множення до дванадцяти. Якщо знатимете, це вам страшенно допоможе.

Р. 164, ех. 2

1. education; 2. in advance; 3. to raise one’s voice; 4. arrangement; 5. rarely; 6. to care much 7. to start school; 8 to adore; 9. fear.

P. 164, ex. 3

Див. визначення цих слів і речень у попередній вправі. Цифра після слова — номер визначення у впр. 2.

To start school — 7; to care much — 6; education — 1; arrangement — 4; in advance — 2; to raise voice — 3; rarely — 5; fear — 9; to adore — 8.

P. 164, ex. 4

1 ... starting school; 2 ... care much ... education; 3 ... to make the proper arrangements in advance; 4 ...raised her voice; 5 ... rarely ... adored; 6 ... all the fears of small children; 7 ... they must do their best to behave in the headmistress’ presence.

P. 165, ex. 7

1 — a; 2 — b; 3 — c; 4 — b; 5 — c; 6 — a.

P. 166, ex. 8

D, B, G, A, E.

P. 166, ex. 9

c)

P. 166, ex. 10

1 — T; 2 — F; 3 — T; 4 — F; 5 — F; 6 — T.

P. 168

Читачка

(Роальд Дал)

Брат Матильди Майкл був нормальним хлопчиком, а от його сестра всіх здивувала. У півтора року її мова була ідеальною, і вона знала стільки слів, скільки й більшість дорослих. Батьки прозвали її галасливим базікалом. Вони їй казали, що маленькі дівчатка мають бути на виду, проте їх не має бути чутно. У трирічному віці Матильда навчилась читати, вивчаючи газети й журнали, що валялися в будинку. У віці чотирьох років вона вже вміла швидко і добре читати і, звичайно, почала шукати інші книжки. Єдиною книжкою вдома була «Швидка кулінарія», що належала мамі. Вона прочитала її від обкладинки до обкладинки і вивчила напам’ять всі рецепти. Тоді вона вирішила, що їй потрібно щось цікавіше.

— Тату, — сказала вона, — чи не міг би ти купити мені книжку?

— Книжку? — запитав він. — Навіщо тобі та книжка?

— Читати, тату.

— Чим тобі не подобається телевізор, люба? У нас чудовий телевізор, а ти просиш книжку. Ти стала балуваною, дитино!

Майже щодня по обіді Матильда залишалася вдома сама. Її брат (на п’ять років старший за неї) ходив до школи, батько ходив на роботу, а мати їздила грати в лото до міста зо вісім миль.

Коли батько відмовився купити їй книжку, Матильда вирішила піти до громадської бібліотеки в селі. Прийшовши, вона відрекомендувалася бібліотекарці, місіс Фелпс. Дівчинка запитала, чи можна трохи посидіти й почитати книжку. Місіс Фелпс здивувалася, що така маленька дівчинка прийшла сама, без батьків. Але вона люб’язно сказала дівчинці, що, звичайно, можна і вона їй рада.

— Скажіть, будь ласка, де дитячі книжки? — запитала вона.

— Вони он там, на нижніх полицях, — відповіла їй місіс Фелпс. — Хочеш я знайду тобі книжку з багатьма малюнками? ,

— Ні, дякую, — сказала Матильда, — я впевнена, що впораюсь.

Із того часу щодня по обіді, щойно мати їхала грати в лото, Матильда йшла до бібліотеки. Дорога забирала лише 10 хвилин, і це дозволяло їй тихенько посидіти в затишному куточку дві години й читати одну книжку за одною. Коли вона прочитала всі дитячі книжки в бібліотеці, то почала шукати щось інше. Місіс Фелпс весь час із великою цікавістю спостерігала за нею. Тож вона підійшла до дівчинки й запитала:

— Тобі допомогти, Матильдо?

— Я думаю, що ще мені почитати, — відповіла Матильда. — Я закінчила всі дитячі книжки.

— Ти хочеш сказати, що переглянула всі малюнки?

— Так, але крім цього я також прочитала книжки.

* * *

За тиждень Матильда закінчила «Великі сподівання» на 411 сторінок.

— Вона мені дуже сподобалась, — сказала вона місіс Фелпс. — А містер Діккенс ще що-небудь написав?

— Дуже багато чого, — сказала місіс Фелпс. — Вибрати тобі ще одну? Протягом наступних шести місяців Матильда під пильним оком місіс Фелпс прочитала книги Чарлза Діккенса, Шарлотти Бронте, Джейн Остін, Томаса Гарді, Мері Вебб, Редьярда Кіплінга та інших...

Одного разу місіс Фелпс сказала:

— Чи ти знаєш, що в громадських бібліотеках, як наша, можна брати книжки додому?

— Я про це не знала, місіс Фелпс, — відповіла Матильда. — Можна й мені їх брати?

— Звичайно, — сказала місіс Фелпс. — Коли вибереш книжку, яку хочеш прочитати, неси її до мене, щоб я могла зробити відмітку, і вона твоя на два тижні. Можеш взяти не одну, якщо хочеш.

Р. 170, ех. 2

1 — a person who speaks too much and quickly; 2 — a building where books to be borrowed by people are stored; 3 — a person working with books in libraries; 4 — to get people acquainted, to tell other people your or somebody else’s name; 5 — to take for some time to bring back later; 6 — to read all the pages; 7 — to memorize to be able to reproduce without looking at the text or figures or drawings.

P. 170, ex. 3

1 — to introduce oneself; 2 — to learn by heart; 3 — to borrow; 4 — a chatterbox; 5 — a library; 6 — a librarian.

P. 170, ex. 4

1 — chatterbox; 2 — taught; 3 — library; 4 — cover to cover; 5 — introduced; 6 — borrow.

P. 171, ex. 7

1 — a; 2 — c; 3 — b; 4 — a, 5 — b.

P. 171, ex. 8

C, D, B, A.

P. 172, ex. 9

b)

P. 172, ex. 10

1 — T; 2 — T; 3 — T; 4 — F; 5 — T; 6 — T.

P. 174

У шкільному оркестрі

(за оповіданням Пенсі Наміоки «Наймолодший Янг і його жахливий слух»)

Ми виявили, що в школі є оркестр, який збирається на репетицію після уроків двічі на тиждень. Мої батьки вважали, що мені й Кім дуже поталанило, і вони одразу записали нас до оркестру. Вони навіть не спитали нас, хочемо ми туди чи ні.

Перш ніж узяти нас із Кім до оркестру, диригент влаштував для нас прослуховування, тобто попросив нас зіграти декілька акордів поодинці.

Він виглядав задоволеним, коли почув, як Кім грає на віолончелі. Він одразу ж посадив її в перших рядах виконавців.

Далі була моя черга зіграти на скрипці. Він зупинив мене вже після четвертого такту і задумливо подивився на мене:

— Ти не бажаєш спробувати зіграти на трикутнику?

Напевне я мав образитись, та насправді мені захотілося погодитись. Щоб грати на трикутнику, не потрібно мати музичного слуху, оскільки треба лише стукати по ньому паличкою. І треба було вчасно приходити, а це в мене виходило добре. Крім того, трикутник видає лише слабенький брязкіт, тож особливо не нашкодить.

Проте я знав, що батьки будуть засмучені.

— У мене є власна скрипка, — невесело сказав я диригенту. — Батьки очікують, що я гратиму на ній.

Він зітхнув:

— Я знаю, які бувають батьки.

Він посадив мене в самому останньому ряду скрипалів, якнайдалі від глядачів. Коли я зайняв своє місце, хлопчик, що сидів за одним пюпітром зі мною, сказав:

— Привіт, схоже ти будеш моїм напарником.

То був Метью, мій однокласник, і я зрадів, коли його побачив.

Потім диригент підняв паличку, і оркестр заграв.

Граючи з іншими, я робив такий фокус: водив смичком туди-сюди, майже не торкаючись струн. Це допомагало всім. Це допомагало мені; допомагало іншим виконавцям; допомагало диригенту; і більш за все допомагало глядачам. Після декількох тактів ми зупинились, поки диригент спробував підбадьорити тромбоніста, який видавав булькаючі звуки, коли намагався дути в інструмент. Метью звернувся до мене:

— Ти граєш не дуже голосно — я тебе зовсім не чув.

— Тобі пощастило, — відповів я йому.

Він здавався спантеличеним, та в мене не було часу пояснювати йому, бо диригент знову підняв паличку.

Метью грав із замріяним виразом на обличчі. Я не міг визначити, гарно він грав чи ні, але було очевидно, що йому подобається грати.

Після репетиції диригент попросив Кім залишитись і зіграти йому коротенький твір. Я чекав на неї в коридорі, щоб разом піти додому.

Поки я чекав, до мене підійшов Метью.

— Я чув, що твоя сестра сказала диригенту, що твій батько — вчитель гри на скрипці.

— Так, — відповів я. Може, це був шанс знайти татові нового учня? — Хочеш брати в нього уроки?

Метью дуже зніяковів:

— Мені дуже б хотілося, але мої батьки не можуть собі цього дозволити.

— Мій батько бере недорого, — палко сказав я, хоча не знав, скільки батько бере. Та я був впевнений, що він буде радий новому учню, особливо якщо той по-справжньому любить музику.

Кім вийшла, посміхаючись:

— Диригент хоче, щоб я зіграла соло на першому ж концерті!

Я був радий за сестру, і навіть Метью мав задоволений вигляд.

— Це чудово! — сказав він.

— Це мій напарник Метью, — сказав я. — А це моя сестра...

— Привіт. Мене звуть Кім, — перебила дівчинка.

— Я чув, як ти щойно грала, — сказав Метью Кім. — Ти справді гарно граєш! Кім знову посміхнулася:

— Я граю жахливо. Ти кажеш це просто із ввічливості.

Насправді ж вона так не думала. Відповідати так, коли нас хвалять, нас навчили батьки.

— Ну, тоді я побіг, —промовив Метью, проте він, здавалося, нікуди не поспішай. Кім також не хотілося, щоб він ішов — особливо коли він щойно сказав, що захоплюється її грою.

— Хочеш зайти до нас додому і познайомитись із моїми старшими братом і сестрою? Вони теж грають на музичних інструментах.

Метью розплився в посмішці:

— Звичайно. Якщо твої батьки не заперечуватимуть.

— Вони будуть раді познайомитися з другом мого брата, — сказала вона йому.

Мені сподобалось те, як вона це сказала — ніби Метью справді був мені другом, ніби в мене було багато друзів.

Р. 177, ех. 2

1 — d; 2 — е; 3 — f; 4 — g; 5 — а; 6 — і; 7 — и; 8 — с; 9 — h.

Р. 177, ех. 3

1 — the conductor ... an audition; 2 — measures; 3 — triangle; 4 — stand partner; 5 — stick; 6 — bars ... trombone; 7 — the rehearsal was over; 8 — charged.

P. 178, ex. 5

1 — b; 2 — b; 3 — a; 4 — b; 5 — a; 6 — b; 7 — b; 8 — b.

P. 179, ex. 7

1 — F; 2 — T; 3 — T; 4 — F; 5 — T; 6 — F; 7 — F; 8 — T.

P. 179, ex. 8

a)

P. 180, ex. 9

B, D, H, C, G, F, E, A.

P. 180, ex. 10

1 ... he played the violin badly. 2 ... she played very well.

P. 183

Робінзон Крузо для дітей

(Джеймс Болдвін)

Я вирушаю в далеку подорож

Я давно хотів побачити весь свій острів. Тож одного чудового ранку я вирушив у подорож через острів на його інший бік. Звичайно, я взяв із собою рушницю. За пояс я запхав найкращу сокирку. Я взяв багато пороху й шроту. До кишені я поклав два шматки сухого печива й добру жменю родзинок. Собака йшов за мною. Я пройшов повз мій літній будиночок і до вечора вийшов до гарної галявини на узбережжі.

Краєвид був чудовий. Небо було чисте, повітря тихе. Рівна поверхня води простягалась ген-ген аж до сонця, що сідало.

На великій відстані я розгледів землю. Не можна було сказати, чи то був острів, чи американський континент — до нього було миль зо п’ятдесят.

Я був впевнений, що якщо це був материк, то я коли-небудь побачу, що від нього відпливає корабель. Якщо ж це був острів, то на ньому могли бути дикуни, зустріти яких небезпечно. Та клопотатися цим зараз не мало сенсу. Виявилось, що цей бік острова був набагато кращим, ніж той, на якому був мій замок. Тут були великі відкриті галявини, зелені від трави і духмяні від квітів. Тут також були гарні ліси з багатьма дивовижними деревами і ліанами. Серед дерев я побачив багато зелених папуг, і подумав, як би спіймати одного ’ з них і навчити говорити.

Після безлічі невдалих спроб я збив молодого папугу своєю палицею. Він виявився добрим бійцем, і дістати його було нелегко. Та нарешті я підняв його і поклав до торби.

Він не був поранений, і я приніс його додому. Пройшло багато часу, перш ніж я навчив його розмовляти. Та зрештою він став найкращим домашнім улюбленцем і називав мене на ім’я.

Крім папуг, у лісі було багато інших птахів, Деякі з них належали до видів, яких я ніколи не бачив.

У низині я побачив тварин, схожих на кроликів. Були також тварини, яких я вважав лисицями, проте то були не такі лисиці, як в Англії.

Я подорожував лісом дуже повільно, бо хотів побачити все. Часто я проходив за день не більше двох миль. _

Вночі я іноді спав на дереві, а мій пес вартував унизу. Іноді я замикався в маленькій загороді, яку робив із довгих кілків. Я почувався доволі безпечно, бо ніщо не могло наблизитися до мене, не розбудивши мене.

Вздовж узбережжя були тисячі черепах і повно морських птахів.

Я не мав труднощів із пошуками їжі, яка була мені потрібна. Іноді я підсмажував на обід голуба, іноді — соковите м’ясо черепахи, іноді — козятину. Я харчувався по-царському.

Одного дня мій пес впіймав козеня. Я підбіг і схопив його, не даючи поранити. У мене виникла чудова думка забрати його з собою додому. Тож я зробив для нього нашийник і повів його на мотузці, яка була в мене в кишені.

Воно було зовсім дике і не хотіло йти. Воно завдало мені стільки клопоту, що я відвів його до свого літнього будиночка і залишив його там.

Р. 185, ех. 2

1 — h; 2 — d; 3 — е; 4 — f; 5 — g; 6 — b; 7 — а; 8 — с.

Р. 185, ех. 3

1 — hatchet; 2 — pouch, powder, shot; 3 — savages; 4 — pen, stakes; 5 — vines.

P. 185, ex. 5

1 — b; 2 — c; 3 — b; 4 — b; 5 — a; 6 — b.

P. 186, ex. 7

G, E, D, F, C, B, A.

P. 187, ex. 8

b)

P. 187, ex. 10

1 ... beautiful meadows, trees and vines, birds and animals which he could eat.

2 ... he could see a beautiful island with no savages and plenty of food.

3 ... the island’s resources were rich and bountiful.

4 ... he wanted to have storage of meat in future.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити