Розв’язання усіх вправ і завдань до підручника «УКРАЇНСЬКА МОВА. 6 клас» Глазова О. П. - 2016 рік

ПРИКМЕТНИК

§ 27. Якісні, виносні, присвійні прикметники, їхнє творення та правопис

325. 1. Материн (чий?) гнів — як весняний (який?) сніг: рясно випаде, та скоро розтане. 2. Часом б’ють Хому за Яремину (чию?) вину. 3. Зимовий (який?) деньок — як комарів (чий?) носок. 4. Не викидай полотняної (якої?) сорочки, поки шовкову (яку?) не придбав. 5. Не такий страшний (який?) вовк, як його малюють. 6. Часом і між колючою (якою?) кропивою росте ніжна (яка?) лілія.

Прикметники, що означають належність людині або тварині: материн, Яремину, комарів. Це присвійні прикметники.

Прикметники, що означають ознаку предмета за стосунком до часу або матеріалу: весняний, зимовий, полотняної, шовкову. Це відносні прикметники.

Прикметники, що означають ознаку предмета, що може виражатися більшою чи меншою мірою: страшний, колючою, ніжна. Це якісні прикметники.

326. 1. Українська (відносн.) писанка — як дитяча (відносн.) пісенька, як бабу­сина (присв.) казка, як матусина (присв.) ласка. 2. Ти заповіт дідусів (присв.) пам’ятай, куди б не закидала тебе доля, а мову рідну (якісн.) ти не забувай. 3. «Які в тебе квіти гарні (якісн.)», — придивляється мати до рукавів Мар’яниної (присв.) сорочки.

З великої букви пишемо присвійні прикметники, утворені від імен і прізвищ.

326.

Якісні прикметники

Відносні прикметники

Присвійні прикметники

широкий

мідний

Тетянин

сміливий

український

батьків

розумний

учнівський

Петрів

охайний

батьківський

сусідчин

лагідний

спортивний

дотепний

козацький

тижневий

сусідський

Батьківський (відносн., який?) — 1) належний батькові, батькам; 2) властивий ба­тькові, батькам; пройнятий любов’ю, ніжний. Утворений за допомогою суфікса -ськ-. Батьків (присвійний, чий?) — належний батькові, батькам. Утворений за допомогою суфікса -ів-.

Сусідчин (присв., чий?) — належний сусідці. Утворений за допомогою суфікса -ин-. Сусідський (відносн., який?) — 1) належний сусіді, сусідці, сусідам; 2) який мешкає поруч, поблизу кого-небудь; 2) властивий сусідам; 4) який утворюється сусідами, складається з них; 5) те саме, що й сусідній. Утворений за допомогою суфікса -ськ-.

З великої букви пишемо присвійні прикметники, утворені від імен і прізвищ.

Мамин синок (ірон.) — розпещений, зніжений хлопець.

Батьків син — 1) спадкоємець заможних батьків; 2) син від законного шлюбу.

331. 1. Вороги були засліплені блиском Ахіллесового меча, який викував для нього бог вогню. 2. Уся бригада знає Оринину ахіллесову п’яту. 3. Народна назва цикорію — петрів батіг. 4. Здалеку почувся Петрів голос.

Ахіллесова п’ята — вразливе місце.

332. 1. Співуче Тарасове слово джерельцем струмує в мені. 2. І пісня котиться Кармелюкова. 3. Йому правду кажуть, а він химині кури розводить.

Химині кури (розводити) — говорити нісенітниці, дурниці.

333. Лелече ← лелека ([к]//[ч]).

Доччина ← дочка ([к]//[ч]).

Тітчина ← тітка ([к]//[ч]).

Лисиччиного ← лисичка ([к]//[ч]).

Куріпчину ← куріпка ([к]//[ч]).

Кінцеві приголосні основи іменників [г], [к], [х] при творенні присвійних прикметників чергуються з [ж], [ч], [ш]. Тому на межі морфем відбувається подвоєння при збігу приго­лосних.

334. Золотий годинник {пряме, відносний) — золотий син (перен., якісний).

Солодкий торт (пряме, якісний) — солодкий сон (перен., якісний).

Гострий ніж (пряме, якісний) — гострий погляд (перен., якісний).

Бабине обійстя (пряме, присвійний) — бабине літо (перен., відносний).

335. 1. Скільки в степу лебединого (присвійні.) згублено пір’я! 2. У дівчини Ганнусі лебедина (якісн.) хода. 3. Ворона, що заграє з беркутом, співає свою лебедину (відносн.) пісню.

Лебедина пісня — останнє творіння; останній вияв таланту, діяльності.

Лебедина хода — плавна хода.

336. Лисяча (якісн.) хитрість — про хитру, підступну, невідверту людину.

Вовчий (якісн.) апетит — дуже сильний.

Собаче (якісн.) серце — про віддану людину.

Заяча (якісн.) вдача — про полохливу, боязку людину.

Слоняча (якісн.) хода — незграбна, важка, неграційна.

У поданих фразеологізмах прикметники лисячий, вовчий, собачий, заячий, слоня­чий, які зазвичай можуть бути відносними і присвійними, виконують роль якісних, тому що означають якості характеру людини.

337. 1. Рідне (якісн.) все мені в ріднім (відносн.) краю. 2. Як мені бракує ба­тькового (присв.) саду! 3. Ти присягнись до скону берегти вогонь ласкавий (якісн.) маминого (присв.) слова. 4. Люба моя Україно, де твоя воля орлина (якісн.), гордість твоя соколина (якісн.), мова твоя солов’їна (якісн.)! 5. Дзвенять Шевченкові (присв.) слова у тихім (якісн.) шелесті сторінок.

Рідне все мені в ріднім краю: і міста, і села, і ліси, і луки.

Люба моя Україно, де твоя воля орлина, гордість твоя соколина, мова твоя со­лов’їна? (Зв ?)

Особливості будови опису природи

338. У тексті поєднано опис і роздум.

У тексті описано березовий гай.

Щоб відтворити картину природи, автор описав берези, їхні стовбури, гілки, сніг, іній небо, сонячні промені.

Мова природи — це враження, які ми отримуємо, спілкуючись із природою.

340. Перший уривок наукового стилю. Про це свідчить вживання термінів, слів у прямому значенні, відсутність художніх засобів мови, неемоційність викладу. Мета тексту — інформація.

Другий уривок художнього стилю. Це художній опис. Про це свідчить вживання слів у переносному значенні, пестливої лексики, художніх засобів мови — епітетів, порівнянь тощо. Текст дуже емоційний. Мета тексту — створення художнього образу.

341. 1. Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива (персоніфікація).

2. Горить-тремтить ріка, як музика (порівняння).

3. Веселе сонечко ховалось в веселих хмарах весняних (персоніфікація).

4. Кримські гори, наче носороги, що з далеких виповзли степів, уп’яли в море куці ноги й смокчуть воду в мільйон років (порівняння, метафора).

5. Багнисті береги озер були чорні і блискучі, як мокрі спини гіпопотамів (порі­вняння).

Епітети (грецьк. прикладка, прізвисько) — художнє означення, що виділяє й обра­зно змальовує ознаку або характерну рису людини, предмета, явища, викликає певне емоційно-оцінне до них ставлення: Де я пройшов, там золота пшениця. (Б. Чепурко); О, як колись ти сонячно сміялась! (А. Перерва).

Метафора (грецьк. переміщення, віддалення) — один з основних художніх засо­бів, що полягає в перенесенні властивостей і ознак з одного предмета чи явища на інші на основі подібності (Небо сміється до нас. (Олесь Гончар), в уподібненні й перейме­нуванні предметів і явищ за схожістю (На соковитих губах ворухнувся черв’ячок усмі­шки. (О. Сенчик).

Порівняння — увиразнення ознаки одного предмета через вказівку на подібність до іншого предмета, у якому ця ознака чи риса виступає особливо яскраво. Порівняння зосереджують увагу на найважливішому, найхарактернішому, виявляють до зображува­ного певне ставлення, дають йому оцінку: Слова в нашій мові, як ліки. Найчастіше порі­вняння передають за допомогою слів: як, наче, неначе, ніби, нібито, мов, немов.

Персоніфікація (уособлення) — художній засіб, що виявляється у перенесенні властивостей живих істот на предмети та явища, «оживлення» їх з метою яскравого й образного зображення: Красива осінь вишиває клени. (Л. Костенко). Вітер узяв де­рево за чуба і гне до землі. Сам стогне, стогнуть дерева. (М. Коцюбинський).






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.