Розв’язання усіх вправ і завдань до підручника «УКРАЇНСЬКА МОВА. 6 клас» Глазова О. П. - 2016 рік

ПОВТОРЕННЯ, УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ПОГЛИБЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

§ 2. Звертання. Вставні слова та сполучення слів

27. 1. Ти справжній лицар, сину (непоширене звертання)! Ти вславиш Україну! 2. Ми ж, моя матінко (поширене звертання), козачого роду. 3. Люби, дитино (непо­ширене звертання), землю цю прекрасну! 4. Україно (непоширене звертання)! Я твоя дитина, крапелька великого Дніпра! 5. Розкажи мені, сивий діду (поширене звертан­ня), про свої пережиті дні.

Звертання — це слово або сполучення слів, яке називає особу чи предмет, до яких звертається мовець. У поданих реченнях звертання виражені іменником у Кл. в. або словосполученням іменника у Кл. в. та прикметника.

28. 1. Соловейку маленький, в тебе голос тоненький! (Розповідне, окличне.) 2. Умий личко, перепеличко! (Спонукальне, окличне.) 3. Перепілко, в цій долині ха­зяйнуєш ти. (Розповідне, неокличне.) Тож дозволь нам по стежині поле перейти! (Спо­нукальне, неокличне.) 4. Журавлику мій сірий, ти вже летиш у вирій? (Питальне, неок­личне.) 5. Куди ви летите, мої високі птиці? (Питальне, неокличне.)

Звертання в середині та в кінці речення відокремлюємо комами. Звертання не є членом речення.

Риторичне звертання — це стилістична фігура, що виражає емоційне ставлення (письменника, журналіста, оратора) до адресата мовлення. Часто називає неживі пре­дмети. Риторичне звертання вживаються, щоб привернути увагу до адресата мовлен­ня, висловити своє ставлення. У реченнях попередньої вправи всі звертання є ритори­чним, тому що в них виражене емоційне ставлення письменника до адресата мовлення (друже, козаче, пташе), вони не звернені до конкретних осіб.

• Усі звертання в поданих реченнях риторичні.

• Орфограми:

вересню — «Букви е, и, що позначають ненаголошені голосні в коренях слів»;

березі — «Букви е, и, що позначають ненаголошені голосні в коренях слів».

31. 1. Від щастя, кажуть (джерело повідомлення), кругом голова. 2. Життя, як відомо (джерело повідомлення), — наймудріший учитель. 3. Проста, здається (невпев­неність), думка, але цінна. 4. І, повірте (привернення уваги), щось зі мною скоїлося незбагненне. 5. Будь ласка (увічливість), не дивуйтесь тому диву. 6. Це наснилося, можливо (невпевненість), чи привиділось мені.

• Орфограми:

здається — «Літера з в кінці префіксів», «М'який знак»;

дивуйтесь — «Букви е, и, що позначають ненаголошені голосні в коренях слів», «М'який знак»;

привиділось — «Букви е - и у префіксах», «М'який знак».

• Назву почуття містить речення 1 — «щастя». Щастя — стан цілковитого задово­лення життям, відчуття глибокого вдоволення й безмежної радості.

32. 1. Спасибі, предки (зверт.), за духовний спадок. 2. Я знаю, юначе (зверт.), що серце козаче тобі від природи дано. 3. Дивлюсь, як зірка гасне у імлі. Навколо неї, мабуть (вст. сл., невпевненість), є планет». 4. Гарний хлопець з іншої планети, може (вст. сл., невпевненість),завтра в гості прилетить. 5. Куди ж ми, люди добрі (зверт.), ідемо? 6. Люди (зверт.), сідайте, будь ласка (вст. сл., ввічливість), за стіл великодній.

Духовний спадок — духовний досвід, який передають нам у спадок предки, батьки.

33. 1. Київ — найкраще місто на землі. — Києве, ти моє життя!

2. В якій не була б я дорозі, в якім не була б я краю, місто моє у тривозі за долю бентежну мою. — Місто моє, прощавай!

3. Київ — столиця України. — Києве, столице, живи і процвітай!

4. Рідне слово дуже мелодійне. — Ти наше диво калинове, кохане рідне слово!

Усі звертання у складених реченнях є риторичними, адже мовець звертається до неживих предметів, щоб виразити своє ставлення до них.

34. 1. Учись, людино, у землі добра святого щедрості й любові. 2. Зійди, со­нце, під моє віконце та засвіти ясно. 3. Справді сонце встало і оглядало світ. 3. Люди, в радості й горі ми потрібні одне одному! 4. Мабуть, від учителя я взяв святу любов до книжки.

• «Ранок без звертань».

Одного ранку я прокинувся і подумав: а навіщо потрібні звертання? А що, як я спробую обійтися без них? Я встав і пішов на кухню. Там мама готувала мені сніда­нок. Я хотів попросити чаю і кажу:

— Дай мені чаю.

А мама на мене нуль уваги. Я ще раз повторив своє прохання. Та ж сама відпо­відь. І лише коли я сказав: «Мамусю, дай мені, будь ласка, чаю», вона нарешті звер­нула на мене увагу і залюбки нагодувала й напоїла мене. А коли я подякував за смач­ну їжу, мама мені сказала: «Завжди, коли до когось звертаєшся, вживай звертання. Інакше ти звертаєшся ніби до порожнього місця. А це дуже неввічливо».





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити