УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА (у стислому переказі) - Готові домашні завдання 9 клас - 2017 рік

НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО (1778-1843)

Народився майбутній письменник у слободі Основа біля Харкова (звідси і його псевдонім — Основ’яненко) у дворянській родині. Спочатку навчався вдома, потім у Курязькій монастирській школі. Був і на військовій службі, і послушником монастиря, і комісаром народного ополчення, і директором Харківського театру, чотири рази обирався Предводителем дворян Харківського повіту”. Г. Квітка-Основ’яненко організував видання перших в Україні громадсько-літературних журналів «Харківський Демократ» і «Український вісник». Він збирав кошти на відкриття публічної бібліотеки, Харківського університету.

Залишив значну літературну спадщину, написану українською та російською мовами, у якій можна виділити кілька напрямів: бурлескно-реалістичний, сентиментально-реалістичний, публіцистичний та драматургічний.

У багатьох творах письменника проходить просвітницька думка про те, що причиною суспільних вад є неуцтво, недостатність виховання. Найпопулярніші його твори повісті «Маруся», «Конотопська відьма», якими він продемонстрував високі естетичні можливості української літературної мови, її придатність для розробки серйозних тем в оповідних жанрах і започаткував розвиток нової української прози.

Маруся

Автор розмірковує над тим, що нічого на світі немає вічного. То для чого ж тоді так прив’язуватися до тимчасового? Чому б не зробити так: маєш батьків чи діточок і жінку, то й хвали Бога за те, а рідних шануй і люби, турбуйся про них, пам’ятаючи, «що й вони на сім світі такі ж гості»...

Наум Дрот був хлопець на все село. Слухняний, товариський, ніколи не брехав, горілки не пив, ходив до церкви. Наградив його Бог доброю та роботящою жінкою. Жили вони в злагоді, дбали про величеньке своє господарство. Одна печалила журба — не було діточок. Бог почув їхні молитви й послав гарну донечку — Марусю. Славне було дитя — спокійна, богобоязлива.

А виросла — «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані. Коли було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопілочка заграє стиха, що тільки б її й слухав; а як усміхнеться та очицями поведе, а сама зачервоніється, так от неначе шовковою хусточкою обітреть смажнії уста. Коси у неї як смоль чорнії та довгі-довгі, аж за коліно; у празник або хоч і в недільку так гарно їх повбира, дрібушки за дрібушку та все сама собі запліта; та як покладе їх па толову, поверх скипдячок вінком, та заквітла квітками, кінці у лепти аж геть пороспуска; усі груди так і обнизані добрим намистом з червонцями, так що разків двадцять буде, коли й не більш, а на шиї... та й шия білесенька-білесенька, от як би з крейди чепурненько вистругана; поверх такої-то шиї на чорній бархатці, широкій, так що пальця, мабуть, у два, золотий єднус1 і у кольці зверху камінець, червоненький... так так і сяє! Та як вирядиться у баєву червону юпку, застебнеться під саму душу, щоб нічогісінько не видно було, що незвичайно... вже ж пак не так, як городянські дівчата, що у панів понавчались: цур їм!»

Маруся вдягнена була якнайкраще — сама пряла й вишивала. Була дуже чемною і до старих, і до малих. Хлопці соромилися зачіпляти, бо так гляне, що кожного втихомирить. На вулицю з дівчатами не ходила, вважала за краще допомогти батькам. На вечорниці сама не йшла й подружкам не радила, щоб слави недоброї не мати. Тільки інколи Маруся бувала на весіллях у подружок. На одному з таких весіль познайомилася вона зі старшим боярином, парубком із міста — свитником Василем. «Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум’яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрі, шкапові, з підковами. Як пришивали боярам до шапок квітки, то усі клали по шагу, хто-хто два, та й лакей з папського двора і той п’ять шагів положив, що усі здивувались, а Василь усе вижидав та усе в кишені довбавсь; а далі витяг капшучок, а там таки дещо бряжчало, засунув пальці, достав та й положив на викуп шапки, за квітку, цілісінький гривеник!..»

Маруся довго почувала себе ніяково та якось незвично, і Василь не знав, як йому підступитися. Дівчата зібралися йти додому й домовилися па завтра піти разом до міста па базар. Василь почув цю розмову й вирішив не йти додому, а цілу ніч підстерігати подружок. Нарешті дочекався, придумав, що десь тут бігає злий собака, а він їх буде оберігати. Марусю мучать думки про те, що у хлопця, можливо, хтось є на приміті, наприклад, багата дочка хазяїна, у якого він служить. Василь теж намагається відгадати, що у дівчини на думці, чому вона така смутна. Взявся провести Марусю й Олену додому, нібито щоб оборонити від собаки. Пішли з міста, але тут Олена згадала, що забула забрати в шевця батькові чоботи, і повернулася. Маруся й Василь залишилися наодинці й зрозуміли, що закохалися одне в одного. Маруся переконалася, що в хлопця немає нічого лихого па думці. Домовилися, що увечері ще побачаться біля лісового озера. Удома Маруся весело поралася, а сама з тривогою чокала зустрічі. Сказала, що ніде в ліс по суниці. Довго розмовляла дівчина з коханим, коли ж схаменулася, то вже треба було йти, а ягід немає. Що ж матері сказати? Василь попросив, щоб вона поки що про нього нічого по казала, він сам постарається, щоб вони про нього почули щось гарне. Маруся вирішила, що більше не буде зустрічатися з Василем аж до його офіційного сватання, щоб не обманювати батьків.

Василь не знав, що його й робити, бродив над озером та згадував свою дівчину. Якось він побачив чоловіка, що порався па дорозі коло зламаного воза. Парубок допоміг йому, провів аж до двору. Цей чоловік виявився батьком Марусі. Наум Дрот запросив Василя до них на недільний обід. Став парубок до них приходити часто, старі його хвалять не нахваляться. Незабаром Василь присилає старостів — сватати Марусю за всіма традиціями. Молоді чекали, що батько дасть згоду, але Наум, замість того щоб перев’язати сватів на знак згоди, запропонував їм випити по чарці та йти собі. І Василь, і Маруся кинулися батькові в ноги, заплакали, призналися, що давно люблять одне одного. Та Наум був невблаганний. Сказав лише Василеві, щоб прийшов завтра сам. Після обіду Наум пояснив своє рішення: «Ти сирота; у дядьків твоїх по два, по три сини, і ти із ними у одній сказці. Сказка ваша дев’ятидушна, дядькові хлопці малі; а як прийде набор, то певно тобі лоб забриють, бо ти сирота, за тебе нікому заступитись; і дядьки скажуть: «Ми тебе поїли, зодягали і до розуму довели, служи за нашу чергу». А що тоді буде з Марусею? Ні жінка, ні удова; звісно, як салдаток шанують... Так-то, Василю, як би я тебе не любив, а скажу по правді: так я тебе полюбив, так мені тебе жалко, як рідного сипа! — а не хочу загубити своєї дочки, і такої, як паша Маруся. Тепер сам здоров бачиш, почому не можу тебе зятем прийняти».

Василь пообіцяв, що він заробить на «найомщика» — того, хто піде замість нього в армію. Наум сказав, що як тільки вій принесе бумагу, що найомщик прийнятий за нього самого, так одразу й віддасть за нього Марусю. Василь попросив дати йому попрощатися з Марусею при ньому. Дівчина почула про розставання й зомліла. Довго сумувала, хворіла з туги, не знаючи, що з коханим, а батьки не говорили. Про Марусю пішла слава, що вона загордилася, на парубків і дивитися не хоче, а все чекає принца заморського. На Великдень старий Наум побачив Василя, який читав у церкві «Апостола», співав молитви краще за дяка, і здивувався. Сам після служби зачепив його, привітав і запросив на обід. Василь розповів, як він став шукати кращої роботи, як навчився читати, писати й рахувати, як йому хазяїн довірив торгівлю в далеких краях і пообіцяв знайти найомщика. Наум розчулився, повірив Василеві й сказав, що той може присилати старостів: і йому буде веселіше в дорозі, і Марусі радісно. У вівторок відбулося сватання за всіма правилами — старости казали своє слово, дівчата співали весільних пісень, грала скрипка, танцювали; гуляли трохи не до світання.

Василеві треба було їхати. Прощалися молоді з важким серцем. Маруся все молилася та передчувала щось лихе. Дівчина дуже сумувала за Василем, перебирала та цілувала ті горішки, що подарував він при першому знайомстві. Якось пішла до лісу по гриби, намокла під дощем і дуже захворіла. Як не молилися батьки, не лікували сільські знахарі, дівчині це не допомогло, і її не стало на цім світі. А тут уже повертається Василь із дороги й застає наречену на лаві. Старі батьки, Василь не тямили себе з горя. Поховали Марусю з усіма почестями. Василь десь зник, і його ніде не знайшли. Тільки через три роки один чоловік приніс батькам Марусі звістку, що Василь став чепцем у Києві в монастирі. Наум зібрався його відвідати, але той уже поєднався зі своєю нареченою на тім світі.

Коментар ____________________________________________

Повість «Маруся» разом із оповіданнями склали І том «Малоросійських повістей», які вийшли друком 1834 року в Москві українською мовою. Цей твір одразу ж був прихильно оцінений громадськістю. Як засвідчив сам письменник, ця повість мала довести зрілість і художню досконалість рідної української мови. Героями твору Г. Квітки-Основ’яненка стали прості люди з чистою душею та помислами, роботящі, чесні. В основі сюжету — зворушливо-трагічна історія ідеального кохання сільської дівчини Марусі та міського парубка Василя. На перешкоді щастя молодят стоять соціальні умови: парубок — сирота, його можуть забрати в солдати; заплатити тому, хто б за нього пішов служити, у нього немає коштів. Василь майже вирішує свою проблему, але вже не застає наречену живою. Твір написаний у стилі сентименталізму, викликає зворушення та гаряче співчуття до його героїв. І найпершим героєм, па думку критиків, не є ні Маруся, ні її наречений, пі її батьки, а сама Україна з поетичною природою, поетичними мальовничими звичаями, благородним працьовитим народом.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.