Я обираю географію - комплексний довідник

Розділ 1

ЗАГАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ.

 

СПОСОБИ ОБРАЖЕННЯ ЗЕМЛІ

  Існують різні види зображень земної поверхні. Основні — це рисунок, фотографія, аерофотознімок, план, карта та глобус.

  Для вимірювання відстаней за планом, картою або глобусом треба вміти користуватися масштабом.

  Масштаб — це відношення довжини відрізка на плані, карті або глобусі до його дійсної довжини на місцевості.

  Масштаб на планах та картах звичайно показують у трьох видах: числовому, іменованому та лінійному.   Числовий масштаб — це дріб, чисельник якого дорівнює одиниці, а знаменник — число, що показує, у скільки разів відстань на плані або карті менша за справжню відстань на місцевості (наприклад, 1 : 10 000). Іменований масштаб виражає словами та цифрами, яка відстань на місцевості відповідає 1 см на плані або карті (наприклад, в 1 см — 100 м). Для переведення числового масштабу в іменований необхідно знаменник перевести із сантиметрів у метри (тобто поділити на 100). А якщо у знаменнику стоїть цифра з п'ятьма нулями й більше, можна перевести її в кілометри (поділивши на 1000).   Лінійний масштаб має вигляд прямої лінії, поділеної на відрізки завдовжки 1 см. Зручність користування лінійним масштабом полягає в тому, що, вимірюючи відстань на карті лінійкою або циркулем, переносять її на масштабну лінійку та без додаткових розрахунків отримують шукану відстань.

 

Рисунок

Фотографія

Аерофотознімок

Дає загальне уявлення про вигляд місцевості, але не має точності

точніше, ніж рисунок, передає особливості місцевості, але добре видно тільки ті предмети, що розташовані на передньому плані

Зображує ділянки поверхні зверху;

охоплює значні за розміром території;

не дає інформації про призначення та назви географічних об'єктів

План

Карта

Глобус

Зменшене зображення невеликої ділянки місцевості;

має велику точність та містить характеристики географічних об'єктів

Зменшене зображення різних за розмірами ділянок земної поверхні;

складаються з урахуванням кулястості Землі;

містить характеристики географічних об'єктів

Найточніше передає зовнішній вигляд нашої планети, але не відображає дрібних об'єктів та є громіздким

  План місцевості та географічна карта. План складають для невеликої ділянки земної поверхні, тому кривизну земної поверхні не враховують. План місцевості можна скласти за допомогою окомірної зйомки, за аерофотознімком, або використовуючи спеціальні прилади. Під час складання планів використовують загальноприйняті умовні знаки: контурні (або площинні, заповнюючи площинні), значкові (позамаштабні), лінійні та пояснювальні. Контурні знаки використовуються для зображення об'єктів, які на місцевості займають значні площі, наприклад лісу або сільськогосподарських угідь. Значковими знаками зображують об'єкти, які не можливо показати в масштабі, наприклад джерело або колодязь. Лінійні знаки відображують об'єкти лінійної протяжності (лінії зв'язку, дороги тощо). Пояснювальні знаки передають додаткові якісні та кількісні характеристики географічних об'єктів (наприклад, швидкість течії річки, породи дерев у лісі).

  Географічна карта — це зменшене та узагальнене зображення земної поверхні (усієї чи окремої ділянки) на площині, виконане в певній системі умовних позначень, побудоване в картографічній проекції.

  На відміну від плану, на який наносять усі об'єкти й деталі місцевості, під час складання карт вибираються найбільш значні об'єкти та їх характеристики в залежності від змісту та призначення карти.

  Карта — це одна з моделей дійсності, тому в залежності від того, що потрібно змоделювати в конкретному випадку, створюють різні види карт.

  Класифікація карт допомагає вибрати саме ту карту, яка потрібна для виконання певного завдання, тобто сприяє генералізації — одній з головних географічних проблем. Генералізація — процес відбору головного, істотного, без зайвих деталей, та його цілеспрямоване узагальнення. Тому групи карт мають залежно від своєї генералізації певну особливість — неоднаковий ступінь докладності зображення земної кулі. За різними ознаками виділяють такі групи карт:

1)     за охопленням території:

•     світові;

•     регіональні (материків, океанів та їх частин; держав та їх частин).

2)     за масштабом:

•     дрібномасштабні (дрібніші за 1 : 1 000 000 000);

•     середньомасштабні (1 : 200 000 — 1 : 1 000 000 000);

•     великомасштабні (1 : 5 000 - 1 : 200 000);

3)     за змістом:

•     загально-географічні;

•     тематичні;

4) за призначенням:

•     навчальні;

•     військові;

•     туристичні;

•     дорожні.

  Останнім часом відбулися кардинальні зміни, які дозволили доповнити поліграфічні або мальовані карти їхніми комп'ютерними версіями. З'явився навіть особливий термін — геоінформаційні системи (ГІС), яким позначають особливі електронні географічні карти — багатошарові зображення, часто тривимірні, з текстовим і звуковим супроводом.

  Будь-яка карта — це проекція земної кулі або її ділянки на площині. але зрозуміло, що зобразити поверхню земної кулі на площині без спотворень неможливо. Для того щоб карта була суцільною і водночас досить точно відображала земну поверхню, використовують картографічні проекції.

  Картографічна проекція — це математичний спосіб зображення на площині поверхні земної кулі. Для створення карт використовують певні допоміжні геометричні фігури. За видом допоміжної поверхні картографічні проекції поділяються на циліндричні, конічні та азимутальні.

 

 

  Створюючи карту за допомогою циліндричної проекції, земну поверхню переносять на уявний циліндр. у конічних проекціях як допоміжна фігура використовуються один або декілька конусів. азимутальними називають такі картографічні проекції, на яких поверхня Землі проектується з певної точки на площину. у наш час використовують й умовні проекції, які отримують шляхом розрахунків на комп'ютерах без застосування допоміжних поверхонь. Однак жодна з них не дає можливості створити таку карту, де зовсім не було б спотворень.

  Картографічні спотворення — це порушення геометричних властивостей об'єктів земної поверхні (довжини ліній, кутів, форм і площ) під час їх зображення на карті. Про характер і ступінь спотворень на карті можна скласти уявлення, порівнюючи картографічну сітку з градусною сіткою глобуса. Якщо на картах форма і розмір клітинок між сусідніми паралелями і відрізками меридіанів неоднакові, це є ознака спотворення форм і площ. На спотворення довжини ліній і неоднаковий масштаб у різних частинах карти вказують різні величини відрізків меридіанів між паралелями.

  На дрібномасштабних картах спотворення кутів характеризуються відхиленням кутів між меридіанами і паралелями від 90°, а також спотвореннями обрисів островів та півостровів, морів і заток порівняно з їх зображенням на глобусі.

  За характером спотворень картографічні проекції поділяють на рівновеликі, рівнокутні і довільні.

у рівновеликих проекціях значно спотворюються кути і форми, але масштаби площ усюди однакові. карти, що виконані у рівновеликих проекціях, використовуються для визначення площ земельних угідь, лісів, держав.

  Рівнокутні проекції зберігають без спотворень кути і форми малих об'єктів, але дуже сильно спотворюють площі. Використовуються ці карти для прокладання маршрутів суден, літаків тощо. Зручність їх у тому, що лінія, яка перетинає всі меридіани під одним кутом, зображується на них прямою.

  У довільних проекціях є всі види спотворень, але вони незначні. Серед них виділяється група рівнопроміжних проекцій, які зберігають основний масштаб за одним з основних напрямів (уздовж меридіанів або паралелей).

  Як правило, на дрібномасштабних картах є тільки окремі точки або лінії, де немає спотворень (лінії нульових спотворень). Масштаб, указаний на карті, є середнім, тому за його допомогою не можна точно визначити відстань.

  Орієнтування на місцевості. Для орієнтування на місцевості потрібно вміти визначати сторони горизонту.  Основні сторони горизонту — північ, південь, захід та схід. Проміжні — північний схід, південний схід, південний захід та північний захід. З давніх-давен головними природними об'єктами для орієнтування на місцевості для людей були Сонце, Місяць та зорі.

  У наших широтах влітку о 7 годині ранку Сонце знаходиться на сході, о 13 годині — на півдні, о 19 годин — на заході. Полярна зоря знаходиться в північному напрямку. Для визначення положення Полярної зорі на зоряному небосхилі необхідно подумки провести уявну лінію через дві крайні зорі «ковша» Великої Ведмедиці та відкласти на цій лінії п'ять разів відстань, що дорівнює відстані між названими крайніми зорями. Під час першої чверті (Місяць зростає) Місяць знаходиться о 18 годині на півдні і о 24 годині на заході. Під час повного Місяця він знаходиться о 18 годині на сході, о 24 годині — на півдні, о 6 годині ранку — на заході. Під час останньої чверті Місяць знаходиться о 24 годині на сході, о 6 годині — на півдні.

  Можна визначати своє положення і за місцевими ознаками: північний бік каменя, пам'ятника, стовбурів дерев вкривається мохом та лишайниками; річні кільця на пнях дерев помітно ширше з південної сторони; мурахи будують мурашники з південної сторони дерев, пнів та кущів; на деревах хвойних порід (сосна, ялина та ін.) смола більш рясно накопичується на південній стороні. Слід пам'ятати, що в разі орієнтування за місцевими ознаками можливі погрішності, тому для більш точного визначення сторін горизонту необхідно використовувати кілька ознак.

  Надійним та зручним приладом для орієнтування є компас. Для орієнтуванням за компасом необхідно: встановити компас на горизонтальну площину, вивільнити за допомогою спеціального важільця намагнічену стрілку, зачекати, доки стрілка заспокоїться; повернути корпус компаса, доки букви Пн. (або N не співпадуть з указаним темним кінцем стрілки.

  За допомогою компасу та плану місцевості визначають азимут — кут між напрямами з деякої точки на північ і на який-небудь предмет на місцевості.

  Зображення нерівностей земної поверхні на плані та карті. Нерівності земної поверхні називають рельєфом. Вимірюють нерівності земної поверхні за допомогою спеціальних приладів. Розрізняють відносну та абсолютну висоту місцевості.

  Відносна висота — це відстань між однією точкою земної поверхні та іншою по вертикалі.

Абсолютна висота — це висота місцевості над рівнем Світового океану, взятим за позначку 0 м.

  Для позначення абсолютних висот на планах та картах використовують ізогіпси — умовні лінії, що сполучають точки з однаковою абсолютною висотою. Напрям зниження схилу показують короткими рисками — бергштрихами. Абсолютні висоти вершин горбів або гір показуються на планах та картах цифрою з крапкою. На фізичних географічних картах для більшої наочності для позначення висот та глибин застосовують фарбування інтервалів між горизонталями. Для висот суходолу використовують відтінки зеленого, жовтого та коричневого кольорів, для глибин океану — відтінки синього. Відповідні кольори з глибинами та висотами розміщують поруч із рамкою карти та називають шкалою висот та глибин.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.