Географія - Великий довідник школяра і студента - 2008

Загальна географія
Біосфера
КЛАСИФІКАЦІЯ ҐРУНТІВ

Класифікація грунтів допомагає систематизувати знання про грунти. У США були розроблені дві системи фунтової класифікації. Перша з них була опублікована у 1938 р. В ній усі фунти поділені на 3 фупи: зональні, інтразональні і азональні. Перша група включає Грунти, сформовані в добре дренованих позиціях; вони мають профілі, які відображають тривалий вплив клімату. В інтразональних грунтах вплив клімату модифікований умовами рельєфу, дренажу, вмісту солей або яких-небудь інших локальних чинників. Азональні фунти, як, наприклад, грунти на сучасному річковому відкладенні, через відсутність розвиненого профілю не відбивають кліматичного впливу. Класифікація 1938 р. складається з таких рівнів (від найвищого до найнижчого): порядок, підпорядок, великі Грунтові групи, сімейства, серії і типи. Ця класифікаційна система мала широке застосування.

Друга класифікаційна система була розроблена в 1960-х роках. У ній виділяються 10 порядків. Виділення цих порядків проводилося на підставі властивостей грунтів, а не клімату та інших грунтоутворючих чинників, як це було в класифікації 1938 р. Дана класифікація містить 6 категорій: порядок, підпорядок, велика ґрунтова група, підгрупа, сімейство, серія. Ґрунтова номенклатура цієї класифікації побудована таким чином, що на кожному більш низькому рівні відбувається деталізація властивостей ґрунту, як у класифікаціях тварин і рослин. Ґрунти світу можуть бути охарактеризовані на основі використання категорій великих ґрунтових груп класифікації 1938 р. або порядків другої класифікаційної системи.

Тундрові ґрунти. У їх основі знаходиться постійний мерзлий шар — багаторічна мерзлота, — який перешкоджає дренуванню вищих ґрунтових горизонтів під час короткого вегетаційного періоду, коли лід в них розтає на кілька сантиметрів. Поверхневий шар грунту представлений помірно розкладеними рослинними залишками. Під ним залягає «підґрунтя» сірого кольору з іржаво-бурими плямами, які містять залізо. Зона тундрових ґрунтів оточує арктичний пояс. Місцями тундрові ґрунти зустрічаються в горах вище від межі лісу. Природна тундрова рослинність складається з лишайників, мохів, трав’янистих рослин і чагарників.

Пустельні ґрунти (аридисолі) у поверхневому або «підповерхневому» горизонтах містять карбонати кальцію та інші легкорозчинні солі, а горизонт А у них дуже слабо прокрашений органічною речовиною. Оскільки випадає мало опадів, ці фунти протягом тривалого часу не зволожуються. Природна рослинність складається з кактусів, полину і пустельних чагарників і напівчагарників, а також деяких однолітніх трав’янистих рослин. Тут практикується переважно пасовищне скотарство. Там, де є доступ до прісної, помірно мінералізованої води, розвинене інтенсивне зрошуване землеробство. Для цих потреб вода, як правило, відводиться з річок і струмків, що беруть початок у горах, де випадає більше опадів.

Каштанові ґрунти, чорноземи і ґрунти прерій (молісолі) характеризуються багатим на органічні речовини верхнім горизонтом, який внаслідок вилужування позбавлений карбонатів кальцію і легкорозчинних солей. Вони розрізняються перш за все властивостями «підґрунтового» горизонту. Цей горизонт може бути збагачений карбонатами кальцію у верхній частині (каштанові грунти), а якщо є шари, збагачені глиною, то карбонати кальцію вимиваються нижче від них (як, наприклад, в фунтах прерій). Серед цих ґрунтів каштанові відповідають найбільш сухим кліматичним умовам, а грунти прерій — найбільш вологим. Природна рослинність прерій представлена переважно злаками. Зазвичай тут розвивається пасовищне тваринництво, але значна частина таких грунтів в наш час розорана, і найбільші райони світового виробництва зерна приурочені до їх ареалів.

Сіро-бурі підзолисті грунти (альфісолі) є помірно вилуженими, мають кислу реакцію по всьому профілю і характеризуються акумуляцією ілювіальної глини в горизонті В. Горизонти А слабо просякнуті органічною речовиною. Вони сформувалися в районах з вологим помірним кліматом під листопадними лісами, більшість яких зараз вже вирубані. Ландшафт часто являє собою чергування розораних земель, пасовищ і лісів.

Підзоли (сподосолі) мають горизонт В, збагачений ілювіально накопиченими залізом, алюмінієм і органічною речовиною, винесеною з верхніх горизонтів. Підзоли формуються у холодних гумідних регіонах під хвойними або мішаними хвойно-широколистими лісами. Ці грунти дуже кислі і вилужені, а в природних умовах над вилуженим горизонтом А часто зустрічається органогенний горизонт. В умовах холодного вологого клімату органічна речовина помірно розкладається, і органічні кислоти сприяють винесенню заліза з горизонту А у горизонт В. При цьому відбувається утворення металоорганічних сполук у формі хелатів, у яких один атом металу утримується двома атомами органічної молекули. Лісовий опад є важливою складовою балансу речовини підзолів. На деяких територіях ліси вирубані, а грунти культивуються або використовуються під випас худоби.

Червоні і жовті підзолисті ґрунти (ультисолі) схожі з сіро-бурими підзолистими ґрунтами, але на відміну від них більш вилужені і характеризуються більш червоними тонами за рахунок збагачення горизонтів В залізом. У районах їх поширення природна рослинність складалася із мішаних хвойно-широколистих лісів, які значною мірою збереглися досі.

Латосолі (оксисолі). З горизонтів латосолей майже усі розчинні мінерали вилужені. Оксиди і гідроксиди заліза і алюмінію нагромаджуються у пористому «підґрунті», який найчастіше має червоний колір і містить багато глини. Ці ґрунти поширені в теплих і вологих кліматичних умовах, хоч у деяких районах чітко виражені вологий і сухий сезони. За таких обставин органічна речовина швидко розкладається, і в результаті рослини забезпечуються більшістю поживних елементів. Коли природна рослинність зникає, відбувається втрата значної кількості органічної речовини, а отже, за декілька років втрачається і родючість ґрунту. Тому в Африці та Азії століттями практикувалася переложна система землеробства, при якій орні землі залишали на декілька років — поки там не відновлювалася природна рослинність. За цей час відбувалося накопичення поживних елементів, після чого ці землі на декілька років знову залучалися до сільськогосподарського обігу.

Болотяні ґрунти (гистосолі) — органогенні ґрунти, що сформувалися там, де вироблення органічної речовини було високим, а швидкість її розкладання через надмірне зволоження — низькою. Невеликі ділянки цих ґрунтів поширені на внутрішньоматерикових болотах або на маршах узбережжя. Застосування дренажу і контроль за рівнем фунтових вод підвищують родючість цих ґрунтів, які придатні, наприклад, для вирощування овочевих культур.

Грумусолі (вертисолі) характеризуються високим вмістом набухаючих глин монтморилонітового складу. Вони зустрічаються у тих регіонах, де чітко виражені вологий і сухий сезони. При висиханні такі фунти розтріскуються на значну глибину. При зволоженні тріщини закриваються. Значні площі грумусолей зустрічаються на півдні США, в Індії та Австралії.

Алювіальні ґрунти (ентисолі) — азональні фунти, що являють собою алювіальні відкладення без розшарування їх на ґрунтові горизонти; поширені вздовж річок у широкому діапазоні кліматичних умов. Зазвичай це найродючіші регіональні ґрунти завдяки щорічному відкладенню свіжих наносів під час паводків. Алювіальні ґрунти широко використовуються для вирощування харчових культур.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити