Географія - Великий довідник школяра і студента - 2008

Материки - Географія материків і океанів
Південна Америка
ВОДОСПАДИ ІГУАСУ

Ігуасу — система водоспадів на кордоні Аргентини і Бразилії, на р. Ігуасу, у 26 км від місця впадіння її в р. Парана. Якщо їх скласти разом, то вони будуть майже в чотири рази ширші за Ніагару і на 30 м вищі. Річка Ігуасу розливається у цьому місці майже на 4-кілометрову ширину

і, досягнувши краю плато Парана, з гуркотом обрушується з 82-метрової висоти в ущелину «Паща диявола». Білий пінистий стовп водяних бризок і випаровування підіймається над кам’янистим входом в ущелину. Над ним з’являються численні райдуги, а рев падаючої води чути на відстані 24 км. Е. Рузвельт, дружина американського президента Франкліна Д. Рузвельта, писала: «Наша Ніагара на його фоні виглядає як струмінь води з кухонного крана». А швейцарський ботанік Р. Шода описав це величне видовище так: «Коли ви стоїте біля підніжжя водоспаду і, піднявши очі, бачите, що на 82-метровій висоті весь горизонт затулений від вас водяними струменями, ви переживаєте почуття, схоже на страх. На ваших очах океан падає у безодню».

Могутній каскад Ігуасу складається з 275 окремих потоків і струменів, розділених між собою скелястими, вкритими лісом островами. Плато, з якого падають водоспади, утворене із застиглої лави і твердих вулканічних порід. Деякі водоспади зриваються з краю плато в ущелину у вигляді безперервного струменя, інші, перш ніж досягнути дна, падають з уступу на уступ. На дні ущелини водоспади зливаються у бурхливий потік, який продовжує свій стрімкий біг на південь, щоб влитися в р. Парана. Лише дві південноамериканські річки, Амазонка і Оріноко, перевершують потужністю Ігуасу, яка живить водоспади. Майже усюди вона має ширину від 450 до 900 м. У сезон дощів, з листопада по березень, річка щосекунди скидає в «Пащу диявола» майже 1З,6 млн л води. Цього досить, щоб наповнити три плавальних олімпійських басейни. Під час сухого сезону кількість води значно зменшується — кожну секунду з плато стікає лише 2,3 млн л. А приблизно один раз на 40 років сильні посухи висушують річку повністю. Остання така посуха була у 1978 р. Водоспад перетворився тоді в ланцюг звичайних скелястих круч і залишався в такому стані цілий місяць, поки не з’явився струмок води, який сповіщав, що незабаром водоспад оживе. Індіанці жили в цих місцях задовго до того, як у 1541 р. водоспад був «відкритий» іспанським конкістадором А. Нуньєсом Кавеса де Вакою, який на чолі загону просувався від узбережжя Бразилії до нового міста Асунсьйон у Парагваї. Дивно, але відкриття не справило на де Баку ніякого враження. У першому звіті про експедицію, опублікованому в 1555 p., повідомлялося лише про те, що «течія Ігуасу була такою сильною, що каное несло вниз по річці зі скаженою швидкістю. Це відбувалося тому, що поблизу від цього місця знаходиться великий водоспад... Тому довелося витягнути каное з води і перенести їх берегом в обхід водоспаду».

У 1909 р. Аргентина, а в 1939 р. Бразилія створили на берегах водоспаду національні парки, щоб захистити багату тропічну і субтропічну фауну регіону. Рослинність парків представлена 200 видами дерев, ліанами, папоротями, бегоніями, мімозами, орхідеями тощо. Багато птахів: гарпія, папуга ара, шуліки, рід курячих, качки, чаплі. Серед буйної рослинності живуть також оцелоти, ягуари, тапіри, три види оленів, капібари, броненосці, мурашкоїди, лінивці, койоти, мавпи-ревуни тощо.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити