Географія - Великий довідник школяра і студента - 2008

Економічна і соціальна географія світу
Країни Африки
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН АФРИКИ

Африка займає 1/5 суходолу земної кулі. За розмірами (30,3 млн км2) з усіх частин світу поступається тільки Азії. До складу регіону входять 55 країн.

У світі немає іншого континенту, який в такій же мірі постраждав би від колоніального гніту і работоргівлі, як Африка. Розпад колоніальної системи почався в 1950-х роках на півночі континенту, остання колонія — Намібія була ліквідована у 1990 р. У 1993 р. на політичній карті Африка виникла нова держава — Ерітрея (внаслідок розпаду Ефіопії).

Континент майже посередині перетинається екватором і повністю лежить між субтропічними поясами Північної і Південної півкуль. Своєрідність його форми — північна частина в 2,5 разу ширша за південну — визначило відмінність їх природних умов. Загалом материк компактний: на 1 км берегової лінії припадає 960 км2 території. Африка виключно багата корисними копалинами, хоч вивчені вони поки що недостатньо. Серед інших континентів вона займає перше місце по запасах руд марганцю, хромітів, бокситів, золота, платини, кобальту, алмазів, фосфоритів. Великі також ресурси нафти, природного газу, графіту, азбесту. Частка Африки у світовій гірничій промисловості — 14 %. Майже вся сировина і паливо вивозяться з Африки в економічно розвинені країни, що ставить її економіку у велику залежність від світового ринку. Усього в Африці можна виділити 7 головних гірничопромислових районів. Три з них знаходяться в Північній Африці і чотири — на південь від Сахари.

1. Район Атлаських гір виділяється запасами залізних, марганцевих, поліметалічних руд, фосфоритів (найбільший у світі фосфоритний пояс).

2. Єгипетський гірничопромисловий район багатий нафтою, природним газом і титановим залізняком, фосфоритами тощо.

3. Район Алжирської і Лівійської частин Сахари відзначається найбільшими нафтовими і газовими запасами.

4. Західно-Гвінейський район характеризується поєднанням запасів золота, алмазів, залізняку, бокситів.

5. Східно-Гвінейський район багатий нафтою, газом, рудами металів.

6. Заїрсько-Замбійський район. На його території розташований унікальний «Мідний пояс» з родовищами високоякісної міді, а також кобальту, цинку, свинцю, кадмію, золота, срібла.

Заїр — головний світовий виробник і експортер кобальту.

7. Найбільший гірничопромисловий район Африки розташований в межах Зімбабве, Ботсвани і ПАР. Тут добуваються практично всі види паливних, рудних і нерудних копалин, за винятком нафти, газу і бокситів.

Земельні ресурси Африки є значними. Усього оброблюється 20 % земель, придатних для сільського господарства. Однак екстенсивне господарювання і швидке зростання населення призвели до катастрофічної ерозії Грунтів, яка знижує врожайність культур. Це у свою чергу посилює проблему голоду, дуже актуальну для Африки. Агрокліматичні ресурси Африки визначаються тим, що вона найбільш жаркий материк. Але при цьому головним чинником, що визначає відмінності в кліматичних умовах, є опади. По об’єму водних ресурсів Африка значно поступається Азії і Південній Америці. Гідрографічна мережа розподілена надто нерівномірно. Міра використання величезного гідроенергетичного потенціалу річок (780 млн кВт) невелика. Лісові ресурси Африки за значенням поступаються тільки ресурсам Латинської Америки і Росії. Але середня лісистість її значно нижча, до того ж внаслідок вирубки, що перевищує природний приріст, збезлісення прийняло загрозливі масштаби.

Африка виділяється у всьому світі найвищими темпами відтворювання населення. У 1960 р. на континенті проживало 275 млн людей, в 1980—475 млн людей, в 1990—648 млн, а в 2000 р. — 872 млн людей. За темпами приросту населення особливо виділяється Кенія — 4,1 % (перше місце у світі), Танзанія, Замбія, Уганда. Такий високий рівень народжуваності пояснюється віковими традиціями ранніх шлюбів і багатодітності, релігійними традиціями, а також рівнем охорони здоров’я, що підвищився. Більшість країн континенту не проводить активної демографічної політики. Великі наслідки має також зміна внаслідок демографічного вибуху вікової структури населення: в Африці висока і продовжує зростати частка дитячого віку (40—50 %). Це збільшує «демографічне навантаження» на працездатне населення. Демографічний вибух в Африці посилює проблеми регіонів, найважливіша з яких — продовольча проблема. Незважаючи на те, що 2/3 населення Африки зайняті в сільському господарстві, середньорічний приріст населення (3 %) значно обганяє середньорічний приріст виробництва продовольства (1,9 %). Немало проблем пов’язано і з етнічним складом населення Африки, яке відрізняється великою строкатістю. Виділяється 300—500 етносів. Деякі з них вже склалися у великі нації, але більшість знаходиться ще на рівні народності, зберігаються і пережитки родоплемінного ладу. Важливою особливістю країн Африки є незбіг політичних і етнічних кордонів як наслідок колоніальної епохи розвитку континенту. В результаті багато єдиних народів виявилися по різні боки кордону. Це приводить до міжетнічних і територіальних конфліктів. Останні охопили 20 % території. Причому 40 % території взагалі не демаркировано, і тільки 26 % кордонів проходять по природних рубежах, що частково збігаються з етнічними кордонами. Спадщиною минулого є і те, що офіційними мовами більшості країн Африки залишаються ще мови колишніх метрополій — англійська, французька, португальська. Середня густота населення Африки (24 чол./км2) в декілька разів менша, ніж в Європі і в Азії. Для Африки характерні дуже різкі контрасти розселення. Наприклад, у Сахарі знаходяться найбільші у світі незаселені території. Рідке населення і в зоні вологих тропічних лісів. Але є і досить значні скупчення населення, особливо на узбережжі. Ще більш різкі контрасти характерні для окремих країн. За рівнем урбанізації Африка поки що значно відстає від інших регіонів. Однак темпи урбанізації тут найвищі у світі.

Після завоювання незалежності країни Африки почали робити зусилля щодо подолання економічної відсталості. Особливе значення мали націоналізація природних ресурсів, здійснення аграрної реформи, планування економіки, підготовка національних кадрів. У результаті темпи розвитку регіону прискорилися. Почалася перебудова галузевої і територіальної структури господарства. Найбільші успіхи на цьому шляху були досягнуті в гірничій промисловості. По видобутку багатьох видів корисних копалин Африці належить важливе, а іноді і монопольне місце у світі. Основна частина палива і сировини вивозиться на світовий ринок і дає 9/10 експорту регіону. Саме добувна промисловість визначає місце Африки в МГРП. Обробна промисловість розвинена слабо або взагалі відсутня. Але деякі країни в регіоні відрізняються більш високим рівнем обробної промисловості — ПАР, Єгипет, Алжир, Марокко. Друга галузь економіки, що визначає місце Африки у світовому господарстві, — тропічне і субтропічне землеробство. Воно також має яскраво виражену експортну спрямованість. Але загалом Африка ще значно відстає у своєму розвитку. Вона займає останнє місце серед регіонів світу за рівнем індустріалізації й врожайності сільськогосподарських культур. Для більшості країн характерний колоніальний тип галузевої структури господарства. Він визначається: переважанням малотоварного екстенсивного сільського господарства; слаборозвинутою обробною промисловістю; значним відставанням транспорту — транспорт не забезпечує зв’язку між внутрішніми районами, а іноді — зовнішньоекономічні зв’язки держав; невиробнича сфера також обмежена і представлена зазвичай торгівлею і послугами. Для територіальної структури господарства також характерні загальна нерозвиненість і сильні диспропорції. На економічній карті регіону виділяються лише окремі центри промисловості, в основному столичні райони і райони високотоварного сільського господарства.

Однобічний аграрно-сировинний напрям розвитку економіки більшості країн є гальмом на шляху зростання їх соціально-економічних показників. Монокультурна спеціалізація — вузька спеціалізація господарства країни на виробництві одного, як правило, сировинного або продовольчого товару, призначеного в основному для експорту. Поява такої спеціалізації пов’язана з колоніальним минулим країн. Монокультурна спеціалізація і низький рівень економічного розвитку держав Африки проявляються в незначній участі їх у світовій торгівлі і у величезному значенні, яке має зовнішня торгівля для самого континенту. Так, на зовнішні ринки поступає понад 1/4 ВВП Африки, зовнішня торгівля забезпечує до 4/5 державних надходжень до бюджету африканських країн. Бл. 80 % торгового обороту континенту припадає на розвинені країни Заходу.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити