Політична географія і геополітика

ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЯ

Частина І

 

ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ

ТЕМА 4

 

ТИПОЛОГІЧНІ ВІДМІННОСТІ ДЕРЖАВ

 

Політико — територіальний устрій. За політико — територіальним устроєм нині у світі розрізняють унітарні і складні держави.

Унітарна держава керується з одного центру і, як правило, не має у своєму складі самоврядних утворень. У такій державі єдина конституція, єдина система органів державної влади.

В наш час у світі переважають унітарні держави. Європейські, латиноамериканські, арабські країни цього типу здебільшого однонаціональні, з порівняно невеликою часткою національних меншин. Унітарні держави Африки та Південно-Східної Азії мають дуже строкатий національний склад.

З-поміж держав з великим економічним потенціалом унітарними є Японія, Франція, Італія, Польща, Нідерланди, Швеція, Республіка Корея тощо. Згідно з конституцією унітарною державою є Україна.

Складні держави можуть бути федераціями, конфедераціями чи уніями.

Конфедерація — союз держав, що об'єднуються для досягнення певних політичних чи воєнних цілей, зберігаючи при цьому свою самостійність (наприклад, США були конфедерацією з 1776 до 1787 р.).

Унія — об'єднання держав під скіпетром одного монарха, що іноді траплялося в історії (наприклад, Польсько-Литовська унія 1386—1568 років, що включала і землі України).

Класичних конфедерацій чи уній нині немає. Існують міждержавні союзи, що забезпечують певну політичну єдність окремих груп держав. Для багатьох країн Британської Співдружності.

Націй англійська королева є сувереном і представлена у країні генерал-губернатором (наприклад, у Канаді, Австралії, Новій Зеландії, на Багамських островах, Ямайці, Барбадосі тощо). На теренах Радянського Союзу після його розпаду виникла Співдружність Незалежних Держав (СНД), до якої входить більшість колишніх союзних республік, але рівень інтеграції кожної з них у новому утворенні не однаковий. Досить значний рівень політичної інтеграції між Росією, Білоруссю, Казахстаном та Киргизстаном, тоді як інші країни СНД дотримуються більш-менш незалежного політичного курсу.

Федерація — це, як правило, союзна держава, до якої входять самоврядні території, що мають певну політичну й економічну самостійність, але деякі питання, наприклад оборони, зовнішньої політики, фінансової діяльності, часом судочинства тощо, належать до компетенції федеральних органів влади.

Населенню самоврядних територій таких країн надано право в межах своїх повноважень ухвалювати законодавчі акти і навіть мати свої конституції. Органи управління в них мають також свої системи правопорядку (поліцію) та свої судові системи, які діють, щоправда, за єдиними для держави схемами. На самоврядних територіях функціонують власні адміністративно-територіальні системи. Але, попри все зазначене, суб'єкти федерації не є суверенними утвореннями і не є суб'єктами міжнародного права.

Парламент у федеративних державах звичайно має двопалатну структуру, в якій нижня палата є органом, що представляє інтереси всього суспільства (кількість депутатів еквівалентна чисельності населення територій), а верхня репрезентує інтереси суб'єктів федерації (представництво депутатів, як правило, пропорційне кількості самоврядних територій). Суб'єкти федерації можуть являти собою або етнічні автономії — тоді або кожен, або кілька з них є органами самоврядування певного народу (наприклад, у Швейцарії, Бельгії, Індії тощо), або територіальні автономії, в яких відмінності за етнічними чи мовними ознаками не мають суттєвого значення (наприклад, у ФРН, Австрії, США, Австралії, латиноамериканських федераціях тощо). Більшості федерацій притаманні великі відмінності між одиницями політико-адміністративного поділу і за чисельністю населення, і за економічним потенціалом — порівняймо, наприклад, Каліфорнію або Нью-Йорк і Аляску чи Неваду в США, Північний Рейн-Вестфалію або Баварію і Саар у ФРН, Онтаріо або Квебек і Ньюфаундленд у Канаді і т. д. Але практично скрізь суб'єкти федерації є рівноправними утвореннями і жоден з них не має переваги перед іншими за етнічними, конфесійними, мовними чи іншими ознаками. Можливо, єдиним винятком є ситуація в Російській Федерації (а до розвалу — в СРСР), де серед суб'єктів федерації завжди були "рівні" і "ще рівніші". Території з російським населенням мали і мають адміністративно-територіальний поділ як в унітарній державі, а самоврядні території, утворені за принципом етнічних відмінностей, формують систему автономних адміністративних одиниць.

Залежно від умов виникнення та подальшого розвитку системи політико — територіального поділу у федеративних державах різних регіонів відмінні (рис. 4.2). Європейський тип федерації пов'язаний з утворенням складних держав при об'єднанні територій, які раніше були суверенними (великі та малі феодальні князівства та королівства), з наступною трансформацією часом клаптикових територій у сучасні політико — адміністративні одиниці. При цьому серед них є як етнічні, так і територіальні автономії.

 

 

 

Інший генезис федеративного устрою в північноамериканських країнах — США, Канаді, а також Австралії. Перші самоврядні утворення в них сформувалися на базі колоніальних територій, а після завоювання незалежності держава приростала освоєнням нових земель, на яких спочатку створювалися адміністративні одиниці, безпосередню підпорядковані центральному урядові. Згодом, у міру того як території за чисельністю населення й економічними можливостями ставали самодостатніми, вони отримували статус штатів, як це було, наприклад, у США.

 

У латиноамериканських федераціях в основі політико — територіального поділу збереглося розмежування між колишніми іспанськими і португальськими колоніями. Зберігаються риси такої ситуації в ПАР: нинішнє внутрішнє адміністративне розмежування навіть після деякої його перебудови відтворює межі колишніх англійських колоній і бурських республік.

Щодо постсоціалістичних федерацій, то такою залишилася тільки Росія — частина великої федеративної держави. Республіка Сербія і Чорногорія, яка виникла після розпаду Югославії, зникла після проголошення незалежності Чорногорії, а в самій Сербії етнічне протистояння албанців і сербів у автономному краї Косово стримується лише миротворчими силами ООН. У Росії клубок регіональних етнічних проблем виглядає чи не найбільш небезпечним для Європи. Багаторічна війна в Чечні, де народ обстоює свою національну ідентичність, — сувора пересторога політикуму Росії, де прояви сепаратизму можливі в регіонах і Кавказу, і Поволжя, і Сибіру.

Далеко ще не вирішені проблеми політико — територіального устрою Росії, в якій впровадження інституту федеральних округів лише частково згладило тренд тяжіння до посилення самоврядності територій.

У країнах Азії та Африки спостерігаємо особливо складне переплетення етнічного районування та політико — територіального поділу. Ті країни, які наприкінці XX ст. стали першими федераціями (Індія і Пакистан в Азії, Нігерія й Ефіопія — в Африці), вимушені були піти на формування адміністративного поділу з розмежуванням, близьким до етнічного, аби стримати наростання сепаратистських рухів. Наприклад, у Нігерії дійшло до громадянської війни, коли самопроголошена республіка Біафра (переважний етнічний компонент — народ ібо) взяла було під контроль нафтові регіони Нігерії. З огляду на складну територіальну етнічну структуру континенту, яка абсолютно не збігається з нинішніми державними кордонами (повсюдно в державах по кілька етносів, або навпаки, один етнос розкидано на території кількох держав), Африку чекає ще довга і кривава історія визначення самоврядних територій або їхніх угруповань.

 

В Азії теж чимало складних етнічних проблем. Наприклад, більша частина багатомільйонного народу курдів проживає на територіях трьох держав — Туреччини, Іраку та Ірану. На територіях кількох держав живуть азербайджанці (в Ірані азербайджанців набагато більше, ніж у самому Азербайджані), туркмени, узбеки, киргизи, уйгури, пуштуни, монголи, таміли та ін.

Острівні федерації — нове явище на політичній карті світу (рис. 4.6). Нині це федеративні штати Мікронезії на Тихому океані, Коморські острови на Індійському та Сент-Кітс і Невіс на Антильських островах Атлантики, але можуть з'явитися і нові об'єднання.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити