Політична географія і геополітика

ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЯ

Частина І

 

ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ

ТЕМА 4

 

ТИПОЛОГІЧНІ ВІДМІННОСТІ ДЕРЖАВ

 

Політичні та економічні системи сучасних держав. Реалізація внутрішніх і зовнішніх функцій держави з певним чином організованим суспільним життям залежить від того, яка політична та економічна система в ній склалася на тому чи іншому етапі розвитку.

Політична система залежить від політичного режиму, що виникає як наслідок взаємодії держави і суспільства за певних історичних умов. Сучасна наука розрізняє такі головні типи політичних режимів: демократичний, авторитарний, тоталітарний. Різновидами є також фашистський, теократичний, режим військової диктатури, або хунти, расистський режим (апартеїд) тощо. Політичний режим визначає конкретні форми того, як уряд керує державою, контролює й управляє процесами в суспільстві; це спосіб урядування, який складається під впливом багатьох учасників політичного процесу і не встановлюється ніякими законодавчими актами.

Демократія — політична організація суспільства, що характеризується участю народу в управлінні державними справами.

Елементи демократичної держави склалися ще в Стародавній Греції та Стародавньому Римі, але найповніше вони визначилися в процесі розбудови держави Сполучені Штати Америки (кінець XVIII ст.). Нині демократичні системи управління характерні для більшості країн світу.

За сучасними уявленнями, демократична держава — це правова держава. Всі люди в ній вільні й рівні, їхні права і свободи визначаються нормами Декларації прав людини. Джерелом влади є народ, який бере участь у формуванні органів державної влади й управлінні своєю країною шляхом волевиявлення у процедурах виборів, референдумів тощо.

Державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову, формуються механізми стримування й урівноважування ними одна одної. Реалізуються засади виборності й періодичної змінюваності органів державної влади. У відносинах між інституціями влади і людиною діють норми верховенства права: норми конституції й законів держави поширюються на діяльність усіх державних, громадських інституцій (включаючи правлячу партію), на всіх громадян і на всі сфери життя суспільства. Важливо, що громадяни вибирають засади відносин свідомо, при цьому демократичність політичної системи може втілюватися не тільки за республіканських форм правління. Наприклад, нині демократичними є конституційні монархії Великої Британії, Швеції, Нідерландів, Норвегії або Японії.

Авторитаризм — система політичної влади, що характеризується зосередженням влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб; звуженням політичних прав і свобод громадян та політичних організацій; жорстким примушуванням дотримуватись законів.

Приклади авторитарного правління — політичний режим післявоєнних десятиліть у Франції, режими, що існували в 70 — 80-х роках XX ст. в Іспанії, Чилі, Республіці Кореї тощо. Авторитарним є пряме президентське правління, застосування якого за надзвичайних ситуацій (стихійне лихо, техногенна аварія, соціальні заворушення тощо) передбачає законодавство багатьох країн світу. Авторитарних ознак може набути і будь-яке державне правління, якщо якась із гілок влади — законодавча або виконавча (чи президент) — перебере на себе функції та повноваження інших.

Крайнім проявом авторитаризму є військова диктатура, або хунта. В десятках держав час від часу правили військові; на початку XXI ст. державами з тимчасовим військовим правлінням були Ліберія, Гана, Буркіна-Фасо, Судан тощо — в Африці, М'янма та ін. — в Азії.

Науковці визначають тоталітаризм як закриту і малорухому політичну систему, в якій усе — від виховання дітей до виробництва і розподілу товарів — перебуває під жорстким контролем єдиного центру.

Історично тоталітарні держави формувалися тоді, коли одна особа чи обмежене коло можновладців перебирали контроль над основними ресурсами та засобами виробництва країни. Так, тоталітарними були імперії та царства на теренах материка Євразії, економічну основу яких становило зосередження в руках правлячої верхівки володіння землею (або землею і водою); тоталітарними були нацистська Німеччина і комуністичний Радянський Союз, теократичний режим талібів у Афганістані наприкінці XX ст. тощо.

Отже, якщо в країні, всі економічні ресурси якої зосереджені в руках держави, якийсь "батько народів" або купка можновладців перетворюють парламент на "кишеньковий" орган, а суд — на "караючий дрючок", якщо нехтуються права людини, за діями і думками людей стежать спеціальні служби, якщо зникає можливість справедливих виборів і оновлення влади, нав'язується домінування однієї політичної партії або сили, а будь-яка опозиція режимові розцінюється як злочин, коли встановлюється моральний і інтелектуальний диктат з вимогами одностайності й однодумства, — це тоталітаризм. За сучасних умов украй невигідно мати репутацію тоталітарного режиму, тому такі режими намагаються прикриватися маскою демократизму.

Економічна система, що склалася в державі, залежить від способу організації її господарства, тобто від того, як узгоджується діяльність суб'єктів виробничих відносин (насамперед держави і приватних підприємців), хто є власником основних ресурсів, як ці ресурси (земля та інші природні ресурси, праця, капітал, технології) перетворюються на товари та послуги, які реалізуються споживачам. За цими критеріями розрізняють дві економічні системи: ринкову і планову. В країнах, де відбувається перехід від планової економіки до ринкової, складається перехідна економіка.

У ринковій економіці обмін товарами та послугами між підприємствами і домогосподарствами здійснюється через ринки ресурсів і продуктів.

На стихійному (нерегульованому) ринку цей обмін зазнає несприятливих впливів. Тому за умов сучасного ринкового господарства важливе значення мають регулятивні функції держави. Основні принципи ринкової економіки:

1.    Економічна свобода, яка спирається на приватну власність і свободу підприємництва.

2.   Конкуренція — рушійний механізм ринкової економіки.

3.   Саморегульованість господарської системи.

У плановій економіці кругообіг здійснюється між державою, виробниками та споживачами за посередництва державної торгівлі.

Єдиним власником усіх ресурсів (включаючи частково і ресурси праці) є держава. Вона розподіляє ресурси між виробниками. Ті створюють товари або послуги, які є власністю держави. Основні принципи планової економіки:

1.    Централізм, який реалізується завдяки привласненню державою економічних ресурсів.

2.   Управління будується на підпорядкуванні інтересів нижчих ланок (споживачі, виробники) інтересам вищих (міністерства, держава тощо).

3.   Обмеження диференціації доходів, але гарантованість певного мінімуму споживання.

Планова економіка має певні можливості швидкої концентрації ресурсів і розподілу їх у пріоритетні галузі, регулює безробіття, забезпечує мінімальний рівень життя. Але вона продемонструвала нездатність забезпечити технічний прогрес і раціональне використання ресурсів, оскільки ігнорує свободу підприємницької діяльності. Тому практично всі постсоціалістичні країни стали на шлях переходу від планової економіки до ринкової.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити