Політична географія і геополітика

ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЯ

Частина І

 

ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ

ТЕМА 5

ТЕРИТОРІЯ ДЕРЖАВИ

 

Відмінності морфології та геопросторового положення території.

На умовах та можливостях розвитку тієї чи іншої держави неодмінно позначаються розміри і форма території, якої вона набула. Вище (тема 2) ми вже запропонували типізацію країн за розмірами їхньої території. Закономірність очевидна — чим більша територія країни, тим більше вона надає ресурсних можливостей. Але зрештою потуга країни залежить ще й від її людності та рівня розвитку продуктивних сил.

 

Здебільшого потрібна подвійна — потрійна різниця у площах земель, щоб різниця в економічному потенціалі стала помітною.

Конфігурація території теж справляє вагомий вплив на можливості розвитку господарства та суспільного життя держави. Але й тут треба мати на увазі, що вона створює лише більш або менш сприятливі передумови — вирішальне ж значення має перебіг політичних та економічних процесів. Політико-географи полюбляють посилатися на К. Ріттера, який зауважував, що якби в материків були інші обриси, то й світова історія була б іншою. Але історія народів і країн свідчить, що в геополітичних процесах править не географічний детермінізм, а детермінізм сили. Скажімо, Петро І "прорубав вікно в Європу" дня Росії, закріпившись на берегах Балтійського моря, але водночас закрив двері в Європу для України (які, мовляв, шляхи "в греки" чи "шовкові" — товари з України в Європу мають іти через Архангельськ чи Петербург).

За геометричними ознаками території країн можна класифікувати на компактні, витягнутої форми, складної конфігурації та ін. Очевидно, що країна з компактною територією має кращі умови формування мережі внутрішніх комунікацій, організації ефективної територіальної системи управління, доступу до основних місць розміщення ресурсів та регіонів економічної активності.

Особливо характерними компактними країнами в Європі є Франція, Іспанія, Німеччина, Польща, Румунія; в Азії — Іран, Саудівська Аравія; в інших частинах світу — США, ПАР, Австралія. Втім, треба враховувати, що в багатьох країнах компактність виглядає досить умовною. Наприклад, у Єгипті населення зосереджене в долині Нілу, в Канаді — в доволі вузькій прикордонній смузі зі США, в Бразилії — у східній прибережній частині країни і г. д.

Характерними країнами витягнутої форми є: Норвегія, Італія, Австрія — в Європі; Чилі, Аргентина — в Америці; Ізраїль, Пакистан — в Азії і т. д.

Території складної конфігурації виникли через різні економічні причини. Наприклад, складна конфігурація кордонів центрально-азійських держав Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан, а також Хорватії в Європі або Індії в Азії пов'язані зі складностями етнічного розмежування з сусідами.

Конфігурація території ряду країн була ускладнена (часом з втручанням зовнішніх сил) з політичних причин.

Деякі держави мають анклави — частини державної території, з усіх боків оточені територією іншої держави. Наприклад, у Росії такою є Калінінградська область, колись — частина території Східної Пруссії, яка після Другої світової війни була передана СРСР і включена до складу РРФСР. У США — це Аляска, колись орендована в Росії (як виявилося — назавжди). В Азербайджану анклав — Нахчиванська Автономна Республіка; в Узбекистану — Шахи-Мардан та Хайдаркен; в Анголи — Кабінда. Державами-анклавами є Сан-Марино і Ватикан (територія Італії), Лесото (територія ПАР).

Ексклави — далеко витягнуті вглиб території інших держав "коридори" — створювалися з політичною метою. Найвідоміші — "Ваханський коридор" — вузька смужка території Афганістану (нині між Таджикистаном і Пакистаном), створена свого часу задля того, щоб не допустити експансії Росії в Індію; область Лімбурґ у Нідерландах, що відділяє території Німеччини та Франції; "Палець Капріві" — вузька смуга території Намібії, яка дає їй вихід до річки Замбезі.

 

 

Виникнення "буферних" держав теж диктується політичними причинами. Так, крихітні держави Європи створено в результаті компромісів у територіальних претензіях сусідів: Монако — Франції та Італії, Андорра — Франції та Іспанії, Люксембург — Франції та Німеччини, Ліхтенштейн — Швейцарії та Австрії; Панама стала незалежною державою за втручання США з метою спорудження каналу між Атлантичним і Тихим океанами; Белізу була надана незалежність Великою Британією, аби на землі колонії не претендували Гватемала і Гондурас; незалежність Бутану підтримується, щоб не допустити приєднання його території до Китаю.

Території України та Росії теж є доволі складними за конфігурацією. Два регіони України мають обмежений транспортний зв'язок з основною частиною країни. Це Буджак (придунайська частина Одеської області) та п-в Крим. Крім того, територія Молдови і Придністров'я далеко вклинюється в українські землі, а зв'язок із Закарпаттям занадто сильно залежить від стану доріг на карпатських перевалах. Але особливо складні проблеми зв'язності території має Росія. Європейська частина країни — компактна територія. Але з одного боку — нижнє Поволжя, Дон, Північний Кавказ — регіон, витягнутий далеко на південь (слід зважити ще й на букет етнічних проблем Кавказу); з другого — Сибір і Далекий Схід — найбільші у світі слабо освоєні території з відносно надійними комунікаціями лише в південній частині регіону.

За географічними особливостями морфології території виокремлюють держави острівні, континентальні (що не мають виходу до моря) та приморські. На початку XXI ст. держав, розташованих на островах або архіпелагах, налічувалося 41, внутріконтинентальних — 43, понад 110 — приморські держави, але з різними можливостями виходу в океан.

Держави, розташовані на островах і архіпелагах, реалізують усі вигоди свободи судноплавства і можливості прямих комунікацій у зовнішньоекономічних відносинах. Серед них найпотужніші морські держави — Велика Британія, Японія, держава — материк Австралія, а також такі країни, як Сінгапур, Індонезія, Філіппіни, Тайвань в Азії, Куба в Америці. Зазначені держави, як і три десятки малих острівних держав, можуть користатися сприятливими можливостями своїх виключних морських економічних зон.

Континентальні держави в сучасних умовах мають менше можливостей комунікацій з країнами світу, їм доводиться узгоджувати свої зовнішньоекономічні дії із сусідами, від транзиту через територію яких вони залежать. У Європі завдяки густій сітці автошляхів та залізниць, міжнародним перевезенням по Дунаю, Ельбі, Рейну континентальні Австрія, Чехія, Угорщина, Словаччина, Швейцарія, Білорусь, не кажучи вже про крихітні держави, мають альтернативу вільного доступу як до Північної Атлантики, так і до Середземного або Чорного морів. Надійний вихід за межі регіону багатих ресурсами країн Центральної Азії — Казахстану, Азербайджану, Узбекистану, Туркменістану, Таджикистану, Киргизстану поки що обмежений, достатньо потужні комунікації ідуть переважно через Росію, але вже з'явились альтернативи. Це закавказький коридор до Чорного моря, залізниці й шосе через Іран до Індійського океану, залізниця з Казахстану в Китай. Дуже скрутне становище у внутрішніх країн Африки. Із 14 цих країн тільки Замбія, Зімбабве і Ботсвана мають надійне й альтернативне залізничне та автомобільне сполучення з узбережжями океанів. Ефіопія, Малі, Буркіна, Уганда, Малаві, Свазіленд мають по одному транспортному коридору через сусідню країну, інші не мають і того. Обмеженість зовнішніх транспортних можливостей внутріконтинентальних країн — суттєвий фактор, що стримує розвиток їхнього господарства.

Для приморських держав уважається оптимальним, коли протяжність їхніх морських кордонів становить близько 1/4 довжини всіх кордонів держави. У багатьох держав протяжність берегової лінії набагато більша. В Європі Данія та Греція, в Азії Малайзія розташовані як на континенті, так і на островах архіпелагу, а їхні народи віддавна мають славу добрих моряків. У США і континентальна частина, і численні острівні території омиваються водами трьох океанів, понад 2/3 зовнішньоторговельного обороту йде морем. Такі приморські країни, як Бразилія й Аргентина в Америці; ПАР, Марокко в Африці; Південна Корея. Індія та ін. в Азії, мають на суходільних кордонах таку ситуацію (гірські хребти, слаборозвинуті сусідні держави тощо), що левова частка зовнішньої торгівлі йде морем. Інші проблеми в держав, які хоч і мають вихід до моря, сміле мусять докладати зусиль, щоб забезпечити собі можливість вільного доступу до жвавих світових морських комунікацій. У Європі, наприклад, для прибалтійських країн (Швеція, Польща, Фінляндія, Росія та ін.) важливо мати свободу виходу з Балтійського моря; а для чорноморських (Україна, Румунія, Болгарія, Грузія, Росія) — свободу проходу через Босфор і Дарданелли, а далі разом із середземноморськими країнами (Італія, Греція, Туреччина, Туніс, Алжир, Хорватія та ін.) — в Атлантичний океан через протоку Гібралтар або в Індійський океан через Суецький канал та протоку Баб-ель-Мандеб.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити