Політична географія і геополітика

ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЯ

Частина І

 

ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ

ТЕМА 6

КОРДОНИ ДЕРЖАВИ

 

Поняття державного кордону.

Кордони можуть формуватися історично, а можуть бути наслідком міжнародно-правових угод після завершення воєнних дій або політичних переговорних процесів.

Процес становлення кордону держави має два етапи: делімітації — договірного визначення напряму й особливостей проходження кордону з розробкою відповідної карти; демаркації — встановлення кордону на місцевості.

Державний кордон — офіційно визначена лінія на поверхні Землі (суходолі та водному просторі) й уявна вертикальна площина, що проходить через неї в повітряному просторі та надрах Землі, яка встановлює межі території держави.

Таке розуміння поняття державного кордону складалося протягом століть. Довгий час межі держав були тим, що відповідає поняттю рубіж (frontier), і тільки згодом межі й рубежі набули вигляду сучасного кордону (boundary). Семантика слова рубіж в українській мові містить смислові поняття межі (в тому числі природної), лінії оборонних укріплень, зрештою — кордону, при цьому йдеться про лінію чи смугу, де відбуваються контакти із зовнішнім середовищем і захист від його впливу. Термін же кордон позначає договірно затверджену межу, що розділяє території держав або земель, при цьому це межа адміністративно або науково визначена.

Першим зафіксованим у писаній історії випадком політико-географічного розмежування було встановлення прикордонного стовпа між Пелопоннесом і Аттикою у II ст. до н.е. Славнозвісна "Велика Китайська стіна" (початок будівництва — III ст. до н.е.) являла собою оборонні рубежі, які захищали землеробські райони Китаю від набігів кочівників з Півночі. Рубежі Римської імперії йшли по Рейну та Дунаю і в кількох місцях доповнювалися оборонними валами — на Півночі Англії, на Півдні Німеччини і на Нижньому Дунаї (на Півдні України збереглися "Троянові вали", що розмежовували землі римських колоній і причорноморські степи). З часів Київської Русі в Україні збереглися залишки "Змійових валів" — південного рубежу київської землі, а порубіжним сторожовим пунктом Києва на Дніпрі було городище Родень (пам'ять про нього пов'язана з Княжою горою в Канівському заповіднику). Зазвичай і "стіна", і "вали" виконували свою мілітарну функцію хіба що епізодично, але кожний, хто за них проходив, мав знати, що до небажаного зайди може бути застосована сила.

І в Давні, і в Середні віки рубежі кожного державного утворення були місцем контактів із сусідами, а також організації захисту від них. Скажімо, на придніпровських запорожських теренах сторожові застави пильно вглядалися в степ, аби попередити військове вторгнення, але тим же степом ішли чумацькі шляхи в Крим і далі. Зони порубіжжя і в Європі, і в Азії не були сталими: все залежало від того, потуга якої із сил, що взаємодіяли, виявлялася більшою. Так, з часом рубіж із причорноморських степів перемістився на Дунай і Кавказ; ще раніше на Сході Російської імперії першопрохідці та козацькі загони поступово пересували свої передові рубежі Сибіром аж до Тихого океану. В ті ж часи схожий рух спостерігаємо при розширенні Китайської та Османської імперій, а на Американському континенті іспанські конкістадори теж просувають рубежі європейської цивілізації, ламаючи цивілізації місцеві. За доби імперіалізму політичну карту світу формувало навальне просування рубежів, у межах яких поставала вже капіталістична система господарства: на великих рівнинах і "дикому Заході" Америки, в Північній і Південній Африці, в Північному Індостані, в Австралії тощо.

Договірно затверджені кордони як чіткі лінії розмежування існували в Європі і в Середні віки, але поява системи юридично оформлених кордонів уможливилася лише в період становлення національних держав, а згодом вона стала обов'язковим елементом міжнародно-правових відносин суверенних держав у всьому світі.

Чітко визначені й офіційно визнані кордони — неодмінна складова суверенітету країни. Адже незалежна територія має межі, тож світ незалежних держав — це світ, розмежований кордонами. Таким чином, система юридично оформлених кордонів становить природний елемент сучасної світо системи.

У процесах становлення кордонів протягом XIX—XX ст. можна виокремити кілька ситуацій: відрізняються підходи при делімітації кордону між економічно сильними державами, що ведуть між собою переговори; при визначенні кордонів між державами "з обмеженими повноваженнями", коли питання кордону за них вирішують інші; а також при визнанні кордону молодих незалежних держав.

У випадку з'ясування відносин рівних партнерів ведуться складні переговори, при яких ураховуються історичні особливості належності територій, потреба етнічного розмежування народів різної мови, культури, конфесійної орієнтації, необхідність збереження наявних господарських систем (міст, іригаційних систем тощо), стратегічні проблеми оборони території та ін. Позаяк важко у світі знайти лінії розмежування, які відповідали б часом взаємовиключним вимогам, то зрештою делімітована лінія кордону стає результатом системи взаємних компромісів і поступок. Такими, наприклад, є кордони країн Європи на рубежі XX — XXI ст. Але й тут залишається багато спірних питань, що загрожують кривавими конфліктами. Принципи непорушності кордонів та територіальної цілісності країн регіону були зафіксовані в Гельсінському Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (1975 р.). Сутність зобов'язань країн, що підписали Акт, полягає в тому, що вони визнають непорушність кордонів усіх країн Європи і зобов'язуються утримуватися від будь-яких зазіхань на ці кордони. Україна приєдналася до цього Акта після здобуття незалежності.

Інша ситуація складається при формуванні кордонів залежних країн. Ті, хто ведуть переговори, з огляду на свої політичні або стратегічні інтереси при проведенні розмежування не звертають уваги на місцеві реалії, етнічні відмінності чи навіть природні географічні рубежі. Так діяли європейські колонізатори, "нарізаючи" території колоній. Саме тому, зокрема, в Африці 44% кордонів проходять по паралелях і меридіанах, 30% являють собою геометричні лінії. І досі 1/5 площі континенту — спірні території. Як приклад візьмемо регіон Південно-Західної Африки. Кордони Намібії (колишня німецька колонія, а потім підмандатна територія Великої Британії) пролягають по річках або по меридіанах і паралелях, на Північному Сході "викроєно" ексклав, що дає доступ до Замбезі й відтинає болота Окаванго; така сама схема кордонів Анголи (раніше — португальської колонії); колишній бельгійській колонії Конго (тепер демократична республіка) вздовж р. Конго для доступу до моря було надано коридор, який перерізав землі народу баконго, утворився анклав Кабінда, що є територією Анголи (рис. 6.1). Схожа ситуація з кордонами в інших регіонах Африки і на Аравійському п-ві. Але й у XX ст. часом застосовувався зазначений принцип — згадаймо горезвісно відомі 38-му паралель у Кореї або 17-ту паралель у В'єтнамі.

 

На жаль, частина західного кордону України теж формувалася під впливом зовнішніх сил. У 1920 р. після падіння української незалежної держави під ударами зовнішніх агресорів англійський міністр закордонних справ Дж. Керзон, аби зупинити більшовицьку експансію в Європу, запропонував провести демаркаційну лінію між Польщею і Росією, яка "по-живому" розрізала землі народу Західної України. Ця "лінія Керзона" і на Тегеранській конференції 1943 р. державами — майбутніми переможницями у Другій світовій війні була прийнята за основу формування західного кордону СРСР, а отже й України.

Стосовно кордонів новоутворених молодих незалежних держав (колишніх колоній або тих, що виходять зі складу "старої" держави) вважається загальновизнаним принцип uti possedetis. Він означає, що нова держава має отримати територію і кордони станом на час, коли вона здобула незалежність. Тож межі колоніальних володінь з усіма їхніми недоречностями автоматично стали кордонами країн, що розвиваються. В 90-ті роки XX ст. після розпаду СРСР, Югославії, Чехословаччини адміністративні кордони політико — територіального устрою цих країн перетворилися на кордони молодих незалежних держав. "Розлучення" Чехії і Словаччини пройшло мирно, поділ Югославії закінчився кривавою драмою. Чимало територіальних проблем виявилось і в колишніх радянських республік. Наприклад, довжина кордонів Росії, незважаючи на суттєве зменшення площі порівняно з територією колишнього СРСР, майже не зменшилася (61 тис. км проти 62 тис. км), а територія набула складної конфігурації. За нової конфігурації кордонів Росії, як вважають фахівці, важко не тільки їх захистити у військово-стратегічному плані, а й втримати під ефективним контролем митний периметр держави. Тому Росія стала унікальною країною, яка в багатьох місцях винесла на рубежі колишньої імперії свої митні (Білорусь) та інші (Центральна Азія) кордони. Але це не рятує країну та її сусідів від навального зростання нелегальної транс'євразійської міграції. Про те ж, що відносно всієї протяжності новоутвореного кордону держави існують взаємні претензії з сусідами, годі й казати.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити