Політична географія і геополітика

ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЯ

Частина І

 

ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ

 

Чайний кліпер "Катті Сарк"— найшвидкісніший вітрильник в історії людства. Він виконував цілком мирну роботу — возив чай і Китаю в Європу, переконливо демонструючи, що в політичній географії комунікації та співпраця важать більше, ніж межі і чвари.

 

 

ТЕМА 1

 

ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ ЯК НАУКА

 

Різноманітні політичні відомості завжди були присутні в географічних країнознавчих описах. Згодом з'явився і термін «політична географія», який стали застосовувати, коли мова йшла про політичну будову держав чи ситуацію на політичній карті світу. Першим цей термін ужив французький філософ А. Р. Ж. Тюрґо в 1750 р., саме тоді, коли формувалися сучасні суспільні науки. Політична географія як самостійна наука започаткована німецьким географом Фрідріхом Ратцелем, який опублікував перші праці з цієї проблематики в 1885 р. і першу монографію під назвою "Politische Geographie" в 1897 р. На рубежі XIX — XX ст. активізували розвідки з політичної географії також учені Великої Британії, Франції, США та інших країн. Тоді ж зародилися ідеї геополітики як науки. Сам термін "геополітика" ввів у науковий обіг шведський політолог Рудольф Челлен 1899 р.

Протягом XX ст. політична географія пройшла складний шлях розвитку, змінився і її дискурс. Спершу мета політичної географії полягала у визначенні того, як географічні фактори впливають на політичні реалії, на формування політичних утворень, наприклад держав, і як ті змагаються за розподіл економічних ресурсів і сфер впливу. Згодом зміст і напрям політико — географічних розвідок змінилися. По-перше, стало зрозуміло, що в географії суспільні та економічні геопросторові відмінності можуть бути і не пов'язані з відмінностями фізико-географічними. По-друге, розуміння поняття "політика" теж розширилося і стало охоплювати, зокрема, такі реалії, як політична ідентичність, політичні рухи, політична сила тощо. Таким чином, сутність політичної географії трансформувалася — на рубежі тисячоліть вона скоріше полягала вже у визначенні того, як фактори політики (політичної сфери) впливають на стан географічних, точніше геопросторових, утворень і перебіг географічних процесів.

У першій половині XX ст. визначення об'єкта і предмета політичної географії так чи інакше спиралися на праці американських географів І. Боумена (1921) та Р. Гартшорна (1957). На їхню думку, завдання політичної географії полягає у вивченні державно або юридично оформлених політичних одиниць, просторових подібностей і відмінностей між ними на Землі. Такої ж думки дотримувалися європейські географи. Наприклад, видатний український географ С. Рудницький у статті "Українська справа зі становлення політичної географії" (1923) визначав, що ця наука займається дослідом і представленням взаємин між державним життям людства та Землею. У 50-ті роки ідея вивчення політичного життя держав у географічному контексті була доведена до досконалості французьким ученим Ж. Ґоттманном (1952).

Активізація наукових досліджень з політичної географії в 70-ті роки, як ми вже зауважили, супроводжувалася зміною дискурсу предмета її дослідження. На Заході вона стала трактуватися також як наука про просторові вияви політичного процесу (С. Коен, 1965 і 1971, Н. Паундс, 1972), а також географічні наслідки політичних рішень (Дж. Прескотт, 1972). В СРСР вона спочатку визначалася як наука, що вивчає територіальну розстановку політичних сил (І. Маєргойз, 1971). Концепція про закономірності взаємодії політичних процесів у просторовому контексті була згодом удосконалена англійським ученим Дж. Еґнью (1987; 1997).

В СРСР, а потім і на пострадянських теренах наприкінці XX ст. поширеним було визначення політичної географії, запропоноване В. Колосовим (1989): "Політична географія — це особлива географічна наука в рамках соціально-економічної географії, яка вивчає просторову організацію політичного життя суспільства, територіальні поєднання політичних сил у їхній зумовленості поєднаннями багатоманітних суспільно-економічних факторів". Таке визначення виглядало доволі громіздко і неповно, тож згодом воно було вдосконалене. Спочатку М. Каледін (1996) сформулював концепцію політичної географії як науки, котра виявляє єдність діяльнісно-політичного і географічного факторів суспільного розвитку. З'явились ідеї політико — географічного простору як частини інтегрального геопростору та територіально-політичної системи.

З урахуванням цього російські вчені В. Колосов та М. Мироненко (2005) запропонували визначення політичної географії, яке видається доволі конструктивним:

"Політична географія досліджує взаємодію з інтегральним геопростором політичної сфери як однієї з чотирьох сфер діяльності людей — економічної, соціальної, політичної та духовної".

Автори виходять із того, що:

а) інтегральний геопростір складається з економічного, соціального, політичного і фізичного просторів. їх накладення створює диференціацію інтегрального геопростору — суспільно-економічних та природних умов діяльності (рівня розвитку і структури господарства, розселення, кількісних і якісних характеристик населення тощо);

б) політична сфера діяльності людей охоплює:

політичні відносини, що складаються між соціальними групами, націями, етносами, державами, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами політичної діяльності;

систему політичних інституцій, які реалізують різноманітні функції політичної влади (законодавчої, виконавчої, судової та ін.), — як державних, так і недержавних;

діяльність, шляхом якої окремі люди, соціуми, в тому числі територіальні та різні соціальні інститути, обстоюють свої політичні інтереси. Спектр суб'єктів політичної діяльності постійно розширюється й ускладнюється. Це люди, суспільні групи, партії, державні, міжнародні та економічні організації, фірми тощо.

Об'єкт політичної географії — територіально-політичні системи (ТПС), які взаємодіють між собою і з геопростором (В. Колосов, М. Мироненко, 2005).

ТПС — сукупність елементів політичної сфери, яка функціонує на певній території. Цілком зрозуміло, що ці системи відрізняються за складністю і за масштабом.

За складністю територіально-політичні системи поділяють на інтегральні, багатокомпонентні, "галузеві" тощо. Це, наприклад, системи і кластери держав, регіональні інтеграційні системи, системи державних кордонів, системи адміністративно-територіальних одиниць, адміністративних центрів, виборчих округів та ін. Це також можуть бути системи політичних факторів, що впливають на розвиток систем розселення, загострення екологічних ситуацій і т. д.

За масштабами вирізняють ТПС (відповідно й масштаби дослідження) глобального (світ, великі регіони), регіонального (країни) або місцевого рівня. Наприклад, на глобальному рівні досліджується співвідношення політичних сил між найбільшими за економічним та військовим потенціалом країнами — основними акторами світосистеми, вивчаються політико-географічні закономірності географії міжгалузевих зв'язків, вплив політичних подій на географію світового господарства. Нескінченну множину проблем може досліджувати політична географія на регіональному (мезо-) рівні, що дає підстави говорити про цілий сегмент науки — політико — географічне країнознавство.

Політико — географічні дослідження можуть стосуватися також історії розвитку процесів. Це можуть бути або дослідження політико — географічних процесів далекого минулого, або спроби політико — географічного прогнозу (наприклад, регіонального прогнозу результатів виборів).

У політичній географії почали вже формуватися і певні підгалузі, для яких можна визначити самостійний об'єкт або предмет дослідження. Це, наприклад, електоральна географія, етнополітична географія, політична географія Світового океану та його акваторій тощо.

Зв'язок політичної географії з іншими науками багатосторонній. Виходячи з уявлень про "двобічність" політичної географії, яка є водночас як географічною, так і політичною наукою, вона має тісні зв'язки як із системою географічних, так і з системою політичних наук.

У системі географічних наук вона є складовою частиною суспільно-економічної географії, але водночас це наука синтетична (як і країнознавство), що "синтезує" висновки географії господарства, населення, культури, інших суспільних наук та "політизує" всю суспільну географію. В системі політичних наук вона має тісні зв'язки з політологією, міжнародним правом, наукою про міжнародні відносини, адміністративним правом і вносить у регіональні та порівняльні аспекти цих наук потужний географічний контекст. Пов'язана політична географія також з історією, економікою, особливо з міжнародно-економічними дослідженнями та наукою про розміщення продуктивних сил, етнографією, релігієзнавством та ін.

Спорідненою з політичною географією є геополітика.

Геополітику визначають як науку, яка вивчає в єдності географічні, історичні, політичні та інші взаємопов'язані фактори, що справляють вплив на стратегічний потенціал держави (Енциклопедія Americana).

Основним об'єктом дослідження геополітики є геополітична структура світу. Отже, об'єкти дослідження політичної географії й геополітики на макрорівні (світосистема) і мезорівні (держави) частково збігаються. Відмінними є предмети дослідження — якщо політгеографія вивчає ТПС як геопросторове утворення, то геополітика вивчає чи то державу, чи то систему держав як утворення політичні, а прикладна геополітика часом веде дослідження ще й заангажовано — з позицій інтересів певної держави.

На завершення розглянемо короткий перелік основної проблематики і тематики сучасних політико — географічних досліджень.

Дослідження, які виходять зі сталих класичних позицій, охоплюють:

        численні прикладні праці з політико — географічного країнознавства, які є класичними політико — географічними оглядами країни з акцентом на такі теми, як історія формування і морфологічні характеристики території, державні кордони, проблеми історичного ядра та столиці держави, проблемні райони ("гарячі точки") або зони сепаратизму та ін.;

        праці, в яких поєднуються глобальний і національний рівні аналізу, з одного боку, увага приділяється різним видам типології держав, з іншого — дається оцінка їх політико — географічного положення на макро-, мезо- та мікрорівнях;

        політико — географічні дослідження, в яких основний акцент робиться на геопросторові вияви політичного процесу в державі. При цьому проблематика досліджень — співвідношення нація — держава, національна держава як спільнота людей, "політична сила", джерела і детермінанти політичної сили держави, національні інтереси держави (принципову схему наукового дослідження такого типу див. на рис. 1.1);

        водночас активно репрезентовані політико-географічні та геополітичні дослідження співвідношення політичних сил на глобальному і регіональному рівнях;

        самостійне поле утворюють численні праці з електоральної географії, які набувають дедалі більшого прикладного значення. На сучасному етапі формування нових реалій світосистеми часів глобалізації, інформаційно-технологічної революції, становлення та розвитку постіндустріального суспільства веде до оновлення тематики і проблематики політичної географії.

 

 

Політико-географічного дискурсу набуває вивчення закономірностей будови ускладненої системи сучасного світового господарства, в якій поряд із взаємозалежними державними економіками з'явилися нові актори: транснаціональні корпорації й банки, регіональні інтеграційні системи, потужні міжнародні організації, світові міста.

В політико — географічному країнознавстві вивчення взаємозв'язків між класичною тріадою "територія (кордони) — держава — ідентичність (політична сила)" веде до переосмислення сучасних функцій держави у сферах економіки, суспільних відносин та національної безпеки. Частина її компетенції делегується або на вищі (інтеграційні утворення, світові міста тощо), або на нижчі (регіони, регіональні центри) рівні системи управління.

Усвідомлення сучасної сутності взаємозв'язків між глобальним і національним масштабами при вивченні будови світового господарства виливається в дослідження в рамках теорії "світових систем" (теорія "центр — периферія" І. Валлерстайна) та теорії циклів економічного розвитку (теорія "довгих хвиль" М. Кондратьєва).

Нового дихання набули дослідження політико — географічного (геополітичного) положення держав, регіонів та великих міст, збагачені ідеями політичного геопростору та "конструювання" простору в ході суспільного розвитку.

В рамках концепцій територіальності, географічного місця (геопросторового контексту, за Дж. Еґнью) з'явилися дослідження щодо визначення ідентичності, а також співвідношення та взаємодії політичних сил.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити