Політична географія і геополітика

ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЯ

Частина І

 

ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ

ТЕМА 7

ПОЛІТИКО — ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

 

Географічне і політико — географічне положення держави.

 

Спершу наведемо визначення географічного положення.

Географічне положення (ГП) — це геопросторове положення певного об'єкта відносно зовнішнього середовища, елементи якого справляють або можуть справляти на нього суттєвий вплив.

При цьому географічні об'єкти різняться за видами і масштабом, а геопросторові відносини формуються на мікро-, мезо- та макрорівні певної країни чи регіону. Географічними об'єктами можуть бути населені пункти, міста, економічні райони, країни, природні територіальні системи тощо. Мікроположення визначається локальним оточенням у місці безпосереднього контакту з іншими географічними об'єктами, мезоположення — відносинами в регіоні або країні, макроположення — відносинами зі значними ділянками географічного середовища або й з геосистемою в цілому. При цьому в ієрархії геопросторових відносин існує певний поріг — кордон території суверенної держави. За межами держави відлік мікро-, мезо- та макрорівня безумовно йде лише стосовно масштабів усієї світосистеми.

Є відмінність у значенні термінів "географічне положення" і "місцеположення". Місцеположення вказує на локалізацію (location) або належність, воно незмінне, прив'язане до одних координат. Географічне положення (geographic situation) відображає відносини в системі, воно, за незмінних координат об'єкта, може модифікуватися залежно від змін ситуації в навколишньому середовищі.

Властивостями ГП є:

• детермінованість відносин об'єкта із зовнішніми об'єктами і системами;

        потенційність — ГП є водночас і результатом попереднього розвитку об'єкта (міста, держави тощо), і фактором його подальшого функціонування і розвитку;

        дистанційність — ГП є тим вигіднішим, чим меншою є відстань між об'єктами, що взаємодіють. Причому відстань може являти собою не географічну, а віртуальну величину, що утворилася завдяки наявності густих транспортних комунікацій, можливостям використання електронного зв'язку тощо.

Поняття "географічне положення" ємне і комплексне. Тож для глибшого розуміння географічного матеріалу вирізняють кілька його видів, але основною детермінантою лишається характер геопросторових відносин. Передусім варто звернути увагу на те, чи мова йде про об'єкт у межах країни (держави), чи об'єктом є сама країна. Далі визначаємо вид ГП — це природно -, екологічно -, економіко -, соціально - чи політико — географічне положення. При цьому аналіз ситуації в кожному наступному із названих видів вимагає врахування відносин ГП попередніх видів. Найскладнішою є оцінка політико — географічного положення, бо вона погребує врахування даних щонайменше стосовно економіко — географічного положення (доступність до ринків сировини, збуту, транспортно-географічне положення і т. д.), бажано і природно-географічного положення (вихід до моря, гірські хребти, зони дискомфортного клімату тощо), екологічного становища та ін.

Політико — географічне положення (ПГП) держави — це "її геопросторове положення відносно політичних даностей світосистеми, які справляють на неї суттєвий вплив.

Додамо, що мова йде про вплив не тільки на перебіг внутріполітичних процесів, а й на економіку та суспільне життя держави. Часом уживається термін геополітичне положення. Ми вважаємо, що терміни "політико — географічне положення" і "геополітичне положення" тотожні.

Так само як і географічне положення, політико — географічне положення може змінюватися, при цьому зміни можуть бути і драматичні, і доленосні для країни чи території. Наведемо приклад.

Венеція. За Середніх віків міста — республіки Венеція і Генуя контролювали торгівлю на Середземному морі, потіснивши (після хрестових походів) арабських купців і мореплавців. У Європі ходовими були східні товари (оксамитові та газові тканини, бавовна, порцеляна, прянощі, парфуми, самоцвіти тощо), які надходили азійськими торговельними шляхами ("Шовковим шляхом") до узбережжя Чорного та Середземного морів або доставлялися арабськими мореплавцями з Індії в Перську затоку і далі суходолом до Східного Середземномор'я. Венеція завдяки своїй ключовій позиції між Заходом і Сходом на певний час стала першою морською і торговельною державою Європи. Але впала Візантія під натиском турків-османів, турки захопили Константинополь, жваві торговельні міста на шляхах східної торгівлі, в тому числі на Чорному морі Трабзон і Кафу (тепер Судак, Україна), і занепала вся сув'язь торговельних шляхів через Центральну Азію. Водночас від узбережжя Західної та Північної Європи відкрилися шляхи через Атлантику до Америки. Нині Венеція — місто регіонального значення, історико-архітектурна перлина, яка лишається важливим туристичним та економічним центром, що живе в світлі минулої слави.

Сінгапур. За Середньовіччя Сінгапур був рибальським селищем, стратегічними вигодами морської гавані якого користувались хіба що місцеві пірати. Але вже за англійської колоніальної адміністрації гавань перетворилася на транзитний перевальний пункт усієї Далекосхідної Азії. Виник потужний морський порт, створена стратегічна база ВМФ Великої Британії, швидко зросла оборонна промисловість, особливо суднобудівна і судноремонтна. Отримавши незалежність, місто — молода морська держава — сповна скористалося вигодами політико — географічного положення, яке невпинно поліпшувалося. Сінгапур опинився в центрі транзитних комунікацій Азійсько-Тихоокеанського регіону, що швидко прогресував. Нині це вузол не тільки морських, а й повітряних шляхів, один з провідних осередків світової торгівлі, в якому обсяги експорту на третину перевищують ВВП держави (у 2001 р. — 122 млрд. $ проти 89 млрд. $), розміри ВВП на душу населення домірні з показниками країн Західної Європи. Водночас Сінгапур став одним із провідних банківсько-фінансових центрів світу, де розміщено понад дві сотні офісів ТНБ та сотні контор ТНК.

Країни Перської затоки. Візьмемо цей приклад для демонстрації того, що втрачені вигоди ПГП можна відродити за нових обставин. Віддавна Багдад (головне місто Месопотамії, Перської імперії, згодом Арабського халіфату) і важливі порти Перської затоки Басра, Дубаї та Хормоз відігравали важливу роль у торгівлі між Азією і Європою. Коли цей морський шлях торгівлі, який контролювали арабські купці, занепав через те, що Близький Схід опинився під п'ятою Османської імперії, основні шляхи, якими колись ходили вітрильники Сіндбада-мореходця, стали периферійними. Навіть відкриття багатющих нафтових родовищ та проведення Багдадської залізниці спершу мало змінило ПГП узбережжя Затоки. Тільки здобуття незалежності країнами регіону, а потім боротьба за справедливий перерозподіл прибутків від видобутку нафти змінили вигляд політичної карти в цій частині світу. Нині для ландшафтів країн Затоки характерні не тільки нафтопромисли та нафто-термінали. Мов міражі в пустелі, постали міста сучасної архітектури, потужні аеропорти обслуговують трансконтинентальні лінії в усі частини світу, потоки туристів наповнили багаті східні базари та супермаркети, де є товари з усієї планети. Регіон знову долучився до "світового перехрестя", яким є Близький і Середній Схід, поступово перебираючи від Східного Середземномор'я його ключові позиції.

Складові оцінки політико — географічного положення країни (держави).

Перелік таких складових може бути великим і динамічно змінним.

Фізико-географічна складова в політико — географічному аналізі являє собою характеристику якості земельних ресурсів і можливостей акваторії виключної економічної зони, наявності доступу до моря і зручності виходу на світові морські комунікації, можливості подолання гірських перевалів і повноводних рік у прикордонних районах, зрештою природно-географічних умов організації оборони території.

Ресурсна та агро-географічна складова — це ситуація з доступом до стратегічно важливих ресурсів: палива, різноманітних руд, гірничо-хімічної сировини, а також лісопромислових районів за межами країни. Основну частину продукції агропромислового комплексу країна зазвичай виробляє на своїх землях. Але деякі країни мають потребу і в значному імпорті продовольства. Тож доступ до регіонів, що виробляють зерно, м'ясо та інші продукти, теж важливий.

Ємність, віддаленість, транспортна доступність ринків збуту товарів, вироблених у країні, — життєво важливий і економіко-географічний, і політико — географічний фактор. Основне завдання вивчення цього аспекту економічної й політичної географії — віднайдення гіпотетично можливих "ніш" організації збуту як виробничих, так і споживчих товарів, аналіз позицій конкурентів, що діють у відповідних сегментах світового ринку.

Важливими економічними факторами транспортно-географічної (й політичної) ситуації на шляхах до ринків сировини і ринків збуту є пропускна здатність, швидкість і вартість транспортування на суходільних, водних та повітряних транспортних коридорах. Політичні фактори — стан відкритості кордонів, політична та криміногенна обстановка на транзитних магістралях. Ще раз наголосимо на вагомості фактора приморського положення держави, адже 4/5 фізичних обсягів зовнішньої торгівлі здійснюється через Світовий океан.

Процеси глобалізації та інформаційно-технологічної революції зробили свій внесок у набір складових політико — географічного положення. Воно визначається також тим, як розміщена країна відносно світових центрів науково-технічного прогресу та світових фінансово-банківських центрів; як розкинута мережа управлінських центрів та філій ТНК; які можливості доступу до інформаційно-технологічних мереж планети.

 

Так, хоч науково-технічний прогрес вважається здобутком усього людства, 9/10 зареєстрованих у світі патентів зосереджено лише в двох десятках країн Європи, Північної Америки та Східної Азії. Там же розташовані основні потужності зовнішньоекономічної інфраструктури — банківської мережі світового господарства, мережі офісів ТНК, провідні міжнародні товарні й фондові біржі тощо.

Головною особливістю сучасних телекомунікаційних систем "Інтернет" та ін. є просторова необмеженість їхнього функціонування. Однак, за підрахунками вчених, на початку XXI ст. лише 1/5 людей живуть у "постіндустріальному" інформаційному суспільстві, ще 10% — в індустріальному суспільстві (Україна поки що належить до цієї когорти країн), а 70% — усе ще в минулому, маючи лише зародки промисловості й відстале сільське господарство.

Зазначені складові в поєднанні з іншими факторами неоднаковою мірою присутні на різних ієрархічних рівнях політико — географічного (геополітичного) положення країн: глобальному, регіональному та сусідському.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити