Політична географія і геополітика

ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЯ

Частина І

 

ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ

ТЕМА 8

ВНУТРІШНЯ ГЕОПРОСТОРОВА БУДОВА ДЕРЖАВИ: АДМІНІСТРАТИВНО- ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ І СТОЛИЦЯ

 

Види територіального устрою держав.

Історично склалися два головні види територіального устрою держав — унітарний і федеративний. Науковці виділяють ще перехідний між ними вид — регіональний (наприклад, у Великій Британії). Найпоширеніші — унітарні держави, до яких належить і Україна.

 

 

 

Федеративні (складні) держави складаються із самоврядних членів (суб'єктів) федерації, кожен з яких має власну систему органів державної влади і систему права (в тому числі інколи і свою Конституцію). Такі самоврядні утворення не мають державного суверенітету, а отже не є суб'єктами міжнародного права. Між федеральними органами влади і членами федерації існує розподіл влади, прав і обов'язків. Композиція територій у федеративній державі, як правило, має такий вигляд, як показано на рис. 8.1а. Держава складається з певної множини самоврядних територій (у різних країнах — штати, землі, провінції, автономні республіки тощо), кожна з яких має свій адміністративно-територіальний поділ із строгим підпорядкуванням регіональному центру. Крім того, в прямому підпорядкуванні федеральній владі можуть бути: а) столичні райони або федеральні округи, наприклад округ Колумбія (Вашингтон) у США, Канберра в Австралії, Бразиліа в Бразилії, Буенос-Айрес в Аргентині тощо; б) території піонерного освоєння (які так і називаються — "територія"), наприклад у Канаді території Нунавут, Західні території, Юкон; в Австралії — Північна територія; у США довгий час територією прямого підпорядкування була Аляска (нині 50-й штат).

Унітарні держави не мають внутрішнього політико — територіального поділу. В них — централізована влада, єдина правова система, однорідна територіальна диференціація. Унітарні держави, як правило, не належать до великих за розмірами, мають компактну, добре освоєну територію.

Більшість освоєних одиниць адміністративно-територіального поділу відносно домірні за територією і кількістю населення, їхня територія часом свідомо "нарізана" так, аби за економічним потенціалом вони не були настільки сильними, щоб утворювати противагу столичному регіонові або іншим районоутворювальним центрам держави. Водночас залежно від загальної чисельності населення кількість адміністративних одиниць одного рангу не має перевищувати певного порога, за яким управління втрачає ефективність. Так, кількість адміністративних одиниць 1 рангу не тільки в середніх, а й у великих країнах рідко перевищує півсотні. Майже в усіх країнах адміністративно-територіальні одиниці групуються в три — чотири рівні ієрархії. Наприклад, у Європі в Італії, Великій Британії, Польщі, Україні, Білорусі — три рівні ієрархії, у Франції — чотири (департамент, округ, кантон, комуна), і французька система в Європі вважається класичною.

Крім основних одиниць адміністративно-територіального поділу, в унітарній державі в прямому підпорядкуванні держави можуть бути столичні регіони та міста з особливим статусом. Наприклад, в Україні це Київ і Севастополь, у Румунії — Бухарест, у Японії — Токіо, Кіото та Осака, в Китаї — Пекін, Шанхай, Тяньцзінь, Чунцін, в Індонезії — Джакарта тощо. В унітарній державі можуть бути й окремі самоврядні території. Наприклад, в Україні це АР Крим, в Італії — автономні області Валле-д-Аоста, Сардинія, Трентіно і Венеція-Джулія, в Грузії — Абхазія, Аджарія, Південна Осетія, в Азербайджані — Нахчиванська АР тощо.

Відмінності в схемах організації управління територією залежать не тільки від виду територіального устрою держав. Будова територіального управління принципово різниться у змішаних системах розселення й у великому місті.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити