Політична географія і геополітика

ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЯ

Частина ІІ

ГЕОПОЛІТИКА

 

ТЕМА 10

 

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ГЕОПОЛІТИКИ

 

Геополітика: поняття, предмет, суб'єкти, категорії.

Підходи до визначення геополітики надзвичайно різноманітні: від ототожнення її з мистецтвом управління загальносвітовим процесом, державою чи іншою спільнотою, через твердження, що геополітика є цілісною самостійною наукою, до визнання її світоглядною концепцією майбутнього. Процес формування цілісного уявлення про геополітику як науку та вироблення єдиного поняттєво-термінологічного апарату ускладнює, однак водночас сприяє її методологічному збагаченню і розширенню сфери практичного застосування те, що серед геополітиків багато представників географічних, політичних, історичних та інших наук.

Виходячи з позиції автора терміна "геополітика" Р. Челлена, викладемо аргументи на користь її науковості. Термін "геополітика " етимологічно складається з двох грецьких слів: geo — земля, politicos — держава, громадянин та все, що пов'язане з містом. Тому, за Р. Челленом (1924), геополітика — "це вчення про державу як географічний організм чи явище в просторі: вона, таким чином, є вченням про державу як країну, територію чи область".

Варто зауважити, що, на відміну від політичної географії, чіткого і всеохопного визначення геополітики немає. Геополітику нерідко розуміють як науку, що вивчає глобальну політику, тобто стратегічний напрям політичних відносин, в основному сучасних. Поняття використовується для оцінки міжнародно-політичних позицій держави, її місця в системі міжнародних досліджень, умов її участі у військово-політичних союзах. Для початку наведемо кілька поширених визначень геополітики:

        "Геополітика служить визначенню національної політики з урахуванням факторів впливу на неї природного середовища" (Енциклопедія "Britanica", 1994).

        "Це наука, яка вивчає і аналізує в єдності географічні, історичні, політичні та інші взаємопов'язані фактори, які впливають на стратегічний потенціал держави" ("The Encyclopedia Americana", 1973).

        "Геополітика — це поєднання географічних і політичних факторів, що визначають положення держави чи регіону з ухилом на вплив географії на політику" (З. Бжезінський, 1997).

        "Наука про вивчення відносин між владною політикою в міжнародному плані й тими географічними рамками, в яких вона проводиться" (П. Галлуа, 1990).

        "Геополітика — це наука про контроль над простором" (В. Мадіссон, В. Шахов, 2003).

Отже, по-перше, стрижнем геополітики залишається географія як динамічна система суспільно-природничих наук, що дає підстави більшості дослідників визначати її як географічну дисципліну. Супротивники даного підходу, переважно політологи, хибно ототожнюють географію з вивченням стабільних фізико-географічних умов та ресурсів. По-друге, геополітика пов'язує в одне ціле політичні процеси і земні простори. Раніше вважалося, що ця наука, на противагу політичній географії, досліджує лише глобальний простір, проте з'являється дедалі більше праць, присвячених політичній стратегії на мезо- та мікрорівні (регіональна геополітика, атомістична геополітика тощо).

Геополітика — це наука про багатогранну політику держав та інших суб'єктів, спрямована на вивчення можливостей активного використання даностей геопростору в інтересах військово-політичної, культурно-інформаційної, економічної та екологічної безпеки в межах відповідних полів взаємодії.

Заради справедливості зазначимо, що супротивники визнання за геополітикою статусу науки небезпідставно закидають їй суб'єктивність суджень, філософування, мрійництво. На це справді хибує прикладна геополітика, яка виходить з інтересів конкретного суб'єкта і є "теорією позиційної боротьби на світовій шахівниці". Натомість академічна геополітика позбавлена національної заангажованості та авторського суб'єктивізму. За М. Мироненком, вона "повинна виокремити розумне з минулого і подати геополітичну аргументацію у вигляді загальних закономірностей і тенденцій геополітичних відносин" (В. Колосов, М. Мироненко, 2002). Уже тепер окремі геополітичні категорії й причинно-наслідкові зв'язки варто визнати суто науковими.

Не викликає сумніву і наявність у геополітики власного об'єкта і предмета досліджень.

Основним об'єктом дослідження геополітики є геополітична структура світу в усій її різноманітності. Нині вона представлена багатьма просторовими моделями (див. тему 11). Стабільна геополітична структура світу, яка відображає баланс сили на певному історичному етапі, дістала назву світосистеми.

Генераторами стабілізації або зміни геополітичної структури світу є суб'єкти геополітичного планування. Незаперечні й головні суб'єкти геополітики — держави (імперії). З ними пов'язані такі ключові поняття геополітики, як геостратегічні гравці та геополітичні осі.

Геостратегічні гравці, за З. Бжезінським, — "це держави, що мають спроможність і національну волю застосовувати силу чи вплив поза своїми кордонами для того, щоб змінити наявний геополітичний стан справ", а геополітичні осі — "це держави, чия вага походить не з їхньої сили і мотивації, а радше з вад розташування та з наслідків їхніх потенційно вразливих умов для поведінки геостратегічних гравців".

Держави як суб'єкти міжнародного права можуть виступати ініціаторами створення регіональних або міжнародних організацій, на які також поширюється геополітична суб'єктність.

Поширення ліберальних традицій у XVIIIXX ст. та поглиблення глобалізації наприкінці XX ст. значно підірвали політичний та економічний суверенітет держави. І якщо раніше мова в геополітиці йшла про цикли гегемонії держав (П. Тейлор, Кондратьєв-Валлерстайн), про протистояння володарів, націй, ідеологій, цивілізацій (С. Гантінгтон), яке відбувалося знову ж таки на державному рівні, то на рубежі XXXXI ст. поряд із державами новими і цілком самостійними суб'єктами геополітичної структури світу стали транснаціональні компанії (ТНК), а їх протистояння та економічна експансія вже визначають співвідношення сил на регіональному і глобальному рівнях. Геополітична структура світу дедалі більшою мірою реагує на інтереси недержавних суб'єктів: ТНК, різноманітних об'єднань громадян (політичні рухи й організації, антиглобалістські рухи тощо), терористичних груп та окремих лідерів. Усіх учасників міжнародного політичного процесу незалежно віл поширення на них міжнародного права в системі міжнародних відносин називають акторами.

З розвитком регіональної геополітики її суб'єктами стають політико — територіальні складові окремих держав.

Завдяки іманентним кожному суб'єктові геополітики інтересам (національна ідея, економічна і політично-військова безпека держави, імперські зазіхання, економічне панування, збереження самобутності, особисті амбіції тощо) формуються певні обшири, в яких ці інтереси накладаються, протистоять або взаємодіють. Якщо зробити спробу винести за дужки геополітичних моделей щось спільне, то вимальовується певний проблемний ареал, основним змістом якого є фіксація і прогноз просторових меж дії "силових полів" різного характеру, які й виступають у ролі предмета геополітики.

Поширені в літературі терміни Lebensraum (життєвий простір), "полюс зростання", "полюс сили", "геополітичне поле", "центр зростання" та ін. можуть бути застосовані для однобічного висвітлення суто військово-політичних, економічних, ідеологічних тощо аспектів світовлаштування. Більш комплексним, особливо в контексті розвитку геополітики взаємодії, терміном для означення предмета геополітики є поле взаємодії.

Поле взаємодії — це виокремлений на основі поєднання (накладання) геостратегій заінтересованих акторів сегмент суспільної діяльності, який взаємодіє з певним географічним простором.

Поля взаємодії за провідною функцією можуть бути економічними, політичними, військовими, ідеологічними, цивілізаційними, екологічними тощо або інтегральними.

Оскільки геополітика є суспільною наукою, то об'єкт і предмет її дослідження перебувають у постійній динаміці, відображаючи мінливу реальність.

Фіксація і прогноз меж полів взаємодії, динамічна мозаїка яких формує геополітичну структуру світу, є головним завданням геополітики. Інші завдання: дослідження механізмів і форм контролю над геопростором (нині найефективнішими формами контролю визнаються контроль над комунікаціями, різного роду потоками (інформаційні, товарні та ін.) і геополітичними базами); геополітичне районування планети на основі розмежування геополітичних полів провідних акторів; виявлення об'єктивно існуючих просторових політичних одиниць, геостратегічних зон та геополітичних регіонів; подолання конфронтаційної логіки в міжнародних відносинах; розробка геополітичних кодів для суб'єктів геополітики тощо.

Про рівень сформованості будь-якої науки свідчить ступінь розробки її поняттєво-термінологічного апарату. Геополітична термінологія дедалі глибше проникає в усі сфери життя. Водночас чіткіше виявляється багатозначний, часом протилежний зміст окремих термінів. Формування теорії геополітики та її поняттєво-термінологічного апарату можливе в руслі розвитку академічної геополітики. Спробуємо розставити основні акценти.

Після компрометації геополітики представниками німецької школи у 30 — 40-х роках XX ст. західні вчені відкинули сам термін "геополітика" і стали розвивати майже ті самі концепції в рамках геостратегії. Нині геостратегія — провідне поняття геополітики, в основі якого лежить зумовленість напряму зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних дій суб'єкта географічними, передусім природно-географічними, чинниками та його геоположенням. Завданням геополітичної стратегії є аналіз позиції досліджуваного суб'єкта і визначення можливостей її трансформації в бажаному напрямі. В широкому розумінні геостратегія є мистецтвом реалізації політичної або іншої діяльності суб'єктами геополітики в умовах геопростору.

Хоч якими б чинниками — природничими чи суспільними — зумовлювалася позиція держави у світовій ієрархії, важливим моментом її існування є геополітичне положення державної території. Щодо позиціювання держави у відносинах з іншими акторами вживають термін геополітичне становище.

Ключовим поняттям геополітики є поняття геополітичної концепції (доктрини).

Геополітична доктрина — це модель розуміння чинників структури територіально-політичного світоустрою та напрямів політичної діяльності й аналізу, що спираються на географічні реалії (М. Дністрянський, 2003). Поряд із науковим характером слід відзначити суб'єктивність, ідеологічну заангажованість та навіть містичність, властиві геополітичним доктринам, які є методологічною базою прикладних розробок. (Суть найважливіших геополітичних концепцій викладено в наступній темі.)

Більшість геополітичних доктрин є втіленням інтересів: національних, державних, коаліційних, приватних. Усі вони різнопланові, однак зазвичай лежать у площині збереження незалежності й цілісності держав, забезпечення виживання націй та процвітання громадян, розширення політичного та економічного впливу, досягнення певної приватної мети. Головне завдання їхнього втілення — цілеспрямоване зміцнення геополітичного становища та геоекономічної потужності акторів. Ще півтори сотні років тому прем’єр-міністр Британії, лорд Г. Пальмерстон (1784 — 1865) наголошував: "у держави немає ні постійних друзів, ні постійних ворогів, у неї є лише постійні інтереси". Ця теза стала "крилатою" і відома будь-якому освіченому політику, тим більше — науковцю.

Варто зазначити, що національні та державні інтереси цілком збігаються лише за умови існування реального громадянського суспільства в однонаціональній державі. Лише в такому разі справедливим буде твердження, що "національний інтерес — це інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему, він поєднує інтереси кожної людини, інтереси національних, соціальних, політичних груп та інтереси держави" (В. Мадіссон, В. Шахов, 2003).

Саме категорії "геополітична концепція" та "геополітичні інтереси" через заангажованість дослідників додають геополітиці суб'єктивності, трансформуючи її у світоглядну концепцію.

Формування напряму зовнішньої стратегії держави має узгоджуватися з її геополітичним кодексом. Геополітичний код (кодекс) — "це сукупність стратегічних уявлень, які формує уряд (країна. — В. С.) про інші держави при розробці своєї зовнішньої політики" (В. Колосов, М. Мироненко, 2002).

За словами Дж. Геддіса (1982), ці оперативні зібрання законів містять: визначення державних інтересів, ідентифікацію зовнішніх загроз цим інтересам, можливі варіанти реагування та їх обґрунтування. Незважаючи на те, що кожна держава вибудовує власний код, вони можуть перекликатися, взаємодіяти і — природно — заходити в суперечку один з одним. Залежно від геополітичного становища держава може мати місцевий, регіональний, глобальний геополітичний кодекс або їх поєднання.

Одна із сутнісних категорій геополітики, що тісно переплітається з державними інтересами, — це категорія експансії. Оскільки геополітика має слугувати національним інтересам держави, то геополітичні концепції покликані виправдовувати її експансію. І сім основних законів просторового зростання держави Ф. Ратцеля, і три просторові фактори Р. Челлена, і шість критеріїв планетарного статусу держави А. Мегена, не кажучи вже про німецьку геополітику 30 — 40-х років XX ст., були спрямовані саме на це.

І механізми, і форми контролю над простором не є константою. Геополітичні концепції останніх років (П. Тейлора, З. Бжезінського, І. Валлерстайна, Дж. Егнью, С. Кобріджа та ін.) наголошують, що гегемонія (лідерство) базується на економічному верховенстві. У зв'язку з цим основним видом експансії нині є економічна, яка доповнюється і посилюється інформаційною, культурно-цивілізаційною, релігійною, політичною, відсуваючи на другий план військову. Концепція суцільного контролю змінилася концепцією контролю над "лініями" — комунікаціями, матеріально-речовими й інформаційними потоками та над геополітичними базами.

В результаті поєднання геополітичних полів ключових геополітичних акторів формується баланс сил як іманентна характеристика певного історичного етапу розвитку. Механізми формування балансу сил залежать від волі геостратегічних гравців і типу міжнародної системи. І хоч після Віденського конгресу (1815) почалися пошуки моральних та юридичних норм і принципів розбудови міжнародних відносин, усе ж головним чинником у формуванні світової ієрархії залишається військова могутність.

Такі важливі категорії геополітики, як "держава" і "кордон", розглянуті в частині 1 цієї книги. Зазначимо також, що геополітика як наука суспільна широко використовує категорії соціології, політології, культурології, демографії (етнос, нація, цивілізація, ідентичність тощо), адаптуючи їх до потреб геополітичного дослідження.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити