Політична географія і геополітика

ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЯ

Частина ІІ

ГЕОПОЛІТИКА

 

ТЕМА 11

 

ІСТОРІОГРАФІЯ ШКІЛ ТА ТЕЧІЙ ГЕОПОЛІТИКИ

 

Російська школа геополітики.

Головною течією російської геополітики можна вважати неоєвразійство, що розвилося з євразійства, яке певним чином відображало ідеї, започатковані слов'янофілами.

Важливим етапом становлення російської геополітики вважається праця В. П. Семенова-Тян-Шанеького (1870 — 1942) "Про могутнє територіальне володіння стосовно до Росії. Нарис із політичної географії" (1915), методологічна роль якої полягає у відході від дихотомічної парадигми. Автор відстоював ідею, що історичний розвиток ішов шляхом синтезу морських і континентальних частин Землі, яскравим прикладом чого є історія Росії.

Серед оригінальних ідей: виокремлення трьох форм "територіальних систем політичної могутності (кільцеподібна, клаптикова та "від моря до моря"); з метою збереження цілісності Росії необхідно посунути її культурно-економічний центр до географічного центру, у виділену автором Російську Євразію.

Біля джерел суто євразійства, яке ввібрало в себе головні ідеї слов'янофілів, стояли П. Савицький, М. Трубєцькой, Г. Флоровський.

Суть праць євразійців, і зокрема Петра Савицького (1895— 1968) — "Степ та осілість" (1922), "Географічний огляд Росії-Євразії" (1926), "Географічні та геополітичні основи євразійства" (1933) та ін., полягала в тому, що Росія є особливим цивілізаційним утворенням; синтезом європейського та азійського начал; осередком проживання особливої євразійської нації (тут євразійці наближаються до фашистської ідеї національної винятковості. — В. С); "Євразією" не у фізико-географічному, а в ідейному розумінні. Прагнучи відокремити Росію від Європи, автор наголошував, що неправильно вести відлік розвитку Росії від Київської Русі (провінції), і вітав монголо-татарське ярмо, завдяки якому Росія досягла своєї геополітичної самостійності і зберегла духовну незалежність від агресивного романо-германського світу. Важливу роль при цьому відіграло православ'я, яке, за словами М. Трубєцькоґо, трансформувало улус Батия в Московську державу. Загалом євразійці головним ворогом російської самобутності та джерелом криз вважали Європу, в тому числі пов'язаний з нею панславізм. Майбутнє Росії вони бачили у створенні всесвітнього антиєвропейського руху.

За доктриною П. Савицького, окрім "монгольського духу", першопричина самодостатності Росії-Євразії полягає в її географічному положенні та особливостях "місцерозвитку". Теорія "місцерозвитку" є аналогом німецького Raum і свідчить про "органіцизм" євразійців. У книзі "Географічний огляд Росії-Євразії" П. Савицький декларує: "Соціально-політичне середовище і його територія мають злитися для нас в одне ціле, в географічний індивідуум або ландшафт". Звернення до "місцерозвитку" давало євразійцям змогу уникнути конкретних рецептів щодо національних, расових, релігійних, культурних тощо проблем, оскільки все підкорялося принципові "ідеократії", протилежному ліберальній демократії. Розбудова Росії на євразійський кшталт мала спиратися на соборність і братську любов, державну власність, первісний духовний імпульс зверху донизу.

В рамках євразійства розроблено центро-периферійну модель, де континент Євразія поділяється на серединний континент, тобто власне Євразію (разом з українськими землями. — В. С.), та два периферійні світи (азійський і європейський).

Новітній етап розвитку російської геополітики розпочався з кінця 80-х років XX ст. і представлений в основному геополітикою неоєвразійців та близьких до них націонал — більшовиків.

Завданням неоєвразійців є обґрунтування месіанської ролі Росії як самобутньої євразійської цивілізації на даному етапі. Хоча Лев Ґумільов безпосередньо не зачіпав геополітичні теми у своїх працях, його теорія етногенезу та етнічних циклів має сутнісний геополітичний зміст. У праці "Етногенез біосфери Землі" (1990), яку можна вважати програмною, головною причиною етногенезу дослідник називає "пасіонарний поштовх" як результат виверження "надлишкової біохімічної енергії біосфери". Молодим і перспективним етносом вважаються росіяни як етнос, що сформувався на основі тюрко-слов'янського злиття, в той час як західна цивілізація перебуває на стадії "пасіонарного згасання", коли етнос живе лише сьогоднішнім днем, зневажаючи своє минуле та долі майбутніх поколінь. На нашу думку, останнє більш властиве на даний момент саме росіянам.

Творцем ідеології російських крайніх правих вважається О. Дуґін ("Консервативна революція", 1994, "Основи геополітики", 1997), для якого геополітика — це передовсім метод обґрунтування крайньо-правої політичної свідомості та пошуку "третього шляху" для Росії.

Загалом праці націонал — більшовиків є певним сплавом ідеї "консервативної революції" про "третій шлях", теорії континентального блоку та неоєвразійства. Всі їхні роботи мають виразний антизахідний (додамо — антиукраїнський) конфліктологічний характер. Проте неоєвразійці визнають можливість компромісу із Західною Європою за умови відмови останньої від проамериканської політики.

Позаєвразійські антизахідники — І. Кузьменко, А. Бедрицький та ін. — обстоюють ідею державника М. Данилевського про створення православно-слов'янського союзу як противаги і Заходові, і Сходові, оскільки азійські народи несуть у собі небезпеку для існування Росії.

Неозахідна російська школа геополітики, за визнанням М. Мироненка (2002), поки відсутня і представлена лише публіцистикою. Серед авторів, праці яких спрямовані не на ідеологічне протистояння, а на наукове пояснення геополітичного становища Росії в сучасному світі та розвиток геополітики взаємодії, варто відзначити В. Цимбурськоґо (концепція "острів Росія"), В. Колосова та деяких інших.

Квінтесенцією сучасної російської практичної геополітики щодо України, за невеликим винятком, є вислів В. Жириновського про те, що "українці — третій сорт слов'ян", і це дуже цікаво на тлі спроб наукового обгрунтування ідеї про "слов'яно-тюркський котел" Росії.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити