Політична географія і геополітика

ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЯ

Частина ІІ

ГЕОПОЛІТИКА

 

ТЕМА 13

ГЕОПОЛІТИЧНА РОЛЬ РОСІЇ В ПОСТБІПОЛЯРНОМУ СВІТІ

 

Переосмислення геополітики в постбіполярному світі. Зі зникненням біполярної системи з'явилася потреба в ґрунтовному переосмисленні геополітичної картини світу, а також новій інтерпретації ролі пострадянського простору (і передусім Росії) в постбіполярному світі. Основна розбіжність у тлумаченні геополітичної світобудови на початку XXI ст. полягає у протистоянні концепцій монополярного світу на чолі із США та багатополярного світу, що складається з кількох відносно рівнозначних центрів — у Північній Америці, Європі, Східній та Південно-Східній Азії тощо.

Для того щоб краще зрозуміти геополітичну роль РФ у сучасному світі, доцільно зробити кілька узагальнень щодо самого поняття геополітичної ролі держави в сучасних умовах. Річ у тім, що з моменту зародження геополітики в другій половині XIX ст. розуміння предмета цього напряму знань суттєво змінювалося.

Як уже зазначалося у попередніх темах, джерелом геополітики були ідеї географічного детермінізму. Праці Ф. Ратцеля започаткували течію, що пояснювала політичні процеси у світі природно-географічними факторами. Ратцель порівнював державу з біологічним організмом, що постійно веде боротьбу за своє існування. Ця боротьба спрямована передусім на збереження та розширення "життєвого простору" держави. На думку Ратцеля, держава прагне досягти свого ідеального розташування, тобто охоплення цілого "світового острова", від одного океану до іншого. До ідеальної моделі наближується кілька держав у світі, зокрема США, Росія, Канада, що мають найдовші морські кордони. Всі держави, а надто найбільші й найсильніші з них, за Ратцелем, намагаються наблизити свій "життєвий простір" до ідеального, що охоплює весь континент або його більшу частину. Це бажання є об'єктивним і зумовлюється самою природою політичної організації людства. Отже, існує постійний конфлікт між державними організмами за розширення свого "життєвого простору". До порівняння держави з біологічним організмом вдавався також Р. Челлеи.

Ще один аспект геополітичного доробку Ф. Ратцеля, розвинутий у теоретичних побудовах інших видатних геополітиків, зводиться до оцінки вигідності чи невигідності природних кордонів держав. Найвигіднішими вважалися морські кордони, тоді як суходільні кордони, зумовлені гірськими пасмами, річками та іншими природними перешкодами, мають радше негативний вплив на розвиток державного організму. У працях А. Мегена та Г. Маккіндера обговорювалися проблеми протистояння морських та суходільних держав. Зрештою, в геополітичний словник увійшли поняття "влади суходолу" (телурократія) і "влади моря" (таласократія) як двох визначених природно-географічними умовами видів військово-політичної могутності.

Уникаючи певної гіперболізації даних понять, можна зазначити, що увага до моря та суходолу зумовлена здатністю людини долати відстані. Виникнення та розвиток геополітичних ідей великою мірою спричинювалися постійними військовими конфліктами (переважно в межах Європи). Якщо війна велася за межами власної державної території, надзвичайно актуальною ставала проблема військової логістики, тобто можливість оперативно пересувати на значні відстані вояків, техніку, боєприпаси, а також налагоджувати систему матеріально-технічного постачання військ. На певному рівні розвитку технологій, у другій половині XIX — на початку XX ст., морські простори забезпечували значно швидші комунікації. Простіше кажучи, пересуватися морем на великі відстані було набагато швидше і дешевше, ніж суходолом, особливо в Європі, де часто доводилося долати фізико-географічні перешкоди. Саме тому наявність потужного морського флоту становила стратегічно важливий фактор як у торгівлі, так і у військово-політичній сфері.

Аналогічним чином "влада суходолу" пояснюється неспроможністю держав, що володіли потужним морським флотом, ефективно просуватися в глиб суходолу на чужій території, хоча рівнинні частини континентів також вирізняються порівняно високою пропускною здатністю. Степові простори Євразії забезпечували високу мобільність кочівникам — кіннотникам і, за рядом теорій, стали основою могутності монгольської імперії Чингізхана. З розвитком залізничного транспорту пропускна здатність суходолу стала ще більшою. Отже, Гартленд також набув можливості швидко перекидати ресурси на великі відстані, спираючись на іншу, порівняно з Римлендом, технологічну базу.

Поступово, з розвитком транспортних технологій, зокрема авіаційного транспорту, актуальність морського та континентального типів військової й торговельної могутності суттєво знизилася. Впродовж другої половини XX ст., аж до моменту падіння Берлінської стіни та розпаду СРСР, геополітичні концепції мали наочне "підтвердження" у формі протистояння "морської" наддержави США і "континентальної" СРСР. Однак очевидно, що і СРСР, і США рівною мірою могли сприйматися і як морські, і як континентальні наддержави. Після припинення "холодної війни" модель протистояння двох наддержав виявилася непродуктивною. І, незважаючи на спроби деяких учених відродити термінологію класичної геополітики, сучасні реалії спонукають до її серйозного переосмислення.

Якщо відмежуватися від найбільш гіперболізованих уявлень і метафоричних прийомів та спробувати узагальнити наявні праці з геополітики, можна виокремити кілька основоположних елементів, що відрізняють цей напрям від інших суміжних:

• Геополітика завжди стосується зовнішньої щодо держави політики. Тобто геополітична тематика в той чи інший спосіб торкається різних форм і закономірностей міждержавних відносин, а також намагається встановити їх причинно-наслідкові зв’язки.

        Геополітика здебільшого розглядає засоби та механізми впливу одних держав на інші. Якщо інші дисципліни, що вивчають міжнародну політику, рівною мірою приділяють увагу всім формам міжнародних політичних відносин, то геополітика, як правило, акцентує увагу на важелях активного впливу (або примусу) одних суб'єктів міжнародної політичної діяльності на інших.

        Геополітика у своїх концепціях так чи інакше спирається на географічні фактори. Щоправда, розуміння ролі географії в міжнародній політиці еволюціонувало від ідей географічного детермінізму до оцінки сукупної ваги економіко -, політико -, історико-, культурно - та, певною мірою, фізико-географічних особливостей тієї чи іншої країни або території. Відповідно, розглядаючи сучасну геополітичну роль Росії, ми

акцентуємо нашу увагу на географічних (у широкому розумінні цього терміна) особливостях цієї державці які визначають наявні та потенційні важелі впливу Росії на інші держави світу, а також оцінюємо, наскільки суттєвими є ці особливості й наскільки ефективним є зумовлений ними зовнішньополітичний вплив.

Далі ми викладемо три концептуальні погляди на роль та місце Росії в сучасній геополітичній картині світу. Перший — один із найпоширеніших серед російських геополітиків поглядів на світову роль Російської Федерації, сформульований у концепціях неоєвразійства, зокрема у працях одного з найяскравіших російських геополітиків О. Дугіна. Другий представляє американсько-атлантичну позицію, сформульовану колишнім радником з питань національної безпеки при президенті США З. Бжезінським. Третій — спроба неупередженого аналізу місця і ролі Росії в постбіполярному світі з урахуванням змін у геополітичних парадигмах.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити