Політична географія і геополітика

ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЯ

Частина ІІ

ГЕОПОЛІТИКА

 

ТЕМА 13

ГЕОПОЛІТИЧНА РОЛЬ РОСІЇ В ПОСТБІПОЛЯРНОМУ СВІТІ

 

Геополітична роль Росії у неоєвразійських геополітичних концепціях.

Доволі радикальне і досить популярне бачення геополітичної ролі Росії викладене в теоріях неоєвразійства, що виникли з ідей євразійстваінтелектуальної спадщини кінця XIX — початку XX ст.

Джерелом євразійства є теорія локальних культурно-історичних типів М. Данилевського. Заперечуючи єдність людства та загальнолюдської цивілізації, Данилевський стверджував, що у світі існує кілька культурно-історичних типів (цивілізацій), кожна з яких має свою систему цінностей та культурно-цивілізаційний шлях розвитку. На основі праць М. Данилевського, К. Леонтьєва та М. Страхова слов'янофіли (С. Аксаков, О. Хомяков та ін.) розвинули ідеї щодо високої історичної місії Росії, яка становить унікальний соціокультурний та політичний регіон, якому належить ключова роль у світовій історії. Засновниками власне євразійства стали представники російської еміграції М. Трубєцькой, П. Савицький та Г. Флоровський. Концепція євразійства базується на уявленні про Росію як окремий "євразійський континент", утворення, що не є ні Європою, ні Азією, а є чимось, що поєднало в собі елементи першого і другого, створивши унікальний простір зі своїм суперетносом та культурно-географічною спільністю.

За тлумаченням П. Савинського, Росія являє собою особливе цивілізаційне утворення, що може бути визначене через властивість "серединності". "Серединність" полягає в особливому географічному положенні Росії, що знаходиться одночасно і в Європі, і в Азії і є самодостатньою духовно-історичною та геополітичною реальністю. П. Савицький адаптував геополітичну концепцію Маккіндера, ототожнивши "географічну вісь історії" та Гартленд із Росією, а відцентрові імпульси, що виходять із цієї осі, — з російською культурою. На відміну від Маккіндера, який вважав, що пустки Гартленду дають поштовх "внутрішньому півмісяцю" морських держав, під впливом якого вони творять культуру й історію, Савицький стверджував, що саме Росія, завдяки своїй "серединності", і є синтезом світової культури та історії.

Ідеї євразійства розвивалися переважно представниками російської еміграції, що мусила залишити Росію після приходу до влади більшовиків. У СРСР геополітична тематика була заборонена, тому друга половина XX ст. характеризується певним спадом у розвиткові євразійської тематики.

Важливий імпульс подальшому розвитку євразійських ідей дав доробок відомого географа й етнографа Л. Ґумільова, який створив оригінальну і досить авторитетну в широких колах теорію етногенезу. Теорія Л. Ґумільова містила кілька моментів, що непрямим чином пасували уявленням євразійців. Першим було нівелювання ролі Європи чи Заходу відносно інших етнічних спільнот у світовій історії. Так, Гумільов розуміє хід історії як появу, розвиток та зникнення суперетносів, що порівнюються з живими організмами, а отже жодне з етнічних утворень не може претендувати на історичну унікальність або провідну роль — значення різних спільнот зростає і зменшується в різні історичні епохи. Другий момент полягає в тому, що, порівняно із західноєвропейськими етносами, Гумільов наділяє етноси, які проживають на території Росії та суміжних держав, вищою пасіонарністю, а тому кращими перспективами щодо самоствердження та культурної експансії.

За Л. Ґумільовим, процеси етногенезу відбуваються найактивніше вздовж ліній стику різних ландшафтних, культурних, історичних тощо ареалів. У цьому відношенні Росія в уявленнях євразійців становить ідеальний простір, у межах якого зіткнення культур і ландшафтів забезпечує найвищу динаміку суспільного розвитку на відміну від Заходу, що перебуває на завершальних стадіях циклу етногенезу, а отже на стадії занепаду.

Після відходу комуністичної ідеології на початку 90-х років XX ст. спостерігається сплеск геополітичної тематики в Росії. Реакцією на фактичний програш "холодної війни" стало відновлення ідей євразійства як основи геополітичної доктрини РФ. Найвидатнішою постаттю серед неоєвразійців є О. Дуґін, автор відомої праці "Основи геополітики", що зводить докупи більшість геополітичних теорій як Заходу, так і Сходу, даючи їм інтерпретацію із власної, неоєвразійської позиції.

Теорії Дуґіна репрезентують одне з трьох головних бачень сучасної геополітичної ролі РФ. Аналізуючи неоєвразійську концепцію ролі Росії, можна виділити гри її основні компоненти. Перший — це наукове обґрунтування особливої ролі Росії в розвитку Євразії як геополітичної альтернативи Заходу, базоване на запереченні євроцентристської історичної перспективи та на уявленнях щодо співіснування рівноцінних за своїм значенням та потенціалом, але принципово відмінних цивілізаційних утворень (концепції М. Данилевського, А. Тойнбі, О. Шпенглера і, головним чином, Л. Ґумільова). Неоєвразійці стверджують, що завдяки особливостям свого географічного положення на стику ландшафтних і культурно-історичних зон Росія являє собою унікальний простір, головною рисою якого є здатність поєднувати протилежності. За О. Дугіним, "географічно, ландшафтно, лінгвістично, кліматично, культурно і релігійно Росія є синтетичним єднанням євразійського Заходу та євразійського Сходу, причому її геополітична функція не зводиться до підсумовування або опосередковування західних та східних тенденцій. Росія є щось третє, особливе, ні Схід, ні Захід". Дуґін говорить про російську культуру як культуру "Серединної імперії", де "географічні та геополітичні протилежності зливаються у вертикальному синтезі".

Другий компонент — формулювання інтересів Росії, зумовлених її "особливою геополітичною роллю". Як зазначає О. Дуґін, для Росії надзвичайно важливим є "збереження за будь-яку ціну її унікальності, обстоювання її самобутності перед викликами культури Заходу і традиції Сходу". Геополітичну доктрину неоєвразійства О. Дугін протиставляє ідеології атлантизму, головним носієм якої є США.

Єдиний шлях збереження унікальності Росії Дуґін бачить у протидії впливові атлантизму, що можливо лише за умов реалізації ідей неоєвразійства, коли інтеграція всіх районів Євразії навколо російського центру забезпечить справжній суверенітет самобутніх культур Євразії. Таке об'єднання неодмінно передбачає створення нової імперії, центром якої має стати Росія. Неоєвразійці переконані, що коли Росія негайно не розпочне відтворювати свій "Великий простір", тобто повертати у сферу свого стратегічного, політичного та економічного впливу тимчасово втрачені євразійські простори, це виллється в катастрофу як для самої Росії, так і для всіх народів, що проживають на "Світовому острові", оскільки "Великий простір" є основним чинником самодостатності держави, забезпечуючи захист від впливу інших держав.

Головна загроза самобутності євразійських народів, на думку неоєвразійців, полягає в активному поширенні західної ліберально-демократичної системи цінностей, яка нівелює цивілізаційно-культурні відмінності світу. Альтернативу ліберально-демократичним цінностям Заходу неоєвразійці бачать в "ідеократичній" системі цінностей, характерній для традиційних суспільств. Таким чином, кінцевою метою "збирання імперії" є повернення до біполярного світу, де буде відновлено баланс між ідеократичною телурократією Євразії й ліберально-демократичною таласократією Заходу. Цікаво, що основою для створення нової російської імперії є виділення "спільного ворога", уособленого США. Протидія стратегічному контролеві цього ворога, заперечення атлантизму та ринково-економічних цінностей є, на думку євразійців, цивілізаційною базою для становлення нової імперії.

Третій компонент полягає у визначенні конкретних геополітичних завдань, що стоять нині перед РФ на її шляху до створення євразійської імперії. До таких Дугін відносить: відновлення військової могутності, подолання технологічної відсталості, пошук нової економічної моделі, що становила б альтернативу ліберальній ринковій моделі Заходу, але була б достатньо ефективною й конкурентоспроможною.

З точки зору неоєвразійської геополітичної стратегії першочерговим завданням РФ є активна експансія з метою поширення свого контролю на дедалі більші євразійські простори. Цікавими є уявлення щодо "внутрішньої геополітики" Росії, що охоплює як внутрішньо-російські проблеми, так і проблеми за межами РФ, але в зоні її стратегічних інтересів. Можна помітити, що занепокоєння неоєвразійців рівною мірою викликають як зовнішні відносини із сусідами на Заході й Півдні, так і внутрішні проблеми Північного й особливо Східного масивів, де відчувається брак впливу "центру", тобто Москви, на перебіг політичних процесів.

Якщо північний та східний вектори геополітичної стратегії неоєвразійці пов'язують зі зміцненням військово-політичного контролю вздовж зовнішнього кордону РФ, то відносно південного і південно-західного векторів висуваються серйозні претензії на політичний суверенітет цілої низки держав, передусім членів СНД, а також окремих країн Центральної Європи та Азії. "Російським Півднем" О. Дуґін називає Північ Балканського півострова (від Сербії до Болгарії), Молдову, Південну та Східну Україну, Кавказ, Східне та Північне узбережжя Каспію (територія Казахстану і Туркменії), Середню Азію, що, крім Казахстану і Туркменії, включає Узбекистан, Киргизію, Таджикистан і Монголію.

Стосовно західного вектора неоєвразійська геополітика передбачає поділ Заходу на два масиви: європейський Захід та американський Захід. З Європою мають установитися нейтрально-союзницькі відносини на основі поділу територій за формулою "Росії — російське, Європі — європейське". Такий сценарій дасть змогу мобілізувати весь євразійський масив для протидії американському атлантизмові. Крім того, європейському Заходу відводиться роль джерела новітніх технологій, яких бракує сучасній Росії. У географічному відношенні поділ між Європою і Росією має відбуватися таким чином:

        Балтійський регіон об'єднується у федеративне утворення (Норвегія, Швеція, Німеччина, Естонія, Фінляндія, Карелія, Данія з делегуванням особливого статусу Литві, Латвії та Польщі). Це утворення формується на етно-конфесійній основі в історичних межах Пруссії.

        Країни Центральної Європи (окремі західні райони Білорусі, Західна Україна, Словаччина, Чехія, Угорщина, Хорватія і Словенія) відходять до "Серединної Європи" під проводом Німеччини.

        Переважна частина Білорусі, східна і південна частини України переходять до складу Росії.

• Румунія і Молдова мають стати єдиним державним утворенням, що перебуватиме під стратегічним контролем Росії, забезпечуючи територіальний зв'язок із Сербією та Чорногорією. Отже, геополітична роль Росії, за уявленнями неоєвразійців, полягає у створенні потужної імперії, що зцементує євразійський простір у його боротьбі проти домінування атлантичної моделі, уособлюваної США. Кінцевою метою є відтворення біполярного світу, у якому Росія відіграватиме ключову роль у збереженні самобутності традиційних культур, захищаючи їх від "руйнівного впливу" західної ліберально-демократичної системи цінностей, що пропагуються під назвою загальнолюдських. На практичному рівні в сучасних умовах геополітична стратегія неоєвразійців зводиться до встановлення військово-політичного контролю над територіями, які входять у зону геополітичних інтересів у контексті утворення єдиної імперії.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити