Політична географія і геополітика

ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЯ

Частина ІІ

ГЕОПОЛІТИКА

 

ТЕМА 13

ГЕОПОЛІТИЧНА РОЛЬ РОСІЇ В ПОСТБІПОЛЯРНОМУ СВІТІ

 

Місце і роль РФ у постбіполярному світі: аналіз сучасного стану.

Виходячи з уявлень про геополітику як про систему знань та/або методи практичної діяльності щодо здійснення активного політичного впливу однією країною на інші країни або регіони світу, вибудовується аналітична схема, за якою можна об'єктивно оцінити геополітичну роль певної держави, у даному випадку РФ.

Падіння біполярної системи супроводжувалося розпадом СРСР як державного утворення. На теренах колишньої супердержави виник ряд нових державних утворень, кожне з яких стало на шлях пошуку свого місця в нових геополітичних реаліях. Водночас Росія зберегла особливий статус. Передусім слід зазначити, що з часів заснування Московської держави було створено і розбудовано геополітичне утворення, яке характеризувалося неперервним розвитком впродовж сторіч, зберігаючи свої функції за змін державної назви, кордонів і навіть суспільно-політичного ладу. Можна простежити неперервну лінію від Московського царства через періоди існування Російської імперії, радянської Росії, СРСР та зрештою до появи на політичній карті РФ. Таким чином, зрозумілою є тенденція російських політичних та інтелектуальних еліт сприймати сучасну Росію як велику державу, продовжувачку могутності та геополітичних функцій Російської імперії та СРСР.

Водночас сучасна РФ має значно менше об'єктивних передумов для ствердження себе як геополітичного лідера, аналогічного Російській імперії чи СРСР. На сьогодні незаперечними факторами, що визначають важливу роль РФ у світі, лишаються тільки її територія (за площею це найбільша держава світу), наявність успадкованого з радянських часів арсеналу ядерних озброєнь і контроль над великими покладами мінеральних ресурсів, переважно нафтогазових багатств. Інші фактори, такі як історичні, культурні та політичні зв'язки з ширшим ареалом "російського геополітичного впливу" на пострадянському політичному, православному релігійному, російськомовному лінгвістичному чи слов'янському етнічному просторах, стають дедалі менш значущими. Ці чинники постійно акумулюються в політичній риториці російських еліт, але в реальності вони не дають очікуваних результатів.

Важливим фактором неспроможності РФ зайняти позицію лідера світового масштабу є перехід форм міжнародної боротьби з військово-політичного в геоекономічний вимір. На сьогодні ризик виникнення великих воєн на кшталт Першої чи Другої світової є порівняно низьким. Воєнні конфлікти мають переважно локальний характер. Застосування військової сили великими державами спрямоване здебільшого на ліквідацію вогнищ нестабільності, а останнім часом і тероризму. В такому середовищі військовий, і зокрема ядерний, потенціал РФ втрачає свою актуальність у забезпеченні світового лідерства. Нині мало хто серйозно розглядає можливість воєнної операції США проти РФ або навпаки.

Водночас у сфері міжнародної економіки виникають нові конфліктні лінії. Сучасні супердержави змагаються в економічній могутності, рівнях технологій, торговельному потенціалі, здатності ефективно захищати свої ринки від несприятливих ефектів зовнішньої торгівлі, контролі над стратегічними ресурсами тощо. У більшості цих факторів РФ не витримує конкурентної боротьби не лише з Північною Америкою, Японією та Європою, але й з низкою нових динамічних господарств Південно-Східної Азії чи Латинської Америки.

Головним геоекономічним багатством Росії є значні нафтові та газові поклади, що належать до найбільших у світі і роблять РФ одним із найвигідніших постачальників енергоресурсів до Європи. Альтернативними джерелами нафто - та газопостачання до країн ЄС є басейни Північного моря, Північної Африки, Близького Сходу, а також держав, що виходять до Каспію. Найзручнішими для європейських держав є родовища в Північному морі, але їхніх ресурсів не вистачає для повного задоволення енергетичних потреб Європейського регіону. Транспортування енергоресурсів через Середземне море є досить дорогим. Близькосхідний регіон вирізняється значною політичною нестабільністю та загостренням відносин із Заходом. Тому постачання нафти й газу з Близького Сходу пов'язане з високими ризиками. Найстабільнішими в політичному відношенні експортерами енергоресурсів лишаються центрально-азійські країни та Росія. Альтернатив для транспортування центрально-азійських нафти й газу в обхід території Росії небагато. Хоча такі проекти активно розробляються, вони є надзвичайно дорогими як з погляду технічної реалізації (необхідність долати орографічні бар'єри та морський простір), так і в плані забезпечення політичної стабільності у транзитних країнах. Обхідні варіанти можливі лише через територію Азербайджану або Ірану, далі через Грузію або Вірменію до Туреччини або відразу з Грузії морським шляхом. При цьому Іран є політично нестабільним партнером, а союзна Росії Вірменія навряд чи підтримуватиме проекти транспортування енергоресурсів у обхід РФ. Якщо транспортування нафти можливе танкерами морським шляхом, то природний газ найвигідніше транспортувати трубопроводами. У цьому відношенні Російська Федерація має ще вигідніші позиції. Отже, нафтогазовий комплекс Росії є вагомим фактором її геополітичного впливу в Євразії.

Упродовж останніх років у РФ відбулося переосмислення реальних можливостей російського геополітичного впливу. Поточна зовнішньополітична діяльність Кремля добре укладається в доктрину гарантування наближеного до монополістичного становища РФ як експортера енергоресурсів до ЄС, а також до поясу країн між РФ та ЄС. У цьому відношенні перспективи політичної співпраці між РФ та Іраном, так само як намагання зберегти свій контроль у країнах "близького зарубіжжя", зокрема у формі Єдиного економічного простору, краще узгоджуються з "енергоресурсною" геополітичною концепцією Росії, ніж з варіантом військово-політичного альянсу, спрямованого на протидію гегемонії США, про що писав З. Бжезінський.

Серйозний виклик російським геостратегічним позиціям становить проходження найважливіших нафто - та газотранспортних магістралей через територію України, яка щороку політично віддаляється від РФ. Намаганням утримати монополію на постачання енергоресурсів можна пояснити прагнення РФ зберегти нестабільність у країнах Закавказзя, зокрема активну участь у південно-осетинському та абхазькому конфліктах у Грузії, військову присутність у Вірменії тощо.

На сучасному етапі "енергоресурсна" геополітична стратегія РФ дає непогані результати у формі як економічних, так і зовнішньополітичних дивідендів. Водночас вона має кілька негативних для РФ сторін. По-перше, повна орієнтація господарства Росії на експорт енергоресурсів послаблює внутрішній динамізм російської економіки, що, у свою чергу, веде до дедалі більшого відставання як за темпами економічного розвитку, так і за рівнем технологічного розвитку. По-друге, мінеральні ресурси не є вічними, і в перспективі кількох десятків років така стратегія втратить свою1 актуальність.

У межах пострадянського простору РФ намагається зберегти свій вплив на політичну ситуацію в країнах — сусідах. Найпоширенішими способами є економічний тиск (торговельні війни з Україною та Молдовою), підтримка сепаратистських рухів і спекуляція на темі захисту прав російських меншин (сприяння конфліктам у Південній Осетії та Абхазії в Грузії, "підігрівання" придністровської проблеми), підтримка диктаторських та корупційних режимів, що опираються демократичним перетворенням, а також пропаганда щодо спільного ворога слов'янсько-православного світу, уособлюваного військово-політичним блоком НАТО. Ефективність цих методів різниться в кожному окремому випадку, хоча загалом вони доводять свою неспроможність забезпечити ефективний політичний контроль над колишніми територіями СРСР.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити