ГЕОГРАФІЯ ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ 2018

ЗАГАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Способи зображення Землі

Орієнтування на місцевості за місцевими ознаками. Поняття про азимут

Орієнтування на місцевості — це визначення свого положення щодо сторін горизонту й окремих предметів, розташованих на місцевості. Основні сторони горизонту — північ, південь, захід та схід. Проміжні — північний схід, південний схід, південний захід та північний захід.

Найбільш надійним способом орієнтування є орієнтування за компасом. На його лімбі зазначені сторони горизонту, а коло розділене на 360°. За допомогою цього приладу можна правильно визначити азимут.

Азимут — це кут між напрямком із певної точки на північ і напрямком на предмет, розташований на місцевості. Величина азимута виражається в градусах і відраховується від напрямку на північ за ходом годинникової стрілки.

Азимут визначають у такій послідовності: а) використовуючи компас, орієнтуємо карти. Для цього повертаємо їх таким чином, щоб напрямок на північ у карті збігся із цим самим напрямком на місцевості; б) установлюємо компас у тій точці карти, звідки необхідно визначити азимут на потрібний предмет; в) орієнтуємо компас за сторонами горизонту; г) визначаємо азимут за шкалою компаса (повертаємо кільце доти, доки уявна лінія не з’єднає проріз, мушку й зображення потрібного предмета на плані), при цьому важливо не зсувати компас і карту. На останньому етапі замість компаса можна використовувати транспортир. Його встановлюють таким чином, щоб середина опинилася в точці, від якої ви визначаєте азимут, а риска з позначкою «0» збіглася з напрямком на північ. За шкалою транспортира визначаємо кут між напрямком на північ і зображенням предмета на плані, тобто азимут.

Слід пам’ятати, що азимут, визначений за допомогою компаса на місцевості й за допомогою компаса або транспортира на карті, зазвичай не збігаються. Це пояснюється тим, що магнітний північний полюс Землі переміщується та не збігається з географічним полюсом. Зараз він розташований на території одного з островів Канадського архіпелагу (координати 77°36' пн. ш. і 102°48' сх. д.).

Стрілка компаса вказує саме на магнітний полюс, тому результати вимірювання азимута будуть різними. Кут між північним напрямком магнітного меридіана й напрямком на предмет називають азимутом магнітним (Ам), а між географічним меридіаном і напрямком на предмет — азимутом географічним, або дійсним (Ад).

Кут між магнітним і географічним (дійсним) меридіанами називається магнітним схиленням (дг). Його величина зазначена на полях топографічної карти. Схилення від дійсного меридіана на схід уважається східним (додатним), а на захід — західним (від’ємним). Знаючи величину схилення, можна перейти від азимута магнітного до географічного (дійсного) і навпаки.

Щоб рухатися незнайомою місцевістю, потрібно вміти дотримуватися необхідного напрямку. Для цього на карту наносять маршрут руху, вибираючи добре виражені на місцевості точки — орієнтири, що розташовуються в точках поворотів. Потім транспортиром вимірюють дирекційні кути (кути між північним напрямком кілометрової сітки в системі прямокутних координат і напрямком на задану точку) і за допомогою виправлень напрямку визначають магнітні азимути. При наступному пересуванні потрібно наносити на карту своє місце розташування, відкладаючи відповідно до масштабу пройдену відстань (вона визначається за витраченим часом і швидкістю руху). Найзручніше орієнтувати карту в напрямку доріг. При пересуванні без доріг користуються орієнтирами, які розташовані в напрямку наміченого шляху. Для цього відзначають найважливіші нерівності земної поверхні й помітні орієнтири. Потім переходять від одного орієнтира до другого. При цьому особливе значення має вміння знаходити своє місце розташування за формами рельєфу, зображеними на карті.

Рамка карти не тільки використовується для її обмеження, але і являє собою зображення меридіанів і паралелей, які дозволяють визначити географічні координати будь-якої точки.

Здавна відомі способи орієнтування за Сонцем. Опівдні в нашій півкулі Сонце перебуває на півдні. Якщо в цей час стати до нього спиною, то попереду буде північ, позаду — південь, праворуч — схід, а ліворуч — захід.

До появи карт і навігаційних пристроїв найважливішим засобом визначення місця перебування були сузір’я. Саме вони підказували потрібний напрямок відважним мандрівникам і мореплавцям. Одне із сузір’їв, Велика Ведмедиця (його легко знайти на небі за групою із семи яскравих зірок, що нагадують ківш), протягом багатьох століть допомагає людям знаходити на небі Полярну зорю — найяскравішу зорю в сузір’ї Малої Ведмедиці. Назва «Полярна» відповідає її розташуванню на зоряному небі, вона завжди перебуває над Північним полюсом. Для орієнтування за цією зорею необхідно: 1) знайти Велику Ведмедицю; 2) подумки провести уявну лінію через дві крайні зорі «ковша»; 3) відкласти на цій лінії п’ять разів відстань, що дорівнює відстані між двома крайніми зорями Великої Ведмедиці. У цьому місці можна побачити Полярну зорю. Якщо стати до неї обличчям, то попереду буде північ, позаду — південь, праворуч — схід, ліворуч — захід.

Способи визначення сторін горизонту за компасом та небесними тілами є найбільш надійними, але це можна зробити і з допомогою особливостей місцевих предметів. Цей спосіб менш надійний, проте іноді він може виявитися корисним. Для того щоб ним скористатися, потрібно вивчати навколишню місцевість, розвивати спостережливість.

У помірному поясі сторони горизонту можна визначити за корою дерев, лишайниками і мохом, для точності потрібно оглядати не одне, а кілька дерев. Так, на березах кора світліша й еластичніша з півдня, ніж із півночі.

Наявність лишайників і моху переважно з північного боку стовбура дає можливість визначати сторони горизонту й за іншими деревами. Якщо ці рослини є з різних боків стовбура, то з північного боку їх зазвичай більше, особливо біля коріння.

Стовбури сосен зазвичай вкриваються вторинною кіркою. При цьому на північному боці стовбура вона утворюється раніше і розташована вище, ніж на південному. Особливо чітко це видно після дощів, коли кірка набрякає і чорніє. Крім того, в спекотну пору року на стовбурах сосен і ялин виступає смола, що накопичується в першу чергу з південного боку стовбурів.

З інших місцевих ознак найчастіше використовують особливості розташування мурашників. Зазвичай (але не завжди) мурахи влаштовують їх на південь від найближчих дерев, пнів і кущів. При цьому південний бік мурашника більш пологий, а північний — крутий. Степові бджоли будують свої житла на камінні або на стінах, що звернені на південь.

Користуватися місцевими ознаками потрібно обережно. Деякі з них дають надійний результат лише за певних умов часу і місця.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити