ГЕОГРАФІЯ ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ 2018

ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

Ґрунти, рослинний покрив, тваринний світ

Ґрунтовий покрив

Ґрунт — це поверхневий шар земної кори, що характеризується родючістю. Сукупність усіх ґрунтів становить ґрунтовий покрив. Сучасні ґрунти території України сформувалися після зледеніння. їхній розподіл підлягає закону зональності на рівнинах і висотної поясності в горах. Ґрунти змінюються також і в довготному напрямку через посилення континентальності клімату із заходу на схід.

Ґрунтовий покрив України дуже різноманітний. Але поряд зі строкатими в ґрунтовому відношенні територіями (наприклад, Полісся, лісостеп, гірські провінції) на величезних просторах степу ґрунтовий покрив простий — одноманітний на великих відстанях.

Типи ґрунтового покриву генетично нерозривно пов’язані з фізико-географічною обстановкою — ландшафтними типами місцевості. Тому географія ґрунтового покриву на території України (як і скрізь на земному суходолі) тісно пов’язана з фізичною (ландшафтною) географією. Ґрунтові регіони різних територіальних рангів повторюють фізико-географічні регіони (зони, підзони і провінції). Деякі типи ґрунтів (наприклад, лучні) зустрічаються на окремих ділянках всередині зон, що пов’язано з місцевими умовами рельєфу (наприклад наявністю річкової заплави), зволоженням, особливостями материнських порід.

Умови ґрунтоутворення, властивості, основні генетичні типи ґрунтів, закономірності їх поширення. Карта ґрунтів України

Умови ґрунтоутворення — це явища навколишнього середовища, які впливають на ґрунтоутворення не безпосередньо, а через матеріальнічинники і сили. До умов ґрунтоутворення належать рельєф, материнські гірські породи, клімат, рослинний покрив, тваринний світ, геологічний вік території. Так, пряме значення рельєфу полягає у розвитку ерозійних процесів, непряме виявляється через перерозподіл тепла, світла і води. Фізичні властивості ґрунтів, що утворилися на схилах південної та північної експозиції, неоднакові. Ґрунти в зниженнях, долинах річок більш зволожені, в цих умовах утворюються торфовища, болота і заболочені землі.

Материнські породи істотно впливають на склад ґрунтів; фізичні та фізико-механічні властивості; водно-повітряний, тепловий режими й режим живлення. Вони є матеріальною основою ґрунту і передають йому свої властивості.

Прямий і опосередкований вплив на ґрунтоутворення має клімат. Прямий вплив — це безпосередня дія на ґрунт атмосферних чинників: зволоження, промочування, висихання, нагрівання, охолодження тощо.

Так, за характером зволоження прийнято виділяти такі групи кліматів: дуже вологі (екстрагумідні) — > 1,33; вологі (гумідні) — 1,33— 1,00; напіввологі (семигумідні) — 1,00—0,55; напівсухі (семиаридні) — 0,55—0,33; сухі (аридні) — 0,33—0,12; дуже сухі (екстрааридні) — < 0,12. Наприклад, для ґрунтових зон України характерні такі коефіцієнти зволоження: лісостепова — 1,00; лісо-лугова — 1,38; степова чорноземна — 0,67, сухі степи — 0,38.

Опосередкована роль клімату як чинника ґрунтоутворення полягає в тому, що він відіграє важливу роль у розвитку біологічних і біохімічних процесів: зумовлює тип рослинності, темпи утворення або руйнування органічної речовини. Клімат істотно впливає на водно-повітряний, температурний і окисно-відновний режими ґрунтів; багато в чому визначає процеси вітрової та водної ерозії ґрунтів.

Рослинність сприяє утворенню гумусу, формуванню ґрунтового профілю з певними генетичними горизонтами. Під лісами утворилися дерново-підзолисті, сірі лісові, бурі опідзолені ґрунти; під степовою рослинністю — чорноземи; під луками — лучні й дернові ґрунти, які поширені в усіх природних зонах України. Мікроорганізми залучені у біотичний кругообіг речовин, розкладають складні органічні й мінеральні речовини на більш прості.

Основна функція тваринних організмів у ґрунті — перетворення органічних речовин. У ґрунтоутворенні беруть участь як ґрунтові, так і наземні тварини. У ґрунтовому середовищі тварини представлені переважно безхребетними і найпростішими. Деяке значення мають також хребетні (наприклад, кроти та ін.), що постійно живуть у ґрунті. Умовами ґрунтоутворення викликані властивості ґрунтів, що характеризують їх фізичний стан. До них належать склад, структура, щільність, пористість, повітряні, водні й теплові властивості. У широкому розумінні сюди також належать фізико-механічні властивості ґрунту, що визначають її реакції на зовнішній і внутрішній механічний вплив: твердість, в’язкість, липкість, питомий опір під час обробки, опір ґрунту рухові машин та знарядь.

Основною одиницею класифікації ґрунтів є тип ґрунтів. Під типом розуміють ґрунти, що утворені в однакових умовах і характеризуються подібною будовою і властивостями. До одного типу ґрунтів належать ґрунти: зі схожими процесами перетворення і міграції речовин, із подібним характером водно-теплового режиму; з однотипною будовою ґрунтового профілю за генетичними горизонтами; зі схожим рівнем природної родючості; з екологічно подібним типом рослинності. Як правило, у межах кожного типу виділяється «центральний*, найбільш типовий підтип і кілька перехідних до інших типів. Поява підтипів може бути зумовлена специфікою розташування в межах ґрунтової зони (чорнозем південний); специфікою кліматичної фацїї в межах ґрунтової зони або підзони (чорнозем типовий помірний, чорнозем типовий теплий, чорнозем типовий холодний). Наведемо приклад визначення ґрунту: тип — чорнозем, підтип — чорнозем звичайний, рід — чорнозем звичайний солонцюватий, вид — чорнозем звичайний солонцюватий малогумусний.

На півночі рівнинної частини України поширені дерново-підзолисті ґрунти. Вони утворилися на водно-льодовикових, льодовикових і давньоалювіальних піщаних і супіщаних відкладеннях під мішаними дубово-сосновими лісами. Профіль цих ґрунтів поділяється на добре виражені горизонти; верхній гумусовий шар незначний — лише 18—24 см. Ґрунти бідні на гумус, його вміст у верхньому горизонті становить 0,7—2,0 %, мають кислу реакцію.

У лісостепу переважають різні підтипи чорноземних ґрунтів. Воші насичені азотом і частково калієм. Типові чорноземи розвинулися під лучно-степовою рослинністю. Уміст гумусу змінюється від 2 до 6 % (на сході зони). Мають найхарактерніші морфологічні ознаки чорноземів: потужний гумусовий профіль 680 см), неглибоке залягання карбонатів (у верхньому перехідиому горизонті або в його нижній частині). Реградовані чорноземи сформувалися на вододілах під широколистими лісами. Уміст гумусу — 4,0—4,9 %. Значні площі в лісостепу займають сірі лісові, а в заплавах річок — лучно-чорноземні ґрунти. Сірі лісові ґрунти поділяються на світло-сірі, власне сірі лісові й темно-сірі опідзолені. У світло-сірих та сірих лісових ґрунтах міститься 2,5—3,0% гумусу. Темно-сірі опідзолені ґрунти мають потужніший гумусовий горизонт (3,5—4,5 % гумусу), а також більше поживних речовин — азоту, калію, фосфору.

Ґрунтові ресурси степу досить однорідні та переважно представлені чорноземами. Чорноземи звичайні сформувалися під різнотравно-типчаково-ковиловою рослинністю в умовах посушливого клімату. За ознаками наближені до типових, але у зв’язку з дещо ослабленим процесом гумусоакумуляції потужність гумусового горизонту менша — 3,8—6,5 %.

Північну частину Причорноморської низовини і південну частину степового Криму займають чорноземи південні. Вони утворились в умовах посушливого клімату, розрідженого трав’янистого покриву ковилово-типчакових степів. Потужність гумусового горизонту відносно невелика — 45— 65 см. Вміст гумусу становить 2,5—4,5 %.

На півдні Причорноморської низовини та частині степового Криму сформувалися каштанові ґрунти, які займають близько 5 % території України. Це відбувалося на засолених материнських породах в умовах високої літньої температури й нестачі опадів. Каштанові ґрунти містять 1,7—3,5 % гумусу.

Географія та особливості основних зональних ґрунтів України

Природні зони

Мішані та широколисті ліси

Лісостеп

Степ

Різноманіття ґрунтового покриву, найбільш поширені дерново-підзолисті, сірі лісові й болотні ґрунти, серед яких переважають торф’яно-болотні. Дерново-підзолисті ґрунти займають 70 % загальної площі Полісся

Сірі лісові, на вододілах — типові чорноземи. Зустрічаються опідзолені чорноземи, лучні та болотні ґрунти.

У заплавах річок поширені лучно-чорноземні ґрунти

Переважають звичайні та південні чорноземи. У південній частині поширені темно-каштанові та каштанові ґрунти. На узбережжі та нижніх терасах річкових долин сформувалися солончаки й солонці

Дерново підзолисті ґрунти сформувалися під дубово-сосновими лісами із розвинутим трав’яним покривом. К > 1, опади — 550—600 мм, лісова рослинність. Містять 0,7—2,0 % гумусу і мають кислу реакцію. Середній рівень родючості. Сірі лісові ґрунти розвивалися в умовах теплого й помірно вологого клімату під листяними деревами. К=1, опади — 500—550 мм, лісова рослинність. Уміст гумусу — 3—4 %

Типові чорноземи розвинулися за умов періодичного промивного режиму і глибокого залягання ґрунтових вод. К=0,9—0,6, опади — 450— 600 мм, степова рослинність. Уміст гумусу змінюється від 2 до 6 % (на сході зони). Опідзолені чорноземи містять 5—6 % гумусу. К < 1, опади — 500—550 мм, лісова та степова рослинність

Чорноземи звичайні формувалися в умовах посушливого клімату. К=0,6—0,5, опади — 400—500 мм, степова рослинність. Уміст гумусу — 3,8—6,5 %. Чорноземи південні утворилися під ковилово-типчаковими степами в умовах посушливого клімату. К=0,5—0,4, опади — 400 мм. Уміст гумусу становить 2,5—4,5 %.

Каштанові ґрунти. К=0,4—0,3, опади 350—400 мм, степова рослинність. Містять 1,7—3,5 % гумусу. Середній рівень родючості

Лучні і болотні ґрунти не повною мірою підпадають під зональне розміщення, хоча найкращі природно-кліматичні умови для їх формування створюються саме в зонах достатнього зволоження, тобто в західних і північних (поліських) районах України. Лучні ґрунти сформувалися в заплавах річок і зниженнях під лучною рослинністю за неглибокого залягання ґрунтових вод. Уміст гумусу становить З—6 %, вони багаті на поживні речовини.

Болотні ґрунти поширені в зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічних зниженнях. Вони утворилися в умовах надмірного зволоження та близького до поверхні рівня ґрунтових вод.

На узбережжі й нижніх терасах річкових долин, в умовах залягання засолених ґрунтових вод і високого рівня випаровуваності, сформувалися солончаки (0,5—8 % гумусу) та солонці (0,5—6 % гумусу). Для їхніх верхніх горизонтів характерний значний уміст солі, що у процесі випаровування піднімається з нижніх горизонтів. Солончаки та солонці потребують промивання і гіпсування.

На Закарпатті переважають дерново-опідзолені та дерново- глеєві ґрунти. У Прикарпатті під буковими та дубовими лісами в умовах помірного зволоження сформувалися дерново-підзолисті ґрунти. Для ґрунтів Карпат у поясі гірських лісів (бук, сосна, смерека) поширені малопотужні, щебенюваті бурі гірсько-лісові ґрунти. Вони сформувалися в умовах м’якої зими і прохолодного літа, при достатньому або надмірному зволоженні. На плоских вершинах під трав’яною рослинністю поширені гірсько-лучні та гірсько-торф’яні ґрунти.

У Кримських горах у передгірних районах та на північних схилах гір до висоти 450 м поширені гірсько-лісостепові ґрунти — дерново- карбонатні та сірі. Вони сформувалися під чагарниковою і трав’яною рослинністю. Основні ґрунти Гірського Криму — також бурі гірсько-лісові, які поширені до висоти 850 м під буковими, дубовими і мішаними лісами. На яйлах із лучною рослинністю переважають гірсько-лучні чорноземоподібні ґрунти.

На Південному березі Криму утворилися червоно-бурі й коричневі ґрунти, які містять 3,5—5 % гумусу.

Карти ґрунтів — це карти, що відображають поширення ґрунтів на земній поверхні, їхні властивості й особливості. Існує класифікація карт ґрунтів за змістом: загальні карти — відображають географічне поширення класифікаційних генетичних груп ґрунтів: ґрунтово-меліоративні карти — додатково показують меліоративні особливості ґрунтів (запаси солей, фільтраційну здатність, уміст каміння тощо); ґрунтово-ерозійні карти — вказують на ступінь еродованості ґрунтів, їх схильність до ерозії, ерозійно-небезпечні ареали.

Господарське використання ґрунтів

Ґрунти часто називають головним багатством будь-якої держави у світі, оскільки завдяки їм виробляється близько 90 % продуктів харчування людства. Широко відомою є родючість українських земель: дві третини ріллі займають чорноземні ґрунти. Разом із рівнинним рельєфом і наявними кліматичними ресурсами це становить основу для вирощування високоякісної сільськогосподарської продукції. Україна належить до провідних європейських виробників пшениці, жита, ячменю, соняшнику, картоплі, вівса. Головна зернова культура - озима пшениця, якою засівають понад 6 млн га ріллі. Найбільш сприятливі умови для її вирощування — у лісостепу й північній частині степу. Ячмінь — друга за значенням зернова культура, яка відрізняється невибагливістю до ґрунтів. Сіють ячмінь переважно в степовій зоні та в передгір’ях Криму. Третє місце за розмірами посівних площ посідає кукурудза. Це теплолюбна рослина, період вегетації якої становить від 85 до 150 днів. Такі умови є в степу, південній частині лісостепу, у Закарпатті.

Серед олійних культур перше місце посідає соняшник. Кращі ґрунтово-кліматичні умови для його вирощування — на півдні країни. Найбільш сприятливі умови для посівів цукрового буряку у лісостеповій зоні, де зосереджена більшість посівів.

Багато гірських ґрунтів відводять під пасовища, на деяких вирощують цінні сільськогосподарські культури — виноград, плодові й технічні культури. Але через складний рельєф, малу потужність профілю, кам’янистість вони загалом мало освоєні, особливо ґрунти лісових вертикальних областей.

Земельні ресурси України. Охорона земельних ресурсів

Відповідно до цільового призначення усі землі поділяються на землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів; землі промисловості, транспорту, зв’язку й іншого несільськогосподарського призначення; землі природоохоронного, рекреаційного й оздоровчого призначення; землі лісового фонду і землі водного фонду; землі запасу. Так, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, відведені для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності.

Загальна площа земель України становить 60354,8 тис. га, у тому числі особливо цінні — 12 млн га (20 % від загальної площі).

Близько 70 % земельного фонду України — це сільськогосподарські угіддя, більшість із яких зосереджені на родючих ґрунтах. Орні землі (або рілля) становлять 4/5 від загальної площі сільськогосподарських угідь — це один із найвищих показників у світі. За ними йдуть пасовища і сіножаті. Структура сільськогосподарських угідь України відрізняється за територією. Так, у степових районах на сільськогосподарські угіддя припадає майже 90 % усієї земельної площі, у карпатських і деяких поліських районах частка сільськогосподарських угідь не перевищує 60 %.

За останні 35— 40 років уміст гумусу в ґрунтах України зменшився на 0,3—0,4 %. Використання недосконалих технологічних схем у сільському господарстві й істотне скорочення обсягів внесення органічних добрив призводить до щорічних утрат гумусу від 0,6 до 1 т на гектар.

Близько 20 % земельних ресурсів перебуває в незадовільному стані через перенасичення ґрунтів різними токсичними сполуками. Основними джерелами забруднення є сільське господарство, промисловість і транспорт.

Охорона земель включає комплекс заходів, спрямованих на їх захист від нераціонального використання, шкідливих антропогенних і природних впливів, із метою підвищення ефективності природокористування і створення сприятливої екологічної ситуації. Це передбачає: захист земель від водної та вітрової ерозії, солей, підвітрової ерозії, підтоплення, заболочування, вторинного засолювання, висушування, забруднення; рекультивацію порушених земель, підвищення їхньої родючості; встановлення особливих режимів користування для земельних ділянок, що мали природоохоронне й історико-культурне значення.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.