ГЕОГРАФІЯ ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ 2018

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Господарство. Загальна характеристика господарства. Економічний потенціал. Промисловість

Паливна промисловість

Паливна промисловість — це частина паливно-енергетичного комплексу, яка об’єднує підприємства, що видобувають та переробляють вугілля, нафту, природний газ, торф і горючі сланці (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, горючесланцева промисловість). Основою сировинної бази галузі є паливні корисні копалини.

Вугільна промисловість

До складу вугільної промисловості входять підприємства з видобутку кам’яного та бурого вугілля, а також збагачувальні фабрики та під-

приємства з виготовлення вугільних брикетів (найбільші виробники вугілля — Китай, СІІІЛ, Індія, Австралія).

Нафтова промисловість. Нафтопереробна промисловість. Газова промисловість

Нафтовидобувна промисловість об’єднує підприємства, що займаються розвідуванням і видобуванням нафти та супутного газу, а також зберіганням і транспортуванням нафти (найбільші виробники — Росія, Саудівська Аравія, США, Іран).

Нафтовидобуток — складний виробничий процес, що включає геологічну розвідку, буріння свердловин і їх ремонт, очищення видобутої нафта від води, сірки, парафіну і багато іншого.

Нафтопереробна промисловість об’єднує підприємства, які з нафти виробляють паливо (бензин, авіаційний гас, мазут, дизельне й котельне паливо) та мастильні матеріали. Бензин, гас, дизельне паливо і технічні олії поділяються на різні марки залежно від хімічного складу. Завершальною стадією виробництва є змішування вироблених компонентів для отримання готової продукції необхідного складу. Підприємства галузі зосереджені в районах видобування та транспортування нафти, у портових містах.

Газова промисловість об’єднує розвідування і видобуток природного газу, газопостачання по газопроводах, виробництво штучного газу з вугілля і сланців, переробку газу, використання його в різних галузях промисловості та комунально-побутовому господарстві.

Електроенергетика як складова ПЕК. Основні типи електростанцій. Енергосистема. Альтернативні способи одержання енергії

Електроенергетика — базова галузь промисловості, яка входить до складу паливно-енергетичного комплексу. Забезпечуючи виробництво, передання й використання електроенергії та тепла, вона впливає на розвиток усіх галузей господарства та на умови життя населення (найбільші виробники — США, Китай, Японія, Росія).

Електроенергія здебільшого виробляється за рахунок невідновних мінеральних ресурсів: вугілля, нафти, природного газу. Відновним джерелом енергії є енергія падаючої води (її використовує гідроенергетика); до невичерпних джерел належить енергія Сонця та вітру.

Залежно від джерела енергії розрізняють теплові (працюють на твердому, рідкому й газоподібному паливі), атомні (використовують збагачений уран або інші радіоактивні елементи), гідравлічні (використовують енергію водяного потоку), сонячні, вітрові електростанції.

При розміщенні теплоелектростанцій (ТЕС) найбільше значення мають два чинники: наявність паливних ресурсів і споживачів електроенергії. Якщо дешевше перевозити паливо, то ТЕС доцільно розташувати поблизу споживачів, якщо економніше передавати електроенергію — поблизу джерел палива.

Гідроелектростанції (ГЕС) виробляють електроенергію, що в п’ять разів дешевша, ніж на

ТЕС, а кількість персоналу тут у 20 разів менша, ніж на АЕС. Коефіцієнт корисної дії ГЕС становить понад 80 %. Однак їх розміщення повністю залежить від річкового стоку, а виробництво електроенергії має сезонний характер, знижуючись у зимовий період.

Атомні електростанції використовують величезну енергоємність ядерного палива. Вони орієнтовані виключно на споживачів. Оскільки вони є дуже водомісткими, ураховують наявність водних джерел. На практиці ядерну енергетику часто вважають підвидом теплової електроенергетики, оскільки в цілому принцип вироблення електроенергії на АЕС той самий, що і на ТЕС.

Останнім часом зусилля вчених спрямовані на пошук альтернативних джерел енергії. Місцеве значення можуть мати геотермальні, припливні, вітрові та сонячні електростанції. Загальним недоліком вітро- і геліоенергетики є відносна малопотужність генераторів при їхній дорожнечі. Недоліком геотермальних і припливних станцій є географічна обмеженість їх застосування. Так, геотермальні станції рентабельно будувати тільки в регіонах тектонічної активності, тобто там, де природні джерела тепла найбільш доступні. При використанні вітрових і сонячних станцій потрібні акумулюючі потужності на безвітряний (для вітроенергетики) і нічний (для геліоенергетики) час.

Важливою тенденцією в розвитку галузі є об’єднання електростанцій в енергосистеми, які здійснюють не тільки виробництво, а й транспортування та розподіл електроенергії. Створення енергосистем пояснюється потребою надійного забезпечення електроенергією, виробництво й споживання якої має сезонні та добові коливання. Охоплюючи великі території, енергосистеми дають можливість контролювати постачанням електроенергії у часі й просторі.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити