ГЕОГРАФІЯ ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ 2018

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Сільське господарство. Транспорт. Соціальна сфера

Значення сільського господарства в економіці держави. Галузева структура сільського господарства

Сільське господарство — не тільки найдавніше, але й досить поширене заняття людей. Галузь являє собою систему виробництва, що припускає участь природних, соціальних, економічних і технічних чинників. Головними її об’єктами є ґрунт, рослини й свійські тварини. У середині 1980-х рр. було відзначено, що у сільському господарстві зайнято менш ніж половина всього населення. Лідером у подоланні цієї межі ще в 1730-х рр. стала Велика Британія, більш ніж через 100 років до цієї країни приєдналися Бельгія та Нідерланди. Тільки після цього процес набув динамізму, охопивши поступово всі країни, які нині називають промислово розвиненими. Водночас і сьогодні існують відмінності: в Африці в сільському господарстві зайнято 60 % ЕАН, в Азії — 55 %, у Південній Америці та Океанії — 20 %, у Європі та Північній Америці — менш ніж 10 %. У більшості країн, що розвиваються, сільське господарство залишається найбільш відсталою галуззю матеріального виробництва. Про це свідчить більш низький рівень продуктивності праці в цій галузі порівняно з промисловістю. Незначною є і частка сільського господарства у ВВП світу, вона наближається до 5 %. Однак галузь забезпечує людей продуктами харчування, а харчову й легку промисловість — сировиною.

Сільське господарство займається вирощуванням культурних рослин і свійських тварин. Звідси походить і традиційний його поділ на рослинництво і тваринництво. У поняття рослинництва як галузі сільськогосподарського виробництва в широкому сенсі включається обробка польових, овочевих, плодово-ягідних, лугових та інших культур.

Рослинництво тісно пов’язане з іншою галуззю сільськогосподарського виробництва — тваринництвом. Тваринництво займається вирощуванням (розведенням) сільськогосподарських тварин. Якщо рослинництво забезпечує тваринництво кормами, то від тваринництва воно отримує добрива (гній, гнойову рідину).

У розвинених країнах здебільшого головнішим є тваринництво, продукція якого користується великим попитом. Але в окремих випадках релігійні традиції можуть порушувати цю закономірність (наприклад, буддисти Японії не вживають м’яса, через що рослинництво в цій країні залишається провідною галуззю).

Зв'язок сільського господарства з іншими галузями

Сільське господарство тісно пов’язане з низкою інших галузей. Так, промисловість забезпечує його засобами виробництва (сільськогосподарське машинобудування), електроенергією (електроенергетика), паливно-мастильними матеріалами (нафтопереробна промисловість), мінеральними добривами та хімічними засобами захисту рослин (основна хімія, комбікормова та мікробіологічна галузі); займається переробкою сільськогосподарської сировини (харчова, легка промисловість). Торгівля реалізує продукцію сільського господарства, харчової і легкої промисловості. Нормальну роботу забезпечує виробнича інфраструктура — транспорт, зв’язок, матеріально-технічне постачання, станції захисту рослин. Сукупність галузей господарства, які беруть участь у виробництві, переробці, зберіганні, транспортуванні й збуті сільськогосподарської продукції, утворює агропромисловий комплекс.

Основні чинники, що впливають на розміщення галузей сільського господарства в регіоні: природний потенціал; землезабезпеченість (площа сільськогосподарських угідь на одну особу з виділенням ріллі, кормових угідь); рівень споживання основних видів продовольства на одну особу; місце розташування господарств щодо ринків збуту; умови зберігання й транспортування сировини; стан матеріально-технічної бази виробництва; економічна ефективність виробництва продукції.

Сільськогосподарські угіддя, їхня структура.

Природно-географічні чинники розвитку сільського господарства

Сільськогосподарські угіддя поділяються на ріллю, багаторічні насадження (сади, плантації), сінокоси і пасовища. Також розрізняють зрошувані й незрошувані сільськогосподарські угіддя.

Рілля — це земельна площа, що систематично обробляється й використовується для посіву сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари.

Багаторічні насадження — це земельні угіддя, які використовуються під штучно створені деревні, чагарникові багаторічні насадження, призначені для одержання врожаю плодово-ягідної, технічної і лікарської продукції, а також для декоративного оформлення території.

Косовиці — це земельні угіддя, вкриті трав’янистою рослинністю, що систематично скошується на сіно, сінаж, трав’яне борошно, силос або зелену підгодівлю. Косовиці поділяються на сіяні й природні (заливні, низинні й суходільні).

Пасовище — це земельне угіддя, що являє собою ділянку трав’янистої рослинності, яка використовується та підтримується для випасання свійських тварин.

У структурі світового земельного фонду 11 % припадає на оброблювані землі (ріллі, сади, виноградники); 23 % — на луги й пасовища; 30 % — на ліси; 3 % — на антропогенні ландшафти (населені пункти, промислові зони, транспортні лінії); 33 % — на малопродуктивні землі (пустелі, болота й екстремальні території з низькою температурою або в горах).

Загальна площа сільськогосподарських угідь становить 48,1 млн км2 (4810 млн га), у тому числі ріллі (оброблювані землі) — 1340 млн га, луки й пасовища — 3365 млн га.

До десятки країн, які мають найбільші площі орних земель, належать: США, Індія, Китай, Росія, Бразилія, Австралія, Канада, Україна, Нігерія, Казахстан.

Крім площі сільськогосподарських угідь та якості ґрунтів, при оцінці природного потенціалу використовують такі основні географічні чинники: тривалість безморозного періоду, сума активних температур (забезпеченість теплом), сумарна сонячна радіація (забезпеченість світлом), умови зволоження, кількість опадів, забезпеченість водними ресурсами, ймовірність повторюваності несприятливих метеорологічних умов (посуха, заморозки, вітрова і водна ерозія).

Меліорація земель

Для покращення якості земельних і водних ресурсів використовується меліорація. Виділяють кілька її видів: зрошення, осушення, хімічна меліорація (вапнування, фосфоритування, гіпсування), агролісомеліорація (протиерозійна, полезахисна). Від звичайних агротехнічних прийомів меліорація відрізняється тривалим і більш інтенсивним впливом на ті чи інші об’єкти. В Українському Поліссі найбільше значення мають заходи, спрямовані на покращення водно-повітряного режиму торф’яно-болотних і надмірно зволожених ґрунтів. На півдні країни гостро постає проблема зрошення й обводнювання. Для її розв’язання були споруджені канали, більшість із яких подають на поля воду річки Дніпро.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити