ГЕОГРАФІЯ ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ 2018

ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

Господарство України

Паливна промисловість

Структура, місце і роль у господарстві. Вугільна промисловість.

Райони видобутку бурого і кам’яного вугілля. Проблеми і перспективи розвитку

Паливна промисловість разом з електроенергетикою входить до складу паливно-енергетичного комплексу (ПЕК). Вона займається видобутком паливних ресурсів та переробкою їх на різні види палива. Україна належить до держав, що недостатньо забезпечені власними паливними ресурсами, у першу чергу нафтою та природним газом (забезпеченість 10—25 %). Водночас вона має дуже енергоємну економіку: споживання умовного палива на одиницю продукції в Україні значно вище, ніж у розвинених країнах. Для виробництва 1 т глинозему (напівфабрикат для одержання алюмінію) витрачається З т умовного палива (у. п.), віскозного шовку — 15 т у. п., виробництва нікелю — 50 т у. п., випікання хліба — 2 т у. п. Ситуація загострюється вичерпанням промислових запасів палива та кризовими явищами в економіці.

Провідною серед паливних галузей України впродовж багатьох десятиліть залишалася вугільна промисловість. У 1991 р. за кількістю кам’яного вугілля, що добувається, Україна посідала друге місце в Європі. У країні налічувалося 295 діючих кам’яновугільних шахт, зараз їхня кількість зменшилася.

Видобуток кам’яного вугілля зосереджений у Донецькому та Львівсько-Волинському кам’яновугільних басейнах. Найбільше шахт зосереджено в центральній частині Донецької області (Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Красноармійськ,

Горлівка, Костянтинівка) та в Луганській області (Красний Луч, Краснодон, Антрацит, Кадіївка). Дещо відокремлену частину Донецького басейну становить Західний Донбас. Він розташований у Дніпропетровській області (Павлоград, Новомосковськ).

Донецьке вугілля має високу теплотворну здатність, але через глибоке залягання пластів та їхню невелику потужність його собівартість є вищою, ніж середня у світі.

Площа Львівсько-Волинського вугільного басейну — близько 10 тис. км2. Тут діє 21 шахта, у перспективі передбачається залишити тільки дві працюючі шахти.

Зношення шахтного обладнання в галузі перевищило 60 %, через це українські вугледобувні підприємства стали одними з найаварійніших у світі. Тому важливого значення набувають проблеми реструктуризації та модернізації вугільної промисловості. Для їх розв’язання потрібно перейти до нових технологій у галузі; закрити шахти, де основні запаси вугілля вже вичерпано; використовувати на інших шахтах сучасне обладнання; освоювати нові вугільні пласти в Західному Донбасі.

Буровугільна промисловість розміщується в окремих центрах на території Дніпровського буровугільного басейну. Найбільші з них: Ватутіне (Черкаська область), Олександрія (Кіровоградська область) і Коростишів (Житомирська область).

Нафтова і газова промисловість. Основні райони нафто- і газовидобутку. Центри нафтопереробного виробництва

Нафтову промисловість поділяють на нафтодобувну й нафтопереробну. В Україні виділяються три нафтогазоносні області: Дніпровсько-Донецька (Східна), Карпатська (Західна) та Причорноморська (Південна). Найбільше нафти видобувається в Дніпровсько-Донецькій області, яка вузькою смугою простягається на Лівобережній Україні. Тут розвідано понад 140 родовищ нафти, газу та газового конденсату. Нафтові поклади зосереджені в Сумській (Охтирське, Качанівське родовища), Чернігівській (Гнідинцівське, Прилуцьке родовища) і Полтавській (Сагайдацьке, Радченківське родовища) областях.

Карпатська нафтогазоносна область розташована в межах Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Тут розвідано 29 нафтових родовищ.

Причорноморська нафтогазоносна область розташована на півдні України та в прилеглих районах Чорного й Азовського морів.

За обсягами видобутку нафти Україна посідає 53-тє місце у світі після Румунії та Нідерландів. Підприємствами галузі щорічно видобувається 3—4 млн т «чорного золота» на рік, тоді як потреби України становлять 40 млн т.

Підприємства нафтопереробної промисловості зосереджені в районах видобування та транспортування нафти, у портових містах, у Донбасі. Найбільші нафтопереробні заводи (НПЗ) працюють у Лисичанську, Кременчуці, Херсоні, Одесі, Дрогобичі, Надвірній.

Лідерами з переробки нафти в Україні є Лисичанський та Кременчуцький НПЗ. На них припадає більш ніж дві третини всієї переробленої сировини й виробленої продукції (потужності розраховані на 45 млн т нафти). Так, Кременчуцький НПЗ здатний переробити 18 млн т нафти на рік.

Розробка газових родовищ в Україні розпочалася в 1924 р., а через 50 років був досягнений максимальний видобуток — 68,7 млрд м3 на рік. У той період в Україні було відкрито одразу чотири великих родовища газу (Шебслинське, Яблунівське, Єфремівське, Західнохрестищенське). Зараз видобуток «блакитного палива» становить 19—20 млрд м3, за цим показником Україна посідає 29-те місце у світі.

Найбільше природного газу видобувається в межах Дніпровсько-Донецької нафтогазоносної області (понад 85 % загального обсягу). Основні родовища розташовані в Харківській (найбільші обсяги видобутку), Сумській, Полтавській та Чернігівській областях.

У Карпатській області газові родовища практично вичерпані, зараз їх використовують як газосховища. У цілому Україна посідає друге місце у Європі (після Росії) за об’ємом сховищ природного газу, що становить 30 млрд м3.

У межах Причорноморської нафтогазоносної області за останній час відкрито й експлуатується понад 15 газових родовищ із загальними запасами 14,3 млрд м3.

Торф'яна, горючесланцева промисловість

Торф’яна промисловість є однією з найстаріших галузей паливної промисловості. Торф — це дешеве паливо для теплових електростанцій (має низьку теплотвірну здатність), сировина для хімічної промисловості. Родовища цього виду мінеральних ресурсів переважно зосереджені на Поліссі, а також на Львівщині. Найбільші родовища — Замглай (Чернігівська область), Ірдинське (Черкаська область), Брюховецьке (Львівська область).

Видобуток торфу невеликий і постійно зменшується. Так, за 1990—2006 рр. виробництво паливного торфу зменшилося в чотири рази.

Родовища горючих сланців відомі на межі Черкаської і Кіровоградської областей (Бовтиське), у Хмельницькій та Кіровоградській областях, у Карпатах. Запаси Бовтиського родовища становлять понад 3 млрд т. За якістю вони не поступаються відомим естонським сланцям.

Електроенергетика, її структура, розвиток і розміщення основних типів електростанцій, ліній електропередач

Електроенергетика, як і паливна промисловість, є складовою частиною ПЕК. Ця галузь набула в Україні високого рівня. У 1960—1990 рр. були введені в дію великі теплові й атомні електростанції. Від початку 1990-х рр. виробництво електроенергії почало скорочуватись, але в останні роки ситуація змінилась і зараз виробляється приблизно 190 млрд кВт • год на рік.

Основою сучасної теплоенергетики країни є електростанції потужністю понад 1 млн кВт. Найбільші з них розміщені в межах Донецького кам’яновугільного басейну (тут є паливо й споживачі): Вуглегірська (потужність 3,6 млн кВт), Луганська, Старобешівська, Миронівська, Зуїв- ська, Слов’янська. Потужні ТЕС працюють у Придніпров’ї: Запорізька (3,6 млн кВг), Криворізька (З млн кВт), Придніпровська; у Харківській та Київській областях: Зміївська та Трипільська. На заході розташовані Бурштинська (2,4 млн кВт), Ладижинська та Добротвірська ТЕС. У минулому теплоелектростанції виробляли основну частину електроенергії, зараз — менш ніж половину.

Для забезпечення міст теплом, гарячою водою та електроенергією працюють теплоелектроцентралі (ТЕЦ). їх будують тільки поблизу споживача, оскільки радіус транспортування тепла (гарячої води для опалювальної системи) становить 10—12 км. Зате коефіцієнт корисної дії ТЕЦ становить майже 70 %, тоді як ТЕС — тільки 30—35 %. Найбільш потужні теплоелектроцентралі: Київська ТЕЦ-5 (700 тис. кВт), Харківська ТЕЦ-5, Київська ТЕЦ-6, Одеська.

На початку 1990-х рр. Україна посіла третє місце у світі за рівнем споживання газу (118 млрд м3). Це призвело до зростання боргів за природний газ. Зараз його споживання скоротилося приблизно на третину.

Гідроелектростанції (ГЕС) забезпечують приблизно 4,5 % виробництва електроенергії. Основу галузі складає каскад гідроелектростанцій на Дніпрі: Київська, Канівська, Дніпродзержинська, Дніпрогес та ін. Через рівнинний характер течії Дніпра та застаріле обладнання вони недостатньо ефективні. У Закарпатській області споруджена Теребле-Ріцька ГЕС, на Дністрі — Дністровська.

Проблемою для України є нестача акумулятивних потужностей, які могли б накопичувати енергію, коли її споживання є невеликим (на

приклад уночі), і віддавати під час «пікових» навантажень. Для цього використовуються гідро- акумулятивні електростанції (ГАЕС). В Україні збудовано кілька ГЛЕС. Так, частиною Південноукраїнського енергокомплексу стала Ташлицька ГЛЕС. Але цих потужностей недостатньо.

Одне з провідних місць в економіці України заслужено посідає атомна енергетика. Серед її переваг — забезпечення власними ресурсами уранових руд, можливість розташування поблизу споживача, порівняно дешева електроенергія.

В Україні працюють чотири атомні електростанції (ЛЕС) — Запорізька, Хмельницька, Південноукраїнська та Рівненська. Протягом останніх років воші виробляють до 48 % електроенергії країни. Зростання питомої ваги ЛЕС пояснюється стабільністю їхньої роботи та зменшенням виробництва електроенергії на ТЕС.

Атомні електростанції використовують незначну кількість палива, тому орієнтовані виключно на споживачів. Оскільки вони є дуже водомісткими, ураховують наявність водних джерел.

Запорізька AEC (ЗАЕС) розташована на березі Каховського водосховища. Шість її енергоблоків генерують приблизно п’яту частину річного виробництва електроенергії в Україні. Це найбільша атомна електростанція в Європі.

На території країни є районні енергосистеми, які утворюють єдину державну енергосистему (до неї входять усі великі електростанції). Потужна лінія електропередачі (ЛЕП) Донбас—Західна Україна — Альбертірша (Угорщина) поєднує її з енергосистемами Росії та країн Центральної Європи. Друга ЛЕП з’єднує Чорнобильську та Хмельницьку АЕС, а потім проходить через Львівську область до Польщі.

Енергозбереження, альтернативні джерела енергії

Енергозбереження (економія енергії) — це реалізація правових, організаційних, наукових, виробничих, технічних та економічних заходів, спрямованих на ефективне (раціональне) використання (і економне витрачання)паливно-енергетичних ресурсів, а також на залучення в господарський оборот альтернативних та відновних джерел енергії.

Сумарне енергоспоживання України в останні роки склало близько 990 млн т умовного палива. При впровадженні енергозберігаючого та енергоефективного обладнання до рівня країн — членів ЄЄ енергоспоживання знизилося б до величини 650 млн т умовного палива.

Для реалізації проектів енергозбереження необхідно підвищити енергоефективність у міському житлово-комунальному господарстві, насамперед у системах освітлення і водоканалах: широко впроваджувати енергозберігаючі освітлювальні прилади, обладнання та технології, які дозволять істотно економити енергію; розширити використання твердих видів палива на базі інноваційних технологій без погіршення екологічних характеристик енергоустановок; використовувати біомасу та попутний нафтовий газ. По суті цей напрямок пов’язаний з активним залученням місцевих видів палива. Промисловість та природні монополії, які є основними споживачами палива й енергії у країні, мають раціонально та ефективно використовувати енергоресурси.

Останнім часом зусилля вчених спрямовані на пошук альтернативних джерел енергії. Місцеве значення можуть мати вітрові (найбільш перспективні райони — узбережжя морів, Керченський і Тарханкутський півострови, гірські райони) та сонячні електростанції (Південний берег Криму). Перші вітрові електростанції (ВЕС) почали працювати в Україні на початку 1990-х рр., сьогодні серед них Донузлавська, Трускавецька, Асканійська.

Екологічні проблеми розвитку паливної промисловості та електроенергетики

Основні екологічні проблеми ПЕК пов’язані з тепловими електростанціями, які є великими забруднювачами атмосфери. При спалюванні низькосортного вугілля з домішками сірки утворюється діоксид сірки (сірчистий газ), який, поєднуючись із водяною парою в повітрі, спричиняє кислотні дощі. До того ж при використанні застарілих технологій вугілля спалюється не повністю. Тому важливим для ТЕС є їх модернізація, будівництво систем очистки викидів, а також використання відходів (золи і шлаку).

Розвиток паливної промисловості призводить до знищення або зміни природного ландшафту (у випадку відкритого способу видобутку), до негативного впливу шахт і кар’єрів на підземні води, накопичення на поверхні землі відвальних порід. Так, наприклад, тільки в межах Донецька розташований 61 терикон; вони щорічно викидають в атмосферу близько 70 т шкідливих речовин, серед яких — сірка, нітрати, кобальт, миш’як.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.