ГЕОГРАФІЯ ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ 2018

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

Загальна економіко-географічна характеристика світу

Населення

Кількість населення світу та його динаміка

На сьогодні кількість жителів нашої планети перевищує 7 млрд осіб. Але в далекому минулому кількість населення було невеликою і зростала повільно, хоча коефіцієнт народжуваності був дуже високим. На початку нашої ери загальна кількість людства не перевищувала 250 млн осіб.

За наступну тисячу років населення світу збільшилося лише на кілька десятків мільйонів жителів. Його зростанню перешкоджали важкі умови життя, відсталість медицини, численні війни та епідемії.

Зростання кількості населення прискорилось у XVIII—XIX ст. У 1820 р. на Землі жив уже один мільярд людей, а в 1927 р. народився двохмільярдний житель. Особливо швидко кількість населення світу почала зростати в другій половині XX ст.

Соціально-економічні досягнення позитивно вплинули на здоров’я людей і тривалість їхнього життя. Як наслідок, знизились показники смертності, а природного приросту — різко зросли. Людство увійшло у стадію демографічного вибуху — швидкого зростання кількості населення.

Згодом унаслідок збільшення тривалості життя зростає середній вік населення. При цьому коефіцієнт народжуваності починає падати. Як наслідок, знижуються темпи природного приросту.

Етнічний (національний) склад населення. Найчисленніші народи і мовні сім'ї

У світі налічується понад 3,5 тис. етносів (народів). При цьому на 300 найбільших народів припадає приблизно 95 % населення Землі. Умова формування народу — проживання на одній території. Кожний із них має свою історію, традиції й культуру. До найважливіших ознак етносу належить мова. Саме за принципом споріднення мов народи світу об’єднані в мовні сім’ї.

Найбільшою за кількістю є індоєвропейська сім’я, яка налічує понад 2,6 млрд осіб. Її мовами розмовляє основна частина жителів Європи, Америки, Австралії. У Західній Європі найбільше проживає представників германської та романської мовних груп. До першої з них належать німці й англійці, до другої — французи й італійці. У Центральній і Східній Європі переважають слов’яни.

Більш різноманітним є етнічний склад населення Азії. Народи, що тут проживають, належать до різних мовних сімей. Крім індоєвропейської, найбільшими з них є китайсько-тибетська, семіто-хамітська й тайська. Представники семі- то-хамітської сім’ї мешкають і в Північній Африці. На іншій території материка переважають народи, що належать до нігеро-кордофанської та ніло-сахарської сімей.

Сім’ї поділяються на мовні групи. Так, індоєвропейська сім’я включає найчисленніші з них — індоарійську (бенгальці, хіндустанці, біхарці), романську (французи, італійці, іспанці, бразильці, мексиканці), німецьку (німці, англійці, шведи, австралійці, американці), слов’янську, іранську й інші групи.

Найчисленніша група в китайсько-тибетській сім’ї — китайська. Китайці становлять приблизно п’яту частину населення Землі. Більшість із них заселяють східну частину Китаю, значна кількість живе в країнах Південно-Східної Азії. До семіто-хамітської сім’ї належать араби, євреї Ізраїлю, ассирійці. Найчисленніший народ цієї сім’ї — араби. Межі їхнього розселення приблизно збігаються з кордонами арабських країн.

Крім китайців та арабів до найчисленніших народів Азії та всього світу також належать хіндустанці, бенгальці, росіяни. Примітно, що половина населення світу проживає в семи країнах: Китай, Індія, США, Індонезія, Бразилія, Пакистан, Бангладеш.

Релігії народів світу

Релігія — одне з явищ культури, світогляд і світовідчуття, що ґрунтується на вірі в існування бога або богів, надприродного, на освяченні норм моралі.

Із понад 4 млрд віруючих більшість сповідують одну зі світових релігій, до яких належать буддизм, християнство та іслам. Буддизм — найдавніша світова релігія, що виникла в IV ст. до н. е. Кількість людей, що сповідують буддизм, за різними оцінками становить від 300 до 500 млн осіб. В основному це жителі Південно-Східної та Східної Азії.

За кількістю послідовників найбільшою релігією світу є християнство.

Більшість досліджень відзначають, що ту чи іншу його форму сповідують 33 % населення Землі. Християнство виникло у І ст. до н. е. Ця релігія швидко поширилася спочатку в Римській імперії, потіснивши інші вірування, а потім і по всій Європі. На сьогодні кількість християн перевищує 1,7 млрд осіб. Ця релігія є найпоширенішою в Європі, Північній Америці, Австралії.

Християни вірять у єдиного Бога, що має три іпостасі — Бога-Отця, Бога-Сина й Бога- Святого Духа.

В XI ст. християнство розпалося на два напрямки: католицизм і православ’я. Якщо католики підпорядковані тільки Пані Римському, то в православних існують незалежні (автокефальні) церкви. У XVI ст. від католицизму відколовся третій напрямок християнства — протестантизм. У наш час найбільше католиків проживає в Латинській Америці.

Наймолодшою світовою релігією є іслам. Він виник у VI ст. серед населення Аравійського півострова. Іслам часто називають мусульманством (магометанством), можливо, це пов’язане з ім’ям засновника ісламу — Мухаммеда. Основні положення ісламу, його догми й культи викладені в сурах (розділах) Корану.

Більшість сучасних прихильників ісламу проживає в Південно-Західній і Центральній Азії, Північній Африці й частково в Південно- Східній Азії. На сьогодні налічується понад 1,7 млрд мусульман. У відсотковому співвідношенні це майже кожен четвертий житель Землі. За кількістю мусульман у першій п’ятірці немає жодної арабської країни: Індонезія — приблизно 221 млн, Індія — понад 177 млн, Пакистан — понад 176 млн, Бангладеш — понад 144 млн, Нігерія — майже 88 млн.

Крім світових релігій значна кількість віруючих сповідує національні релігії. До них належать майже 800 млн прихильників індуїзму (Індія), близько 220 млн поборників конфуціанства (Китай), синтоїсти (Японія та іудеї (Ізраїль)).

Нерівномірність розміщення населення на Землі

Від давніх часів районами, де зростала кількість і густота населення, були Середземномор’я (частина території Європи, Північної Африки й Південно-Західної Азії), Південно-Західна, Південна й Південно-Східна Азія, окремі райони Америки, долини великих річок, наприклад Ніл. У наші дні найбільш заселеними є території помірного (крім північних районів), субтропічногой субекваторіального поясів, причому основна частина населення зосереджена в 200-кілометровій смузі уздовж узбереж Світового океану.

Приблизно половина суходолу має середню густоту населення менш ніж 5 осіб/км2. Це пустелі (тропічні й помірні пояси), великі гірськімасиви (Тибет, Гімалаї, Кордильєри, Памір, Тянь-Шань), тундра, лісотундра й тайга.

Зовсім неосвоєні людьми області займають приблизно 15 % території. Це райони з екстремальними природними умовами, у першу чергу Антарктика, Арктика й Гренландія.

Процеси урбанізації. Міське населення. Агломерації, мегалополіси. Сільське населення світу

Характерною рисою останнього століття є переміщення населення із сільських населених пунктів у міські — відбувається процес урбанізації.

На сьогодні найвищий показник міського населення спостерігається в розвинених країнах: так, у США, Великій Британії, Японії, Франції понад 75 % населення — городяни, у Німеччині — 90 %, а в Бельгії — 98 % (це найвищий показник у світі). Дещо нижча частка міського населення в середньорозвинених і постсоціалістичних державах, але й тут вона зазвичай перевищує середньосвіто- вий показник у 49 %. У більшості країн, що розвиваються, Азії й Африки городяни становлять від 10 % у деяких найменш розвинених країнах (Бутан, Східний Тимор, Бурунді) до 45 % у Єгипті. Винятком є багаті нафтовидобувні арабські держави, де рівень урбанізації значно вищий. Так, у Кувейті він сягнув 96 %.

Для сучасної урбанізації характерний процес злиття великих міст із передмістями й утворення агломерацій. Експерти ООН налічують 408 міських агломерацій із населенням 1 млн жителів і більше. У 20 із них проживає понад 10 млн осіб (це перевищує населення таких держав, як Литва, Латвія й Естонія, разом узятих). Примітно, що близько 40 % городян — це жителі міст із населенням понад 1 млн осіб, 15 % — міських агломерацій із населенням більш ніж 5 млн осіб. Найбільше міст-мільйонерів налічується у Китаї та Індії.

Урбанізація викликає формування мегалополісів. Крім Токайдо, що простягнувся від столиці Японії Токіо до одного з найбільших міст — Кобе, відомо ще кілька мегалополісів. Так, Босваш поєднує низку великих міст США, у тому числі Бостон і Вашингтон, Чипітс (Приозерний) простягнувся від Чикаго до Пітсбурга, Сансан (Південнокаліфорнійський) — від Сан-Франциско до Сан-Дієго. У Західній Європі також існують мегалополіси. Найбільший із них розташований у північно-західній частині Європи й поєднує міські населені пункти різних країн.

Швидкий приріст кількості сільських жителів зберігся тільки на африканському континенті — у середньому на 1,3 % за рік, тоді як в Океанії він становить 0,7 %, а в Азії — лише 0,4 % за рік. Кількість сільського населення Північної Америки й країн Латинської Америки й Карибського басейну скорочується.

У європейських країнах приріст сільського населення зберігається лише в декількох країнах, зокрема в Ірландії (на 0,5 % у середньому за рік), Македонії (0,4 %), Боснії й Герцеговині й Фінляндії (0,3 %).

На пострадянському просторі сільське населення збільшується тільки в країнах Середньої Азії й Азербайджані, причому найшвидше — в Узбекистані. В Узбекистані й Киргизстані сільське населення зростає швидше, ніж міське, а в Таджикистані, за оцінками експертів ООН, збільшення кількості сільського населення супроводжується зменшенням міського населення.

Приріст сільського населення Вірменії наближений до нуля. У решті держав — колишніх республіках СРСР сільське населення скорочується. Середньорічний темп зменшення сільського населення становить від 0,3 % у Латвії та Молдові до 1,7 % у Білорусії.

Міграційні процеси

Значною мірою на склад населення різних країн світу й на забезпеченість трудовими ресурсами впливає міграція населення. Виділяють такі її види: безповоротна, при якій мігранти виїжджають на постійне місце проживання; тимчасово-постійна, коли міграція обмежена строком перебування до шести років; сезонна — у межах до одного року.

Особливо посилилися міграційні процеси за останні 20 років. До 2011 р. загальна кількість мігрантів, з урахуванням сезонних і нелегальних, перевищила 200 млн осіб.

На сьогодні сформувалися три центри, куди спрямовуються основні потоки мігрантів: Західна Європа, США і Канада, нафтовидобувні країни Південно-Західної Азії.

Найпоширенішими причинами формування зовнішніх міграційних потоків є соціально- економічні. Так, 50 років тому в Європі вони були спрямовані із середньорозвинутих країн (Іспанія, Португалія, Греція) у розвинені (ФРН, Франція, Велика Британія, Нідерланди, Швейцарія, Бельгія). Сьогодні воші спрямовані із Центральної Європи в Західну.

В окремі періоди виникають міграції з політичних причин (створення нових держав, зміна державних кордонів). Так, під час поділу Індії й утворення двох незалежних держав — Індії й Пакистану обмін населення між цими країнами охопив близько 16 млн осіб.

Іноді істотну роль у формуванні міграційних потоків відіграють релігійні й екологічні чинники, а також стихійні лиха.

Трудові ресурси та зайнятість населення в різних сферах господарства країн та регіонах світу

На сьогодні трудовими ресурсами краще забезпечені розвинені, середньорозвинені й постсоціалістичні країни, адже саме в цих країнах найбільшою є частка населення середньої вікової групи. Це не єдина перевага цих держав — їхні трудові ресурси мають вищий рівень загальноосвітньої та спеціальної підготовки.

Економічна відсталість багатьох країн, що розвиваються, у поєднанні з невеликою тривалістю життя та значною часткою населення молодшої вікової групи визначають менший рівень забезпечення трудовими ресурсами. Як правило, він не перевищує 45 %, де переважають робітники низької кваліфікації.

Структура зайнятості відображає структуру господарства й рівень соціально-економічного розвитку країни. Основною світовою тенденцією є збільшення кількості зайнятих у сфері послуг за рахунок зменшення частки зайнятих у матеріальному виробництві. Аграрну й індустріальну епохи змінює постіндустріальна, яка характеризується перетворенням невиробничої сфери на головну у світовій економіці.

У розвинених країнах частка населення, зайнятого в промисловості, становить від 25 до 3 5 %, а кількість працюючих у сільському господарстві й суміжних галузях постійно зменшується (3— 15 %). Водночас кількість зайнятих у невиробничій сфері, особливо в торговельно-фінансовій, банківській й управлінській діяльності, сягає 60 %, а в країнах «Великої сімки» — 70 %.

У більшості країн, що розвиваються, най- значнішою є питома вага сільського господарства, менше представлена сфера послуг, ще менше — промисловість.

У заможних країнах — експортерах нафти та малих країнах («багаті острови») структура зайнятості така ж, як у високорозвинених країнах (до 70 % працюючих зайняті в сфері послуг).

У постсоціалістичних країнах у промисловості зайнято 30—40 %, у сільському господарстві й суміжних галузях — до 20 % працюючих, у невиробничій сфері — близько 50 %.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.