ГЕОГРАФІЯ ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ 2018

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

Світове господарство. Глобальні проблеми людства

Світове господарство

Географія промисловості світу. Світова паливно-енергетична система. Географія вугільної, нафтової та газової промисловості

Паливно-енергетична система — це складний міжгалузевий комплекс, який включає видобуток, виробництво, транспортування, розподіл й використання палива та енергії. До складу системи входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торф’яна) та електроенергетика, які тісно пов’язані між собою та з іншими галузями господарства.

У 2014 р. видобуток вугілля наблизився до 8 млрд т. Протягом останніх років обсяги знижуються в країнах Європи, в країнах Азії — зростають. Основні регіони — виробники вугілля в світі: Азія (60,4 %), Північна Америка (12,8 %), Європа (9,0 %), країни колишнього СРСР (7,5 %), Австралія і Океанія (5,4 %), Африка (3,4 %), Латинська Америка (1,5 %). Світовий лідер у виробництві вугілля — Китай, де в 2013 р. видобуто понад 3,5 млрд т (темп зростання до 2000 р. — 262,2 %). Найбільші (за видобутком) вугільні басейни світу — Аппалачський (США),

Рурський (ФРН), Верхньосилезький (Польща), Фушуиьський (Китай), Донецький (Україна), Кузнецький і Печорський (Росія), Карагандинський (Казахстан). Ефективна розробка вугілля відкритим способом характерна для США, Австралії, Південної Африки. Відкритий видобуток протягом останніх 30 років зріс більш ніж удвічі і становить близько 50 %.

Найбільші експортери вугілля — Австралія, США, Південна Африка, Польща, Канада. Активізували збут вугілля Індонезія, Колумбія та Венесуела. Основні імпортери — Японія, Південна Корея, Італія, Німеччина, Велика Британія. Австралія поставляє вугілля переважно у Японію й Південну Корею. США та Південна Африка працюють на європейський і латиноамериканський ринок.

Нафтова промисловість від середини XX с-т. посідає провідне місце у світовому паливно- енергетичному комплексі. Понад 40 % світового видобутку нафти припадає на країни — члени ОПЕК (Іран, Кувейт, Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар, Алжир, Лівія, Нігерія, Габон, Індонезія, Венесуела). Досить великою у світовому виробництві нафти є роль країн СНД, насамперед Росії, Азербайджану (Апшеронський півострів, шельф і дно Каспію), Туркменістану (родовища в районі Узбоя), Казахстану (родовища Тенгізьке, Карачаганакське, півострів Мангишлак, Урало-Ембінський басейн).

Поза цими угрупованнями істотне значення має видобуток нафти в Північній Америці (США, Канада, Мексика), у Північному морі на шельфі Великої Британії й Норвегії, у Китаї й Південно-Східній Азії (Бахрейн, Малайзія та ін.).

Головні напрямки міжнародних морських перевезень починаються з країн Перської затоки і йдуть до Японії, США, Західної Європи. Крім країн — членів ОПЕК, частка яких у світовому експорті нафти становить 65 %, її найбільшими постачальниками на світовий ринок є також Росія, Мексика, Ірак, Велика Британія, Канада.

У великій кількості нафту імпортують Японія, Китай і європейські країни (Франція, Німеччина, Нідерланди).

Світовий видобуток природного газу постійно зростає і на сьогодні перевищує 3 трлн м'. За обсягами видобутку природного газу різко виділяються США, Росія, Канада, Алжир, на частку яких припадає половина його світового видобутку.

Порівняно з нафтою частка природного газу на експорт є порівняно невеликою — близько 15 % видобутих обсягів. Найбільші експортери — Росія (близько 30 % світового експорту), Нідерланди, Канада, Норвегія, Алжир. США як один із найбільших споживачів природного газу використовують не тільки власний, але й газ інших країн — Канади, Алжиру й ін. Поряд зі США імпортують газ Японія й більша частина країн Європи (особливо у великій кількості — Німеччина, Франція, Італія). Поставки природного газу на експорт здійснюються газопроводами (з Канади й Мексики до США, з Росії й Туркменістану до країн СНД та Європи, з Норвегії й Нідерландів до Європи) або морськими перевезеннями в скрапленому вигляді (з Індонезії до Японії, з Алжиру до Західної Європи та США).

Електроенергетика світу

Розвиток сучасної економіки визначають три галузі — електроенергетика, машинобудування та хімічна промисловість. Світове виробництво електроенергії становить приблизно 20 трлн кВт-год. Більша частина світового виробництва припадає на невелику групу країн: третину виробляють США, Китай, у чотири рази поступаються їм Японія, Росія й Індія.

На частку розвинених країн припадає близько 65 % загального виробництва електроенергії, країн, що розвиваються, — 22 %, країн із перехідною економікою — 13 %.

Понад 60 % електроенергії виробляється на теплових електростанціях (особливо великим є їхній внесок в економіку Південної Африки, Австралії, Німеччини, США й Китаю), близько

20 % — на гідроелектростанціях, 18 % — на 441 енергоблоках атомних електростанцій (31 країна світу) і близько 1 % — на геотермальних, припливних, сонячних, вітрових електростанціях.

Однак щодо цього спостерігаються великі відмінності по країнах світу. Наприклад, у Норвегії, Бразилії, Канаді й Новій Зеландії практично вся електроенергія виробляється на ГЕС. У Польщі, Нідерландах і Південній Африці, навпаки, майже все вироблення електроенергії забезпечують ТЕС, а у Франції, Швеції, Бельгії, Швейцарії, Фінляндїї, Республіці Корея електроенергетика в основному базується на ЛЕС. За загальним обсягом виробництва й кількістю АЕС лідирують США.

Чорна й кольорова металургія світу, основні райони розміщення металургійного виробництва

Розміщення підприємств чорної металургії зазнало значних змін. Це пов’язано з тим, що розвинені країни пройшли «пік» розвитку цієї галузі. До того ж вони постійно знижують матеріалоємність виробленої продукції, замінюють чорні метали пластмасами. Тому в розвинених країнах обсяги виробництва зростають незначною мірою.

Три головні райони виробництва чорних металів

Східна Азія

Європа

Північна Америка

Обсягами виплавки сталі особливо виділяються Китай, Японія (відповідно перше і друге місця) і Республіка Корея. При цьому Японія спеціалізується переважно на випуску якісних марок сталі, а Китай і Корея — масових

Найбільшими виробниками чорних металів є Росія, Німеччина, Україна. При цьому чорна металургія постсоціалістичних країн випускає переважно недорогі марки сталі, а розвинених країн — спеціальні. При цьому виробництво в більшості розвинених країн майже не зростає

Особливо виділяються США (третє місце у світі). Переважає виробництво високоякісного металу

Кольорова металургія містить у собі виробництво кольорових, благородних, рідкісних металів та їхніх сплавів. За обсягами виробництва виділяється виплавка алюмінію (понад 45 % річної виплавки кольорових металів світу), міді (25 %), цинку (16 % ) і свинцю (11 %). Кольорова металургія характеризується деякими особливостями, що впливають на розміщення: висока матеріалоємність виробництва (відсотковий уміст більшості кольорових металів у рудах невеликий, що визначає «прив’язку» рудозба- гачувальних підприємств до місць видобутку сировини); висока енергоємність виробництва (стадії збагачення й металургійних переділів у кольоровій металургії найчастіше виявляються територіально роз’єднаними), комплексний характер використовуваної сировини (для її повного видобутку ефективним є виробниче комбінування), широке використання у виробництві ресурсів вторинної сировини (у розвинених країнах із брухту виробляється близько третини алюмінію й міді, до половини свинцю).

Алюміній, що потребує багато електроенергії, виробляється поблизу її дешевих джерел, а також орієнтується на сировину й споживача. Щорічного виготовляється приблизно 20 млн тон металу. Основний внесок здійснюють США, Росія, Канада, Китай, Австралія, Бразилія, Норвегія, Південна Африка, Німеччина. При цьому розвиток і розміщення алюмінієвої промисловості багато в чому визначається міжнародними корпораціями, які володіють всім виробничим ланцюжком — від виробництва глинозему до випуску металу.

Другою за значенням галуззю кольорової металургії є мідна промисловість. Найбільше цього металу виробляють США, Японія, Росія, Чилі, Канада, Замбія, Німеччина, Польща, Китай.

Цинкова й свинцева промисловість зазвичай має спільну сировинну базу — поліметалеві руди. Країни, що мають найбільші родовища поліметалів (США, Канада, Мексика, Перу в Північній і Латинській Америці, Ірландія й ФРН у Європі, Росія й Казахстан у СНД, Китай, Японія, Австралія), виділяються й за їхнім видобутком. За обсягами виплавлення свинцю й цинку провідні позиції у світі посідають економічно розвинені країни світу — США, Японія, Канада, Австралія, ФРН, Франція, Італія. Значним виробітком свинцю й цинку є Китай.

Машинобудування світу: географія основних галузей

Машинобудування виробляє близько третини промислової продукції, тому визначає рівень науково-технічного прогресу й зростання продуктивності праці у господарстві загалом. Галузь має найбільш складну галузеву й територіальну структуру, тому що поєднує безліч підгалузей і виробництв. В економічній географи зазвичай використовується структура машинобудування, що сформувалася в XX ст., вона включає загальне, транспортне й точне машинобудування.

Виділяють три ареали з найбільш високим рівнем розвитку машинобудування.

Північна Америка. Тут виробляється близько третини продукції цієї галузі промисловості, а США має майже повний комплекс машинобудівних виробництв. Характерна величезна різноманітність продукції, причому дедалі більшого значення набувають наукоємні галузі (авіакосмічна, виробництво військової техніки, сучасних засобів зв’язку тощо).

Західна Європа. Орієнтується на традиційні галузі й продукцію середньої складності. Виділяється явний лідер — Німеччина.

Східна Азія. Тут найбільше значення має Японія, зростає роль Китаю. У Японії набули розвитку всі галузі машинобудування, але особливих успіхів країна досягла в наукоємному машинобудуванні (у першу чергу електроніці) та транспортному машинобудуванні. Її досвід у розвитку промисловості використовують нові індустріальні країни Азії, які набули популярності у світі як виробники побутової техніки й автомобілів, суден і мікрочипів.

Особливу роль у регіоні відіграє Китай, тут виробляється нескладна машинобудівна продукція, як правило, вона відрізняється низькою вартістю і за якістю дещо поступається аналогам, які випускають у розвинених країнах.

Східноєвропейський ареал об’єднує країни СНД, серед яких виділяється Росія. Тут розвиваються переважно металомісткі галузі. Росія має неповний набір виробництв і спеціалізується на виробництві авіакосмічної та військової техніки. У Центральній Європі у виробництві окремих видів продукції досягли успіхів Чехія, Польща, Угорщина, але вони явно поступаються своїм сусідам із Західної Європи, особливо Швейцарії та Швеції.

У Латинській Америці великі масштаби виробництва мають Мексика, Бразилія й Аргентина. Вони, як і Індія, значною мірою працюють на внутрішній ринок і найчастіше випускають морально застарілу техніку.

У більшості країн, що розвиваються, машинобудування перебуває на початковій стадії розвитку (наприклад, в Ірані, Єгипті, Нігерії), або представлено ремонтно-складальними підприємствами.

Серед галузей машинобудування найбільшу роль відіграє транспортне й точне, у першу чергу електроніка. Провідне місце в транспортно му машинобудуванні міцно займає автомобілебудування. На його продукцію припадає до 12 % вартості продукції світової промисловості. У 2013 р. у світі було випущено майже 87 млн автомобілів, із них 65,5 млн легкових. Найбільшими країнами-виробниками автомобілів (включаючи вантажні) є: Китай (19 млн 272 тис., з них легкові — 15 млн 523 тис.), США (10 млн 329 тис.), Японія (9 млн 943 тис.), Німеччина (5 млн 649 тис.), Республіка Корея (4 млн 558 тис.), Індія (4 млн 145 тис.), Бразилія (3 млн 343 тис.), Мексика, Таїланд, Канада, Росія, Франція, Іспанія, Велика Британія.

Авіаційна промисловість відрізняється високою налітало- і наукоємністю, тому основними виробниками авіаційної техніки є кілька великих країн світу, у першу чергу США, Росія,

Франція й Велика Британія. Хоча літаки й вертольоти виробляють понад 20 країн світу, однак їхні можливості у виробництві дуже відрізняються. Великі авіалайнери на 100 400 пасажирів випускають США, консорціум провідних держав Західної Європи — «Ейрбас індастрі», а також Росія, Україна, Узбекистан. Зазначені держави, а також Бразилія, Канада, Китай створюють лайнери із кількістю пасажирів до 100 осіб для внутріконтинентальних ліній. Із центрів авіаційної промисловості варто виділити групу заводів фірми «Боїнг» у Сіетлі й районі Лос-Анджелеса, а також заводи «Ейрбас індастрі» у Західній Європі (Тулуза, Гамбург).

Світові лідери в області електротехніки й електроніки — США, Японія, Росія, Велика Британія, ФРН, Швейцарія, Нідерланди. Електротехнічна промисловість належить до ви- сокомонополізованих галузей виробництва. Провідне становище в галузі займають великі компанії. Серед них виділяються: «Дженерал електрик» й «Вестінгауз» (США) — виготовлення промислового електро- і енергосилового обладнання; «АЕГ-Телефункен» (Німеччина) — випускає майже всі види електротехнічної й радіоелектронної продукції (у тому числі промислове і транспортне обладнання, ядерні реактори); «Сіменс» (Німеччина) — енергосилове обладнання, мобільні телефони, медичне й військове обладнання; японські корпорації — «Мацусіта електрік індастріал», «Хітаті», «Тосіба» — виробляють різноманітну електротехнічну й електронну продукцію.

Виробництво побутових електроприладів і виробів побутової електроніки набуло розвитку й у країнах, що розвиваються, особливо в країнах Східної й Південно-Східної Азії. Розвинуті країни згортають випуск побутової електроніки та виробів низької й середньої складності, сьогодні лідерами з випуску цієї продукції є нові індустріальні країни.

Майже всю номенклатуру продукції загального машинобудування випускають США, Німеччина, Японія. На них припадає до 60 % всієї продукції цієї галузі у світі. Цьому сприяв відхід із провідних позицій СРСР і його наступників. Лідером верстатобудування є Європа (до половини продукції у світі), на другому місці — Азія (більш ніж третина), Америка ж дає тільки близько десятої частини верстатів світу. В Азії, крім Японії, значними виробниками верстатів стали нові індустріальні країни, у сумі вони дають значно більше продукції, ніж США.

Основні райони розміщення хімічної, лісової й деревообробної, легкої, харчової промисловості

Не менш складною є географія розміщення підприємств хімічної промисловості. Ця галузь також складається з низки підгалузей і виробництв, які по-різному реагують на чинники розміщення, мають різний рівень розвитку (останніми роками найбільшими темпами обсяги виробництва збільшувалися у фармацевтиці).

На випуску продукції хімії органічного синтезу спеціалізуються розвинені країни, що мають великі запаси нафти й газу (США, Канада, Велика Британія, Нідерланди) або займають вигідне положення для підвезення цих видів хімічної сировини (Японія, Італія, Франція, ФРН, Бельгія). Особливо виділяються США, для цієї країни характерний найбільший асортимент цих товарів. У цілому на Сполучені Штати припадає близько 20 % виробництва світової хімічної промисловості. Дещо більші обсяги має Західна Європа, тут основними виробниками є Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія. Ще 15 % продукції припадає на третій центр галузі — Японія.

На четверте місце вийшли нафтовидобувні країни Південно-Західної Азії. Вони спеціалізуються на початкових стадіях виробництва продукції органічної хімії й виготовленні добрив. Комплекс нафтохімічних підприємств сформувався навколо Перської затоки, він виробляє масові види хімічної продукції й орієнтований експорт. У цілому країни регіону (Саудівська Аравія, ОЛЕ, Кувейт, Іран, Бахрейн та ін.) дають 5—7 % світової хімічної продукції.

Відносно сильні позиції в хімічній промисловості зберігають Росія, Україна, Білорусь, у першу чергу це стосується основної хімії.

Посилено нарощують виробництво хімічної продукції країни Східної й Південно-Східної Азії. Так, Китай досяг успіхів у виготовленні добрив, синтетичних волокон, пластмас, ліків, хоча й продовжує закуповувати значну частину цієї продукції в інших країнах.

Практично в 5 разів за останні 50 років збільшився світовий ринок мінеральних добрив, і його загальний обсяг перевищує 70 млрд дол. Розвиток цього ринку має стабільний поступальний характер без істотних спадів, що викликано такими чинниками, як скорочення ресурсу вільних світових посівних площ, зростання кількості населення, підвищення вимог до якості продукції, проникнення сільськогосподарської продукції на ринок енергоресурсів (наприклад використання ріпаку).

Для світової промисловості мінеральних добрив характерна низка особливостей: пряма залежність виробництва від доступності та регулярності поставок сировини: природного газу, вугілля, нафти (для виробництва азотних добрив), фосфатів (для виробництва фосфорних добрив) і калійних солей (для виробництва калійних добрив); концентрація виробництв поблизу джерел сировини (наприклад, підприємства із виробництва калійних добрив) або ринків збуту; тенденція будівництва підприємств з великою одиничною потужністю з метою зниження собівартості виробництва на одиницю готової продукції; значна частка експорту в обсязі загальносвітового виробництва мінеральних добрив унаслідок нерівномірного географічного розподілу природних ресурсів у країнах і регіонах світу.

На сьогодні найбільшими виробниками мінеральних добрив у світі є Китай, що контролює 21 % ринку, США (13 %), Індія (10 %), Росія (8 %) і Канада (8 %). За видобутком і переробкою фосфоритів, поряд зі США та Китаєм, виділяються країни Африки (Марокко, Туніс, Алжир, Сенегал, Бенін), Азії (Йорданія, Ізраїль), СНД (Росія, Казахстан), Острови Різдва й Науру. На частку США, Китаю й Марокко припадає 6 7 % світового видобутку природних фосфатів, а на частку десяти найбільших країн-виробників — 90 % ринку. Переважну частину світового видобутку й переробки калійних солей здійснюють Канада (третина світових запасів), США, Росія, Білорусь, ФРН, Франція. Китай — великий імпортер калійних добрив. Головний виробник добрив у США — компанія The Mosaic Company: її частка у світових виробничих потужностях з вироблення фосфорних добрив становить близько 17 %, калійних — близько 14 %. Основною сировиною для виробництва азотних добрив є природний газ. Тому серед найважливіших виробників й експортерів азотних добрив виділяються насамперед країни, багаті на природний газ (США, Канада, Нідерланди, Норвегія, Росія, країни Перської затоки). У великій кількості азотні добрива виробляють також Франція, ФРН, Польща, Україна, Китай, Індія, азотно-тукова промисловість яких тісно пов’язана із чорною металургією цих країн.

Країни — найбільші виробники мінеральних добрив

Виробництво (млн т)

Азотні добрива

Фосфорні добрива

Калійні добрива

Китай

23,4

США

7,6

Канада

8,4

США

10,9

Китай

7,4

Росія

4,3

ІНДІЯ

10,7

Індія

3,9

Німеччина

3,9

Росія

5,5

Росія

2,4

Білорусь

3,7

Канада

3,5

Марокко

1,4

Ізраїль

1,8

Країни, що розвиваються, представлені гірничо-хімічною промисловістю. Також тут виготовляють лаки, фарби, побутові хімікати, окремі види добрив. Ці виробництва розподілені по земній кулі більш рівномірно.

Розміщення лісової й деревообробної промисловості майже збігається з розташуванням північного і південного лісових поясів. Обсяг заготівель деревини у світі становить 4 млрд м3. Приблизно третя частина припадає на розвинені країни. Серед окремих держав виділяються США, Росія, Канада, Індія, Бразилія, Індонезія, Нігерія, Китай, Швеція.

Механічна й хімічна переробка деревини зосереджена переважно в розвинених країнах, вони орієнтуються на переробку деревини й виробництво готової продукції. Так, головними виробниками пиломатеріалів, паперу й картону є США, далі з величезним відривом ідуть Канада, Японія, Фінляндія, Швеція й Німеччина. У виробництві паперу на одну особу лідирують Фінляндія, Швеція, Канада й Норвегія.

Серед країн південного поясу значні обсяги цієї продукції, а також фанери виробляються в Бразилії, Індонезії, Малайзії.

Важливе значення в промисловому виробництві деяких нових індустріальних і країн, що розвиваються, а також Китаю має легка промисловість. Ця трудомістка галузь орієнтується на дешеві трудові ресурси та можливість використовувати малокваліфікованих робітників.

Головним регіоном текстильної промисловості у світі стала Азія, що дає сьогодні близько 70 % загальної кількості тканин, більше ніж половину виробництва бавовняних і вовняних тканин.

Основними виробниками бавовняних тканин є Китай (30 % світового виробництва), Індія (10 %), США, Японія, Тайвань, Індонезія, Пакистан, Італія, Єгипет.

Серед провідних виробників вовняних тканин також представлена значна частина азіатських країн. Найбільший у світі виробник цих тканин — Китай (15 %), далі йдуть Італія (14 %), Японія, США, Індія, Туреччина, Республіка Корея, ФРН, Велика Британія, Іспанія.

У виробництві шовкових тканин за абсолютного лідерства США (понад 50 %), також представлена дуже велика частка азіатських країн, особливо Індії, Китаю і Японії (понад 40 %).

Найбільші обсяги штучних тканин виготовляють у США і Японії, але останнім часом із ними конкурують Китай й Індія. Розвинені країни мають перевагу тільки у виробництві трикотажу.

У цілому в розвинених країнах залишаються найбільш «дорогі» виробництва, наприклад виготовлення високоякісного взуття й модного одягу, хутряних виробів і килимів, окремих видів тканин. Виробництво недорогих швейних виробів, повсякденного взуття, бавовняних тканин значною мірою перемістилося в Китай, Індію, Бразилію, Тайвань, Індонезію, Таїланд, В’єтнам і деякі інші країни.

До найважливіших і найбільших за кількістю працівників галузей промисловості належить харчова індустрія. Розмаїтість харчових продуктів і різна технологія їхнього виробництва визначає значні відмінності в розміщенні її галузей і виробництв.

Найбільшою розмаїтістю високоякісної продукції виділяються розвинені країни. Особливу роль тут відіграють маслосироробна, консервна, кондитерська, м’ясна, рибна галузі.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.