ГЕОГРАФІЯ ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ 2018

ГЕОГРАФІЯ МАТЕРИКІВ І ОКЕАНІВ

Предмет вивчення географії материків та океанів.

ОКЕАНИ: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий

Тихий океан. План характеристики природного комплексу океану

Особливості фізико-географічного положення

Тихий океан розташований між п’ятьма материками: Північною і Південною Америкою на сході, Євразією і Австралією на заході й Антарктидою на пшдні. Це найбільша водойма у світі, за площею він є більшим, ніж усі материки. Не дивно, що Тихий океан називають Великим. Це найглибший і найдавніший океан Землі.

Розташований Тихий океан у всіх чотирьох півкулях, особливо широкий він між тропіками. Тут його максимальна ширина перевищує 17000 км. Із півночі Тихий океан майже повністю оточений суходолом, тільки Берингова протока з’єднує його з Північним Льодовитим океаном.

Моря розташовані переважно по північних і західних окраїнах океану (Берингове, Охотське, Японське, Східнокитайське, Жовте, Південнокитайське).

У західній і південно-західній частинах Тихого океану розташовані численні острови, у тому числі Сахалін, Японські, Філіппінські, Зондські, Нова Гвінея, Нова Зеландія. У центральній і південно-західній частині розташована Океанія.

Історичні відомості про освоєння та дослідження

Перші відомості про Тихий океан збирали народи, що населяли його береги. Давні китайці за кілька століть до нашої ери плавали по морях, що прилягають до їхньої країни, були знайомі з відкритими водами океану. Полінезійці здійснювали плавання між численними островами Океанії. До Європи відомості про найбільший океан дійшли тільки в часи епохи Великих географічних відкриттів. У 1513 р. іспанський конкістадор Баско Бальбоа перетнув Панамський перешийок і вийшов до Тихого океану, який назвав Південним морем. У 1520—1521 рр. Ф. Магеллан уперше перетнув океан і дійшов до Філіппінських островів. Англієць Ф. Дрейк у 1578— 1579 рр. пройшов від Вогненної Землі до острови) Малайського архіпелагу. Видатний мореплавець Дж. Кук під час експедицій 1768—1771, 1772— 1775 і 1776—1779 рр. досліджував східні береги Австралії, установив острівний характер Нової Зеландії, досліджував антарктичні води, відкрив Гавайські острови, частину узбережжя Аляски. У 1804—1806 рр. перша російська навколосвітня експедиція під командуванням І. Крузенштерна і Ю. Лисянського поклала початок глибоководним дослідженням океану. Пізніше велику роль відіграли наукові експедиції на паровому корветі «Челленджер» (1872—1876 рр.) під керівництвом Ч. Томсона.

Геологічна будова та рельєф дна

Тихий океан — єдиний із чотирьох, що майже повністю розташований у межах однієї літосферної плити. Площа шельфу невелика, ця форма рельєфу найбільш виражена тільки біля берегів Азії і Австралії. Найхарактернішими елементами ложа океану є глибоководні западини й жолоби, менше виражені підняття й хребти. Відмінною рисою є і численні підводні гори.

У східній частині рельєф дна відносно рівний, у західній і центральній багато підводних підняттів й улоговин із глибиною більш ніж 5000 м, що поділені підводними хребтами. Для периферійних частин океану, де Тихоокеанська плита взаємодіє із сусідніми літосферними плитами, характерні сейсмічність, активний вулканізм і глибоководні жолоби із глибиною 8000—10000 м і більше.

Деякі глибоководні жолоби Тихого океану

Назва

Місце розташування

Найбільша глибина (м)

Довжина (км)

Середня ширина (км)

Маріанський

У західній частині океану, на схід і південь від Маріанських островів

11022

1340

59

Тонга

Уздовж підніжжя східного схилу однойменного підводного хребта від островів Самоа до жолоба Кермадек

10882

860

78

Філіпінський

Уздовж східного підніжжя Філіппінських островів

10265

1330

65

Кермадек

У південно-західній частині океану, біля східного підніжжя островів Кермадек

10047

1270

88

Із системою глибоководних жолобів і гірських споруд суходолу, що оточують океан, пов’язаний ланцюжок вулканів, що утворює Тихоокеанське «вогняне кільце».

Характерні риси клімату

Основні відмінності температури повітря над океаном пов’язані зі змінами кута падіння сонячних променів залежно від широти. Середня температура лютого зменшується від +26...+28°С у приекваторіальній зоні до -20°С у Бершіговій протоці й -5°С біля берегів Антарктиди. Середня температура серпня — від +26...+28°С у приекваторіальній зоні до +5 °С у Беринговій протоці й до -20°С біля берегів Антарктиди. Ця закономірна послідовність зниження температури від екватора до високих широт порушується в результаті впливу течій і вітрів. У зв’язку із цим спостерігаються відмінності між температурами в східній і західній частинах океану на тих самих широтах. Максимальна кількість опадів (2000 мм і більше) випадає в західній частині екваторіального поясу, мінімальна — у східних районах між екватором і Південним тропіком (близько 100 мм).

Розташування над океаном поясів високого й низького тиску визначає утворення вітрів. Найбільшої сили вони досягають у помірних широтах, особливо в Південній півкулі, де сорокові широти одержали красномовну назву «ревучих сорокових». Райони дії пасатів розділені екваторіальним районом затишшя, у якому переважають штилі, слабкі й непостійні вітри. Північно-західна частина Тихого океану є областю дії мусонів. Узимку вони приносять холодне й сухе повітря з Азії, улітку — несуть тепле й вологе повітря з океану.

Тихий океан простягається майже через усі кліматичні пояси — від субарктичного на півночі до антарктичного на півдні. Найбільші площі океану перебувають у межах екваторіального, субекваторіального й тропічного поясів. Цим обумовлюються високі температури поверхневих вод й атмосферного повітря. Відхилення в розташуванні кліматичних поясів обумовлені особливостями течій і впливом прилеглих материків.

Властивості водних мас та океанічні течії

Значна частина площі океану розташована в широтах, де земна поверхня отримує найбільше сонячної енергії. Крім того, Тихий океан не має такого широкого зв’язку з Північним Льодовитим океаном, як Атлантичний. Тому середня температура його поверхневих вод вища за температуру води на поверхні Атлантичного й Індійського океанів.

Загальне зниження температури із широтою становить від +26...+29 °С у приекваторіальній зоні до -0,5°С і нижче на крайній півночі й півдні. Під впливом морських течій і вітрів у тропічному й особливо субтропічному поясах західна частина океану тепліша за східну.

Розподіл солоності поверхневих вод океану характеризується найбільшими її показниками в зонах тропіків, зниженням у приекваторіальній зоні й поступовим більш значним зниженням у напрямках від субтропіків до високих широт. Максимальні показники солоності — 36,5 ‰ — характерні для тропічних широт Південної півкулі, мінімальні показники становлять 30—31 ‰ і спостерігаються у помірних широтах Північної півкулі. Оскільки опади над океаном у цілому переважають над випаровуванням, солоність поверхневих вод у ньому дещо нижча, ніж в інших океанах.

Система течій океану визначається рухом повітряних мас і конфігурацією навколишніх материків. Пасати викликають у тропічних широтах океану стійкі Пасатні течії, що перетинають океан зі сходу на захід. У субтропічних широтах обох півкуль розвинені антициклональні коловороти.

Своєрідність органічного світу

За кількістю видів органічний світ Тихого океану багатший і різноманітніший, ніж інших океанів. Це пояснюється розмірами, розмаїтістю природних умов і тривалою геологічною історією Тихого океану. Особливо різноманітне життя у тропічних широтах, де поширені коралові рифи.

Північну частину Тихого океану населяють багато видів лососевих риб (кета, горбуша, чавича, нерка), поширений тут і знаменитий камчатський краб (за запасами промислового краба перше місце у світі посідає Охотське море).

Природні ресурси та їх використання

Океан забезпечує населення прибережних країн продуктами харчування й корисними копалинами, служить природним шляхом сполучення для морських суден. Завдяки Панамському каналу скоротилося й спростилося транспортне сполучення між Тихим і Атлантичним океанами.

На Тихий океан припадає понад половина ВСЬОГО СВІТОВОХХ) видобутку риби й морепродуктів, що мають добрі смакові якості й містять багато необхідних людині речовин, у тому числі вітамінів. Найбільше значення мають: минтай, оселедець, скумбрія, сайра, тихоокеанські лососі, тріскові, морські окуні, терпуг. Найбільше риби виловлюють жителі Китаю, Японії та Індонезії.

Багаті й різноманітні мінеральні багатства Тихого Океану — корисні копалини, що залягають у земній корі під товщею морських вод. Так, на материковій обмілині містяться запаси нафти й газу, різних металів. На дні Тихого океану виявлені величезні запаси залізо-марганцевих конкрецій.

Проблема забруднення океанічних вод

Поступово людина освоює найвіддаленіші куточки океану. Збільшуються обсяги вилову риби, промислу цінних видів морських тварин, видобутку корисних копалин. Активне використання природних ресурсів океану призводить до його забруднення. Особливу небезпеку для океану і його мешканців становить нафта. Для перевезення нафти застосовують спеціальні судна — танкери. Унаслідок аварії танкера нафта розливається, вкриваючи великі простори тонкою плівкою, що перешкоджає проникненню сонячного світла й ускладнює доступ кисню в поверхневий шар океану. Гинуть планктон, краби, молюски, отруюється риба. Вимащені маслянистою рідиною птахи можуть потонути, змерзнути або загинути від нестачі їжі.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити