ГЕОГРАФІЯ ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ 2018

ГЕОГРАФІЯ МАТЕРИКІВ І ОКЕАНІВ

Материки

Африка

Загальні відомості

• Площа (разом з островами) — 30,32 млн км2 (друге місце у світі).

• Довжина берегової лінії — 30,5 тис. км.

• Кількість населення — понад 1 млрд осіб.

• Середня висота над рівнем моря — 750 м.

• Крайні точки материка:

• північна — мис Рас-Енгела (37°2Г пн. ш., 9°51' сх. д.), Туніс;

• південна — мис Агульяс (Голковий) (34°45' пн. ш., 17°32' сх. д.);

• східна — мис Рас-Гафун (10°26' пн. ш., 51°23' сх. д.), п-ів Сомалі;

• західна — мис Альмаді (14°45' пн. ш., 17°32'зх. д.), п-ів Зелений Мис.

• Максимальна температура — +57,8°С, Ель- Азізія (Лівія, поблизу м. Тріполі).

• Мінімальна температура 23,9°С, Марокко.

Особливості фізико-географічного положення. Основні елементи берегової лінії

Африка — другий за площею материк Землі. Із заходу він омивається Атлантичним океаном, зі сходу — Індійським, із півночі — Середземним морем (Атлантичний океан). Від Європи материк відділений Гібралтарською протокою, з Азією його з’єднує Суецький перешийок (через який проходить канал). Африку майже посередині перетинає екватор. Для материка характерна слабка порізаність берегів. Найбільша затока — Гвінейська, найбільший півострів — Сомалі, найбільший острів — Мадагаскар.

Дослідження та освоєння

Ще в давні часи єгиптяни почали освоювати північну частину континенту. Тривалі морські походи в прибережних водах материка здійснювали фінікійці. Першим із європейців Африку обігнув капітан Б. Діаш. У 1847— 1848 рр. Північно-Східну Африку досліджував випускник Харківського університету Є. Ковалевський. Англійський дослідник Д. Лівінгстон першим із європейців перетнув Південну Африку із заходу на схід, вивчав південні й західні береги озера Танганьїка. Експедиція під керівництвом англійця Г. Стенлі відкрила гірський масив Рувензорі, досліджувала верхні течії річок Конго й Ніл.

Геологічна будова. Основні форми рельєфу материка

Майже весь материк розташований на Африкано-Аравійській платформі з докембрійським кристалічним фундаментом. Тільки на крайньому північному заході та півдні материка розташовані складчасті пояси. Найбільші рухи земної кори на Африкано-Аравійській платформі відбулись у мезозойську та кайнозойську ери (останні 170 млн років). Особливо активними вони були в східній частині, де утворилася система розломів земної кори (Східноафриканська рифтова система). В Африці ця система простягнулася від річки Замбезі до Червоного моря.

За характером рельєфу розрізняють Низьку (північ і північний захід) і Високу (південь і південний схід) Африку. Майже всю північну частину материка займають рівнини, у центральних районах Сахари здіймаються нагір’я Ахаггар і Тібесті. У Високій Африці розташовані Ефіопське нагір’я і Східноафриканське плоскогір’я. Складчасті гори характерні для північного заходу (Атлас) і півдня (Папські гори).

Корисні копалини та закономірності їх розміщення на материку

На півночі материка поширені зім’яті в складки морські відкладення, тут розвідані великі поклади нафти й природного газу. Великі запаси нафти виявлені й на узбережжі Гвінейської затоки. З інших видів палива найбільше значення мають родовища викопного вугілля в південній частині материка. Воно утворилося з рослинних решток у прибережних частинах давніх водних басейнів. На північному сході (територія держави Марокко) залягають фосфорити — сировина для виробництва добрив.

Із районами давнього фундаменту Африка- но-Аравійської платформи пов’язані родовища золота, залізних руд, хромітів, руд багатьох кольорових металів. У Центральній Африці (територія держав Замбія і Демократична Республіка Конго) розташована смуга родовищ мідних руд завдовжки більш ніж 200 км і завширшки до 50 км. На території цього «мідного поясу* і його околиць розвідані родовища кобальту, цинку, срібла, урану.

Великі запаси золота, алмазів, хромітів, уранових руд залягають на півдні материка (територія держав Південна Африка, Намібія і Ботсвана). Саме тут у районі м. Кімберлі в 1879 р. було виявлено перше велике родовище алмазів.

Загальні особливості клімату. Кліматичні пояси і типи клімату

Африка — найжаркіший материк світу; це спричинено його розташуванням в екваторіальних і тропічних широтах. Середньомісячні температури в літній період на більшості території становлять +24...+28 °С, а в пустелях навіть вище. Найвища температура на Землі — +57,8°С — зафіксована на півночі материка. Найнижчі середньомісячні температури (+10... + 12°С) спостерігаються на північних і південних окраїнах материка. У горах Атлас бувають морози до -10°С і нижче.

Найбільша кількість опадів випадає в екваторіальних широтах. Найбільш вологими районами є гірські райони узбережжя Гвінейської затоки. На північ і південь від екваторіального поясу кількість опадів спочатку зменшується, досягаючи мінімальних значень у тропічних широтах (до 100 мм на рік), а на окраїнах материка знову зростає.

Кліматичні пояси Африки розташовані симетрично до екватора й повторюються двічі (за винятком екваторіального).

Екваторіальний пояс формується вздовж узбережжя Гвінейської затоки (до 7—8° пн. ш.) і далі в глиб материка, включаючи більшу частину басейну річки Конго (між 5° пн. ш. і 5° пд. ш.). У цьому районі повітря насичене вологою; удень, коли його температура підвищується до +28...+30°С, повітряні потоки спрямовуються догори.

На значних просторах на північ і на південь від екватора, а також на схід від екваторіального поясу розташований субекваторіальний кліматичний пояс. Його характерна риса — сезонна зміна повітряних мас. Улітку панують екваторіальні повітряні маси, вони несуть спеку і високу вологість. Взимку їх змінюють тропічні повітряні маси, які визначають спекотну та суху погоду. Таким чином, характерною рисою субекваторіального клімату є чергування вологого й сухого сезонів. Про цю й іншу особливості клімату можна довідатися з кліматограми. Так, за кліматограмою субекваторіального поясу видно, що температури на його території протягом року високі, хоча дещо нижчі, ніж в екваторіальному, спостерігаються незначні відмінності за сезонами; загальна кількість опадів становить 1408 мм (найбільша їх кількість випадає з липня по вересень, оскільки на кліматограмі зображений пояс Північної півкулі), протягом усієї весни й літа кількість опадів зростає, досягаючи максимуму в серпні — більш ніж 300 мм.

На північ від 20° пн. ш. і на південь від 18° пд. ш. розташовані тропічні пояси. Над ними формуються й увесь рік переважають сухі й жаркі (тропічні) повітряні маси. Особливості цього типу клімату, у першу чергу надзвичайна сухість, найяскравіше проявляються в Сахарі. Тут дуже великі добові коливання температур повітря, удень її показники становлять +25...+35°С і вище, пісок й уламки гірських порід сильно нагріваються. Увечері вони охолоджуються, і температура повітря швидко знижується.

Значно меншу територію тропічний пояс займає у Південній Африці. Це пов’язано з впливом океанів, у першу чергу Індійського, меншою площею цієї частини Африки й особливостями циркуляції повітряних мас. Так, у східній частині поясу завдяки пасатам, що несуть вологі повітряні маси з території Індійського океану, випадає до 600 мм і більше опадів на рік.

Північні й південні окраїни материка перебувають у субтропічних поясах. їхні особливості: нижчі середньорічні температури повітря, більш чітко виражені відмінності між сезонами — літо жарке (+27...+28°С) і, як правило, сухе, а зима порівняно тепла (+10...+12°С) і волога. Тільки на південному сході Африки максимум опадів припадає на літні місяці, випадають вони в основному на схилах гір.

Води суходолу: головні річкові системи, озера, басейни підземних вод, їх гідрологічні особливості

Найгустіша річкова мережа характерна для екваторіального й субекваторіального поясів. Найдовшою річкою Африки і світу є Ніл. Його протяжність — 6671 км, площа басейну — 2870 тис. км2. Більшість річок материка, у тому числі Ніл, Конго, Нігер впадають в Атлантичний океан. Найбільші річки, які несуть свої води в Індійський океан,— Замбезі й Лімпопо. Приблизно третина материка — це область внутрішнього стоку.

Більшість річок Африки мають дощове живлення, тому їхній режим залежить від кількості й режиму випадання дощів. В екваторіальному поясі режим річок характеризується повноводністю протягом усього року, у субекваторіальному поясі повінь спостерігається влітку, а в областях із субтропічним (середземноморським) кліматом вони розливаються взимку.

Більшість озерних улоговин мають тектонічне (Східна Африка) і вулканічне (Центральна й Східна Африка) походження. Найбільше озеро — Вікторія — лежить у неглибокому тектонічному прогині, тому воно мілководне. Береги озера низькі й сильно розчленовані півостровами, бухтами, затоками. Озера Танганьїка й Ньяса розташовані в розламі земної кори. Біля південної межі пустелі Сахара розташоване озеро Чад. У минулому столітті сильна посуха в Північній Африці призвела до того, що площа цього озера скоротилася від 26 тис. до 3,5 тис. км2. Але минуло кілька років — й опади «відновили» озеро, яке за ці роки відійшло від берегів на 60—80 км. Очевидно, такі коливання рівня води озера обумовлені різною кількістю опадів, що випадають у верхів’ях річки Шарі, яка впадає в Чад.

У пустелях і напівпустелях велике значення мають підземні води. Великі їх запаси виявлені в Сахарі. Водоносні шари тягнуться на схід від гір Атлас до Лівії і на захід через Марокко до Мавританії. Ґрунтові води залягають на невеликих глибинах; у тих місцях, де вони виходять на поверхню, утворюються оазиси.

Річки Африки

Назва

Довжина (км)

Площа басейну (тис. км17)

Ніл (із Кагерою)

6671

2870

Конго

4320 (від витоку річки Луалаба)

3691

Нігер

4160

2092

Замбезі

2660

1330

Оранжева

1860

1020

Окаванго (Кубанго)

1600

800

Лімпопо

1600

440

Природні зони та закономірності їх розміщення.

Особливості ґрунтового, рослинного покриву та тваринного світу

В Африці сформувалися природні зони вологих екваторіальних лісів, перемінно-вологих лісів, саван і рідколісь, тропічних напівпустель і пустель, субтропічних твердолистих вічнозелених лісів. У цілому вони витягнуті із заходу на схід і розміщені симетрично до екватора.

Вологі екваторіальні ліси розташовані в басейні річки Конго й на узбережжі Гвінейської затоки. Вони займають лише 8 % площі материка, але відіграють величезну роль у його природі. Тут існує величезна кількість рослинних і тваринних форм життя, що забезпечує стійкість біосфери в цілому. Ліси втримують і зберігають нестійкі ґрунти. Екваторіальні ліси називають вічнозеленими, тому що дерева скидають листя не відразу, а поступово. У цій зоні протягом усього року йдуть дощі, температури високі, ґрунт завжди вологий. Тут ростуть: фікуси, олійна пальма, винна пальма, дерево кола, фікуси, тикове, червоне, сандалове, ебенове дерева.

Кліматичні умови сприяють активності хімічних процесів у верхньому шарі земної кори й утворенню оксидів заліза та алюмінію. Змінені гірські породи набувають червоного і жовтого кольору, на них формуються водопроникні червоно-жовті фералітні ґрунти.

У ґрунті та лісовій підстилці живуть бактерії, змії, ящірки, землерийки. У наземному ярусі водяться дрібні антилопи, китицевухі свині, дикобрази, карликові буйволи, поблизу водойм — карликові бегемоти, африканські оленьки, окапі (тварина, схожа на маленького жирафа). У кронах дерев живе багато мавп.

Вологі екваторіальні ліси поступово змінюються перемінно-вологими, а потім саванами й рідколіссям. Савани займають до 40 % площі материка, на півдні вони навіть заходять за Південний тропік. У них спостерігаються два сезони, які характеризуються високими температурами повітря, але літній сезон вологий, а зимовий — сухий. У саванах переважає трав’яний покрив з поодинокими або невеликими групами невисоких дерев і чагарників. У районах, де вологий період становить 5—6 місяців і випадає 500 —800 мм опадів, трав’яний покрив стає низькорослим, розрідженим, тут ростуть деревоподібні молочаї, алое з м’ясистим листям, пальми, акації.

Завдяки наявності сухого сезону ґрунти цієї природної зони більш родючі. У цей час сповільнюються процеси розкладання залишків рослин, у результаті накопичується перегній. Тому ґрунти набувають червоно-бурого кольору, звідси й походить їхня назва — червоно-бурі.

Тварини саван були змушені пристосуватися до виживання в умовах посухи. Великі травоїдні, такі як жирафи, зебри, антилопи гну, слони й носороги, здатні долати величезні відстані, і якщо в певному місці стає занадто сухо, вони вирушають туди, де йде дощ і багато рослинності. Хижаки, такі як леви, гепарди й гієни, полюють на стада тварин. У саванах багато птахів, серед них найбільший птах — страус, численні цесарки, чайки, марабу.

Савани та рідколісся як у Північній, так і в Південній півкулі поступово переходять у тропічні пустелі та напівпустелі. Висока сухість повітря, виснажлива денна спека та порівняно низькі нічні температури характерні майже для 30 % площі Африки. У Північній півкулі розміщена пустеля Сахара. Із заходу на схід вона тягнеться майже на 6000 км, із півночі на південь — на 2000 км. Тут переважає рівнинний рельєф, у центрі Сахари піднімаються високі нагір’я, а вздовж узбережжя Червоного моря простягається гірський хребет. Пустеля розташована в поясі високого тиску, спадних потоків повітря й сухих пасатів. Цим обумовлена незначна кількість опадів і низька відносна вологість повітря. Рослинний світ дуже бідний і має специфічні пристосування: листя замінене на колючки або воно дуже мале, корені рослин проникають глибоко в ґрунт. Основні рослини зони: полин, курай, верблюжа колючка. Основними представниками фауни є верблюди, лисиця феньок, скорпіони, комахи, павуки, багато плазунів, антилопи, шакали, гієни та ін.

На півдні Африки, на узбережжі Атлантичного океану розташована пустеля Наміб. У центрі вона переважно піщана, з барханами заввишки до 30—40 м, а на півночі й півдні ґрунт щебенистий. На схід і північ від пустелі Наміб розташована напівпустеля Калахарі. Її особливість — відносно велика кількість рослинності, що представлена травами, невисокими тернистими чагарниками, поширені тут алое й дикі кавуни.

На крайній півночі та крайньому півдні материка в областях із середземноморським субтропічним кліматом розташована зона субтропічних твердолистих вічнозелених лісів і чагарників, під якими в умовах сухого спекотного літа і вологої теплої зими формуються коричневі ґрунти. Рослини добре пристосувалися до сухого літа. У них тверде листя та колючки, що випаровують мато вологи. Тут ростуть африканські види дуба і бука, дика маслина, суничне дерево, карликові пальми. Представники тварин — кабан, берберські олені, шакали, гієни.

Найбільші національні парки

Природа Африки, особливо саван, зазнає змін у результаті господарської діяльності людини. Великою проблемою стало знищення унікальних тварин материка. Для захисту створюються національні парки й заповідники. Широко відомі національні парки Східної Африки, наприклад Серенгеті в Танзанії. Східний Цаво — один із найстаріших і найбільших національних парків у Кенії. Разом із Західним Цаво він займає близько 4 % усієї території країни. У 1929 р. був заснований національний парк Вірунга, який розташований на північному сході Демократичної Республіки Конго. У Південній Африці, у басейні правих приток річки Лімпопо розташований один із найбільших заповідників Африки — Національний парк Крюгер.

Населення

Кількість населення Африки швидко зростає і зараз наближається до 1 млрд осіб. Материк характеризується строкатістю етнічного складу, тут налічується більш ніж 200 народів. У північній частині материка живуть бербери й араби, які переселилися з Азії. Вони належать до європеоїдної раси.

На південь від Сахари континент населяють негроїди (за винятком острова Мадагаскар). У пустелях і напівпустелях Південної Африки живуть бушмени й готтентоти. Вони мають широке плоске обличчя і жовтуватий колір шкіри, що додає їм схожості з монголоїдами.

Більш заселеною є західна частина материка й окремі країни Центральної та Південної Африки, низькою є густота населення в Північній Африці.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.