Географія - Зовнішнє незалежне оцінювання
ГЕОГРАФІЯ МАТЕРИКІВ І ОКЕАНІВ
Материки
Африка
Загальні відомості
• Площа (разом з островами) — 30,32 млн км2 (друге місце у світі).
• Довжина берегової лінії — 30,5 тис. км.
• Кількість населення — понад 1 млрд осіб.
• Середня висота над рівнем моря — 750 м.
• Крайні точки материка:
• північна — мис Рас-Енгела (37°2Г пн. ш., 9°51' сх. д.), Туніс;
• південна — мис Агульяс (Голковий) (34°45' пн. ш., 17°32' сх. д.);
• східна — мис Рас-Гафун (10°26' пн. ш., 51°23' сх. д.), п-ів Сомалі;
• західна — мис Альмаді (14°45' пн. ш., 17°32'зх. д.), п-ів Зелений Мис.
• Максимальна температура — +57,8°С, Ель- Азізія (Лівія, поблизу м. Тріполі).
• Мінімальна температура 23,9°С, Марокко.
Особливості фізико-географічного положення. Основні елементи берегової лінії
Африка — другий за площею материк Землі. Із заходу він омивається Атлантичним океаном, зі сходу — Індійським, із півночі — Середземним морем (Атлантичний океан). Від Європи материк відділений Гібралтарською протокою, з Азією його з’єднує Суецький перешийок (через який проходить канал). Африку майже посередині перетинає екватор. Для материка характерна слабка порізаність берегів. Найбільша затока — Гвінейська, найбільший півострів — Сомалі, найбільший острів — Мадагаскар.
Дослідження та освоєння
Ще в давні часи єгиптяни почали освоювати північну частину континенту. Тривалі морські походи в прибережних водах материка здійснювали фінікійці. Першим із європейців Африку обігнув капітан Б. Діаш. У 1847— 1848 рр. Північно-Східну Африку досліджував випускник Харківського університету Є. Ковалевський. Англійський дослідник Д. Лівінгстон першим із європейців перетнув Південну Африку із заходу на схід, вивчав південні й західні береги озера Танганьїка. Експедиція під керівництвом англійця Г. Стенлі відкрила гірський масив Рувензорі, досліджувала верхні течії річок Конго й Ніл.
Геологічна будова. Основні форми рельєфу материка
Майже весь материк розташований на Африкано-Аравійській платформі з докембрійським кристалічним фундаментом. Тільки на крайньому північному заході та півдні материка розташовані складчасті пояси. Найбільші рухи земної кори на Африкано-Аравійській платформі відбулись у мезозойську та кайнозойську ери (останні 170 млн років). Особливо активними вони були в східній частині, де утворилася система розломів земної кори (Східноафриканська рифтова система). В Африці ця система простягнулася від річки Замбезі до Червоного моря.
За характером рельєфу розрізняють Низьку (північ і північний захід) і Високу (південь і південний схід) Африку. Майже всю північну частину материка займають рівнини, у центральних районах Сахари здіймаються нагір’я Ахаггар і Тібесті. У Високій Африці розташовані Ефіопське нагір’я і Східноафриканське плоскогір’я. Складчасті гори характерні для північного заходу (Атлас) і півдня (Папські гори).
Корисні копалини та закономірності їх розміщення на материку
На півночі материка поширені зім’яті в складки морські відкладення, тут розвідані великі поклади нафти й природного газу. Великі запаси нафти виявлені й на узбережжі Гвінейської затоки. З інших видів палива найбільше значення мають родовища викопного вугілля в південній частині материка. Воно утворилося з рослинних решток у прибережних частинах давніх водних басейнів. На північному сході (територія держави Марокко) залягають фосфорити — сировина для виробництва добрив.
Із районами давнього фундаменту Африка- но-Аравійської платформи пов’язані родовища золота, залізних руд, хромітів, руд багатьох кольорових металів. У Центральній Африці (територія держав Замбія і Демократична Республіка Конго) розташована смуга родовищ мідних руд завдовжки більш ніж 200 км і завширшки до 50 км. На території цього «мідного поясу* і його околиць розвідані родовища кобальту, цинку, срібла, урану.
Великі запаси золота, алмазів, хромітів, уранових руд залягають на півдні материка (територія держав Південна Африка, Намібія і Ботсвана). Саме тут у районі м. Кімберлі в 1879 р. було виявлено перше велике родовище алмазів.
Загальні особливості клімату. Кліматичні пояси і типи клімату
Африка — найжаркіший материк світу; це спричинено його розташуванням в екваторіальних і тропічних широтах. Середньомісячні температури в літній період на більшості території становлять +24...+28 °С, а в пустелях навіть вище. Найвища температура на Землі — +57,8°С — зафіксована на півночі материка. Найнижчі середньомісячні температури (+10... + 12°С) спостерігаються на північних і південних окраїнах материка. У горах Атлас бувають морози до -10°С і нижче.
Найбільша кількість опадів випадає в екваторіальних широтах. Найбільш вологими районами є гірські райони узбережжя Гвінейської затоки. На північ і південь від екваторіального поясу кількість опадів спочатку зменшується, досягаючи мінімальних значень у тропічних широтах (до 100 мм на рік), а на окраїнах материка знову зростає.
Кліматичні пояси Африки розташовані симетрично до екватора й повторюються двічі (за винятком екваторіального).
Екваторіальний пояс формується вздовж узбережжя Гвінейської затоки (до 7—8° пн. ш.) і далі в глиб материка, включаючи більшу частину басейну річки Конго (між 5° пн. ш. і 5° пд. ш.). У цьому районі повітря насичене вологою; удень, коли його температура підвищується до +28...+30°С, повітряні потоки спрямовуються догори.
На значних просторах на північ і на південь від екватора, а також на схід від екваторіального поясу розташований субекваторіальний кліматичний пояс. Його характерна риса — сезонна зміна повітряних мас. Улітку панують екваторіальні повітряні маси, вони несуть спеку і високу вологість. Взимку їх змінюють тропічні повітряні маси, які визначають спекотну та суху погоду. Таким чином, характерною рисою субекваторіального клімату є чергування вологого й сухого сезонів. Про цю й іншу особливості клімату можна довідатися з кліматограми. Так, за кліматограмою субекваторіального поясу видно, що температури на його території протягом року високі, хоча дещо нижчі, ніж в екваторіальному, спостерігаються незначні відмінності за сезонами; загальна кількість опадів становить 1408 мм (найбільша їх кількість випадає з липня по вересень, оскільки на кліматограмі зображений пояс Північної півкулі), протягом усієї весни й літа кількість опадів зростає, досягаючи максимуму в серпні — більш ніж 300 мм.
На північ від 20° пн. ш. і на південь від 18° пд. ш. розташовані тропічні пояси. Над ними формуються й увесь рік переважають сухі й жаркі (тропічні) повітряні маси. Особливості цього типу клімату, у першу чергу надзвичайна сухість, найяскравіше проявляються в Сахарі. Тут дуже великі добові коливання температур повітря, удень її показники становлять +25...+35°С і вище, пісок й уламки гірських порід сильно нагріваються. Увечері вони охолоджуються, і температура повітря швидко знижується.
Значно меншу територію тропічний пояс займає у Південній Африці. Це пов’язано з впливом океанів, у першу чергу Індійського, меншою площею цієї частини Африки й особливостями циркуляції повітряних мас. Так, у східній частині поясу завдяки пасатам, що несуть вологі повітряні маси з території Індійського океану, випадає до 600 мм і більше опадів на рік.
Північні й південні окраїни материка перебувають у субтропічних поясах. їхні особливості: нижчі середньорічні температури повітря, більш чітко виражені відмінності між сезонами — літо жарке (+27...+28°С) і, як правило, сухе, а зима порівняно тепла (+10...+12°С) і волога. Тільки на південному сході Африки максимум опадів припадає на літні місяці, випадають вони в основному на схилах гір.
Води суходолу: головні річкові системи, озера, басейни підземних вод, їх гідрологічні особливості
Найгустіша річкова мережа характерна для екваторіального й субекваторіального поясів. Найдовшою річкою Африки і світу є Ніл. Його протяжність — 6671 км, площа басейну — 2870 тис. км2. Більшість річок материка, у тому числі Ніл, Конго, Нігер впадають в Атлантичний океан. Найбільші річки, які несуть свої води в Індійський океан,— Замбезі й Лімпопо. Приблизно третина материка — це область внутрішнього стоку.
Більшість річок Африки мають дощове живлення, тому їхній режим залежить від кількості й режиму випадання дощів. В екваторіальному поясі режим річок характеризується повноводністю протягом усього року, у субекваторіальному поясі повінь спостерігається влітку, а в областях із субтропічним (середземноморським) кліматом вони розливаються взимку.
Більшість озерних улоговин мають тектонічне (Східна Африка) і вулканічне (Центральна й Східна Африка) походження. Найбільше озеро — Вікторія — лежить у неглибокому тектонічному прогині, тому воно мілководне. Береги озера низькі й сильно розчленовані півостровами, бухтами, затоками. Озера Танганьїка й Ньяса розташовані в розламі земної кори. Біля південної межі пустелі Сахара розташоване озеро Чад. У минулому столітті сильна посуха в Північній Африці призвела до того, що площа цього озера скоротилася від 26 тис. до 3,5 тис. км2. Але минуло кілька років — й опади «відновили» озеро, яке за ці роки відійшло від берегів на 60—80 км. Очевидно, такі коливання рівня води озера обумовлені різною кількістю опадів, що випадають у верхів’ях річки Шарі, яка впадає в Чад.
У пустелях і напівпустелях велике значення мають підземні води. Великі їх запаси виявлені в Сахарі. Водоносні шари тягнуться на схід від гір Атлас до Лівії і на захід через Марокко до Мавританії. Ґрунтові води залягають на невеликих глибинах; у тих місцях, де вони виходять на поверхню, утворюються оазиси.
Річки Африки
|
Назва |
Довжина (км) |
Площа басейну (тис. км17) |
|
Ніл (із Кагерою) |
6671 |
2870 |
|
Конго |
4320 (від витоку річки Луалаба) |
3691 |
|
Нігер |
4160 |
2092 |
|
Замбезі |
2660 |
1330 |
|
Оранжева |
1860 |
1020 |
|
Окаванго (Кубанго) |
1600 |
800 |
|
Лімпопо |
1600 |
440 |
Природні зони та закономірності їх розміщення.
Особливості ґрунтового, рослинного покриву та тваринного світу
В Африці сформувалися природні зони вологих екваторіальних лісів, перемінно-вологих лісів, саван і рідколісь, тропічних напівпустель і пустель, субтропічних твердолистих вічнозелених лісів. У цілому вони витягнуті із заходу на схід і розміщені симетрично до екватора.
Вологі екваторіальні ліси розташовані в басейні річки Конго й на узбережжі Гвінейської затоки. Вони займають лише 8 % площі материка, але відіграють величезну роль у його природі. Тут існує величезна кількість рослинних і тваринних форм життя, що забезпечує стійкість біосфери в цілому. Ліси втримують і зберігають нестійкі ґрунти. Екваторіальні ліси називають вічнозеленими, тому що дерева скидають листя не відразу, а поступово. У цій зоні протягом усього року йдуть дощі, температури високі, ґрунт завжди вологий. Тут ростуть: фікуси, олійна пальма, винна пальма, дерево кола, фікуси, тикове, червоне, сандалове, ебенове дерева.
Кліматичні умови сприяють активності хімічних процесів у верхньому шарі земної кори й утворенню оксидів заліза та алюмінію. Змінені гірські породи набувають червоного і жовтого кольору, на них формуються водопроникні червоно-жовті фералітні ґрунти.
У ґрунті та лісовій підстилці живуть бактерії, змії, ящірки, землерийки. У наземному ярусі водяться дрібні антилопи, китицевухі свині, дикобрази, карликові буйволи, поблизу водойм — карликові бегемоти, африканські оленьки, окапі (тварина, схожа на маленького жирафа). У кронах дерев живе багато мавп.
Вологі екваторіальні ліси поступово змінюються перемінно-вологими, а потім саванами й рідколіссям. Савани займають до 40 % площі материка, на півдні вони навіть заходять за Південний тропік. У них спостерігаються два сезони, які характеризуються високими температурами повітря, але літній сезон вологий, а зимовий — сухий. У саванах переважає трав’яний покрив з поодинокими або невеликими групами невисоких дерев і чагарників. У районах, де вологий період становить 5—6 місяців і випадає 500 —800 мм опадів, трав’яний покрив стає низькорослим, розрідженим, тут ростуть деревоподібні молочаї, алое з м’ясистим листям, пальми, акації.
Завдяки наявності сухого сезону ґрунти цієї природної зони більш родючі. У цей час сповільнюються процеси розкладання залишків рослин, у результаті накопичується перегній. Тому ґрунти набувають червоно-бурого кольору, звідси й походить їхня назва — червоно-бурі.
Тварини саван були змушені пристосуватися до виживання в умовах посухи. Великі травоїдні, такі як жирафи, зебри, антилопи гну, слони й носороги, здатні долати величезні відстані, і якщо в певному місці стає занадто сухо, вони вирушають туди, де йде дощ і багато рослинності. Хижаки, такі як леви, гепарди й гієни, полюють на стада тварин. У саванах багато птахів, серед них найбільший птах — страус, численні цесарки, чайки, марабу.
Савани та рідколісся як у Північній, так і в Південній півкулі поступово переходять у тропічні пустелі та напівпустелі. Висока сухість повітря, виснажлива денна спека та порівняно низькі нічні температури характерні майже для 30 % площі Африки. У Північній півкулі розміщена пустеля Сахара. Із заходу на схід вона тягнеться майже на 6000 км, із півночі на південь — на 2000 км. Тут переважає рівнинний рельєф, у центрі Сахари піднімаються високі нагір’я, а вздовж узбережжя Червоного моря простягається гірський хребет. Пустеля розташована в поясі високого тиску, спадних потоків повітря й сухих пасатів. Цим обумовлена незначна кількість опадів і низька відносна вологість повітря. Рослинний світ дуже бідний і має специфічні пристосування: листя замінене на колючки або воно дуже мале, корені рослин проникають глибоко в ґрунт. Основні рослини зони: полин, курай, верблюжа колючка. Основними представниками фауни є верблюди, лисиця феньок, скорпіони, комахи, павуки, багато плазунів, антилопи, шакали, гієни та ін.
На півдні Африки, на узбережжі Атлантичного океану розташована пустеля Наміб. У центрі вона переважно піщана, з барханами заввишки до 30—40 м, а на півночі й півдні ґрунт щебенистий. На схід і північ від пустелі Наміб розташована напівпустеля Калахарі. Її особливість — відносно велика кількість рослинності, що представлена травами, невисокими тернистими чагарниками, поширені тут алое й дикі кавуни.
На крайній півночі та крайньому півдні материка в областях із середземноморським субтропічним кліматом розташована зона субтропічних твердолистих вічнозелених лісів і чагарників, під якими в умовах сухого спекотного літа і вологої теплої зими формуються коричневі ґрунти. Рослини добре пристосувалися до сухого літа. У них тверде листя та колючки, що випаровують мато вологи. Тут ростуть африканські види дуба і бука, дика маслина, суничне дерево, карликові пальми. Представники тварин — кабан, берберські олені, шакали, гієни.
Найбільші національні парки
Природа Африки, особливо саван, зазнає змін у результаті господарської діяльності людини. Великою проблемою стало знищення унікальних тварин материка. Для захисту створюються національні парки й заповідники. Широко відомі національні парки Східної Африки, наприклад Серенгеті в Танзанії. Східний Цаво — один із найстаріших і найбільших національних парків у Кенії. Разом із Західним Цаво він займає близько 4 % усієї території країни. У 1929 р. був заснований національний парк Вірунга, який розташований на північному сході Демократичної Республіки Конго. У Південній Африці, у басейні правих приток річки Лімпопо розташований один із найбільших заповідників Африки — Національний парк Крюгер.
Населення
Кількість населення Африки швидко зростає і зараз наближається до 1 млрд осіб. Материк характеризується строкатістю етнічного складу, тут налічується більш ніж 200 народів. У північній частині материка живуть бербери й араби, які переселилися з Азії. Вони належать до європеоїдної раси.
На південь від Сахари континент населяють негроїди (за винятком острова Мадагаскар). У пустелях і напівпустелях Південної Африки живуть бушмени й готтентоти. Вони мають широке плоске обличчя і жовтуватий колір шкіри, що додає їм схожості з монголоїдами.
Більш заселеною є західна частина материка й окремі країни Центральної та Південної Африки, низькою є густота населення в Північній Африці.