ГЕОГРАФІЯ ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ 2018

ГЕОГРАФІЯ МАТЕРИКІВ І ОКЕАНІВ

Материки

Південна Америка

Загальні відомості

• Площа (разом з островами) — 17,85 мли км2 (четверте місце у світі).

• Довжина берегової лінії — близько 26 тис. км.

• Кількість населення — 387 млн осіб.

• Середня висота над рівнем моря — 580 м.

• Крайні точки материка:

• північна — мис Гальїнас (12°25' пн. ш., 71°35' зх. д.), п-ів Гуахіра, Колумбія;

• південна — мис Фроуерд (53°54' пд. ш., 71°18'зх. д.), п-ів Брансуїк, Чилі;

• східна — мис Кабу-Бранку (7°09'пд. ш., 34°46' зх. д.), схід Бразилії;

• західна — мис Паріньяс (4°45' пд. ш., 81°20' зх. д.), Перу.

• Максимальна температура — +48°С, Ріва- давія (Аргентина).

• Мінімальна температура 33 °С, Сорменто (Аргентина).

• Найбільша кількість опадів — 8999 мм, Кібдо (Колумбія).

• Найменша кількість опадів — менш ніж 1 мм, Аріка (Чилі).

Особливості фізико-географічного положення

Південна Америка розташована на південь від Північної. Із цим материком вона з’єднана Панамським перешийком й утворює єдину частину світу. Східне узбережжя Південної Америки омивається Атлантичним океаном, західне — Тихим, північне — Карибським морем (Атлантичний океан). На півдні вузька і звивиста Магелланова протока відділяє архіпелаг Вогняна Земля. На найпівденнішому острові цього архіпелагу виступає мис Горн, на південь від якого розташована широка і бурхлива протока Дрейка, що відокремлює Південну Америку від Антарктиди.

Материк повністю розміщений у Західній півкулі. Екватор перетинає Південну Америку в північній частині, тому більша її частина розташована в Південній півкулі. Уздовж берегів проходять холодні течії — Перуанська (Тихий океан) і Фолклендська (Атлантичний океан), теплі — Бразильська й Гвіанська (Атлантичний океан).

Біля Південної Америки немає великих півостровів і заток. Площа її островів і півостровів дещо перевищує 1 % від загальної площі материка (менше, ніж у будь-якого іншого материка). Сильно розчленований лише південно-західний берег, де багато островів, проток і вузьких звивистих заток із крутими скелястими берегами. На південному сході вдається в суходіл затока Ла-Плата. Це розширене гирло річки Парани, затоплене морськими водами.

Дослідження й освоєння материка

Материк Південна Америка було відкрито X. Колумбом. На цю землю він уперше ступив під час третьої експедиції (1498—1500 рр.). Думка про те, що нові землі, відкриті Колумбом,— це не західні береги Індії, а нова частина світу, вперше була висловлена італійським мореплавцем Америго Веспуччі. Як штурман він узяв участь у першій експедиції адмірала Алонсо де Охеда, що на чотирьох кораблях у 1499 р. підійшов до берега сучасного Суринаму. У 1520 р. під час навколосвітньої подорожі Ф. Магеллан уперше дослідив патагонське узбережжя материка. У 1522—1558 рр. іспанські конкістадори Ф. Пісарро, Д. Альмагро та П. Вальдивія пройшли тихоокеанським узбережжям Південної Америки до 40° пд. ш. У 1541 р. Ф. Орельяна вперше перетнув материк у найширшій його частині. Більшість його шляху пройшла річкою Амазонка. У 1781—1801 рр. іспанський топограф Ф. Асара досліджував затоку Ла-Плата, басейни річок Парана й Парагвай. У 1799—1802 рр. видатний німецький натураліст А. Гумбольдт вивчав басейн річки Оріноко, плоскогір’я Кіто, відвідав місто Ліма. Результатом його подорожі по материку разом із французьким ботаніком Е. Боплаггом стала багатотомна праця, у якій містяться перші описи особливостей природи багатьох територій. Вивчаючи природу Анд, він обґрунтував ідею висотної поясності. Рослинний і тваринний світ материка в XIX ст. вивчав Чарльз Дарвін.

Геологічна будова. Основні форми рельєфу. Закономірності поширення родовищ корисних копалин

Материк має достатньо складну тектонічну та геологічну будову. Основну його частину займає давня Південноамериканська платформа.

У її прогинах лежать великі низовини (найбільша у світі — Амазонська, Орінокська та Ла-Платська). Із виступами кристалічного фундаменту пов’язане існування височин і плоскогір’їв, у тому числі Гвіанського та Бразильського. Переважно вони перекриті потужними континентальними відкладеннями, частково виверженими породами, які піднялися на поверхню в результаті розламів. У центральній частині Гвіанського плоскогір’я піднімаються величезні плосковершинні масиви, огороджені з усіх боків стрімкими «стінами» заввишки в сотні метрів.

Західну частину Південної Америки займає складчастий пояс, якому відповідає ланцюг складчастих гір — Анди. Ці гори простягнися вздовж узбережжя Тихого океану кількома паралельними хребтами. У середній, розширеній частині Анд відбуваються підняття, в результаті чого утворилися великі ступінчасті внутрішні плоскогір’я, що розташовані на висоті 3,5—4,5 км. Основне горотворення Анд пов’язане з альпійською складчастістю; ці процеси тривають і в наш час, тому тут часто відбуваються землетруси й виверження вулканів.

Південна Америка посідає одне з провідних місць у світі за запасами залізних та марганцевих руд (Бразильське та Гвіанське плоскогір’я). Вони пов’язані з метаморфічними породами. Із виходами або близьким заляганням магматичних порід пов’язані родовища цирконію, титану, урану, нікелю; з корою вивітрювання — поклади бокситів (північний схід Гвіанського плоскогір’я). На узбережжі Карибського моря і у північних передгір’ях Анд є запаси нафти.

В Андах розвідані великі запаси рудних копалин магматичного і метаморфічного походження (міді, олова, вольфраму, молібдену, срібла, свинцю і цинку). Формування деяких із них пов’язане з проходженням магми по лініях розломів і вулканічною діяльністю.

У районі Тихоокеанського узбережжя материка та прибережних островів склалися сприятливі умови для формування нерудних корисних копалин — селітри, йоду, барію і нагромадження органічного добрива — гуано.

Своєрідність клімату материка. Кліматичні пояси і області

Південна Америка — найвологіший материк Землі. Це пов’язано з розташуванням значної частини материка в екваторіальних широтах, з особливостями рельєфу й течій (у першу чергу Атлантичного океану).

До східного берега материка біля екватора підходить тепла Південна Пасатна течія, що поділяється на Гвіанську й Бразильську. Це сприяє насиченню повітря вологою і зменшенню коливань температури протягом року. З Атлантичного океану пасати приносять теплі й вологі повітряні маси. Зустрічаючи на своєму шляху Бразильське й Гвіанське плоскогір’я, вони залишають значну частину вологи на їхніх схилах.

Значною мірою на формування клімату впливають Анди, які перекривають повітряним масам шлях із Тихого океану на схід. Найбільша кількість опадів — понад 5000 мм на рік — випадає на частині навітряних схилів цієї гірської системи (Колумбія, південна частина Чилі). Західна частина Амазонії та прилеглі схили Анд, а також східні схили Гвіанського й Бразильського плоскогір’їв отримують від 2000 до 3000 мм опадів. Найбільш посушливими є Патагонія та південна частина Центральних Анд.

На материку немає від’ємних середньорічних температур, за винятком гірських районів. Проте в цілому температури тут не такі високі, як у Африці й Австралії.

Материк розташований у шести кліматичних поясах — від субекваторіального (у Північній півкулі) до помірного (у Південній). Клімат більшої частини Південної Америки є екваторіальним (Амазонська низовина), субекваторіальним і тропічним. На відміну від Африки, де кліматичні пояси змінюються на південь і на північ від екватора, у Південній Америці зміна кліматичних поясів, крім субекваторіального, відбувається тільки на південь.

В екваторіальному поясі розташовані більша частина Амазонської низовини й Північні Анди. їхній клімат формується під впливом вологих повітряних мас, принесених з Атлантичного океану, і величезного випаровування з поверхні низовини. Тут переважають екваторіальні повітряні маси з температурою +25...+27°С і високим рівнем вологості.

У субекваторіальних поясах лежать Орінокська низовина й Гвіанське нагір’я, східна й південна частини Амазонської низовини, північна й центральна частини Бразильського нагір’я. Тут середня температура зимових місяців перевищує +20°С, а літніх — +25...+28°С. Для поясу характерне сезонне випадання опадів — сухий зимовий період і вологий літній (крім північно-східних схилів Гвіанського нагір’я, де зима також волога).

У тропічному поясі перебувають: південно- східна частина Бразильського нагір’я, північна частина Ла-Платської низовини й внутрішніх рівнин. Тут уже помітна різниця температур за сезонами: середня літня (січнева) температура — +22...+25°С, зимова (липнева) — +15...+18°С. Майже всі опади (від 500 до 1000 мм) випадають улітку. У цьому поясі виражені три типи кліматів: тропічний вологий (приатлантичні райони), тропічний континентальний (внутрішні райони) і тропічний пустельний (Тихоокеанське узбережжя від 5° до 30° пд. ш).

Субтропічний пояс включає територію між 30° і 40° пд. ш. Внаслідок звуження материка на південь у цих широтах немає умов для значного вихолоджування повітря взимку. Тому зима тут тепла (+8...+16 °С), а літо порівняно жарке (+20...+24 °С). Опадів випадає від 500 до 1000 мм, тільки в південній частині Тихоокеанського узбережжя — понад 2000 мм. У субтропічному поясі виділяються області субтропічного вологого клімату (на сході), субтропічного континентального (в центрі) та середземноморського клімату із сухим літом і вологою зимою (на Тихоокеанському узбережжі).

Південна частина континенту розташована в помірному поясі, де панує західне перенесення помірних повітряних мас. Тут виділяються дві кліматичні області: на західному узбережжі клімат морський помірний із м’якою теплою зимою, похмурою і вітряною погодою, у східній частині поясу клімат помірно континентальний із невеликою кількістю опадів (до 300 мм).

Різноманіттям визначається високогірний клімат Анд. Він змінюється із підняттям від підніж до вершин і під час руху від Північних до Південних Анд. Особливо суворим є клімат центральних плоскогір’їв Анд, де повітря дуже чисте й сухе.

Вплив клімату на формування і розподіл вод суходолу. Найбільші річки та озера

Завдяки великій кількості опадів й особливостям рельєфу на Південну Америку припадає 27 % загального обсягу світового річного стоку. Материк має розвинену річкову мережу. Розподіл річок за басейнами обумовили орографічні лінії. Оскільки головним вододілом між басейнами Тихого й Атлантичного океанів є Анди, то найбільші річки материка впадають в Атлантичний океан; серед них Амазонка, Парана з Парагваєм, Оріноко (вони утворюють потужні річкові системи). До басейну Тихого океану належать відносно невеликі водотоки, що беруть початок у західній частині Анд. Території внутрішнього стоку охоплюють незначні площі — усього 6 % . Живлення більшості річок дощове, лише деякі річки отримують воду за рахунок танення снігу й льоду в горах.

Амазонка — найповноводніша річка на Землі зі складним режимом. Площа її басейну дорівнює площі всієї Австралії (налічується понад 500 великих приток). На відміну від Амазонки Парана й Оріноко характеризуються бурхливою повінню і різким спадом води в зимовий період.

Річки

Назва

Довжина (км)

Площа басейну (тис. км2)

Живлення та режим

Куди впадає

Амазонка (з р. Укаялі)

Понад 7000

7180

Переважає дощове живлення. Повноводна протягом усього року. На правих притоках, басейни яких розташовані в Південній півкулі, і лівих із водозборами в Північній півкулі через різночасність випадання дощів трапляються наводки, що відбуваються в різні пори року: на правих притоках — від жовтня до березня (літо Південної півкулі), на лівих — із квітня до жовтня (літо Північної півкулі)

Атлантичний океан

Парана

4380

2663 (з р. Уругвай — 2970)

Переважає дощове живлення. Режим складний. Розливи починаються в жовтні—листопаді та пов’язані з літніми дощами у верхній частині басейну, але головний паводок настає в січні—травні, коли сюди доходять води р. Парагвай. Друге підвищення рівня спостерігається в червні—серпні, у період зимових дощів у нижній течії

Атлантичний океан

Сан-Франсіску

Близько 2800

600

Переважає дощове живлення. Характерні різкі коливання витрати, оскільки більша частина басейну розташовується в посушливій області з бурхливими літніми зливами, через що в паводковий період рівень води підвищується на 6—7 м. У зимовий час настає межень

Атлантичний океан

Токантінс (утворюється злиттям річок Алмас і Мараньйон)

2850

770

Живлення річки дощове, у період високої води (від жовтня до березня—квітня) вода піднімається на 7—9 м

Впадає в Ріо-Пара (правий рукав дельти Амазонки), утворюючи широкий естуарій

Оріноко

2730

Понад 1000

Переважає дощове живлення. Режим річки вкрай нерівномірний і чітко поділений на два сезони: дощовий (від квітня до жовтня) і сухий (від листопада до березня). У період літніх паводків (квітень—жовтень) рівень води піднімається на 10 м і більше, а ширина в середній течії сягає 11 км (замість 3 км у суху пору року). Особливо сильні розливи спостерігаються в дельті, цьому сприяє нанесення океанічних вод пасатами. Від жовтня кількість дощових днів зменшується, річки повертаються у свої русла

Атлантичний океан, затока Ла-Плата

Озер у Південній Америці мало. Найбільшим є озеро-лагуна Маракайбо, яке з’єднується протокою з Карибським морем; під час припливу по ній в озеро заходять морські судна. Вода тут прісна, але під час припливу вона дещо солонішає. У Центральних Андах на висоті 3812 м розташоване найбільше з високогірних озер світу — Тітікака, яке має стік в озеро Поопо. Озера льодовикового походження зустрічаються в Південних Андах; у долинах великих рівнинних річок є невеликі заплавні озера, на Ла-Платській низовині багато латунних озер.

Природні зони. Ґрунти, рослинний покрив і тваринний світ

У зв’язку з переважанням на континенті жаркого й вологого клімату тут поширені ліси й порівняно мало пустель і напівпустель. З обох боків екватора лежить зона вологих екваторіальних лісів із великим видовим складом рослин і тварин. Серед дерев поширені пальми, сейба, динне дерево, дерево какао, гевея; багато орхідей, деревоподібних папоротей, ліан. Із тварин живуть мавпи, лінивці, тапіри, пекарі, мурахоїди, ягуари; багато видів птахів; дуже багатий світ комах. Ґрунти червоно-жовті фералітні.

Вологі екваторіальні ліси поступово змінюються перемінно-вологими лісами субекваторіального поясу. Це листопадні ліси, що ростуть на червоних і червоно-жовтих фералітних ґрунтах. Дерева тут скидають листя з настанням сухого сезону.

На північ і південь від лісів розташовані савани й рідколісся. Тут переважає трав’яний покрив із поодинокими невисокими деревами і чагарниками або їх невеликими групами. У Північній півкулі (льянос) серед високих, зазвичай злакових, трав ростуть акації і пальми. У Південній півкулі (кампос) деревна рослинність бідніша, тут поширені тверді деревоподібні злаки, молочаї, агава, кактуси, чагарники чапарро й мангабейра. Тваринний світ

південноамериканських саван набагато бідніший за африканські савани, а великих травоїдних тварин тут немає. Водяться невеликі дикі свині — пекарі, броненосці, мурахоїди, гризуни агуті. Зустрічаються хижаки — оцелот, пампаська кішка, гривистий вовк, ягуари, на відкритих трав’янистих просторах мешкає пума. Ґрунти — червоні фералітні.

На південь від саван розташована зона субтропічних степів. У найвологіших частинах Ла- Платської низовини вони називаються пампою. У степах дуже багато гризунів, по берегах річок і озер водиться хутровий звір — нутрія, із птахів поширені папуги, колібрі, страуси нанду. Багато змій та ящірок. Поступове розкладання рослинних решток створює умови для накопичення перегною в ґрунті. У пампі поширені родючі сіро-коричневі ґрунти.

На захід від пампи з’являється рослинність сухих субтропічних степів, а на південь — напівпустель помірного поясу, вкритих рідкими жорсткими травами, колючими чагарниками і низькорослими кактусами. Тут крім гризунів, збереглися страуси нанду і травоїдна тварина гуанако.

На узбережжі Тихого океану, між 22° і 27° пд. ш., розташована пустеля Атакама.

Її утворення пов’язане з холодною Перуанською течією, що проходить біля берегів Південної Америки. У результаті її впливу над океаном формується холодне, важке повітря, що спричиняє відсутність опадів у прибережних районах суходолу. Рівнинна частина пустелі — це практично позбавлена життя ділянка кам’янистих ґрунтів, що чергуються з масивами сипучих пісків і великих солончаків; тут ростуть тільки лишайники, синьо-зелені водорості, дрібні кактуси, рослина тіландсія. Біля русел тимчасових водотоків зустрічаються вузькі смужки рослинності з переважанням декількох видів акацій і кактусів.

Основні природні зони

Висотна поясність в Андах

Кількість висотних поясів в Андах залежить від географічної широти й висоти гір. Найбільшою є їхня кількість в екваторіальних широтах: підніжжя гір укриті вологими екваторіальними лісами (гірська гілея), далі йдуть гірські ліси з переважанням хвойних дерев; на високогір’ях, де дмуть холодні вітри, вони утворюють криволісся; вище розташовані гірські луки (парамос), а з висоти 5 км починається зона снігів і льодовиків.

Зміна природних комплексів людиною

Зміни природи, які відбувалися в давні часи, були не настільки значними, як ті, що почалися в період колонізації і тривають сьогодні. Європейські колонізатори вирубували ліси, винищували тварин, розорювали землі, створювали пасовища. У результаті різко скоротилася площа лісів, зменшилася кількість багатьох видів тварин, наприклад лам, шиншил. Особливе занепокоєння екологів викликає скорочення площі унікальних лісових масивів Амазонії. Будівництво Трансамазонс-ького автомобільного шляху відкрило доступ у сельву та полегшило розробку родовищ корисних копалин. На основі матеріалів су- путникового спостереження за заплавою річки Амазонки в останні кілька десятиліть учені відзначили скорочення площі лісів на 70 %. Через зміну клімату й вирубування дерев величезні масиви амазонського дощового лісу можуть перетворитися на серрадо — переважний тип савани в сучасній Бразилії. Крім того, розкладання залишків деревини й іншої рослинності в результаті вирубування і спалювання лісу спричиняє підвищення викидів вуглекислого газу в атмосферу, що у свою чергу посилює парниковий ефект.

Походження та формування сучасного населення, його расовий склад та розміщення

До приходу європейців у Південній Америці склався великий центр давньої цивілізації у Центральних Андах, тут існувала сильна індійська держава — імперія інків. Імперія досягла відносно високої культури землеробства й скотарства, тут були розвинеш ткацьке й гончарне ремесла, створювалися прикраси із золота.

Епоха Великих географічних відкриттів започаткувала період колонізації Америки європейцями. Протягом наступних трьох століть частина індіанців загинула, деякі були поневолені, а інші відтиснуті до лісів, пустельних і високогірних районів.

На сьогоднішній день значну частину населення становлять нащадки переселенців із Європи. У багатьох державах більшість жителів — це нащадки шлюбів європейців з індіанцями (метиси). У приатлантичних районах багато негрів (нащадків рабів), а на заході континенту — індіанців (найбільшою є їхня частка в Болівії).

Густота населення регіону є однією з найнижчих у світі (найбільш типові показники становлять 15—30 осіб/км2). Найвищим цей показник є на узбережжі, найнижчим — у районі басейнів річок Амазонки, Оріноко, Парагваю.

У ряді країн найгустіше заселені плоскогір’я Анд (внутрішня система розселення). При цьому основна частина жителів зосереджена в районах, розташованих на висотах від 1000 до 3000 м.

Більшість населення Південної Америки сповідують католицизм.

На території континенту розташовані 12 незалежних держав (крім Французької Гвіани). За розмірами й рівнем економічного розвитку виділяються Бразилія, Аргентина, Венесуела, Чилі, Перу, Колумбія.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.