ГЕОГРАФІЯ ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ 2018

ГЕОГРАФІЯ МАТЕРИКІВ І ОКЕАНІВ

Материки

Північна Америка

Загальні відомості

• Площа (разом з островами) 24,25 млн км2 (третє місце у світі).

• Площа островів — 3,9 млн км2.

• Довжина берегової лінії — 60 тис. км.

• Кількість населення — 528,7 млн осіб.

• Середня висота над рівнем моря — 720 м.

• Крайні точки материка:

• північна — мис Мерчісон (71°50' пн. ш., 94°45' зх. д.), п-ів Бутія;

• південна — мис Мар’ято (7°12' пн. ш., 80°52' зх. д.), Панама;

• східна — мис Сент-Чарльз (52°24' пн. ш., 55°40' зх. д.), п-ів Лабрадор, Канада;

• західна — мис Принца Уельського (65°35' пн. ш., 168°05' зх. д.).

• Максимальна температура — +56,7°С, Долина Смерті (Каліфорнія, США).

• Мінімальна температура — -63°С, Снаг, Юкон (Канада).

• Найбільша кількість опадів — 6657 мм, Хендерсон-Лейк, Британська Колумбія (Канада).

• Найменша кількість опадів — 30 мм, Батагес (Мексика).

Фізико-географічне положення материка

Північна Америка розташована в Західній півкулі. На півдні вона з’єднується з Південною Америкою, на заході відділена Беринговою протокою від Євразії. Із півночі материк омивається Північним Льодовитим океаном із морями Бофорта, Баффіна й Гренландським, а також Гудзоновою затокою; із заходу — Тихим океаном із Беринговим морем, затоками Аляскою і Каліфорнійською; зі сходу — Атлантичним океаном із Карибським морем, затоками Святого Лаврентія і Мексиканською. Узбережжя має складну конфігурацію, на півночі й півдні материка розміщено багато островів, найбільшими з яких є Гренландія, Баффінова Земля, Елсмір, Вікторія.

Поблизу східних берегів материка проходить тепла течія Гольфстрім, назустріч їй рухається холодна Лабрадорська течія (з півночі на південь). Біля західних берегів протікають тепла Аляскінська течія і холодна Каліфорнійська.

Історія відкриття та освоєння Північної Америки

Понад тисячу років тому північно-східного узбережжя материка досягли нормани. Однак датою відкриття Америки вважають 12 жовтня 1492 р., коли X. Колумб побачив перший острів, що розташований біля узбережжя Північної Америки. У 1497—1498 рр. англійська експедиція під керівництвом Дж. Кабота пройшла вздовж східного берега Північної Америки. Через 15 років іспанець Васко Бальбоа перетнув Панамський перешийок і першим із європейців вийшов до Тихого океану. У 1519—1521 рр. Е. Кортес відкрив, а потім завоював величезну країну — сучасну Мексику. У 1534—1535 рр. французька експедиція під керівництвом Ж. Картьє обігнула з півночі острів Ньюфаундленд і дослідила південно-східний берег півострова Лабрадор і річку Святого Лаврентія.

Джон Дейвіс під час своєї третьої експедиції 1587 р. пройшов поблизу узбережжя Гренландії, дещо заглибився в море Баффіна, потім обігнув південно-східний виступ Баффінової Землі й дослідив атлантичне узбережжя півострова Лабрадор. Генрі Гудзон у 1607—1611 рр. здійснив чотири плавання в арктичних морях, відкрив річку, затоку й протоку, що пізніше були названі його ім’ям.

Геологічна будова та основні форми рельєфу материка. Роль давнього зледеніння у формуванні сучасного рельєфу

В основі материка лежить Північноамериканська платформа, яка на північному сході виходить на поверхню як Канадський кристалічний щит, якому в рельєфі відповідає Лаврентійська височина з висотами 500—700 м у місцях найбільшого підняття і 100—200 м — на відносно опущених ділянках. На заході в результаті зіткнення Тихоокеанської та Північноамериканської літосферних плит сформувалася область складчастості. На сході до платформи прилягає область давньої і найдавнішої складчастості — гори Аппалачі з висотами до 2000 м (максимальна висота — 2037 м, гора Мітчелл).

Північно-східна частина платформи під вагою давнього льодовика місцями прогнулася. Прогини, заповнені пізніше водою, утворили Гудзонову затоку й більш дрібні затоки й протоки, що відокремили від материка Канадський Арктичний архіпелаг. Внаслідок розламів від платформи відокремився острів Гренландія.

За формами рельєфу материк можна поділити на чотири частини: на заході Кордильєри (г. Мак- Кінлі, 6193 м); у центрі — високі Великі рівнини й низькі Центральні; на південному сході — берегові низовини (Приатлантична й Примексиканська); на сході — гірські підняття Канадського Арктичного архіпелагу, Лабрадора, Аппалачів.

Кордильєри — одна з найбільших гірських систем світу, що простяглася більш ніж на 9 тис. км від півострова Аляска на півночі до Панамського перешийка на півдні. їх утворення ще не завершилося, про що свідчать вулканічна діяльність і часті землетруси. У підняття Кордильєр залучені Великі рівнини, на сьогодні вони утворюють передгірне плато, нахилене на схід і обмежене уступом. Біля підніж Кордильєр висота плато досягає 1200—1700 м. Центральні рівнини з середніми висотами 200—300 м (висота найбільшого підняття — плато Озарк — перевищує 700 м) поступово переходять у Міссісіпську низовину, утворену річковими нанесеннями. Найбільшої потужності вони сягають у межах Міссісіпської дельти, що постійно зростає. Низинне атлантичне узбережжя характеризується рядами дюн, косами й обмілинами.

Гори Аппалачі на сході материка складаються із середньовисотних хребтів, плоскогір’їв і плато. Вони виникли на місці геосинклінальної системи, активно розвивалися в палеозойську еру на пізньодокембрійській складчастій основі.

На рельєф материка значно вплинула дія давнього льодовика. На південній окраїні він підтавав, і численні водні потоки виносили з-під льоду гальку, пісок, частинки глини. У результаті утворилися піщані нанесення, вузькі поздовжні піднесення, по всій території були виявлені «розкидані» валуни, а талі води заповнили виорані льодовиком зниження й створили численні озера На півночі й у центральній частині сліди діяльності льодовика помітні й дотепер: згладжені пагорби, округлі скелі, скупчення валунів, улоговини виорювання. На південь від Великих озер льодовик відклав багато моренного матеріалу, тому Центральні рівнини мають горбкуватий рельєф.

Корисні копалини, закономірності їх поширення

У надрах материка залягають значні запаси корисних копалин. Так, область Канадського кристалічного щита, особливо його південна частина, багата на руди кольорових і рідких металів. Найбільше значення мають родовища міді, нікелю й кобальту на півдні Канади. У районі Великих озер, по окраїні щита, є поклади уранових руд. З архейськими гранітами пов’язані родовища золота. У районі озера Верхнє в сланцях протерозойського віку містяться залізні руди осадового походження. Велике родовище залізних руд розташоване також на півострові Лабрадор на південь від затоки Унгава.

Світове значення мають поклади кам’яного вугілля (Передаппалачський прогин), нафти й природного газу (Примексиканська низовина, Канадський Арктичний архіпелаг).

Комплекс різноманітних корисних копалин має система Кордильєр. Особливо великі запаси руд міді, свинцю, цинку, вольфраму, що залягають у їхній середній частині. У більш південних районах розвідані родовища молібденових, титанових, уранових руд. Протягом усієї системи є золото. Із нерудних корисних копалин найбільше значення має нафта, що залягає в молодих міжгірних і передгірних прогинах. Крім родовищ Каліфорнії та Південної Аляски, що давно використовуються, відкриті й розробляються багаті родовища нафти на півночі Аляски, де існують також значні запаси природного газу.

Кліматичні пояси і типи клімату

Кліматичні умови материка характеризуються надзвичайною різноманітністю. Це визначається впливом різних кліматотвірних чинників: широтного положення переважно в помірному й субтропічному поясах, великої протяжності материка з півночі на південь, циркуляції повітряних мас (усіх їхніх типів), різноманіття підстилаючої поверхні і наявності потужних океанічних течій.

Характерною рисою клімату є меридіональне перенесення повітряних мас. Континент відкритий впливу Північного Льодовитого й Атлантичного океанів і майже ізольований від впливу Тихого (за винятком узбережжя в помірному поясі).

Середні температури січня зростають від -35°С (північ Канадського Арктичного архіпелагу) до +20 °С (південна частина Мексиканського нагір’я), липня — від +4 до +32°С. Найбільша середньорічна кількість опадів випадає на Тихоокеанському узбережжі Аляски й Канади й на північному заході США (2000 —3000 мм), найменша — у міжгірних долинах субтропічних і тропічних районів Кордильєр (100—200 мм).

На території материка сформувалися такі кліматичні пояси й області: арктичний, субарктичний, помірний (області морського, мусонного, помірно континентального й континентального клімату), субтропічний (області середземноморського, континентального й вологого клімату), тропічний (області пустельного й вологого клімату), субекваторіальний.

Для арктичного поясу характерними є холодне літо й сувора зима, невелика кількість опадів; у субарктичному поясі помірно прохолодне літо та сувора зима; у помірному поясі тепле літо та прохолодна зима, випадає від 500 до 3000 мм опадів на рік; у субтропічному поясі жарке літо й тепла зима; у тропічному й субекваторіальному поясах протягом року спостерігаються високі температури, виражені вологий і сухий сезони.

Кліматичні пояси

Назва

Географічне положення

Повітряні маси

Температури

Опади

Типи клімату

Арктичний

Північне узбережжя материка майже до Полярного кола, Канадський Арктичний архіпелаг й острів Гренландія

Протягом року панують сухі й холодні арктичні повітряні маси й північно-східні полярні вітри

Середні температури січня 30...-40°С (у Гренландії -44...- 50 °С); липня 0... +5 °С. Уже в серпні випадає сніг

100—250 мм, в основному у вигляді снігу. Є центри сучасного покривного зледеніння

Арктичний

Субарктичний

Між Північним полярним колом та 6(Г пн. ш. (майже вся Аляска, більша частина Гудзонової затоки й північ Лабрадору)

Змінюються за сезонами: взимку панують арктичні, влітку — помірні

Холодна сувора зима, середні температури січня 20...-30 °С (в областях, що прилягають до океанів, -15...-20 °С). Прохолодне літо, середні температури липня +5...+10°С

250—500 мм на рік. Поширена багаторічна мерзлота

Субарктичний

Помірний

На південь від 60° пн. ш. На заході межа простягається дещо на північ від гирла річки Колумбія, а на сході — біля 40° пн. ш., що приблизно на 5° північніше, ніж у Євразії

Помірні, західне перенесення. Вторгнення арктичних та тропічних повітряних мас. Активна циклональна діяльність

Холодна зима, середні температури січня 8...-16°С. Тепле літо, середні температури липня — +16...+24°С.

У результаті вторгнення тропічних повітряних мас із боку Мексиканської затоки можуть наступати різкі підвищення температури до +45 °С, що супроводжуються суховіями й посухою

2000—3000 мм на рік на заході; 400—600 мм у центральній частині; 800— 1000 мм на сході

Помірний морський (захід) із відносно теплою зимою і прохолодним літом. Континентальний (у центральній частині) з різкими перепадами температури, що пов’язано з меридіональним повітрообміном. Помірно континентальний (на сході). Літня температура не перевищує +20 °С (причина — холодна Лабрадорська течія)

Субтропічний

Південна частина материка між 25° і 40° пн. ш. Значна частина Міссісіпської низовини, Берегових і Центральних рівнин

Узимку вологі повітряні маси, улітку — сухі тропічні. Утворення руйнівних торнадо

Прохолодна волога зима, середні температури січня — +6...+8 °С. Жарке сухе літо, середні температури липня — +22...+25°С

500—1000 мм на рік на заході; 400—600 мм у центральній частині; понад 1000 мм на сході

Середземноморський (зима волога й порівняно тепла, літо тепле й сухе). Субтропічний континентальний (узимку і влітку сухе повітря). Субтропічний мусонний (улітку рясні дощі, узимку приходить сухе й холодне повітря із внутрішніх районів)

Тропічний

На південь від 28° пн. ш., за винятком крайнього півдня Центральної Америки

Протягом року панують тропічні повітряні маси

Тепла зима, середні температури січня — +15...+20 °С. Жарке сухе літо, середні температури липня — +24...+27°С

На східному узбережжі й островах випадає багато опадів, принесених з Атлантичного океану. На заході опадів дуже мало

На східному узбережжі й островах формується тропічний вологий клімат. На заході пустельний клімат, за показниками наближений до клімату західної частини Сахари

Води суходолу. Основні річкові системи. Найбільші озера, їхнє походження

За багатством водних ресурсів материк посідає третє місце У світі після Південної Америки і Євразії, але розподілені вони по його поверхні нерівномірно (основна причина — відмінності в кліматичних умовах). Найбільша висота шару стоку (понад 1500 мм) характерна для північного заходу Кордильєр, для більшої частини Кордильєр й Аппалачів вона становить 400- 600 мм, для значної частини сходу — 200—400 мм, на південному заході материка й у південній частині Великих рівнин цей показник знижується до 50 мм і нижче.

Більша частина річок належить до басейнів Північного Льодовитого й Атлантичного океанів. Вододіл між ними слабко виражений у рельєфі східної частини материка. У Кордильєрах вододіл між басейнами річок Тихого й Атлантичного океанів майже скрізь проходить по східних гірських хребтах. Найбільшою річковою системою є Міссісіпі з Міссурі (басейн Атлантичного океану). Найбільша річка Канади — Маккензі, більшу частину року скута льодом (басейн Північного Льодовитого океану).

Найважливіша і найбільша водна артерія Північної Америки — річка Міссісіпі. Зі своєю головною притокою Міссурі Міссісіпі сягає довжини 6420 км (головна річка за довжиною значно поступається притоці). Режим Міссісіпі складний, що пов’язано з великою розмаїтістю природних умов її величезного басейну. Максимум витрати води спостерігається навесні через танення снігів у верхній частині басейну. Улітку у зв’язку з максимумом на р. Огайо й дощами в горах трапляються підвищення рівня води, а іноді й сильні повені.

У Тихий океан течуть стрімкі й в основному короткі річки. Найбільші з них — Колумбія і Колорадо, вони відрізняються живленням і режимом, тому що розташовані в різних кліматичних поясах. Басейни внутрішнього стоку займають незначні області в Кордильєрах. Як правило, річки мають дощове й мішане живлення.

Найбільші річки Північної Америки, що належать до різних басейнів

Басейн Атлантичного океану

Басейн Північного Льодовитого океану

Басейн Тихого океану

Басейн внутрішнього стоку

Міссісіпі

Маккензі

Колорадо

Атабаска

Міссурі

Бак

Колумбія

Саскачеван

Ріо-Гранде

Анерсон

Юкон

Піс

Річки Північної Америки, особливо на заході материка, мають величезні енергетичні ресурси, значна частина яких освоєна. Каскади ГЕС споруджені на річках Колумбія, Колорадо в США, а також на річках півострова Лабрадор у Канаді. Багато річок й озера мають важливе транспортне значення. Природні водні шляхи доповнені мережею каналів, що з’єднують між собою найбільші водні системи.

Озера зосереджені переважно в північній частині материка, у межах Канадського кристалічного щита й на його межі. Більшість тутешніх великих водойм утворилася на місці тектонічних западин, згодом виораних і поглиблених льодовиком. На окраїні Канадського кристалічного щита розташована найбільша озерна система світу — Великі озера: Верхнє, Мічиган, Ері, Гурон, Онтаріо. Вони лежать на

різних рівнях і з’єднані між собою короткими річками-протоками. Разом із р. Св. Лаврентія, що пов’язує їх з Атлантичним океаном, озера утворюють унікальну водну систему (загальна довжина судноплавного шляху — 3900 км).

На найнижчому рівні перебуває озеро Онтаріо. Між ним й озером Ері різниця в рівнях становить 100 м. З’єднані вони річкою Ніагарою, що утворює при прориві через уступ куестового плато Ніагароький водоспад. Він поділений на дві частини — канадську (ширина близько 800 м, висота 48 м) і належну США (ширина 300 м, висота 51 м). В обхід водоспаду проведений судноплавний канал Ері.

Велика кількість озер розміщена в північній частині материка, яка зазнала давнього зледеніння (Вінніпег, Велике Невільниче, Велике Ведмеже). У Кордильєрах багато озер вулканічного й гірсько-льодовикового походження, найбільше з них — Велике Солоне.

Озера

Назва

Місце розташування

Площа (тис. км2)

Найбільша глибина (м)

Верхнє

США й Канада

82,4

393

Гурон

США й Канада

59,6

208

Мічиган

США

58

281

Велике Ведмеже

Північний захід Канади

30,2

137

Велике Невільниче

Північний захід Канади

28,6

150

Ері

США й Канада

25,7

64

Вінніпег

Канада

24,3

28

Онтаріо

США й Канада

19,5

236

Нікарагуа

Нікарагуа

8,4

70

Атабаска

Канада, у системі р. Маккензі

7,9

60

Особливості розміщення природних зон.

Ґрунти, рослинний покрив і тваринний світ. Висотна поясність Кордильєр

Рослинний і тваринний світ Північної Америки має багато спільного з Євразією. Ця подібність спричинена сухопутними зв’язками, які існували в минулому між цими частинами світу. На цей зв’язок указує наявність низки спільних родів і навіть видів ссавців (північні олені, лосі, ведмеді, рисі, росомахи, вовки, лисиці, горностаї, бобри).

У розташуванні природних зон материка існують деякі особливості. Арктичні пустелі, тундри, хвойні ліси мають широтну протяжність,

а зони степів, мішаних і широколистих лісів тягнуться в меридіональному напрямку. Зона арктичних пустель займає більшу частину Гренландії та Канадського Арктичного архіпелагу. Під час короткого літа на звільнених від снігу і льоду бідних кам’янистих болотистих ґрунтах зустрічаються мохи та лишайники. Життя більшості тварин тут пов’язане з океаном. На суходолі зустрічаються лемінги, якими харчуються песці та вовки.

Зона тундри займає північне узбережжя материка й прилеглі до нього острови. Південна межа тундри на заході лежить північніше Полярного кола, аз просуванням на схід заходить у більш південні широти, охоплюючи узбережжя Гудзонової затоки, північну частину Лабрадору й Ньюфаундленду. Це пояснюється впливом Лабрадорської течії та суворістю клімату північно-східної частини материка.

Тундра лежить у субарктичному кліматичному поясі. Коротке й прохолодне літо, тривала зима й багаторічна мерзлота обумовлюють утворення тундрових ґрунтів, у яких рослинні рештки за низьких температур розкладаються повільно. За невеликої кількості тепла й опадів для зони характерне надмірне зволоження, тому тут поширені тундрові болота і озера.

У тундрі ростуть мохи та лишайники, болотні трави, а серед них чагарники і карликові дерева. Із тварин характерні: північний олень карибу, лемінг, песець, вовк, вівцебик. Вівцебик має густу і довгу темно-коричневу шерсть, яка добре захищає його від холоду. На південь дедалі частіше з’являється деревна рослинність, тундра поступово переходить у лісотундру.

Тут з’являються хвойні дерева — чорна і біла ялина, бальзамічна туя, а на півдні — модрина.

Зона тайги простягається широкою смугою із заходу на схід. Ґрунти тут мерзлотно-тайгові й підзолисті, малородючі. Підзолисті ґрунти утворюються в умовах вологого й прохолодного літа, у результаті чого незначний рослинний опад повільно розкладається й дає невелику кількість перегною (1,5—2 %), що швидко вимивається із ґрунтового шару. Під тонким шаром зі слаборозкладених решток рослинного опаду лежить білуватий шар із нерозчинними елементами породи, що кольором нагадує золу, тому такі ґрунти називаються підзолистими.

Хоча за видовим складом рослинний і тваринний світ Північної Америки має схожі риси з Євразією, американська тайга багатша на види, ніж європейська. Це зумовлено тим, що вона сформувалася в умовах панування вищих середньорічних температур. Тут ростуть ялина, ялиця, сосна, модрина, є і листяні породи — береза, осика, тополя. Особливо багатим є видовий склад тайги на узбережжі Тихого океану. Для неї характерні види дерев заввишки до 80— 100 м. У лісах водяться хижі звірі: сірий ведмідь гризлі, канадська рись, вовк, лисиця; поширені олень, американський лось, цінні хутрові звірі — єнот, ондатра (водяний щур), бобер, норка.

У східній частині материка хвойні ліси поступово переходять у мішані, поширені в області Великих озер і в басейні річки Св. Лаврентія. їх змінюють широколистяні ліси, поширені в Аппалачах, на рівнинах на схід від них і на південь від Великих озер. їхня рослинність багата і різноманітна: дуб (білий, чорний, північний, червоний), липа, бук, платан, каштан, тюльпанове дерево, листопадна магнолія. Ростуть вони в умовах вологого м’якого клімату на бурих лісових ґрунтах. Із тварин водяться: ведмідь барибал, різні види вовків і лисиць, рись, американські борсуки, норка, видра, єнот, скунс, деревний дикобраз, ондатра, деревний бабак, різні види зайців, білок і летяг, віргінський опосум, різні роди й види кротів і землерийок.

Характерне копитне листяних лісів — віргінський, або білохвостий, олень, родич європейського благородного оленя.

На захід від зони лісів опадів випадає менше і переважає трав’яниста рослинність. Ліси переходять у зони лісостепів і степів із чорноземними й каштановими ґрунтами. У природних умовах вони були вкриті ковилою та іншими високими злаковими травами; ближче до Кордильєр, де опадів менше,— низькими травами, а на півдні — колючими чагарниками. Із тваринного світу тут в основному поширені гризуни.

У внутрішніх районах Кордильєр (нагір’я Великий Басейн, плато Колорадо, північна частина Мексиканського нагір’я) розташована зона напівпустель і пустель субтропічного поясу. Для північноамериканської пустелі й напівпустелі характерні кактуси, колючі терни й агави. Кактуси, які тут ростуть, мають різноманітні розміри й форми. Одні схожі на кулі заввишки близько 1,5 м і 2,5 м в обхваті; другі — дрібні колючі кульки; треті — немов багатогранні колони висотою до 15 м.

У Центральній Америці розташовані зони саван і вічнозелених лісів. Рослинність Центральної Америки й прилеглих островів надзвичайно різноманітна. Тут ростуть чорне, атласне, палісандрове й інші дерева, багато пальм різноманітних розмірів. Ліси буяють папоротями й орхідеями. Центральну Америку вважають батьківщиною кокосової пальми, маїсу (кукурудзи), американського бавовнику, бананів.

У Кордильєрах чітко виражена висотна поясність. Вона визначається висотою гір і положенням окремих їхніх частин у різних кліматичних поясах. Нижній пояс складається зі степової рослинності, чагарників, секвої; вище ростуть ліси з дуба, сосни, клена; із висоти 1500 м переважають хвойні породи (сосна, ялина, кедр). Вище від лісу поширені альпійські луки, які переходять у гірську тундру, а потім у сніги та льодовики.

Природоохоронні території. Найвідоміші національні парки

Діяльність людини торкнулася всіх компонентів природи континенту. Особливо наочно це проявляється на території США, де постраждали лісова й степова рослинність, ґрунти й тваринний світ, річки й озера. На великих просторах природні комплекси поступилися місцем антропогенним. У XX ст. країни Північної Америки прийняли закони про охорону й відновлення природи. Сьогодні на материку створено кілька десятків національних парків і заповідників. До найбільш відомих належать Єллоустонський, Вуд-Баффало, Катмай, Йосемітський, Великий Каньйон, Секвоя, Мамонтова Печера, Долина Смерті.

Єллоустонський національний парк — об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, перший у світі національний парк (заснований 1 березня 1872 р.). Перебуває в США, на території штатів Вайомінг, Монтана й Айдахо. Парк знаменитий численними гейзерами й іншими геотермічними об’єктами, багатий на мальовничі ландшафти. Вуд-Баффало — найбільший у Канаді національний парк. Розташований між озерами Атабаска й Велике Невільниче в поясі сухих бореальних хвойних лісів. Тут межують трав’янисті прерії і засолені лугові рівнини.

Національний парк і заповідник Катмай розташований у південній частині штату Аляска й названий на честь стратовулкана Катмай, що є головною визначною пам’яткою парку.

Особливості заселення

Корінні жителі Америки — ескімоси, алеути й індіанці, їх відносять до американської гілки монголоїдної раси. Назва «індіанці» об’єднує численні етноси, які відрізняються зовнішністю, культурою, мовою. До приходу європейців індіанські племена перебували на різному рівні розвитку. Більш розвиненими були народи Мексики й Центральної Америки — майя, ацтеки. У Середні віки майя вже будували міста, мали свою писемність і систему лічби, володіли технологією обробки металу.

Ацтеки прийшли на Мексиканське нагір’я з півночі, з легендарної країни Астлан, тут вони заснували місто Теночтитлан. Спочатку більшість ацтеків проживала в цьому місті та його околицях, створивши своєрідне місто-державу. Потім було створено політичне об’єднання, що включало ацтеків і деякі сусідні народи.

Із XV ст. на материк почали прибувати переселенці з Європи. Іспанці на чолі з Е. Кортесом завоювали сучасну Мексику. До початку XVII ст. великою територією на східному узбережжі материка володіла Англія. У долині річки Св. Лаврентія влаштувалися французи. Сьогодні нащадки європейців переважають у США й Канаді (вихідці з Великої Британії, Франції, Німеччини й інших країн Північної і Центральної Європи), дещо меншою є їхня частка в населенні Мексики (вихідці з Іспанії).

У 1619 р. до Америки прибув перший корабель із невільниками з Африки. Сьогодні найбільша кількість їхніх нащадків — афроамериканців — проживає у США (більш ніж 12 % населення), а також у деяких Карибських країнах, де вони стали переважною частиною населення. Найбільша кількість індіанців живе в Мексиці й Центральній Америці, ескімосів — у Канаді.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.