ГЕОГРАФІЯ ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ 2018

ГЕОГРАФІЯ МАТЕРИКІВ І ОКЕАНІВ

Материки

Євразія

Загальні відомості

• Площа — близько 53,4 млн км!, у тому числі острови — майже 2,75 млн км2 (перше місце у світі).

• Довжинабереговоїлінії — близько 100 тис. км.

• Кількість населення — понад 5 млрд осіб (Азія — 4299 млн, Європа — 742,5 млн).

• Середні висоти — 840 м.

• Крайні точки материка:

• північна — мис Челюскін (77°43' пн. ш., 104°18' сх. д.), п-ів Таймир;

• південна — мис Піай (1°16' пн. ш., 103°30' сх. д.), на півдні п-ва Малакка, Малайзія;

• західна — мис Рока (38°47' пн. ш., 9°34' зх. д.), Піренейський п-ів, Португалія;

• східна — мис Дежньова (66°05' пн. ш., 169°40'зх. д.), Чукотський п-ів.

• Максимальна температура — +53,9°С, Тірат Тсві (Ізраїль).

• Мінімальна температура — -68°С, Оймякон (Росія).

• Максимальна кількість опадів — 11430 мм, Черапунджі (Індія).

• Мінімальна кількість опадів — 46 мм, Аден (Ємен).

Фізико-географічне положення материка. Особливості берегової лінії Євразії

Євразія є найбільшим материком Землі, який займає більш ніж третину суходолу й поділяється на дві частини світу — Європу й Азію.

Материк має дещо витягнуту форму з півночі на південь найбільша довжина становить 8 тис. км, а із заходу на схід — 16 тис. км. Найвужчою частиною Євразії є західна, усередині материк розширюється, особливо в південному напрямку.

Найближчі материки — Африка й Північна Америка. Азія з’єднана з Африкою Суецьким перешийком, на якому створений канал. Європа розташована лише за 14 км від Африки (в районі Гібралтарської протоки).

Більшість території материка розташована в Східній і Північній півкулях, його західні й східні окраїни перебувають у Західній, а частина островів — у Південній півкулі.

Євразія — єдиний материк, який омивають усі чотири океани — Тихий, Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий. Океани та їхні моря глибоко вдаються в материк і розчленовують його окраїни. Найбільш розчленованою є територія Європи, особливо її західна частина, яку омиває Атлантичний океан. Біля європейських берегів розташовані острови Великобританія та Ірландія. Між Норвезьким і Баренцовим морями розташований найбільший півострів Європи — Скандинавський. Велику роль у формуванні природи відіграє тепла Північноатлантична течія та її відгалуження, що проникають у Північний Льодовитий океан.

Східні береги Євразії омиває Тихий океан. Уздовж тихоокеанського узбережжя витягнуті острови й півострови, що відокремлюють його моря від найбільшого океану. На клімат Євразії впливають течії Куросіо і Курило-Камчатська.

Три найбільші півострови Євразії — Аравійський, Індокитай та Індостан — омиваються Індійським океаном. Тут найбільше значення мають мусонні течії, які характеризуються сезонною зміною напрямку.

Північний Льодовитий океан омиває північні береги материка. Тут розташовані сім морів, деякі з них відокремлені одне від одного архіпелагами, серед них Нова Земля, Північна Земля, Новосибірські острови.

Історія відкриття і дослідження окремих територій материка

Великий внесок у вивчення Євразії здійснили давні греки, які вивчили узбережжя морів Атлантичного океану, в тому числі Чорного й Азовського. У IV ст. до н. е. грецький мореплавець Піфей вирушив на пошуки західного кордону відомого європейцям світу. Припускають, що він пройшов навколо Піренейського півострова до західного узбережжя острова Великобританія і, можливо, досяг Ісландії.

У Середні віки було завершено відкриття північного узбережжя Європи. Російські помори, вихідці з давнього Новгорода, в XI—XII ст. дійшли до Студеного (тепер воно називається Біле) і Баренцового морів. Великі географічні відкриття на території Північної Азії (Сибір, Далекий Схід), а також у прилеглих водах Північного Льодовитого й Тихого океанів були спричинені походами землепрохідців. І. Москвітін вийшов до узбереж Охотського моря й обстежив їх, К. Іванов дістався озера Байкал, В. Поярков і Є. Хабаров здійснили походи на річку Амур, В. Атласов досліджував півострів Камчатку й моря, що його омивають.

Експедиція В. Пояркова за три роки пройшла близько 8 тис. км від Лени до Амуру, відкривши річку Зея. Від гирла Зеї В. Поярков спустився по річці Амур до узбережжя та здійснив плавання вздовж південно-західного берега Охотського моря.

В. Атласов побував на Камчатці, зібрав відомості про вулкани, клімат і населення цього півострова, відкрив один із найбільших вулканів світу — Ключевську Сопку.

Важливе значення для дослідження берегів Північного Льодовитого й Тихого океанів мала Велика Північна експедиція під керівництвом Вітуса Беринга.

Німецький натураліст А. Гумбольдт досліджував природу Уралу й Сибіру. Він першим висунув концепцію континентальності клімату.

Центральну Азію почали вивчати лише в XIX ст. Величезний внесок у дослідження здійснили мандрівники П. Семенов-Тянь-Шаньський і М. Пржевальський. П. Семенов-Тянь-Шаньський здійснив дві подорожі по Тянь-Шаню, установив межі цієї гірської системи, відкрив вершину Хан- Тенгрі, дослідив високогірне озеро Іссик-Куль.

М. Пржевальський здійснив чотири експедиції до Центральної Азії. Він уперше описав природу багатьох її районів, відкрив ряд хребтів, улоговин й озер у Куньлуні, Наньшані й на Тибетському нагір’ї.

Геологічна будова. Давні материкові зледеніння. Сейсмічно активні області. Основні форми рельєфу материка. Найбільші рівнини і гори

Основою найбільшого континенту Землі є Євразійська літосферна плита. До її найдавніших ділянок належать Східноєвропейська, Сибірська, Корейсько-Китайська й Південно- китайська платформи. Окремі їхні частини виходять на поверхню у вигляді рівнин і плоскогір’їв, що утворюють своєрідний пояс. Він включає Східноєвропейську й Західносибірську рівнини (Східноєвропейська та молода Західносибірська платформи), Туранську низовину (молода Туранська платформа), Середньосибірське плоскогір’я (Сибірська платформа) і Велику Китайську рівнину (Корейсько-Китайська платформа). На півдні Азії також виділяють Індійську та Аравійську платформи.

На відміну' від інших материків в утворенні Євразії взяли участь кілька літосферних плит. У ході геологічної історії відбувалося зближення Африканської, Аравійської та Індо-Австралійської плит з Євразійською. Уздовж лінії їх зіткнення земна кора зім’ята у складки — там утворився Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс. Більшість гір, що виникли в цьому поясі, розташовуються не на окраїнах уздовж узбережжя, як на інших материках, а у внутрішніх і південних частинах Євразії. До них належать: Піренеї, Альпи, Карпати, Апенніни, Балканські гори, Кавказ, Гіндукуш, Памір, Гімалаї, Тибет. Частина із цих гір мають вершини, що перевищують 7 тис. м, тут розташовані майже всі восьмитисячники Землі. Це одна з причин того, що Євразія є найвищим материком Землі, його середня висота — 840 м. При цьому середня висота Європи становить лише близько 300 м.

Із зовнішнього боку частини гірських дуг утворилися низовини, серед них — Месопотамська й Індо-Гангська. Ці рівнинні території разом із плоскогір’ям Декан й Аравійським утворюють ще один пояс рівнин. Він значно менший за північний і поділений гірськими системами.

Альпійське горотворення проявилося в Євразії інтенсивніше, ніж де-небудь на Землі. Воно не тільки охопило альпійські складчасті структури, але й надало руху іншим районам Азії. У ряді випадків це обумовило відродження давніх гір, наприклад Тянь-Шаню. Ці гори, а також Скандинавські, Урал, Алтай з’явилися в епоху давньої складчастості й були сильно зруйновані під впливом зовнішніх сил.

Рух літосферних плит триває і сьогодні, що спричиняє активні горотвірні процеси на материку. Особливо вони характерні для Центральної та Східної Азії, Зондських островів і деяких інших районів. Учені пов’язують ці процеси з гігантськими сейсмічними поясами, де відбувається більшість землетрусів. Найактивніший із них — Тихоокеанський сейсмічний пояс. Він розташований у районі глибоководних жолобів, де відбувається піднурювання Тихоокеанської літосферної плити під Євразійську. Тут періодично відбуваються катастрофічні землетруси. Так, у 1923 р. такий землетрус стався в районі Токіо, частина міста була зруйнована, загинуло майже 100 тис. осіб.

У четвертинний період на рельєф північних і гірських районів Євразії значно вплинуло давнє зледеніння. Зі Скандинавського півострова, де перебував найбільший центр зледеніння, льодовик насувався на південь. Його окраїни досягали навіть території України. Поступове потепління клімату спричинило не тільки його відступ й утворення найбільших у світі льодовикових відкладень, але й грандіозне переселення представників флори й фауни.

Корисні копалини, закономірності їхнього походження

Євразія багата на велику кількість корисних копалин, особливо вугілля, нафти, природного газу, руд чорних і кольорових металів. Вугілля є продуктом перетворення відмерлих рослин, тому зазвичай залягає серед осадових порід. Більшість вугільних басейнів створюють своєрідний «пояс», що простягнувся через увесь материк від Німеччини й Польщі до Росії та Китаю.

Родовища нафти й природного газу зазвичай розташовані в прогинах земної кори, заповнених осадовими породами. Найбільша кількість нафти залягає на Аравійському півострові, у районі Перської затоки (Ірак, Іран), на Західносибірській рівнині (Росія). Найбільші родовища природного газу зосереджені в Північній і Центральній Азії (Росія, Туркменістан, Казахстан).

Рудні корисні копалини залягають у складчастих областях, фундаментах і виступах давніх платформ, місцях виходу магматичних порід на поверхню. У надрах давніх платформ Євразії зосереджені значні запаси руд чорних і кольорових металів. Родовища залізних руд розробляються на півострові Індостан, на північному сході Китаю, у горах Скандинавського півострова та в південній частині Східноєвропейської рівнини.

Із нерудних корисних копалин особливе значення має хімічна сировина, наприклад, калійна й кухонна солі, сірка, фосфати. Поклади кухонної та калійної солей сформувалися в мілководних озерах і неглибоких морях у результаті випаровування води. Найбільшими басейнами калійних солей є Верхньорейнський, Прикарпатський, Верхньокамський, Прип’ятський. Запаси фосфоритів залягають на території Східноєвропейської рівнини.

Особливості формування клімату, кліматичні пояси і типи клімату

Особливістю материка є зміна кліматичних умов не тільки з півночі на південь, але і з заходу на схід, а також наявність величезних областей із континентальним типом клімату.

Цьому сприяють такі чинники: величезні розміри материка; його витягнутість зі сходу на захід і з півночі на південь; розчленованість західної, південної і південно-східної окраїн; вплив океанів і різна віддаленість від них окремих районів материка; чергування рівнин і гір.

Основним атмосферним процесом, що формує клімат значної частини Євразії, є західне перенесення. Із ним на материк протягом року надходять повітряні маси з Атлантичного океану, які характеризуються великою вологістю і високою зимовою температурою.

У Євразії представлені всі кліматичні пояси — від арктичного на півночі до екваторіального на півдні, у внутрішніх районах формуються континентальні, а на окраїнах — морські (захід) і мусонні (південь і схід) кліматичні області.

Арктичний пояс проходить через острови Північного Льодовитого океану й узбережжя східної частини материка. Температури повітря тут, як правило, значно нижчі за 0°С. Переважають арктичні повітряні маси й високий тиск, випадає невелика кількість опадів. На поверхні морів формується стійкий льодовий покрив.

Субарктичний кліматичний пояс тягнеться вузькою смугою через північну частину материка. Тут клімат дещо м’якіший — так, улітку температура піднімається вище за 0 °С.

Найбільшу територію займає помірний пояс. Тут добре виражені чотири пори року, що проявляються в зміні погодних умов і життєдіяльності рослин. Улітку температури сягають +25 °С і вище, узимку опускаються до -15°С і нижче. Середньорічна температура коливається між +20 та 0°С. Тут переважають помірні повітряні маси й низький атмосферний тиск. Висхідні потоки повітря спричиняють випадання до 1000 мм і більше опадів на рік, але розподіляються вкрай нерівномірно.

У межах помірного поясу сформувалися кліматичні області морського, помірно континентального, континентального й мусонного клімату. Якщо межі кліматичних поясів мають широтну протяжність, то межі між областями близькі до меридіанів. На заході Євразії клімат морський, характеризується незначною річною і добовою мінливістю температури, високою вологістю повітря й великою кількістю опадів. Літо відносно прохолодне, а зима м’яка, із частими туманами.

У міру віддалення від Атлантичного океану слабшає і його вплив на клімат. Зима стає холоднішою, а літо теплішим, кількість опадів дещо зменшується. Це характерно й для більшої частини України, тут клімат помірно континентальний.

У районах, що розташовані в глибині Євразії, клімат континентальний. Для нього характерні сухе, сонячне літо й морозна зима, невелика кількість атмосферних опадів і значні річні амплітуди коливань температур повітря. Із півночі сюди вільно надходять арктичні повітряні маси, а в холодну пору року панує високий атмосферний тиск. Це призводить до застоювання повітря й низьких температур, що опускаються до -50°С і навіть нижче. У Східному Сибіру в районі Оймякона (63,2° пн. ш. і 143,2° сх. д., 741 м над рівнем моря) зареєстрована найнижча температура Північної півкулі (-68 °С). Оймякон — полюс холоду Північної півкулі та найхолодніше постійно населене місце на Землі. У Східному Сибіру зафіксована й найбільша річна амплітуда коливань температур, вона перевищує 100°С.

На крайньому сході материка є ще одна кліматична область — область мусонного клімату. Назва цієї області пов’язана із сезонними вітрами — мусонами. Основна особливість цього типу клімату — вологе, з рясними опадами літо й суха зима.

Кліматичні області помірного поясу

Кліматична область

Середня температура повітря (°С)

Річна кількість опадів (мм). режим випадання

Переважний напрямок вітру, пануючі повітряні маси

січень

липень

Морського типу

+5

+15

Близько 1000. Протягом року із літнім максимумом

Переважає західний напрямок й атлантичні повітряні маси. Вологі морські помірні

Помірно континентального типу

0...-5...-10

+20

500—700. Протягом року з літнім максимумом

Улітку — західний, узимку — східний. Помірні арктичні, атлантичні

Континентального типу

-15...-25...-35

+ 15

200—400. Протягом року

Улітку — північний, узимку — південний і південно-східний. Континентальні помірні

Мусонного типу

-25

+ 15

Близько 1000. В основному влітку

Улітку — східний, узимку — західний. Улітку — континентальні, узимку — морські помірні

Субтропічний кліматичний пояс перетинає весь материк, у його складі виділяють області з середземноморським, континентальним і мусонним кліматом. Для середземноморського клімату характерне жарке сухе літо, довга й тепла осінь, дощова зима з температурами вище за 0 °С і рання весна. Життєдіяльність рослин триває протягом усього року.

У центральній частині субтропічного поясу клімат субтропічний континентальний. Вологість тут нижча, літо жарке, а зима відносно холодна.

Східне узбережжя Євразії перебуває під впливом мусонів. Тому в субтропічному поясі зростає кількість опадів, які рясно випадають улітку. Узимку із центральних районів материка надходить холодне й сухе повітря — це зимовий мусон. Цей клімат називають субтропічним мусонним.

Тропічний пояс у Європі відсутній, а в Азії він виражений лише в південно-західній частині, де розміщені пустельні й напівпустель ні території. Улітку температури тут сягають +30°С і більше, а взимку опускаються до +15°С і нижче. Тут відзначені рекордно високі для материка температури повітря. Спадні потоки повітря спричиняють украй малу кількість опадів.

На сході розташований субекваторіальний пояс, тут кліматичні умови більш сприятливі, у першу чергу завдяки збільшенню кількості опадів, що випадають.

Екваторіальний пояс охоплює південь півострова Малакка й більшу частину Зондських островів. Тут переважають екваторіальні повітряні маси й знижений атмосферний тиск. Висхідні потоки повітря спричиняють велику кількість опадів — 1000—3000 мм на рік. Випадають вони рівномірно протягом усього року. Високі температури повітря весь рік тримаються на рівні +24...+28 °С. Для цього поясу більш характерні зміни погоди протягом дня, при цьому добові коливання температури вищі за річні й сягають 10°С і більше.

Внутрішні води. Найбільші річки та озера. Багаторічна мерзлота. Сучасне зледеніння

Внутрішні води розподіляються по території материка нерівномірно. Річкова мережа найбільш густа на окраїнах материка, особливо в Південній і Північній Азії (виняток — Південно-Західна Азія). Більшість річок стікає з гір, плоскогір’їв і височин, розташованих у внутрішніх районах материка, і несе свої води до чотирьох океанів. Найбільші річки: Янцзи (найбільша в Євразії), Об, Єнісей, Лена, Амур, Хуанхе, Меконг, Ганг, Інд, Волга, Дунай. Майже всі вони, крім Волги та Дунаю, розташовані в Азії, більшість із них несуть свої води до Тихого й Північного Льодовитого океанів.

Янцзи бере початок у центральній частині Тибетського нагір’я. Річка зливається із численних джерел, якими є льодовики, розташовані на висоті більш ніж 5000 м. Потім несе свої води на відстань 5800 км, утворюючи басейн розміром приблизно з п’яту частину території Китаю. Після виходу на Велику Китайську рівнину Янцзи розпадається на рукави, які місцями утворюють озера. З’єднуючись із головним руслом протоками й каналами, вони регулюють стік річки. Якщо у верхів’ях Янцзи переважає льодовикове живлення, то на рівнині — дощове й підземне. Впадає річка у Східнокитайське море.

Хуанхе, або Жовта річка — друга за довжиною річка Азії, її протяжність — 4845 км, площа басейну — 771 тис. км2. Вона бере початок на просторах Тибетського нагір’я, на висоті понад 4000 м. Опиняючись на рівнині, Хуанхе сповільнює свою швидкість і далі набуває вигляду повільної рівнинної річки. Впадає Хуанхе в затоку Бохайвань. Під час мусонних дощів на річці трапляються сильні повені.

Із річок, що впадають у Північний Льодовитий океан, найдовшими є Об із притокою Іртиш, Лена і Єнісей. Усі вони мають змішане живлення, а розливаються наприкінці весни — на початку літа, коли тануть сніги й на річках починається повінь.

Об — головна артерія Західносибірської рівнини, що бере початок в Алтаї. У великій заплаві річки безліч стариць, озер, лугів і лісів. Після прийняття вод річки Іртиш Об перетворюється на потужний водний потік, що спрямовується до Північного Льодовитого океану, то розпадаючись на рукави, то зливаючись і знову розпадаючись.

Інд, Ганг, Тигр, Євфрат належать до басейну Індійського океану. Інд починається на Тибетському нагір’ї і проривається між відрогами Гімалаїв і Гіндукушу на рівнину. Річка мало судноплавна, вирізняється нестійкістю русла й мінливою водністю, що залежить від танення льодовиків і випадання опадів. У нижній течії Інд іноді пересихає, тому в посушливі роки він не доносить воду до Аравійського моря.

До басейну Атлантичного океану належать Дунай, Рейн, Дніпро, Дон. Вони мають змішане живлення, хоча основна частина води надходить під час весняного сніготанення.

На материку розташована найбільша у світі область внутрішнього стоку. Її найбільші річки — Волга, Сирдар’я, Амудар’я.

Річки

Назва

Довжина (км)

Площа басейну (тис. км2)

Янцзи

5800

1808,5

Хуанхе

4845

771

Меконг

Близько 4500

810

Амур (з Аргун ню)

4444

1855

Лена

4400

2490

Об

3650 (від витоку Іртиша 5410)

2990

Єнісей

3487 (від витоків Малого Єнісею 4102)

2580

Волга

3530

1360

Найбільша кількість озер розташована в північних районах, багато з них мають льодовиково-тектонічне походження. Десятки тисяч таких озер розташовані на Скандинавському півострові й на північному заході Росії. Найбільшими є Ладозьке й Онезьке.

Озера, які виділяються за розмірами й глибинами, розташовані у внутрішніх областях материка (Каспійське й Аральське моря, озеро Байкал). Каспійське й Аральське моря — це залишки морських басейнів, які в результаті вертикальних рухів земної кори відокремилися від Світового океану. Байкал витягнутий у довжину більш ніж на 600 км, тоді як його ширина становить лише від 25 до 80 км. Учені вважають, що тут відбувається розтягування земної кори; ймовірно, через мільйони років на місці Байкалу буде море.

У Євразії більше, ніж де-небудь у світі, поширена багаторічна мерзлота. Вона займає територію площею 11 млн км2 (майже третина території Азії, найбільше у Східному Сибіру). Тут гірські породи протягом багатьох років мають від’ємну температуру й містять підземний лід. Потужність цього шару в окремих місцях становить кілька сотень метрів, а вміст води (льоду) сягає 90 %.

У районах поширення вічної мерзлоти багато боліт й озер. Це пов’язано з тим, що вода не може просочитися крізь замерзлі гірські породи і залишається на поверхні.

Озера

Назва

Місце розташування

Площа (тис. км2)

Найбільша глибина (м)

Каспійське море

Росія, Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Іран

376 (за рівня 28 м)

1025

Аральське море

Узбекистан (Каракалпакія) і Казахстан

До 1990 р. площа складала 36.5 тис. м2 (у тому числі так зване Велике море — 33.5 тис. км2)

54,5

Байкал

Південь Східного Сибіру

31,5

1620

Балхаш

Казахстан, Балхаш-Алакольська улоговина

17—22

26

Ладозьке

Північний захід європейської частини Росії

17,7 (з островами 18,1)

230

Онезьке

Північний захід європейської частини Росії

9,7

127

Іссик-Куль

Тянь-Шань, Киргизстан

6,2

668

Урмія

Північний захід Ірану

5,8

15

Сучасне зледеніння розвинене в багатьох високогір’ях Азії (Гімалаї, Каракорум, Тибет, Куньлунь, Памір, Тянь-Шань та ін.), в Альпах і Скандинавії, а особливо потужне воно на островах Арктики й в Ісландії.

Природні зони. Особливості їх розміщення на території материка. Ґрунти, рослинний покрив і тваринний світ природних зон

Географічне положення Євразії у всіх кліматичних поясах Північної півкулі зумовлює наявність на материку всіх природних зон Землі. Вони змінюються не тільки в напрямку з півночі на південь, а і з заходу на схід. Іншою особливістю Євразії, особливо її центральної частини, є величезні гірські площі, де переважає висотна поясність.

Зона арктичних пустель займає острови Північного Льодовитого океану і частину північного узбережжя Євразії. Вона являє собою різновид пустелі із дуже розрідженою рослинністю й бідними ґрунтами.

На південь розташована природна зона тундри, що простягнулася вздовж північного узбережжя Євразії смугою завширшки до 500 км. Її характерні риси — тривала сувора зима, невелика кількість опадів, сильні вітри, багаторічна мерзлота.

Перехідною зоною від тундри до тайги є лісотундра, де поєднується тундрова й лісова рослинність.

Зону тайги утворюють хвойні ліси Сибіру й півночі Європи. Для тайгового лісу характерною є зміна видового складу рослин із заходу на схід. У більшій частині Європи переважають ялина європейська і сосна. Для тайги Уралу характерні світло-хвойні ліси із сосни звичайної. На схід їх поступово змінюють сибірські деревні породи. На території Західносибірської низовини це ялина сибірська, ялиця, сосна кедрова; на Середньосибірському плоскогір’ї — модрина (сибірська на заході й даурська на сході).

Зона мішаних і широколистих лісів розташована в Європі й на сході Азії, у внутрішніх областях материка вона переривається. Дерева тут стають більш вимогливими до ґрунтів, кількості вологи й тепла, а ліси — багатоярусними.

Для лісостепу характерними є лучні степи й ліси. Майже безперервною смугою зона простяглася від передгір’їв Карпат до Алтаю.

Наступна природна зона — зона степу. Це великі рівнинні території, які в природних умовах були вкриті трав’янистою рослинністю, що утворює зімкнутий або майже зімкнутий покрив із ковили, типчака, тонконога та інших рослин. Степи змінюються напівпустелями з жарким літом, прохолодною зимою і невеликою кількістю опадів.

Пустелі розташовані в помірному, субтропічному й тропічному поясах Азії. У Європі їх немає. Кількість опадів становить менш ніж 100 мм на рік. Постійних річок немає. Бурі ґрунти бідні або ґрунти зовсім відсутні. В основному земна поверхня вкрита кам’янистими розсипами або сипучими пісками. Поширені також солончаки — ділянки, де на поверхні накопичилися солі. Пустелі Азії Каракуми, Гобі, Такла-Макан вражають відсутністю життя.

Зона вічнозелених твердолистих лісів і чагарників розташована в Південній Європі вздовж берегів Середземного моря. Вона сформувалася в межах субтропічного поясу. Ліси цієї зони майже повністю вирубані. На їхньому місці подекуди виникли зарості вічнозелених чагарників і невисоких дерев, серед них фісташка й мирт — вічнозелений кущ, великі ароматні квітки якого містять ефірні олії, що використовуються в парфумерії. Сьогодні на родючих коричневих ґрунтах вирощують пшеницю, апельсини, лимони, абрикоси, персики, інжир, гранат, виноград. На островах Середземномор’я водяться лань, гірський баран — муфлон, дикий лісовий кіт, багато ящірок, змій, черепах.

У субекваторіальному поясі на рівнинах й у міжгірних улоговинах формуються савани, а на узбережжі Індійського океану на півостровах Індостан та Індокитай — перемінно-вологі ліси. У саванах Азії на червоно-бурих ґрунтах ростуть високі злаки, чагарники й дерева, серед яких поширені акації і деякі види пальм. На більш зволожених гірських схилах ростуть тикове, салове, сандалове й атласне дерева, бамбук, баньян. Деякі дерева в сухий сезон на 3—4 місяці скидають листя. У саванах багато хижаків: смугаста гієна, шакал, леопард, гепард, лев. Водяться слони, антилопи, буйволи, носороги, дикий кабан.

Природна зона перемінно-вологих вічнозелених твердолистих лісів і чагарників сформувалася під впливом мусонів: зима тут суха й прохолодна, а літо вологе. Серед ґрунтів переважають жовтоземи й червоноземи. У мусонних лісах поруч із хвойними (сосна, ялиця, ялина) і широколистими (дуб, бук, клен, ясен, липа, горіх) деревами помірних широт ростуть вічнозелені дерева субтропіків (тюльпанове дерево, кипарис, пальми). Південніше з’являються фікус, бамбук, деревоподібні папороті. Тваринний світ цих лісів багатий і різноманітний. Тут можна зустріти типових представників як азіатської, так і африканської фауни: водяться леопарди, кабани, олені, слони, носороги, тигри, бамбуковий ведмідь панда, антилопи, крокодили, шакали, мавпи; із птахів — фазани, папуги, на берегах озер і річок — чаплі, пелікани, журавлі. Є бурий ведмідь, рись, росомаха, північний і благородний олені, лось, козуля, бурундук, ховрах, земляний заєць, тушканчик, хом’як, борсук, лисиця, степова гадюка.

Зона екваторіальних лісів в основному розташована на островах Малайського архіпелагу. У постійно теплому й вологому кліматі розвивається багатий органічний світ. На червоно- жовтих фералітних ґрунтах ростуть густі ліси. У верхньому ярусі поширені дерева-гіганти, серед них — фікуси, мімозові, дур’ян, пальми. Вони сягають висоти 60 м і більше, у деяких утворюється дошкоподібне коріння. Більш низькі яруси формують деревоподібні папороті, бамбуки, багатостовбурні фікуси, пандануси.

У цих лісах багато ендемічних видів: манго, динне, хлібне, червоне й чорне дерева. Поширені також гвоздикове дерево й мускатний горіх, заради яких в епоху Великих географічних відкриттів здійснювалися далекі плавання. Із хижаків поширені тигр, димчастий леопард, малайський ведмідь. Із птахів примітними є яванський павич, фазан аргус, райські птахи, величезні птахи-носороги.

Природні зони помірного поясу

Назва

Географічне

положення

Особливості клімату

Ґрунти

Рослинність

Тваринний світ

Тайга

Простягнулась із заходу на схід суцільною смугою приблизно між 55° та 65° пн. ш. У Європі хвойними лісами вкрита більша частина Скандинавського півострова, Фінляндії та Карелії

Зима морозна, літо прохолодне (середня температура січня — -10...-20°С, липня — +10...+18°С), 400 — 600 мм опадів на рік. На західному узбережжі морський клімат, у центральній частині — континентальний

Підзолисті, дерново- підзолисті, болотні, мерзлотно-тайгові

За складом рослинності розрізняють темнохвойну (ялина, ялиця, сосна сибірська й кедрова) і світлохвойну тайгу (лісова сосна, модрина)

Бурий ведмідь, рись, росомаха, північний і благородний олені, лось, козуля, бурундук. Особливе значення мають хутрові звірі (куниця, соболь, горностай, білка)

Мішані ліси

Переважно в східних районах Європи й на Східноєвропейській рівнині. Неширока смуга є на півдні Західного Сибіру

Переважно помірно континентальний із достатнім зволоженням (середня температура січня — -2 ...-15°С, липня — +15...+19°С, 500 — 700 мм опадів на рік)

Сірі лісові, дерново-підзолисті

Ялина, сосна, ялиця, дуб, клен, липа, ясен, дуб, бук, в’яз

Крім тварин, що зустрічаються в тайзі, водяться козуля, заєць-русак. Багатший і світ лісових птахів: дятел, синиця, чиж, рябчик

Широколисті ліси

Захід і схід материка поблизу океанів

Помірно континентальний із рисами морського на заході; мусонний — на сході (середня температура січня — 0 ...-8°С, липня — +17...+21 °С, 600—800 мм опадів на рік)

Сірі, бурі лісові

Дуб, бук, граб, клен, липа, ясен, на сході — пробковий дуб, оксамитове дерево

Вовк, бурий ведмідь, благородний олень, кабан, козуля, борсук, лісовий тхір, ласка, їжак, білка, заєць-біляк, бобер, лисиця. Із птахів характерні тетерев, глухар, рябчик, вальдшнеп, сокіл сапсан, орел беркут, яструби — тетерев’ятник і перепелятник, пугач, дятел, синиця, дрізд, зяблик

Лісостеп

Внутрішні райони Євразії, на південь від широколистих лісів

Помірно континентальний (середня температура січня — -2...-10°С, липня — +16...+21 °С, 400— 600 мм опадів на рік)

Сірі лісові, чорноземи

Дуб, береза, граб, липа, клен, осока, ліщина, різнотрав’я, злакові рослини

Вовк, лось, лисиця, зайці, куниця, лісовий кіт, білка, ховрах, великий тушканчик, змії, ящірки

Степ

Південь Східноєвропейської рівнини, південь Західносибірської рівнини, рівнини Східної Азії

Помірно континентальний із недостатнім зволоженням (середня температура січня — від -2 до -8 °С, липня — +18...+24°С, 300 — 500 мм опадів на рік)

Різні типи чорноземів, каштанові

Ковила, типчак, житняк, тонконіг, астрагал, шавлія

Ховрах, земляний заєць, тушканчик, хом’як, борсук, лисиця, степова гадюка, полоз. Багато степових птахів: дрохва, сіра куріпка, жайворонок, степовий орел

Напівпустелі та пустелі

Центральні райони Євразії, на південь від степової зони

Різкоконтинентальний, дуже посушливий (середня температура січня — 0...-4°С, липня — +24...+36°С, 100 — 250 мм опадів на рік)

Світло-каштанові, сіро-бурі пустельні, солонці

Тонконіг, полин, солянки, чагарник тамариск, саксаул

Сагайдак, джейран, дикий віслюк — кулан, двогорбий верблюд, ховрах, піщанки, тушканчик, лисиця, барханний кіт, піщаний борсук, ящірки й змії (піщаний удавчик, степова гадюка, ефа, порза й кобра), павуки тарантул, каракурт, скорпіон

Висотна поясність у горах материка

Майже половину площі Євразії займають гірські території, де природні умови змінюються з висотою. Найбільш чітко це можна спостерігати на південних схилах Гімалаїв. Біля підніжжя гір ростуть перемінно-вологі (мусонні) ліси, у яких переважає дерево сал. На висоті 1000—2000 м розташовані вологі субекваторіальні й вічнозелені сосново-дубові ліси. Їх змінюють ліси, характерні для помірного поясу: спочатку вони складаються із широколистих (дуб, каштан, клен, граб), а далі — із хвойних порід дерев (кедр гімалайський, сосна блакитна, ялина сріблиста, ялівець деревоподібний).

Із висоти 4000 м починаються субальпійські й альпійські луки. Рослини цього поясу низькорослі, із дрібним, густо опушеним листям і великими яскравими квітками. Вище за 5000 м розташовані вічні сніги й льодовики.

Меншою є кількість висотних поясів в Альпах. Нижній пояс тут утворюють букові й дубові ліси, поширені вічнозелені чагарники. На висотах 1200—2000 м ростуть хвойні ліси (ялина, сосна з домішкою бука). їх змінюють альпійські луки, вище за які розташований пояс снігів і льодовиків.

Зміна природи людиною

Євразія є батьківщиною багатьох давніх цивілізацій. Тривале сільськогосподарське освоєння, розвиток промисловості, збільшення транспортної мережі й зростання кількості міст призвели до змін природних комплексів у багатьох районах. Значних перетворень зазнала територія більшої частини Європи, Великої Китайської та Індо-Гангської рівнин, острова Ява і Японських островів.

За останнє століття на величезних площах знищені масиви екваторіальних і перемінно-вологих лісів, особливо в Індонезії, Таїланді, на Філіппінах. Вирубування лісів здійснюється і сьогодні, що загрожує природі Південно-Східної Азії та всього світу.

На материку створено багато національних парків і біосферних заповідників. У країнах Західної Європи і в Японії велике значення надається охороні лісу й лісорозведенню.

Населення. Расовий та етнічний склад

У Євразії проживає понад ТО % населення земної кулі. На її території живуть народи, які належать до різних рас і мовних груп. Населення Європи майже повністю належить до європеоїдної раси й розмовляє мовами індоєвропейської сім’ї. Найчисленнішими народами Західної Європи є німці, італійці, французи й англійці. У Центральній і Східній Європі переважають слов’янські народи. Виділяють східних (росіяни, українці, білоруси), західних (поляки, чехи, словаки) і південних (серби, болгари, хорвати, македонці, чорногорці, словени) слов’ян.

Расовий та етнічний склад населення Азії визначається великою різноманітністю. Більшість народів, які тут живуть, належать до європеоїдів і монголоїдів. Найчисленнішими мовними сім’ями є китайсько-тибетська, індоєвропейська, семіто-хамітська, тайська.

Населення Євразії розміщено дуже нерівномірно. Так, у Європі густота населення коливається від 2 осіб/км2 в Ісландії до 370 осіб/км2 у Нідерландах. Проте найбільші контрасти характерні для розміщення населення Азії. Якщо в Південно-Західній Азії середній показник густоти населення становить близько 40 осіб/км2, то в Південно-Західній він значно вищий, у Східній — майже дорівнює 300 осіб/км2, а в Південній Азії уже досяг цієї позначки. Майже безлюдними є високогірні й пустельні райони Центральної Азії та крайньої півночі цієї частини світу.

Земля — наш спільний дім

Взаємодія людини і природи. Природні ресурси материків і океанів, їх класифікація

Давні люди, як і всі земні організми, були залежними від природи. Згодом ця залежність зменшилася: вони навчилися будувати надійні житла, обігрівати й освітлювати їх, передбачати стихійні лиха й зменшувати їхні наслідки. Але поліпшуючи умови свого існування, людина створила проблеми набагато небезпечніші, ніж примхи погоди. Небачені раніше темпи промислового виробництва у поєднанні з недосконалістю технології та відсутністю достатньої кількості очисних споруд призвели до появи екологічних проблем.

Найбільш масштабними екологічними проблемами можна вважати глобальне потепління, руйнування озонового екрана, виснаження земельних ресурсів, забруднення Світового океану. Величезний збиток завданий тваринному й рослинному світу нашої планети.

До основних видів природних ресурсів належать мінеральні, земельні, біологічні, водні, рекреаційні, а також ресурси Світового океану. До мінеральних ресурсів (корисних копалин) належать мінерали й гірські породи, які використовуються або можуть бути використані як сировина або джерела енергії. Вони видобуваються людиною із земних надр, а потім використовуються в природному або переробленому вигляді в промисловому виробництві й сільському господарстві, у будівництві й на транспорті.

Серед ресурсів Світового океану найбільше значення мають біологічні, мінеральні й енергетичні. Крім того, у морській воді розчинено багато речовин — від кухонної солі до золота, їх можна видобути, але поки що це дуже витратний спосіб.

Види природних ресурсів

Коротка характеристика природних ресурсів

До якої групи належать (невичерпні, вичерпні, відновні, невідновні)

Особливості географії та використання

Мінеральні ресурси

Корисні копалини (мінерали й гірські породи), які використовуються або можуть бути використані як сировина або джерела енергії

Вичерпні, невідновні

Найважливішими паливними копалинами є вугілля, нафта, природний газ. Вони мають осадове походження й залягають у внутрішніх і крайових прогинах давніх платформ.

Рудні корисні копалини характерні для складчастих областей, районів розламів і виступів давніх платформ

Земельні ресурси

Землі, які використовуються або можуть бути використані в різних видах господарської діяльності

Вичерпні, відновні

Третина земель зайнята сільськогосподарськими угіддями, ще третина — малопродуктивні землі (пустелі, болота, високогір’я, території з несприятливим кліматом). Менш ніж третина планети вкрита лісами й чагарниками й ще приблизно 3 % — це населені пункти

Водні ресурси

Води суходолу, морів й океанів, які використовуються або можуть бути використані в різних галузях господарства й побуті

Невичерпні

Людина в основному використовує прісну воду, на яку припадає лише 2,5 % від загального об’єму гідросфери. Найбільше значення мають річки, які розміщені по території планети вкрай нерівномірно. Прісною водою найкраще забезпечені окремі країни Євразії (Росія, Індонезія, Бангладеш, Швеція, Норвегія, Фінляндія), Америки (Канада, Бразилія, Венесуела, США), Африки (Демократична Республіка Конго, Габон, Республіка Конго)

Кліматичні ресурси

Охоплюють енергію Сонця й вітру

Невичерпні

Розміщення залежить від кута падіння сонячних променів і циркуляції атмосфери. Найбільше значення мають для сільського господарства

Біологічні ресурси

Являють собою частину ресурсів біосфери, які використовуються або можуть бути використані в господарстві як сировина або джерела енергії

Вичерпні, відновні

Найбільше значення мають лісові ресурси. Ліси зосереджені в помірному поясі Північної півкулі — тут переважають хвойні породи дерев, а також в екваторіальному й субекваторіальному поясах, де переважають широколисті породи дерев

Рекреаційні ресурси

Узбережжя морів, водойми суходолу, береги річок, ліси, гори

Невичерпні. Вичерпні, відновні

Природні об’єкти поділяються на три типи: медико- біологічні з визначальною роллю кліматичних умов, психолого-естетичні, коли основне значення має краса природних пейзажів, і технологічні, що припускають облаштованість природного середовища (будинки відпочинку, кемпінги, туристичні бази)

Зміна взаємозв'язків між компонентами природи під впливом господарської діяльності людини. Порушення рівноваги в природних комплексах материків та океанів

Господарська діяльність людини спричиняє зміну компонентів природи та взаємозв’язків між ними. Наприклад, вона призводить до деградації ґрунтів і порушення процесу їхнього утворення.

Вплив на ґрунти є результатом концентрації населення й діяльності людини на обмеженій території, а також змін клімату й методів землекористування. В аграрних регіонах найбільшою мірою на якість ґрунтів впливає система їх культивації. Загальний вплив цих видів діяльності позначається на якості й обмежує багато функцій ґрунтів, у тому числі здатність до видалення забруднюючих речовин із навколишнього середовища шляхом фільтрації та адсорбції. За підрахунками вчених, у результаті нераціонального землекористування щороку людство втрачає близько 24 млрд т ґрунтів.

Зростання споживання й інтенсивне використання прісної води призводять до забруднення вод суходолу, зменшення об’єму прісної води, принесеної річками в моря й океани. У багатьох випадках діяльність людини викликає незворотні наслідки, зокрема порушення рівноваги в природних комплексах (приклад — Аральське море). У минулому річки Сирдар’я і Амудар’я несли до нього свої води. Але згодом люди почали забирати дедалі більше води на полив бавовнику й численних садів. У результаті Аральське море поділилося на три водойми, а поряд утворилася зона екологічного лиха.

Вплив людини на природні комплекси сьогодні є важливим природоутворюючим чинником. Звісно, діяльність людини в наш час не може не змінювати природу, але необхідно пам’ятати, що перетворення природних комплексів має відбуватися з урахуванням взаємозв’язків усіх їхніх компонентів. Тільки таким чином можна уникнути порушення природної рівноваги.

Види забруднень, основні джерела їх надходження. Проблема забруднення навколишнього середовища

Забрудненням уважають привнесення до навколишнього середовища або виникнення в ньому нових фізико-хімічних і біологічних речовин, що шкідливо впливають на природні комплекси й людину. Розрізняють природні забруднення (утворюються в результаті природних процесів) і антропогенні (є результатом діяльності людини). За впливом на навколишнє середовище забруднення поділяються на фізичне, хімічне, біологічне й механічне. Найнебезпечнішим є хімічне забруднення, тому що більшість хімічних речовин мають канцерогенні й мутагенні властивості. Особливо шкідливі бензол, азбест, бензапірен, пестициди, важкі метали (особливо ртуть, свинець, кадмій), деякі барвники.

Серед галузей промисловості найбільш токсичними є викиди в атмосферу на підприємствах металурги, теплоенергетики, хімічної, нафтохімічної, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. Великим джерелом забруднення атмосфери є автомобільний транспорт. У вихлопних газах виявлено десятки шкідливих речовин. Особливу небезпеку становлять бензапірен, оксиди азоту, свинець, ртуть.

Забруднення призводить до різноманітних екологічних проблем. Величезну небезпеку для життя в океані становить вилив нафти, яка вкриває великі простори тонкою плівкою, що перешкоджає проникненню сонячного світла в поверхневий водний шар і ускладнює доступ кисню. Морським тваринам, що опинилися в районі виливу нафти, загрожує загибель, вимащені маслянистою рідиною птахи можуть потонути, змерзнути або загинути від нестачі їжі.

Води океану забруднюються відходами й нечистотами, які скидаються з кораблів, змиваються з пляжів, виносяться річками. Деякі види відходів досить швидко розкладаються, наприклад папір, деяким необхідно багато часу, а вироби із пластику можуть плавати в океані сотні років.

У забрудненому повітрі з’явився новий вид атмосферних опадів — кислотні дощі. Вони виникають унаслідок поєднання хімічних речовин, що викидають труби заводів і ТЕЦ, із атмосферною вологою. Кислотні дощі викликають захворювання людей, усихання лісів, отруєння води озер і ставків, унаслідок чого в них гине риба.

Природоохоронні території. Міжнародні організації з охорони природи

Для розв’язання екологічних проблем необхідно використовувати природоохоронні технології, обмежувати «занадто дорогі* для природи потреби людей, ширше застосовувати вторинну сировину, відновлювати лісові масиви й, звісно, створювати природоохоронні території різного типу. У межах цих територій обмежена або повністю заборонена господарська діяльність, підтримується природний стан середовища. Виділяють різні тиші природоохоронних територій залежно від режиму охорони.

Національні природні парки створюють із метою збереження, відновлення й ефективного використання природних комплексів й об’єктів, що мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню й естетичну цінність. На їхніх територіях поєднуються завдання охорони природи й суворо контрольованого відпочинку, найчастіше пізнавального туризму.

Природні заповідники — це природоохоронні науково-дослідні установи, що мають на меті зберігати в природному стані характерні або рідкісні для певної ландшафтної зони природні комплекси. Територія (або акваторія) заповідника повністю вилучена з господарського користування.

Біосферні заповідники зберігають у природному стані найбільш характерні природні комплекси біосфери, здійснюють екологічні спостереження, контролюють стан навколишнього природного середовища, його зміни під впливом антропогенних чинників.

Заказники — це ділянки угідь (лісових, степових, водних), на яких охороняється певна частина ландшафту або певний компонент природного комплексу: рослини, тварини, багатства надр. Земельні ділянки заказників у користувачів не вилучаються.

Жодній, навіть наймогутнішій державі не під силу впоратися з усіма екологічними проблемами, особливо такими як глобальне потепління, руйнування озонового екрана, забруднення Світового океану. Це потребує зусиль усього людства: необхідні кошти в десятки мільярдів доларів на рік, зусилля вчених різних країн, єдність у розумінні небезпеки проблем, координація дій і дотримання прийнятих рішень усіма країнами.

Прикладом може бути підхід до розв’язання проблем вивчення й освоєння Світового океану. За участю низки міжнародних організацій, у тому числі Організації ООН із проблем освіти, науки й культури (ЮНЕСКО) і Програми ООН із навколишнього середовища (ЮНЕП), здійснюються плани вивчення впливу людини на природу Світового океану, впливу Світового океану на клімат, дослідження його ресурсного потенціалу. У них беруть участь учені й фахівці з різних країн світу.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.