ПОВНИЙ НОВІТНІЙ ДОВІДНИК ШКОЛЯРА

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Українська козацька державність у кінці XVII-XVIII ст.

Правобережні і західноукраїнські землі і Слобідська Україна наприкінці XVII — у XVIII ст.

 

Правобережна Україна (Волинь, Київщина, Поділля), Східна Галичина в цей період входили до складу Польщі. Північна Буковина (до 1774 р.) входила до складу Молдавської держави, яка перебувала під протекторатом Туреччини. Закарпаття входило до складу Трансільванії (Семиграддя), що теж перебувало під протекторатом Туреччини. Але з 1687 р. ця територія відійшла в результаті австрійсько-турецької війни до Австрії.

Правобережна Україна продовжувала бути об’єктом зазіхань з боку Туреччини, Польщі й Росії.

Тривав процес колонізації українського населення. Польська мова у XVIII ст. стала офіційною навіть на Київщині та Волині, її широко використовувало духовенство, нею писали книги й викладали у школах. Посилювались і процеси покатоличення.

Захищаючи власні виняткові привілеї, шляхта намагалася обмежити входження у свій стан представників інших верств населення. Упровадження слобод було вимушеним кроком польської шляхти, певним наслідком національно-визвольної боротьби. Селяни, які поселялися на панській землі, на якийсь час (до 6 років) звільнялися від усяких повинностей, що давало можливість залучати додаткову робочу силу й відроджувати зруйновану економіку краю.

У Закарпатті на початку XVIII ст. відбувався перерозподіл земельної власності. Маєтки супротивників австрійської влади конфісковували й передавали німецьким феодалам.

У середині XVIII ст. у містах Східної Галичини проживало 333 тис. осіб, або 12,8 % усього населення. На той час міщани втратили всі ознаки економічної незалежності і єдиним привілеєм для них залишалося право ярмаркової торгівлі. Залежно від величини й кількості населення міста розділялися на три групи: Львів, королівські й муніципальні.

Основною масою залежного населення залишалися селяни. У сільському господарстві чітко окреслюються тенденції до обезземелювання селян (у Галичині 41 % загальної кількості селян у першій половині XVIII ст.), збільшення панщини (16-годинний робочий день улітку, урочна (фіксована) система праці). Намагаючись збільшити свої прибутки, поміщики вдавалися до посилення експлуатації селянства.

У цілому становище українського населення на той час на правобережних та західноукраїнських землях було гіршим, ніж на лівобережних.

До складу Слобідської України входили сучасна Харківщина, схід Сумщини, північна частина нинішніх Луганської та Донецької областей, південна — Бєлгородської, Курської, Воронезької.

Ця територія була знелюднена після монголо-татарської навали, і саме через неї проходили головні шляхи, якими татари йшли на Московщину: Муравський та Ізюмський. З XIV ст. цей регіон називався Диким полем.

Перша українська колонізація цього краю розпочалася після поразки селянсько-козацького повстання 1637-1638 років, коли козацький ватажок Острянин і з ним ще близько 1000 осіб оселилися біля Чугуєва.

Нова хвиля переселенського руху українців на Слобожанщину почалася під час Національної революції та Визвольної війни. Українські селяни та міщани втікали від гніту польських феодалів, нападів татар і страхіть воєн. Поселялися тут також російські селяни та старообрядці. Від назви поселень-слобід ця територія почала називатися Слобожанщиною або Слобідською Україною.

Одночасно з селянськими переселенцями з’являються на Слобожанщині і монастирі: у 1624 р. Свято гірський, у 1652 р. — Острогозький. У 1652 р. було засновано місто Суми, у 1654 р. осадчий Іван Каркач із 37 родинами заснував Харків, у цьому ж році була заселена поселенцями Охтирка.

Переселенці, ураховуючи стан постійної військової небезпеки та козацькі традиції, що вже склалися, створили полково-сотенний устрій Слобожанщини. Усього було 5 полків: Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський, Острогозький (Рибінський). Проте устрій Коліївщина була останнім великим селянсько-козацьким повстанням на Україні.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Селяни або посполиті були вільними хліборобами й могли, за бажанням, селитися, переселятися по всій території краю, навіть вступати в козаки, але повинні були платити податки. Якщо вони вступали в козацький стан, то могли займати вільні військові землі й повинні були нести військову службу.

ЗАПАМ'ЯТАЙ

У 30-ті роки XVIII ст. в Україні виник повстанський рух, учасників якого називали гайдамаками (з турецького — означає гнати, робити набіги). Перше велике повстання гайдамаків почалося у 1734 р. Найбільшого розмаху гайдамацький рух досяг у 1768 р. Він отримав назву Коліївщина (від слова «колій» — той, що коле) на чолі з Іваном Гонтою і Максимом Залізняком.

Слобожанщини дещо відрізнявся від устрою Гетьманщини: тут не було єдиного зверхника — гетьмана; полковників обирали, але довічно; влада полковників була спадковою; у сотнях обирали сотника, який сам добирав собі всю старшину. Слобідські полки підпорядковувалися владі білгородського воєводи, який сам затверджував полковників. Московський уряд спеціально не об’єднував слобідські полки в єдину цілісність, щоб не допустити їхнього відокремлення, єдиної опозиції проти Москви.

Спочатку населення Слобожанщини було козацьким і мало військове призначення. Але з часом почала збільшуватися кількість селян і міщан. У 1700 р. Петро І видав указ про обов’язкову постійну службу слобідських козаків, що означало певне обмеження автономії Слобідської України.

У 1724 р. слобідські козаки ходили на Персію, у 1733 р. — на Польщу, у 1736 р. — на Крим, у 1739 р. — на Молдавію.

Полковий устрій слобідського козацтва було скасовано у 1765 р. Замість козацьких полків було утворено 5 гусарських, козаків перетворено на «військових обивателів» і обкладено податком. На землях Слобідської України була утворена Слобідсько-Українська губернія. Слобожанщина втратила залишки своєї автономії і перетворилася на провінцію Російської імперії.

На західноукраїнських землях, де становище селянства було ще тяжчим, ніж на Правобережжі, гнів і незадоволення народних мас проявлялися в русі опришків. Найбільше прославився ватажок опришків Олекса Довбуш (1700-1745), який очолював цей рух у 1738-1745 рр. На відміну від гайдамаків, опришки діяли невеликими загонами, нападаючи на маєтки, роздавали панське добро селянам, убивали тих, хто особливо жорстоко знущався з народу.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити