ПОВНИЙ НОВІТНІЙ ДОВІДНИК ШКОЛЯРА

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Українська козацька державність у кінці XVII-XVIII ст.

Приєднання Північного Причорномор'я та Правобережної України до складу Російської імперії

 

Важливу роль в об’єднанні етнічних українських земель відіграли російсько-турецькі війни 1768-1774 та 1787-1791 рр.

Росія здобула у війні перемогу. В 1774 р. було підписано Кючук-Кайнарджійський мирний договір, за яким Росія отримала територію між Дніпром і Бугом, фортеці Керч і Єнікале в Криму, Кінбурн у гирлі Дніпра, а також право вільного судноплавства по Чорному морю. Туреччина змушена була визнати незалежність Кримського ханства і цариця Катерина II оголосила про приєднання його до Росії (1783 p.). Близько 300 тис. татар змушені були емігрувати з Криму до Туреччини із-за політики царського уряду, спрямованої на витіснення місцевого населення. Була створена і Козацька Чорноморська флотилія. Росія знову здобула перемогу у війні. За Ясським мирним договором 1791 р. Туреччина визнала приєднання Криму до Росії, віддала їй фортецю Очаків і землі від Південного Бугу до Дністра. Чорноморське козацьке військо було переведене на Кубань.

У цей період починається швидка колонізація Півдня України. Її можна розділити на три види: поміщицька, селянська і міська. Поміщики отримали тут 8 млн десятин землі. Основна частина поміщиків (68,2%) складалася з російських військових і вищих та середніх чиновників.

Українських старшин і чиновників було ледь 10,5%, і серед них було багато запорізьких старшин, що залишилися й одержали земельні наділи. Російський уряд продавав запорізькі землі по декілька копійок за гектар. Одержати землю в Південній Україні було легко, але заселяти її — дуже важко.

Другим видом колонізації була селянська. Великим був потік переселенців-селян — в основному з Правобережжя, а також з Лівобережжя і російських губерній. Вільні селяни осідали на державних, казенних землях, і уряд виділяв їм землю на сім’ю. Найбільшу частину селянських колоністів складали втікачі, ті українські селяни, що втікали від поміщиків з різних частин України. Серед них були також росіяни, греки та вірмени, виселені з Криму. Селянське населення Південної України поділялося на три категорії: 1) вільні; 2) поміщицькі; 3) державні.

Третім видом колонізації була міська. Варто підкреслити, що на величезній території запорізьких земель майже не було міст, тому їх потрібно було будувати, щоб розвивати повітові адміністративні і торгові центри. Засновувались нові міста: Олександрівськ (1770 p., нині — Запоріжжя), Катеринослав (1776 p., нині — Дніпропетровськ), Миколаїв (1789 p.), Одеса (1795 p.). У 1783 р. було засновано Севастополь, у 1784 р. — Сімферополь.

Широко залучалися до колонізації й іноземці. У 1796 р. його населення перевищило 500 тис. чол., 80% з них були росіяни й українці. Нові землі були об’єднані в Катеринославське і Вознесенське намісництво, аз 1796 р. — у Новоросійську губернію.

У другій половині XVIII ст. Польща значно ослабла. Це призвело до її розчленування фактично без воєн сусідніми державами: Росією, Пруссією та Австрією. У результаті поділів Польщі (1772 p., 1793 p., 1795 р) Австрія забрала собі Галичину і Буковину.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити