ПОВНИЙ НОВІТНІЙ ДОВІДНИК ШКОЛЯРА

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

НОВА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій

Політична реакція. Столипінська аграрна реформа. Загострення національного питання

 

Після поразки революції в країні настав період політичної реакції, яка, за ім’ям голови царського уряду, отримала назву столипінської. II Дума була розпущена, вводився в дію новий виборчий закон, згідно з яким 80 % населення позбавлялося виборчих прав. В основному це стосувалося робітників, селян, неросійських народів. III Дума була реакційною, більшість у ній мали чорносотенці й октябристи, що давало можливість царю успішно нею керувати. Від України обрали 111 депутатів, з них 64 поміщики. За партійною приналежністю більшість з них належала правим та російським націоналістам (55). Національно-демократичні партії України не змогли ввести своїх представників до III Думи.

Значно посилилися репресії: у більшості губерній України діяв воєнний стан, лютували каральні загони. У 1909 р. у тюрмах країни перебувало 170 тис. революціонерів. Фактично розгромлені були профспілки та інші громадські організації. Якщо у 1905 р. нараховувалось 245 тис. членів профспілок, то у 1909 р. залишилось лише 13 тис.

Прагнучи не допустити нової революції і зміцнити свою соціальну опору, царський уряд на чолі з П. А. Столипіним вирішив здійснити реформи, які стосувались перш за все аграрного сектора.

Основні заходи аграрної реформи:

— дозвіл виходу з общини і закріплення землі у приватну власність, тобто розмивання общинного землеволодіння;

— створення хуторського та відрубного господарства;

— надання кредитної допомоги селянам через селянський поземельний банк;

— проведення переселення селян з європейської частини держави, де землі не вистачало, до Сибіру, на Далекий Схід, у Середню Азію.

В Україні з 1906 по 1915 рр. з общини вийшли 468 тис. дворів, або 30,2% від загальної чисельності общинних земель. Ті селяни, які виходили з общини, мали право отримати землю у відруб, тобто в одному місці, «куском». Якщо вони переносили туди будинок і господарські будівлі, то це називалося хутором. До початку 1916 р. в Україні утворилося 440 тис. хуторських і відрубних господарств (13% загальної кількості). Для допомоги селянам у створенні хутірського господарства запровадили Селянський поземельний банк. Цей банк купував у поміщиків землі, а потім за вищими цінами продавав їх окремими ділянками селянам. Селяни України протягом 1906-1910 рр. купили в банку 480 тис. десятин землі, з них хутірські та відрубні господарства 82,6%. Банк підняв ціну землі з 105 крб за десятину в 1907 р. до 136 крб у 1914 р. Діяльність банку сприяла зміцненню заможних селянських господарств.

На селі організовувалися прокатні технічні станції, сільськогосподарські читання з метою поліпшення агрокультури. Для малоземельних селян створювалися товариства з оренди землі та колективного ведення рільництва.

Це спричинило загострення соціальних відносин в українському селі. Таким чином, реформа сприяла подальшій соціальній диференціації на селі.

Ця диференціація призвела до того, що в бідняків земельні наділи зменшувались, а у заможних збільшувались.

Столипінська аграрна реформа після скасування кріпосного права у 1861 р. була наступним великим кроком на шляху еволюційного розвитку Російської імперії, поступового перетворення її з феодальної на буржуазну монархію. Вона прискорила розвиток капіталістичних, ринкових відносин, соціальну диференціацію на селі, покращила стан сільського господарства, але не вирішила аграрного питання в цілому. Тому участь селянства в новій революції з усіма її наслідками стала неминучою.

Напередодні війни царизм значно посилив національний гніт: закривались українські школи, «Просвіти», журнали, конфісковувались твори українських письменників, у тому числі і Т. Г. Шевченка. Українці, як і всі інші неросійські народи, оголошувались «інородцями», їм заборонялося співати рідних пісень не тільки на концертах, а й на вулицях міст і сіл, читати вірші національних поетів. Таким чином, національне питання напередодні війни значно загострилось. Причинами загострення були політична реакція в країні, прагнення царизму придушити будь-який визвольний рух, у тому числі й національний; розгул шовінізму у зв’язку з підготовкою до війни і відповідна реакція на це з боку національно-демократичних сил; зв’язок національного питання з аграрним, адже більшість населення національних регіонів були селяни, для яких ці два питання перепліталися; правова та теоретична невідпрацьованість національного питання.




Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити