ПОВНИЙ НОВІТНІЙ ДОВІДНИК ШКОЛЯРА

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

СТАРОДАВНЯ І СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (ДО ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII СТ.)

Українські землі у найдавнішу добу

Перші державні утворення в Північному Причорномор'ї та Криму

 

Першим народом, що мешкав на території України, ім’я якого зберегли писемні джерела, були кіммерійці (1500-700 рр. до н. е.). Вони вже мали укріплені городища, вели табунне господарство, що давало змогу організовувати кінноту, в боях застосовували залізну зброю.

Кіммерійці першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд і металообробку, що суттєво покращило їхню озброєність. Починаючи з І тис. до н. е. на південному узбережжі й горах Криму оселилися племена таврів. Тавр — слово грецького походження, можливо, пов’язане з назвою місцевості, що дала ім’я племенам, які жили на ній.

Більшість таврських поселень було сконцентровано на південному березі Кримського півострова — морському узбережжі від мису Айя до Феодосії. Таври жили компактними сімейними громадами, які спільно вели господарство. Основними заняттями гірських таврів були полювання й відгінне скотарство — сезонні перекочівлі з чередами з долин на яйли (пасовища) і назад.

У І столітті в античних джерелах таврів почали називати тавроскіфами. З переміщенням центру скіфської держави наприкінці III ст. до н. е. з Північного Причорномор’я в Крим і посиленням його могутності почалася мирна асиміляція таврів і скіфів. Таври як окремий народ існували до IV ст. Від племені таврів походить друга назва Криму — Таврида.

Кіммерійців витіснили скіфи (VII—III ст. до н. е.), які населяли територію сучасної Південної та Південно-східної України. Скіфи переважали кіммерійців чисельністю, військовою організованістю, оскільки їх очолювали царі, що мали необмежену владу на відміну від кіммерійців, які не мали єдиного керівництва. Скіфи поділялися на дві великі групи: скіфи-землероби і скіфи-скотарі, що вели в основному кочовий спосіб життя. Звичаї та традиції скіфів були досить жорстокими і суворими. Вони базувались на двох основних принципах: безпощадність до ворогів і вірність своїм побратимам. Скіфи пили кров перших убитих ними ворогів, робили чаші з ворожих черепів та сагайдаки з шкіри правих рук убитих супротивників тощо. Жорстокістю відзначалися і поховальні обряди скіфів — часто в жертву приносили дружин, рабів, коней.

У III ст. до н. е. скіфів витісняють сармати (алани, роксолани, язиги). їхня назва походить з іранської мови, і означає «оперезаний мечем». Вони становили не єдине однорідне плем’я, а союз споріднених племен, які нерідко ворогували між собою. На відміну від скіфів, значну роль у житті сарматів відігравали жінки. За легендою сармати походили від союзу амазонок зі скіфами. У цей самий час, з кінця VII ст. до н. е., греки засновують на Північному Причорномор’ї свої міста-колонії: Tip (у гирлі Дністра), Ольвію (на Південному Бузі), Херсонес, Пантикапей, Феодосію (в Криму). За устроєм ці держави були демократичними (Ольвія, Херсонес) чи аристократичними (Пантикапей, до утворення Боспорського царства) республіками або монархією (Боспорське царство).

У містах-колоніях панували рабовласницькі відносини. Раби виконували значний обсяг найтяжчих робіт. Боспорське царство існувало в V ст. до н. е. — IV ст. н. е. Воно займало територію Керченського та Таманського півостровів із прилеглою смугою та східний берег Азовського моря. До царства входили такі міста, як Феодосія, Фанагорія, а столицею був Пантикапей (сучасна Керч).

Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів з певного автономією останніх, але пізніше перетворюється на необмежену монархію. Головне місце в економіці Боспорського царства посідало сільське господарство. Основним торговим партнером були Афіни, куди вивозилося до 5 млн пудів зерна.

У середині VII ст. у Північне Причорномор’я прийшли хозари. Спочатку вони перебували у складі Великого тюркського каганату, а після його розпаду столицею хозарів стало місто Ітіль на Нижній Волзі. У 670-679 рр. Хозарія оволоділа майже всім Кримом, крім Херсонесу. Хозари залишили жителям міст самоуправління, беручи з них данину та торгове мито. Фактично влада зосереджувалась в руках місцевих хозарських феодалів, а каган перетворився на символічного володаря. В кінці VIII ст. каган Обадія оголосив державною релігією іудаїзм. Це було пов’язано з тим, що в Хозарії з’явилась велика кількість євреїв — емігрантів з Візантії, які займалися торгівлею. У тривалій боротьбі з Київською Руссю хозари були витіснені з Криму та Поволжя. Остання згадка про них у джерелах припадає на 1083 р.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.