ПОВНИЙ НОВІТНІЙ ДОВІДНИК ШКОЛЯРА

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

НОВА ІСТОРІЯ

Другий період (кінець XVIII—XIX ст.)

Загальна характеристика розвитку світу на зламі ХІХ-ХХ ст.

 

За ступенем політичного та економічного розвитку країни світу на початку XX ст. можна умовно розділити на три групи: 1) провідні країни з високим рівнем розвитку (США, Німеччина, Велика Британія, Франція, Японія, Росія). При цьому слід відзначити, що Російська імперія на той період значно відставала від вищеназваних країн, проте, враховуючи її геополітичне становище, значний обсяг промислового виробництва (5 місце у світі), політичний вплив, її можна віднести, хоч і з деякими застереженнями, до провідних країн світу; 2) країни з середнім рівнем розвитку економіки, які в політичному відношенні не відігравали провідної ролі і нерідко були прямими сателітами великих держав (наприклад, Румунія, Болгарія, більшість країн Латинської Америки та інші); 3) країни з низьким рівнем розвитку, політично повністю залежні (колонії).

Площа колоніальних володінь Великої Британії становила 33.5 млн км, їхнє населення — 393,5 млн осіб, відповідно Франції — 10.6 млн км і 55,5 млн чол., Німеччини — 2,9 млн км і 12,3 млн осіб.

Провідне місце в структурі населення посідали пролетаріат і промислово-фінансова буржуазія.

Основними ідейно-політичними течіями на цей час були: лібералізм, консерватизм і соціал-демократія.

Загальний обсяг промислової продукції за 1890-1913 рр. зріс в 2,3 рази. Зросла питома вага важкої промисловості, виплавка сталі також збільшилась. Потужно йшов процес концентрації та централізації виробництва і капіталу (перш за все банків). Виникає промислово- фінансова олігархія, тобто фінансово-економічна влада зосереджується в руках небагатьох найбагатших капіталістів, які отримують змогу контролювати і політичну владу.

Нова стадія розвитку характеризувалася заміною вивозу товарів вивозом капіталу. З 1896 р. почався перелом у світовій торгівлі. Ціни систематично зростали внаслідок монополізації виробництва і розробки золотих копалень на Алясці, в Канаді та Південній Африці. Розвиток світової торгівлі знову прискорився порівняно з промисловістю. Зменшилася питома вага Європи у світовій торгівлі, одночасно посилилося значення американських і азіатських країн.

Характерною ознакою зовнішньоекономічних відносин був імпорт сировини з колоніальних країн, оскільки найрозвиненіші промислові країни, за винятком США, були мінімально забезпечені сировиною.

ЗАПАМ'ЯТАЙ

На початок XX ст. поділ світу між провідними державами було завершено і розпочалася боротьба за його переділ. Все населення планети у 1900 р. становило близько 1 млрд 600 млн осіб, у тому числі в Європі проживало 300 млн осіб. Завершення поділу світу призвело до того, що невеликій групі провідних країн належало 55% всієї площі землі, де мешкало 35% населення.

ЗАПАМ'ЯТАЙ

Формування системи світового господарства призвело до поділу сфер впливу між найбільшими монополіями, які стають транснаціональними, поширюючи свою діяльність на інші країни і континенти. Економічний поділ світу не співпадав з політичним і відбувався в умовах гострої боротьби.

ЗАПАМ'ЯТАЙ

Характерною рисою економіки Німеччини був високий рівень її мілітаризації.

У 1913 р. в усьому імпорті Франції частка сировини сягала 59%, Німеччини — 56 %.

 

Поряд із загальними тенденціями розвитку світу на початку XX ст. існували й певні досить суттєві особливості розвитку окремих провідних країн. Ці особливості зумовлювалися відмінностями в історичному розвитку, національними традиціями, геополітичним фактором, географічними умовами. Усе це в сукупності призводило до нерівномірності в розвитку цих країн, загострення суперечностей між ними, боротьби за «місце під сонцем». Провідні країни світу відрізнялися і за своїм політичним устроєм.

 

 

Німеччина

За Конституцією 1871 р. до складу Німеччини входило 22 монархії (Пруссія, Баварія, Вюртемберг та інші) та кілька вільних міст (наприклад, Гамбург), але насправді це був формальний союз, який прикривав її імперську суть. На чолі імперії стояв кайзер (король) Пруссії, який призначав канцлера, усіх імперських чиновників, був головнокомандувачем збройних сил. Залежний від імператора і незалежний від обох палат парламенту рейхсканцлер був одночасно головою імперського уряду, головою бундесрату і міністром-президентом Пруссії. Німецький парламент складався з двох палат — Союзної ради (бундесрату) і рейхстагу.

За рівнем промислового виробництва Німеччина вийшла на перше місце в Європі. Промисловий переворот тут почався пізніше, ніж у Великої Британії та Франції, тому товари були конкурентоспроможнішими. Після франко-прусської війни 1870-1871 рр. Німеччина одержала від Франції дві провінції — Ельзас і Лотарингію із запасами залізної руди та 5 млрд франків контрибуції золотом. Об’єднання Німеччини сприяло консолідації внутрішнього ринку, ліквідації внутрішніх митних кордонів, створенню державної системи фінансів і грошового обігу.

За канцлерства Бісмарка було вжито низку заходів, які сприяли швидкому розвитку капіталізму та зміцненню імперії в цілому: введено єдину грошову систему; Прусський банк перетворено в Загальноімперський Рейхсбанк; встановлено єдину систему судочинства. У результаті відбулося утворення єдиного внутрішнього ринку Німеччини, завершився промисловий переворот, ішло швидке зростання промисловості та торгівлі. Особлива увага приділялася армії. За 5 років, з 1909 по 1914 pp., військові видатки Німеччини збільшилися майже на 33 % і досягли 2 млрд марок — половину всього державного бюджету країни.

У 70-ті роки в Німеччині зростає вплив соціал-демократії, якій вдалося на виборах 1877 р. отримати близько півмільйона голосів і 12 депутатських місць. Намагаючись обмежити їх роль, Бісмарк у 1878 р. провів у парламенті «винятковий закон» проти соціал-демократів, який фактично заборонив їх діяльність.

У 1888 р. імператором Німеччини став Вільгельм II (1888-1918 pp.), Німеччина вперто прагнула до світового панування.

 

Велика Британія

Велика Британія не має конституції в загальноприйнятому розумінні цього слова. Політична система країни спирається на дві різні за формою основи — писану і неписану конституцію. Писану частину конституції складає низка законів парламенту, до якої перш за все належить Велика хартія вольностей 1215 p., Habeas corpus actЗакон про недоторканність особи 1679 p., Білль про права 1689 p., Закон про парламент 1911 р. та деякі інші документи. Неписану частину конституції складають звичайні або так звані конституційні угоди, які склалися в політичній практиці і до яких належать: процедура формування уряду лідером політичної партії, яка перемогла на виборах, парламентська відповідальність міністрів, робота парламентських комітетів та інші. У принципі законодавча влада країни складається з трьох елементів: монарх, Палата лордів і Палата громад.

З формальної точки зору, главою держави і главою виконавчої влади є монарх, при якому діє Таємна рада, у складі якої близько 300 осіб. До її складу входять усі члени Кабінету Міністрів на чолі з Прем’єр- міністром, а також колишні члени Кабінету Міністрів та інші особи, які призначаються монархом за рекомендацією Прем’єр-міністра. Практично ця рада виконує лише церемоніальні завдання, а всі рішення приймає сам Кабінет Міністрів. Усі акти, які йдуть від монарха, потребують міністерського підпису, причому відповідальність несе лише уряд. З 1783 р. не було випадку, щоб монарх усунув Прем’єр-міністра.

Монарх відкриває парламентські сесії, виголошує тронну промову. Але він нічого не може змінити в її змісті. Ця промова — програма роботи Кабінету. Вона готується апаратом Прем’єр-міністра.

Формально монарху у сфері внутрішньої і зовнішньої політики належать широкі повноваження. Він призначає Прем’єр-міністра, міністрів, розпускає Палату громад, накладає вето на законопроекти, прийняті парламентом, має право оголошувати у країні надзвичайний стан, призначає вищих військових та цивільних посадових осіб. Монарх «озвучує» зовнішню політику: оголошує війну і заключає мир, укладає і ратифікує міжнародні договори, представляє країну в зовнішніх зносинах.

Існує рідкісна можливість прийняття монархом власного політичного рішення. Це може відбутися в тому випадку, коли жодна з основних політичних партій не набере на виборах явної більшості. Після обов’язкової консультації з чинним Прем’єр-міністром монарх призначає нового Прем’єр-міністра.

Основну роль у парламенті відіграє Палата громад. Це формально нижня, але реально головна палата парламенту, склад якої за підсумками загальних виборів регулярно оновлюється. Її домінуючий вплив на британське політичне життя пояснюється вже тим, що тут затверджуються в остаточному підсумку всі закони. Термін «уряд» охоплює всіх міністрів, хоча розрізняють декілька категорій міністрів: державні секретарі, міністри і молодші міністри. Існують також міністерські посади, які називаються інакше (наприклад, канцлер казначейства — міністр фінансів). Різниця між державними секретарями і міністрами незначна і заключається в тому, що перші очолюють престижніші відомства. Особливе місце в структурі виконавчої влади належить Прем’єр-міністру. Своєрідність цієї посади передає латинська формула primus inter pares (перший серед рівних). У Великій Британії немає єдиної судової системи. Це дуже складна система, в основі якої лежать два принципи: адміністративно-територіальний поділ; поділ судів залежно від цінності позову. Судді всіх судів призначаються монархом, крім військових суддів, які призначаються військовим командуванням з числа офіцерів.

ЗВЕРНИ УВАГУ

У Великій Британії ще з XVIII ст. склалася двопартійна система, коли основну боротьбу за владу вели дві партії, що змінювали одна одну в Кабінеті Міністрів: консерватори (торі) і ліберали (віги). Так було до 1906 p., коли з'явилася ще одна партія — лейбористи (робітнича партія). Вона поступово почала витісняти з політичної арени лібералів. Основні партії Великої Британії ніколи не знаходяться в опозиції до існуючого державного ладу. Вони виступають лише проти політики певного уряду.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Будучи аграрно-індустріальною країною, Франція відставала від США і Німеччини за темпами розвитку (2,6% річних) та структурною перебудовою промисловості. Послаблював економіку Франції і експорт капіталів, що дорівнював 30% світових інвестицій. Характерною рисою економіки Франції було те, що вона була світовим кредитором. Французькі капіталісти бачили більшу вигоду для себе в тому, щоб вкладати гроші не в економіку власної країни, а в іноземні позики. Другою характерною ознакою економіки Франції була провідна роль банків. 5 банків утримували 73% загальної суми вкладів.

У 1911 р. Палата громад прийняла білль про реформу парламенту. Були обмежені прерогативи Палати лордів (тепер вона мала тільки право «затримуючого вето») і відсторонялася від рішення фінансових питань.

Передвоєнна Англія стала ареною дуже активного руху жінок за надання їм виборчих прав (суфражисток — від англ. виборчі права). Спочатку суфражистки діяли легальними шляхами — скликали мітинги, складали петиції, проте потім почали діяти агресивніше — бити шибки у вікнах будинків своїх опонентів, надсилати їм посилки з пластиковими бомбами, удаватися до побиттів. Лише в 1918 р. жінки одержали рівні з чоловіками виборчі права.

Протягом багатьох десятиліть Велика Британія була «майстернею світу» і посідала перше місце у світі за розвитком економіки. Але на початку XX ст. її витіснили США і Німеччина. Частка Великої Британії у світовому промисловому виробництві зменшилася в період 1870 - 1913 рр. з 32 до 14 % .

 

Франція

У 1875 р. Франція прийняла нову Конституцію, і це ознаменувало початок III Республіки (1875-1940 pp.). Французький парламент складався з двох палат: вищої (сенат) і нижчої (палата депутатів). Палата депутатів обиралась на основі загального виборчого права, але лише чоловіками, які досягли 21 року. Жінки, військові та жителі колоній були позбавлені виборчих прав. Таким чином, з 40 млн населення лише 12 млн були виборцями. Рада Міністрів призначалася президентом, але була підзвітною парламенту. Характерною рисою політичного життя Франції була багатопартійність. До найвпливовіших партій належали помірковані республіканці та радикали.

Для експорту товарів і капіталу Франція використовувала свою колоніальну імперію, територія якої в 21 раз переважала власну. Специфічною рисою французького лихварського імперіалізму був високий рівень концентрації банківського капіталу при відносно низькому рівні концентрації виробництва.

 

США

У США діяла двопартійна система: боротьбу за владу з перемінним успіхом вели республіканці і демократи. Республіканці вважають себе консервативною партією. Її політична орієнтація спрямована правіше від центру. Наприкінці XIX — початку XX ст. вільно-підприємницький капіталізм, заснований на принципах необмеженої вільної конкуренції, вільного ринку й обмеження ролі держави, вступив у стадію глибокої системної кризи. На зміну йому прийшов ліберальний реформізм, який передбачав створення корпоративного капіталізму, що базується на принципах державного регулювання економіки і соціальної сфери. У США цей курс одержав назву прогресизму. Найвизначнішими його представниками на початку століття були Т. Рузвельт і В. Вільсон. При президентстві Т. Рузвельта (1901-1908 р.) були зроблені перші кроки в напрямку державного врегулювання економіки, зокрема прийняті антитрестовські закони, покликані поставити діяльність значних трестів і корпорацій під контроль держави. Серед них слід відзначити закон про встановлення державного контролю над виробництвом і продажем продовольчих товарів.

На початку XX століття США посідали перше місце за рівнем промислового виробництва. За 1870-1913 рр. у Великій Британії промислове виробництво зросло у 1,75 раза, у Франції — у 3, у Німеччині — в 4, у США — у 6 разів.

Змінилася частка країн у світовому промисловому виробництві. Закінчився період євроцентризму. Так, якщо в 1860 р. частка Європи у виробництві світової продукції становила 75%, а США — 23%, то у 1913 р. — відповідно 53 і 42. Це було досягнуто за рахунок наявності великих природних багатств, масової еміграції робітників з Європи, підприємливості американського народу, залучення економічних ресурсів інших країн, широкого і швидкого впровадження досягнень науки і техніки. Так, іноземні капіталовкладення в економіку США на початку XX ст. досягли 3,4 млрд дол., тоді як американські капіталовкладення становили 685 млн. США розвивали свою економіку, використовуючи людські ресурси всього світу. У період з 1890 р. по 1910 р. до США прибуло майже 18 млн осіб. Ними були переважно вихідці з Італії, Росії, Польщі, Греції та Балканських країн. Приїздили також неєвропейці, зокрема, на Захід — з Японії, на Північ — з Канади, на Південь — з Мексики. У 1860-1900 рр. населення США виросло з 31 до 92 млн чол.

У своїй зовнішній політиці США продовжували опиратися на «доктрину Монро», за якою Америка повинна належати американцям. У 1898 р. США розв’язали війну з Іспанією. За угодою, 10 грудня 1898 p., США взяли під контроль Кубу, Гавайські острови, Пуерто-Рико, Ґуам (замість воєнної контрибуції), купили Філіппіни (за 20 млн дол.). У 1903 p., коли Колумбія відмовилася ратифікувати проект угоди, яка надавала США право спорудити канал через Панамський перешийок, Сполучені Штати «організували» на цій території повстання і підтримали його своєю морською піхотою. У результаті була проголошена незалежність Панами від Колумбії. Ця країна негайно була визнана США. За умовами угоди, підписаної в листопаді того ж року, Панама віддавала США у вічну оренду смужку землі 16 км завширшки від Атлантичного до Тихого океану за 10 млн дол. і щорічний внесок у 250 тис. дол. США постійно втручалися й у справи інших держав Латинської Америки. Вплив США на політику й економіку світу на початку XX ст. ставав домінуючим.






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.