Усі уроки біології 8 класі - 2016 рік

ТЕМА 9. ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

УРОК 48 МИСЛЕННЯ ТА СВІДОМІСТЬ

Цілі уроку:

- освітня: ознайомити учнів з процесами мислення та свідомості людини, розглянути механізми й принципи мислення та свідомості;

- розвивальна: розвивати вміння логічно мислити та знаходити причинно-наслідкові зв'язки між подіями на прикладі процесів мислення та свідомості;

- виховна: виховувати розуміння значення мислення та свідомості для нормальної життєдіяльності людини.

Обладнання й матеріали: таблиця «Будова головного мозку».

Базові поняття й терміни: мислення, теоретичне, практичне і творче мислення, процес мислення, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, абстрагування, порівняння.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Питання для бесіди

1. У який період історії широко використовували догматичне навчання?

2. Які переваги має пояснювально-ілюстративне навчання?

3. Чи завжди можна використовувати проблемне навчання?

4. Що таке пам’ять?

5. Які існують види пам’яті?

6. Як людина запам’ятовує інформацію?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Розповідь учителя з елементами бесіди

Мислення

Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймань. Відображаючи дійсність на чуттєвому рівні за участі аналізаторів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень. проте такої інформації про навколишній світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує практичного і всебічного знання об’єктів, з якими доводиться мати справу. Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує з допомогою мислення — вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності.

Мислення — це передусім психічний процес самостійного пошуку й відкриття суттєво нового, тобто процес опосередкування та узагальнення відображення дійсності під час її аналізу й синтезу, що виникає на основі практичної діяльності й досвіду.

Виділяють такі види мислення:

- наочно-дійове;

- наочно-образне;

- словесно-логічне;

- теоретичне;

- практичне;

- творче.

Наочно-дійове мислення — це розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій.

Наочно-образне (образне, просторове) мислення — це розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їхніх умов.

Словесно-логічне мислення — це провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що має вигляд міркування і здійснюється шляхом таких розумових дій, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.

Теоретичне мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її в поняттях. Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу. Двома його формами є дискурсивне (від лат. discursus — міркування, досвід, аргумент) та інтуїтивне мислення.

Дискурсивне мислення — це розгорнуте в часі міркування з допомогою умовиводів — способів логічного зв’язку суджень. Останні складаються із засновків та висновку. Умовивід здійснюється шляхом індукції — від менш загальних до більш загальних суджень, або ж дедукції — застосування вже відомого до нових випадків.

Проте й дискурсивне мислення має неусвідомлені компоненти. Коли ж такі компоненти домінують, воно набуває вигляду інтуїції — нібито безпосереднього й майже раптового акту пізнання, що здійснюється без достатньо логічних підстав.

Кожен вид мислення реалізується з допомогою певних психологічних механізмів — складників процесу мислення.

Процес мислення

Мислення починається з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід повинен знайти й застосувати нові для себе знання чи дії. Воно включає в себе невідоме (шукане), індивідуальну потребу індивіда, його здібності та досвід.

Найчастіше індивід вдається до мислення тоді, коли проблемна ситуація перетворюється на задачу — мету, яка дана в певних умовах і якої можна досягти за рахунок останніх.

Аналіз умов задачі є обов’язковим для розуміння того, як перебігає й чим визначається процес мислення. процес аналізу є взаємодією суб’єкта з можливостями його мислення та об’єкта — умов задачі. при цьому, змінюючись, об’єкт викликає новий процес мислення, що знову ж таки змінює об’єкт, тобто результат одного акту мислення включається в подальший його процесс; пізнання об’єкта, відповідно, поглиблюється. І так триває доти, доки індивід не отримає бажаного результату. Загалом процес розв’язування задачі є актом конкретизації — переходу від загального і вкрай нечіткого уявлення про майбутній результат до його конкретного образу.

пошук невідомого в межах акту конкретизації здійснюється як безперервний процес прогнозування — створення образу очікуваного результату. цей процес відбувається шляхом розумових дій та операцій. це одні й ті самі структурні одиниці мислення, але з різним ступенем автоматизованості: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.

Аналіз — розчленування об’єкта мислення як цілого на частини з допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій. Синтез — практичне або теоретичне об’єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле. У процесі розв’язання задачі аналіз закономірно переходить у синтез, а синтез спонукає пошук характерних ознак нового цілого, тобто кожен новий результат аналізу змінює об’єкт мислення, зумовлює необхідність синтезу.

Абстрагування — виділення одних властивостей об’єкта мислення серед інших. Узагальнення — об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезу, абстрагування. Рівень узагальнення свідчить про ступінь продуктивності мислення, його адекватність.

Порівняння — розумова операція, що дає змогу встановити подібні й відмітні ознаки аналізованих об’єктів. На перших етапах розвитку мислення порівняння є провідною формою пізнання: дитина пізнає речі, порівнюючи їх між собою. Згодом воно набуває більш чи менш розгорнутого характеру й залежить від складності порівнюваних об’єктів та мети порівняння.

Функціональна асиметрія мозку

Встановлено, що психічні функції певним чином розподілені між правою та лівою півкулями головного мозку. Обидві півкулі здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді як образів, так і слів, але існує функціональна асиметрія головного мозку — різний ступінь прояву тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях. Функцією лівої півкулі є читання й рахування, переважне оперування знаковою інформацією (словами, символами, цифрами тощо). Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення. Розлад діяльності лівої півкулі зазвичай призводить до порушення мовлення, блокує можливість нормального спілкування, а за глибокого ураження нервової тканини — до значних дефектів розумової діяльності.

Права півкуля оперує образною інформацією, забезпечує орієнтацію в просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення до сприйнятих та усвідомлених об’єктів.

Емоції

Емоції — психічні стани і процеси в людини та вищих тварин; це відповідні реакції на зовнішні та внутрішні подразники, що проявляються у формі задоволення або незадоволення, радості, страху, гніву тощо. В емоціях виявляється позитивне або негативне ставлення людини до навколишнього світу. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують їх задоволення, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні — негативні.

Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, є свідомість. Свідомість — це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідомість — особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, та творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв’язку вражень, що постійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб’єкт об’єкту. Свідомість полягає в емоційному оцінюванні дійсності, забезпеченні діяльності цілепокладання — у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки й керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в навколишньому матеріальному світі, у власному духовному житті.

Отже, свідомість — не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення й перетворення дійсності.

Явища людської психіки дуже різноманітні. І далеко не всі з них охоплюються сферою свідомості. Психічна діяльність може не перебувати у фокусі свідомості, не досягати рівня свідомості (досвідомий чи передсвідомий стан) або опускатися нижче порога свідомості (підсвідоме). Сукупність психічних явищ у станах людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй і принаймні в конкретний момент не піддаються контролю, належить до несвідомого.

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ, СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ

Питання до учнів

1. Що таке мислення?

2. Які існують види мислення?

3. Як відбувається процес мислення?

4. Що таке характер?

5. Що таке свідомість?

6. Що таке несвідоме?

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вивчити відповідний матеріал з підручника.



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити