УСІ УРОКИ ХІМІЇ
10 клас

ІІ семестр


Тема 1. НЕМЕТАЛІЧНІ ЕЛЕМЕНТИ ТА ЇХНІ СПОЛУКИ (продовження)


УРОК 20

Тема уроку. Силікатна кислота й силікати. Поняття про будівельні матеріали: скло, цемент, бетон


Цілі уроку: ознайомити зі складом і властивостями силікатної кислоти й силікатів; з’ясувати сфери їх використання, істотні відмінності від інших кислот за фізичними й хімічними властивостями; ознайомити із силікатами як найважливішими будівельними матеріалами, що виробляє силікатна промисловість, — склом, цементом, бетоном; охарактеризувати можливості використання цих матеріалів; проаналізувати можливість виробництва нових будівельних матеріалів; удосконалювати вміння розв’язувати експериментальні задачі; закріпити знання про хімічні й фізичні властивості речовин; ознайомити з якісною реакцією на силікати.

Тип уроку: комбінований урок засвоєння знань, умінь і навичок і творчого застосування їх на практиці.

Форми роботи: навчальна лекція, фронтальна й самостійна робота з опорною схемою.

Обладнання: зразки будівельних матеріалів, кераміки, скла, лабораторне устаткування, колекція будівельних матеріалів.

Лабораторний дослід 8. Ознайомлення зі зразками природних силікатів.

ХІД УРОКУ

I. Організація класу


II. Мотивація навчальної діяльності,

перевірка домашнього завдання

Силікатна кислота й силікати

Вступне слово вчителя

H2SiO3 — дуже слабка кислота, нерозчинна у воді. Одержують її в один спосіб — діючи на розчини її солей кислотами:

Na2SiO3 + 2HCl  2NaCl + H2SiO3 (колоїдний розчин)

Згадаймо з 9 класу, що таке колоїдний розчин.

Силікати — безбарвні, тугоплавкі речовини, нерозчинні у воді (розчиняються лише Na2SiO3 й K2SiO3).

Силікати дуже поширені в природі.

Назвіть природні сполуки — силікати. (Польовий шпат, слюда, глини, азбест, тальк, коштовні камені — смарагд, топаз, аквамарин, рідке скло — Na2SiO3 · K2SiO3)

якісна реакція на силікати дія кислот (при цьому випадає колоїдний осад H2SiO3).

Сполуки Силіцію відіграють важливу роль у народному господарстві. Кремнезем і природні силікати служать вихідними матеріалами у виробництві скла, керамічних виробів, порцеляни й фаянсу, будівельних і в’язких матеріалів. Усі ці виробництва складають велику галузь народного господарства — силікатну промисловість.

Скло одержують з білого піску, вапняку й соди шляхом сплавлення суміші. Приблизний склад: Na2CaSi6O14, або Na2O · CaO · 6SiO2. У разі заміни Na2SiO3 на K2SiO3 одержують тугоплавке скло для хімічного посуду. Якщо замінити СаО на РbО, а Na2O — на K2O, можна одержати штучний кришталь K2O · PbO · 6SiO2.

Цемент одержують шляхом прожарювання суміші глини Al2O3 • 2SiO2 • 2H2O і вапняку CaCO3. Після виділення вуглекислого газу й води залишається Al2O3 · 2SiO2 · CaO — цемент.

Бетон — цемент + наповнювач (пісок або щебінь).

 

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Повідомлення учнів про силікати й будівельні матеріали

1. Силіцій оксид SiO2 — тверда, дуже тугоплавка речовина (температура плавлення — понад 1 700 °С), дуже поширена в природі, де вона трапляється головним чином у вигляді мінералу кварцу, а також кристобаліту й тридиміту.

За звичайних температур стійкою модифікацією є кварц, з підвищенням температури спостерігаються поліморфні перетворення:

Кварц трапляється в природі у формі правильних кристалів, іноді значної величини. Кристали утворюються з тетраедрів, розташованих гвинтоподібно навколо центральної осі, у вигляді спіралі. У тому самому кристалі напрямок спіралі може бути протилежним.

Кварц використовується в різних галузях науки й техніки, і його кристали часто вирощуються штучно. Деякі різновиди кварцу мають власні назви. Прозорі безбарвні кристали називають гірським кришталем. Трапляються й забарвлені різновиди кварцу: рожевий кварц, фіолетовий (аметист), темно-коричневий (димчастий топаз), зелений (хризопраз) та ін. Дрібнокристалічна модифікація кварцу з домішками інших речовин називається халцедоном. Різновидами халцедону є агат, яшма та ін. Гірський кришталь і забарвлені різновиди кварцу використовують як коштовне й напівкоштовне каміння.

Тридиміт міститься у вулканічних породах, однак у дуже незначних кількостях. Відомий тридиміт і метеоритного походження.

Кристобаліт у природі іноді трапляється у вигляді дрібних кристалів, включених у лаву, подібно до тридиміту. Тридиміт і кристобаліт мають більш «рихлу» структуру, ніж кварц.

Розплав кремнезему в результаті повільного остигання легко утворює аморфне кварцове скло. Кремнезем у формі скла трапляється й у природі. Густина аморфного скла дорівнює 2,20 г/см3 — менша, ніж у всіх кристалічних модифікацій. Кварцове скло має незначний температурний коефіцієнт розширення, тому з нього виготовляють лабораторний посуд, стійкий до різких змін температури.

2. Оксид Si02 є ангідридом ряду силікатних кислот, склад яких можна описати загальною формулою xSiO2 · yH2O. Кислоти, молекули яких містять більш ніж одну молекулу SiO2, належать до полісилікатних.

Найпростіша із силікатних кислот — H2SiO3. її часто називають просто силікатною, а її солі — силікатами. Із силікатів у воді розчиняються лише силікати Натрію й Калію, решта силікатів — тугоплавкі, нерозчинні у воді речовини.

Розчини силікатів каламутніють унаслідок перебування на повітрі, оскільки СO2, що міститься в них, витісняє силікатну кислоту з її солей (H2SiO3 слабша за карбонатну кислоту).

H2SiO3 практично не розчиняється у воді, і цю властивість використовують як якісну реакцію для виявлення силікат-іонів:

Одержують силікати шляхом сплавлення SiO2 з лугами або карбонатами.

Концентровані розчини силікатів Натрію й Калію називають рідким склом. Вони мають сильнолужну реакцію внаслідок того, що дуже гідролізовані:

image99

Рідке скло використовують, наприклад, для виготовлення клею, водонепроникних тканин.

3. Скло

У результаті нагрівання сумішей багатьох силікатів один з одним або із кремнеземом одержують прозорі аморфні сплави, що називаються склом. Скло є аморфним, воно не має кристалічного порядку. Через цю особливість воно переходить у рідкий стан не стрибком, а поступово.

Головна властивість будь-якого скла, що відіграє головну роль у виробництві скляних виробів, полягає в тому, що в розплавленому стані, остигаючи, воно не відразу твердне, а поступово густіє, робиться грузлим і зрештою перетворюється на тверду однорідну прозору масу.

Багато інших властивостей скла значною мірою залежать від його складу. Змінюючи не лише складові скла, але і їхні відносні кількості, можна одержувати види скла, що мають дуже різні властивості.

Звичайне скло для шибок, а також скло, з якого виготовляється переважна частина скляного посуду для домашнього вжитку, — пляшки, склянки тощо, складається, головним чином, із силікатів Натрію й Кальцію, сплавлених із кремнеземом. Склад такого скла приблизно можна описати формулою Na2O · CaO · 6SiO2. Вихідними матеріалами для його одержання є не власне силікати, а білий пісок, сода й крейда.

Суміш цих речовин сплавляють у регенеративних печах, які зазвичай нагріваються з допомогою генераторного газу. Під час плавлення протікають такі реакції:

CaCO3 + SiO2 = CaSiO3 + CO2

Na2CO3 + SiO2 = Na2SiO3 + CO2

Часто соду заміняють натрій сульфатом і вугіллям. Вугілля відновлює Na2SO4 до Na2SO3, який, вступаючи в реакцію з піском, утворює Na2SiO3:

2Na2SO4 + 2SiO2 + C = 2Na2SiO3 + 2SO2 + CO2

Скляні вироби виготовляються шляхом видування, лиття, пресування й витягування. Видування скляних виробів ще донедавна здійснювалося виключно силою легенів майстра й було дуже важкою працею. Але останнім часом техніка склоробства зробила чималий крок уперед, і наразі існують машини, що механічно виготовляють найпростіші скляні предмети, наприклад пляшки, а також машини для безпосереднього одержання листового скла шляхом витягування з в’язкої скломаси нескінченної скляної стрічки.

Якщо під час «варіння» скла замінити соду поташем, то можна одержати так зване богемське скло, що складається із силікатів Калію й Кальцію. Воно більш тугоплавке, ніж звичайне скло для шибок, і застосовується для особливого сорту хімічного посуду, здатного витримувати значні температури. У результаті сплавлення кремнезему з поташем і плюмбум оксидом одержують світле важке скло, що називається кришталем і містить силікати Калію та Плюмбуму. Таке скло має значну здатність переломлювати світлові промені й після шліфування набуває сильного блиску; з нього виробляють оптичні види скла й художній посуд.

Великий вплив на властивості скла має заміна частини кремнезему борним ангідридом B2O3, що підвищує твердість скла, робить його більш стійким щодо хімічних впливів і менш чутливим до різких змін температури. З такого скла виготовляється високоякісний хімічний посуд.

Застосовуваний під час варіння звичайного скла пісок часто містить домішки сполук Феруму, які надають склу некрасивого зеленого забарвлення. Найкращим способом його знищення є додавання до маси, що сплавляється, незначних кількостей Селену, який дає рожеве забарвлення. Додаткові кольори (рожевий і зелений) разом дають білий. Аналогічно діє й манган(IV) оксид.

Іноді до скляної маси, що сплавляється, спеціально додають ті чи інші речовини для одержання забарвленого скла. Наприклад, хром(ІІІ) оксид Cr2O3 надає склу зеленого забарвлення, манган(IV) оксид — червонясто-лилового, кобальт(ІІ) оксид — синього тощо. У більшості випадків колір скла залежить від утворення забарвлених силікатів (Феруму, Мангану, Кобальту та ін.). Але іноді він виникає через те, що додана речовина міститься в склі в надзвичайно дрібному стані. Так, унаслідок додавання незначної кількості золота скло набуває рубіново-червоного кольору, зумовленого наявністю в склі дрібних, не помітних навіть у мікроскоп, часток золота, що виділяються під час повільного остигання розплавленого скла. рубінові види скла пропускають лише червоні промені й тому застосовуються у фотографічних процесах, що вимагають червоного освітлення.

Скло зазвичай зараховують до речовин, що не розчиняються у воді. Однак унаслідок її тривалої дії на звичайне натрієве скло вода частково вимиває з нього натрій силікат.

4. Кераміка

Під керамікою, або керамічною промисловістю, розуміють виробництво різних виробів із глини. Кераміка охоплює виробництво цегли, черепиці, вогнетривких матеріалів, гончарного посуду, гончарних труб, кахлів (груба кераміка), а також виробництво порцеляни й фаянсу (тонка кераміка). Усі ці виробництва ґрунтуються на здатності глини давати з водою пластичне тісто, яке після випалювання перетворюється на тверду пористу масу, що не розмокає у воді.

Для підвищення механічної міцності виробів до глини додають різні речовини, з яких головними є кварц і польовий шпат.

Керамічні вироби формують із вологої глини механічним шляхом або вручну на гончарних верстатах, потім висушують на повітрі або в спеціальних сушарках і обпалюють у печах. У процесі випалювання випаровується вода — як та, на якій було замішано глину, так і та, що входить до складу молекул глини, унаслідок чого глина стає пористою, трохи спікається й перетворюється на алюміній силікат 3Al2O3 · 2SiO2.

Низькосортні керамічні вироби: цеглу, дренажні труби, черепицю, квіткові горщики тощо, виготовляють на цегельних заводах з низькосортних глин. їх випалюють за відносно низької температури (не вище від 1 000 °С), вони пористі й можуть усмоктувати чимало води.

Так само виготовляється простий гончарний посуд. Щоб зробити посуд водонепроникним, його покривають глазур’ю. Для цього у випалювальну піч кидають кухонну сіль, пари якої вступають у реакцію з частиною кремнезему, що міститься у виробах, і останні покриваються склоподібним шаром легкоплавкого силікату.

Найкращі сорти кераміки й фаянс виробляють із більш чистих сортів глини, що не містять Феруму, і випалюють за більш високої температури.

5. Цемент

Одним з найважливіших матеріалів, що виготовляє силікатна промисловість, є цемент, споживаний у величезних кількостях у будь-яких будівельних роботах.

Цемент одержують шляхом прожарювання глини з вапняком CaCO3. Для цього названі речовини попередньо ретельно перемішуються в сухому або сирому вигляді, а потім піддають сильному випалюванню.

Під час випалювання цементної суміші кальцій карбонат розкладається на вуглекислий газ і кальцій монооксид, що вступає в реакцію з глиною, причому продуктами реакції є силікати й алюмінати Кальцію. Випал цементу наразі здійснюється в особливих обертових циліндричних печах.

Хімічний склад цементів зазвичай виражають у відсотках оксидів, що містяться в них, з-поміж яких головними є СаО, Al2O3, SiO2 і Fe2O3. Масове співвідношення кальцій оксиду до інших трьох оксидів називається гідромодулем цементу й характеризує його технічні якості.

Цемент дуже широко використовується в будівництві як в’язкий матеріал, що після змішування з водою твердне. Зазвичай цемент одержують у великих обертових печах, де здійснюють випал і розмел різних силікатів (за температури 1000 °С).

Розрізняють кілька типів цементів, однак умовно можна виділити два типи цементів за принципом їх «схоплювання» — звичайний цемент і портландський цемент. Процес «схоплювання» звичайного цементу, що складається з кальцій силікату, відбувається внаслідок утворення кальцій карбонату за рахунок вуглекислого газу повітря:

Під час схоплювання портландського цементу вуглекислота не бере участі в процесі, а відбувається гідроліз силікатів з наступним утворенням нерозчинних кристалогідратів:

image101

 

IV. Підбиття підсумків уроку

Як ви розумієте висловлювання М. В. Артемонова: «Світ навколо нас — величезна експозиція сфер застосування скла»?

Які будівельні матеріали ви знаєте?

 

V. Домашнє завдання

Опрацювати матеріал параграфа, відповісти на запитання до нього, виконати вправи.

Творче завдання: підготуватися до семінару з теми «Використання неметалів та їхніх сполук, кругообіг неметалів у природі» (повідомлення, презентації, плакати).





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити