ОСНОВИ ЗДОРОВ'Я - Уроки для 4 класу - за підручником О.М. Кікінежді

ФІЗИЧНА СКЛАДОВА ЗДОРОВ'Я

ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДО РОЗДІЛУ

Урок 4. Збалансоване харчування

Традиції харчування

Раціональне, збалансоване харчування є складовою здорового способу життя, тому освіта учнів в цьому питанні має враховувати національно-культурні традиції, пов’язані з харчуванням.

З давніх-давен українці сіяли жито, ячмінь, пшеницю, просо, овес, гречку. Прислів’я свідчать: «Коли є хліба край, то й під вербою рай»; «Хліб та вода — то козацька їда». Кашу варили з усіх злаків. Вона є однією з найдавніших страв, що широко готувалася усіма слов’янськими народами. Найбільш поширеним овочевим продуктом була капуста, яку їли свіжою восени, а на зиму шаткували і квасили у діжках. На зиму також заготовляли квашені червоні буряки для борщу, солили огірки. Молоко, сир, масло були улюбленими продуктами тваринного походження. М’ясні страви селяни готували переважно з м’яса свиней, домашньої птиці (найпоширеніші — кури, гуси, качки), рідше вживали м’ясо овець, кіз, телят. Що стосується напоїв, найбільш поширеними були кваси, узвар, напари з трав. Була в пошані чиста джерельна вода — «Будь багатий, як земля, і здоровий, як вода».

Борщ, юшка, капусняк, куліш, каша, локшина, холодець, вареники, галушки, голубці, млинці, кисіль та багато інших страв і сьогодні є улюбленими стравами нашої національної кухні. В харчовому раціоні українців багато овочевих та молочних страв, які містять чимало вітамінів та мікроелементів.

Національні традиції харчування є часткою національної культури кожного народу, тому треба уважно й турботливо ставитися до них, вивчати, використовувати найважливіше й найкраще. У кожній країні, навіть у кожному районі, склалися свої традиції харчування. їх сенс — у використанні ресурсів місцевості, особливості способу життя населення, турбота про його здоров’я.

У національних традиціях є багато цінного для підтримки здоров’я людини.

Особливості народних традицій харчування:

• Помірність.

• Харчування за сезонами.

• Постування.

• Перевага овочевих страв.

• Святкова та скоромна їжа.

Найбільш поширеними стравами в Україні були ті, що готувалися з продуктів рослинного походження. Улюбленими овочевими стравами були борщ, капусняк, печений гарбуз, огірки, часник, цибуля, перець, хрін. Різноманітні страви готували з картоплі. Більшу частину їжі становили каші. їх готували з гречки, ячменю, вівса, кукурудзи, проса, пшона.

М’ясні страви та яйця вживали рідко, лише на свята. Страви з птиці готували лише в неділю. Споживали також у помірній кількості сало. Частіше їли молочні продукти.

Регулярно українці чистили свій організм шляхом постування. Піст завжди проводився перед великими релігійними святами. Постили також у середу та п’ятницю щотижня. У ці дні люди не вживали м’ясної та молочної їжі, яка мала назву пісної. Це, наприклад, борщ з грибами, рибою, або лише з олією, салати, картопля, овочі, куліш, галушки, пиріжки з горохом, квасолею, капустою, картоплею. Пили компоти та киселі із сушених та свіжих фруктів, ягід, ревеню. Використовували дикоростучі трави: кропиву, лободу, яглицю, черемшу.

(Гончаренко М., Набока І. Етновалеологія. Навчальний посібник. — К.: СКІФ, 2012. - 296 с.)

Урок 5. Вплив рухової активності на розвиток організму

Оптимальна рухова активність — необхідна умова всебічного розвитку літей

На думку видатного фізіолога Івана Павлова, від фізичних вправ виникає відчуття «м’язової радості».

Коли робиш ранкову гімнастику, то отримуєш не лише користь, а й неабияке задоволення. Це зумовлено тим, що під час фізичної діяльності у кров виділяються речовини — ендорфіни та енцефаліни, які є медіаторами (провідниками) емоцій радості та щастя (у корі головного мозку існує центр задоволення).

Парадокс у тому, що в нашому житті відбулося дивне явище: з одного боку, людина полегшила собі існування, виключивши щоденну фізичну працю завдяки механізації та автоматизації трудомістких процесів, але за це вона повинна дорого заплатити — хворобами, кволим здоров’ям, зменшенням тривалості життя. Єдиний вихід з цієї ситуації — щоденно давати власному організмові достатні фізичні навантаження. Власне, людина і створена для того, щоб відповідними фізичними діями (добувати здобич, нападати, захищатися, втікати у разі небезпеки) вижити, датипотомство, зберегти себе як вид. Без фізичних навантажень виникає атрофія (змарніння, відмирання) органів і організму в цілому.

Підступність гіподинамії (малорухомості) в тому, що людина швидко звикає до такого стану, і він навіть стає приємним, комфортним.

Фізичні навантаження гармонійно впливають на фізичний і психічний розвиток дитини. Серце, шлунок, кишечник, печінка, нирки та інші органи нашого організму формувалися в умовах постійних рухів. Якщо фізична активність обмежена, функції цих органів порушуються, а резервні можливості організму знижуються. На думку академіка Михайла Амосова, здорова людина має десятикратний запас міцності, тобто її органи і системи можуть виконувати навантаження і витримувати напруження приблизно в 10 разів більші, ніж у звичайних умовах. На жаль, такий резерв міцності без фізичних навантажень тане.

Під впливом фізичних вправ особливо поліпшується кровопостачання м’язової тканини, зокрема серцевого м’яза, за рахунок додаткового відкриття «сплячих» капілярів і збільшення їхньої загальної довжини.

Фізичне навантаження стимулює кисневе постачання нервових клітин головного мозку, сприяючи підвищенню не лише фізичної, а й розумової працездатності. Словом, фізкультура значною мірою допомагає мислити.

Цей висновок збігається із твердженням старогрецького філософа Аристотеля, що думка стає жвавішою, коли тіло розігріте прогулянкою. Свої уроки він проводив, як відомо, прогулюючись разом із учнями.

Під впливом фізичних вправ підвищується стійкість організму до різних захворювань, зміцнюється імунна система, стимулюється кровотворення, збільшується вміст гемоглобіну в крові.

Особливо корисні фізичні вправи, якщо вони виконуються з відчуттям радості. Ендорфіни розширюють судини, нормалізують обмінні процеси, гармонізують психіку.

Діяльність скелетної мускулатури має життєво важливе значення для організму, який росте. Саме вона визначає розвиток усіх фізіологічних систем організму. Ось чому в результаті такої діяльності відбувається не втрата, а нарощування маси тіла, що забезпечує ріст. Прийом їжі без фізичної активності не забезпечує нормальних умов росту і розвитку. У випадку порушення потоку імпульсів від працюючих м’язів порушується нормальна робота всіх внутрішніх органів, і, насамперед, — серця.

З’ясовано також, що систематичні фізичні вправи сприяють збільшенню в клітинах організму особливих речовин — нейропептидів, що благотворно позначається на настрої, покращує сон, підвищує працездатність, емоційний стан дитини. Можливо, цей механізм складає матеріальну основу для нормального психічного розвитку дитини.

Висновок. Фізичний розвиток школярів проявляється в таких основних якостях, як сила, швидкість, спритність, гнучкість, витривалість. Кожна із цих характеристик зміцнює здоров’я, проте не однаковою мірою. Можна стати дуже сильною людиною, використовуючи вправи атлетики. Можна стати дуже гнучкою, застосовуючи гімнастичні та акробатичні вправи. Проте при цьому відбувається тренування лише певних груп м’язів. Ось чому в молодшому шкільному віці «спеціалізовані» програми фізичного тренування не рекомендуються. Практика шкільної фізичної культури показала, що гармонійність фізичного розвитку дитини досягається за рахунок включення до програм циклічних, тобто тривалих рівномірних навантажень, що повторюються у вигляді повільного бігу і стрибків у поєднанні з рухливими і спортивними іграми.

Цінність фізичних спортивних ігор у тому, що вони поєднують високу рухливість і позитивне емоційне напруження, формуючи у дітей вольові якості, прагнення до перемоги.

Урок 6. Загартовування

Традиції загартовування

Придивляючись до живої природи, наші предки отримували знання, які допомагали їм у житті. Спілкуючись із природою, вони оздоровлювались, набували енергії та ставали гармонійними.

Наші прадіди вірили, що оскільки вода має властивість змивати бруд, то з таким же успіхом може очищати людину від хвороби. Воду здавна використовували з лікувально-оздоровчою метою. В Україні з давніх-давен купали дітей у «літеплі» (вода кімнатної температури) з добавлянням різного зілля (любистку, ромашки, чебрецю, полину, дуба та ін.), які мають антисептичну дію. Коли діти підростали, вони купались у місцевих водоймах до настання холодів, бігали під теплим літнім дощем. Парення в лазні і занурення в холодну воду, припарки і компреси, вологі обливання та обтирання рук і ніг, ванни та інші водні процедури здавна використовувались для лікування багатьох захворювань. Вода і тепер є одним із найпоширеніших методів загартовування, який включає як температурний, так і механічний фактори впливу на організм.

Оздоровлення за допомогою води

Вода — це сила, яка створює та дає життя. У давнину говорили: «Де вода, там життя». Вода — першовиток буття, вона починає і завершує життєве коло людини поруч з такими вічними та непорушними категоріями, як Земля, Вогонь, Хліб, Повітря. Слов’яни ласкаво називали малі джерельця, витоки деяких річок «колисками». А джерела, які живлять річки й озера, в Україні носять назви «живець». Найздоровіша і найсмачніша та вода, яка схована у колодязній споруді. Скільки на українській землі криниць і колодязів! Це і скромні копанки, викладені камінцями, і польові криниці, і монументальні колодязі із бесідками над ними, прикрашені різьбою, кольоровим склом. Могутня стихія Всесвіту, вода має велику магічну силу, особливо «непочата», набрана із криниці до схід сонця. «Здрастуй, водо Ілляно, колодязю Абраме і джерело Борисе», — так на ім’я зверталися до води наші предки, перш ніж попрохати зміцнити недугу, викупати новонародженого, вмитися, щоб не боятися лихого ока. «Вода — цариця, криниця — красна дівиця». Проточна вода — в струмку чи річці — могла забрати всі хвороби, варто було лише викупатися в ній до схід сонця у чистий четвер перед Великоднем, у ніч під Новий рік чи опівночі на Великдень, чи на Івана Купала та Хрещення. Українці вірили у могутню силу святої води. Нею освячувались у храмі, несли її додому і освячували хату, всі будівлі, подвір’я, криниці тощо. Вважалось, якщо окропити свяченою водою дитину чи дорослу людину — вона буде здорова або швидко видужає. Свяченою водою кропили домашніх тварин та птахів, щоб не хворіли, давали добрий приплід.

Народні традиції очищення за допомогою води:

купання у купелі (свята Водохреща);

купання у річці, озері (свята Івана Купала, Трійця тощо);

окропіння святою водою (Вербна Неділя, Великдень, Водохреща тощо);

омовіння (хрещення дітей);

пиття води з молитвами, заговорами тощо.

Сніг

Вмивання, качання, розтирання, ходіння босоніж, загартовування.

Дощова вода

Обмивання, лікування очей, коклюшу.

Град

Лікування дітей та дорослих.

Свячена вода

Пили, кропили, протирали, вмивалися дорослі і діти.

Джерельна вода та кринична

Магічна сила, «свята вода» — пили, вмивалися, розтиралися тощо.

Купель в ополонках

Дорослі, діти — пірнали, загартовувалися.

Ритуальні дійства на свята

Івана Купала, Св. Юрія, Водохреща, Чистий Четвер (купання, промивання очей, миття голови, обливання, розтирання, вмивання).

Річки, озера

Святі місця, яким поклонялися.

Наговорена вода

Від усіх хвороб.

Сонце

Сонячна енергія є не менш важливим фактором, який забезпечує нормальне функціонування організму людини, його зорового аналізатора, сприяє підтриманню імунітету. Енергію сонця широко використовували наші предки для загартовування організму, що допомагало стійко переносити холод і спеку, кліматичні і життєві негоди, витримувати тривале фізичне навантаження.

Земля і глина

У той же час наші пращури наділяли великою оздоровчою силою і землю. Рідна земля завжди асоціюється з образом матері («матінко земле»), і на чужині дбайливо загорнута грудочка зігріває серце. Вона годувала і напувала людину, давала їй силу і ставала останнім притулком в кінці життєвого шляху. Виступала земля і як оздоровчий засіб.

Контакт із землею — прекрасний засіб гартування організму. Наші предки змалку вибігали надвір босоніж в одних сорочках, без шапки навіть у люті морози.

Традиції оздоровлення за допомогою землі та глини

«Земля дає все і забирає все», — говорили стародавні орачі. «Земля — мати наша, всіх годує і пестить», — стверджували їхні нащадки. «Хто на землі сидить, той не впаде», — вчили селяни своїх дітей. «Не випускайте землі з рук, тримайтеся міцно за неї — вона єдина вас не зрадить».

Глибоку повагу відчувала людина до землі-трудівниці, яка «парує та людям готує». Повага ця часто доходила до обожнювання. «Клянусь землею», — вигукував впевнений у собі лицар-козак, цілуючи землю або навіть з’їдаючи її. Землею лікувалися, прикладаючи її до ран, як оберіг брали з собою в дорогу. В деяких місцевостях до Благовіщення вважалося гріхом бити землю, тому що вона була вагітна паростками трав і квітів. Цієї пори навіть заборонялося вбивати у ґрунт кілки, а отже, і починати будівництво. Раніше Землю люди уявляли у вигляді площини, що плавала на воді, як яєчний жовток плаває у білку. Площина ця могла триматися на гігантських рибах. Коли вони опускалися, то випадали дощі. Коли ж піднімалися, то на поверхні землі стояла нечувана посуха. Якщо риби переверталися, то траплялися страшні землетруси. На плодючій землі дитину посади, і вона сама виросте. Українцям дісталася плодюча щедра земля, але не земля родить, а руки. Навіть землю плідну потрібно було доглядати, як матір рідну: лише тому земля повертає, хто про неї дбає. Часом було дуже нелегко піднімати степовий чорнозем, на чорній землі добувати білий хліб, тож не дивно, що селянин іноді зітхав про інші божі землі, де хліб насущний діставався менш важкою працею. Вірили, що десь далеко за обрієм і ще далі — за синіми морями лежала райська країна — вирій (ірій). В цей рай щасливі птахи відлітали зимувати. Першою туди поспішала зозуля, бо у неї були ключі від вирію. Тричі на рік у вирій відлітала сойка, але так ніколи не досягала його, бо весь час повертала назад, прагнучи дізнатися, скільки вона пролетіла за день.

Наші пращури знали таємниці землі, називаючи її матір’ю, годувальницею, розуміли, що вона може бути лихоносною. Знали про «зони диявола», де росте миршава трава, миршаве дерево. Туди не лягає худоба, туди й людині краще не йти, бо в тих місцях енергія йде не в людину, а навпаки.

Особливо ставилися до цвинтарів. То своєрідні енергетичні «ями», де володарює негативна енергія. Руйнувати їх, тим більше будуватися, збирати врожаї — спаси Боже! Так ніколи не будеш щасливим і здоровим.

Християнська традиція породила багато звичаїв та ритуалів, пов’язаних із ставленням до кладовищ. Серед них дуже важливим є печатаниямогили: висвячування землі з неї, бо якщо невисвячена, то буде лихо. Цвинтарна земля, над якою прочитано закляття, за повір’ям, стає смертоносною: ті, що ступили у неї, страждають хворобами й невезіннями.

Вогонь. З давніх-давен люди практикували перестрибування через вогнище, щоб зцілитись, попередити різні недуги.

Має очищувальну силу, зцілює, дає тепло, світло.

Свічки. Спалює негатив. Очищує приміщення. Лікує зір (якщо на вогонь дивитися). Очищує душу. З молитвою іде до Бога.

Вугілля, попіл. Під час свят Івана Купала — оберіг дому, господаря.

Ритуальні вогнища. На свята Івана Купала, Масниці: Очищує, омолоджує, спалює хвороби.

Підкурювання лимом. Лікують різні хвороби. Різки із церкви спалюють. Солом’яні віхті. Насіння чорнобилю.

«Цар-вогонь» (під час епідемій): спалює хворобу. Очищує місто, людей, село. Лікує, зцілює.

«Дубовий вогонь» — для людей.

«Осиковий вогонь» — для тварин.

(Гончаренко М., Набока І. Етновалеологія. Навчальний посібник. — К: СКІФ, 2012. - 296 с.)

Урок 8. Гігієна порожнини рота

Спасокукоцький і Кукуєвицький

(уривок з оповідання)

...У кепському настрої повернувся Спасокукоцький додому.

Обідав він без апетиту. За обідом мама раптом якось дивно глянула на нього, потім ще раз глянула, пильно придивилась і сказала:

— Ану, розкрий рота!

Нічого не підозрюючи, Спасокукоцький роззявив рота.

—  Ой! — скрикнула мама.— У тебе ж дірка в зубі! Карієс! Боже мій! Треба негайно йти до зубного лікаря!

— Що?! — Спасокукоцький випустив з руки ложку, і вона, дзенькнувши об край тарілки, плямкнулась у борщ.

— Треба негайно йти до зубного лікаря! — повторила мама.— Негайно! — вона вже набирала номер телефону.— Алло! Скажіть, будь ласка, коли приймає стоматолог?.. Ага. Дякую!..— вона поклала трубку.— Ходімо зараз же! З другої години дуже гарний спеціаліст.

— Й-я... не... піду! — сказав Спасокукоцький.

— Підеш! — твердо сказала мама.

— Не піду! — ще твердіше сказав Спасокукоцький.

— Ти що — хочеш лишитися без зубів?! Догрався з тими цукерками! Скільки разів я говорила — не їж стільки цукерок! Не гризи без кінця цукерки!..

— Я не піду! — на високій ноті відчайдушно вигукнув Спасокукоцький.

— Підеш,— спокійно сказала мама, пудрячи перед дзеркалом носа.

— Я не можу нікуди йти. Мені погано,— скривився Спасокукоцький. — У мене болить живіт.

— Нічого в тебе не болить,— сказала мама, підмальовуючи помадою губи.

— Ой! Ой! — Спасокукоцький перехнябився і ліг щокою у прохололий борщ.

— Ти ж знаєш, що на мене це не діє,— незворушно сказала мама, фарбуючи щіточкою вії.

То була правда. Мама Спасокукоцького була тверда, як алмаз.

Полежавши трохи у борщі, Спасокукоцький підвів голову, обібрав із щоки капусту й тяжко-тяжко зітхнув:

— Ти хочеш моєї загибелі!..

— Я хочу, щоб мій син не був беззубий. Щоб йому не довелося носити в портфелі стаканчик із вставною щелепою.

...Через п’ять хвилин вони вже йшли до дитячої поліклініки. Мама міцно тримала Спасокукоцького за руку, а він механічно переставляв ноги і нічого перед собою не бачив: усе розпливалось у сльозах. Тільки у такт цоканню маминих каблуків гупало в грудях серце.

Запахло ліками — вони зайшли у поліклініку.

Біля стоматологічного кабінету не було нікого, прийом тільки-но почався — вони прийшли першими. І їх одразу запросили.

Спасокукоцький переступив поріг кабінету, і в нього похололо всередині. Під стіною стояла скляна шафа, у якій на скляних полицях лежали блискучі нікельовані інструменти для висмикування зубів — кліщі, «козячі ніжки» і тому подібне.

А посеред кабінету, поряд з кріслом, стояла в о н а — бормашина. Ота страшнюча пекельна бормашина, про яку Спасокукоцький чув ще в дитячому садочку від завжди переляканої Талочки Дударенко.

Блакитна, обтічної форми, схожа на рубку підводного човна, бормашина дивилася на нього жовтим оком і наче підморгувала.

Першим бажанням Спасокукоцького було рвонутись і дати драла. Але позаду гостро пахла парфумами невблаганна мама. А попереду привітно усміхався і пахнув ліками високий лисий дядечко з бородавкою на носі — лікар. Усі шляхи до втечі було перекрито.

— Заходьте, заходьте,— лагідно промовив лікар і широким жестом показав на крісло.— Будь ласка, сідайте, юначе. По обличчю бачу, що переді мною справжній мужчина.

Але Спасокукоцький не зреагував. Він прекрасно знав ці лікарські штучки-дрючки: усміхається-усміхається, а потім я-ак штриконе шприцом, або я-ак різоне скальпелем, або я-ак утне іще щось — і моргнути не встигнеш (Талочка Дударенко не раз про це говорила).

Спасокукоцький не зрушив з місця.

Мама несподівано підхопила його під пахви й, хоч він щосили задриґав ногами, підняла і, як дитину, посадила в крісло.

Лікар натиснув на якусь педаль, і крісло поїхало вгору. А серце Спасокукоцького покотилося вниз.

— Ну-с, розкриємо рота і подивимося, що там у вас робиться,— усміхнувся біля самісінького носа Спасокукоцького лікар.

— Лесику, ну ти ж гарний хлопчик. Ну розкрий ротика. Ну будь розумником! — чужим, неприродно лагідним голосом сказала ззаду мама.

— Ну-с! — повторив лікар.

— Е-е! — зціпивши зуби, мотнув головою Спасокукоцький.

— Не розумію. Ви що — глухонімий?

— У мене не одкривається рот,— не розтуляючи зубів, процідив Спасокукоцький.— Мабуть, спазми.

— A-а, це буває,— усміхнувся лікар, узяв Спасокукоцького двома пальцями за щоки, трохи притис, і рот розтулився сам собою.

Другою рукою лікар спритно підніс до зубів Спасокукоцького маленьке кругленьке дзеркальце на металевому держачку.

— Г-г-г-ав! — сказав Спасокукоцький і вкусив лікаря за палець.

— О-у! — одсмикнув руку лікар.— Так ви мені, юначе, палець одкусите. Як я тоді працюватиму? — І раптом сказав суворо: — Ану, розкривай рота швидше!

Ця різка зміна тону подіяла на Спасокукоцького, і він розтулив рота. Лікар знову підніс дзеркальце до зубів.

— Га-а-а! — закричав Спасокукоцький.

— Що таке? Я ж іще навіть не доторкнувся. Тільки дивлюсь.

— Болить.

— Не може бути.

— Ага. Вам «не може бути». А мені може бути. Це ж не ваші зуби! Я більше не хочу.

— Тю! — сказав лікар.— І де ти, такий розумний, учишся? В якій школі, у якому класі? От візьму й напишу про тебе в стінгазету.

— Напишіть-напишіть! — сказала ззаду мама і назвала номер школи і клас.

— Що?! — весело вигукнув лікар.— Оце здорово! Так у цьому ж класі вчиться моя дочка. Люба. Присяжнюк.

— Та? — Спасокукоцький від подиву розкрив рота.

Справді, у їхньому класі вчилася дівчинка Люба Присяжнюк.

«Ой! Це ж тепер усі знатимуть... І Кукуєвицький знатиме... Ой, пропав я, пропав. Зганьбив себе на всю школу. Засміє мене тепер Кукуєвицький, у регіт засміє. Всім розкаже тепер і про пожежу, і про криницю, і про жеребця Електрона... Ой, що ж тепер буде?..»

Поринувши у свої думки, Спасокукоцький і не помітив, як лікар увімкнув бормашину і вона тихо-тихо задзижчала. Було зовсім не боляче... Минуло кілька непомітних хвилин, і лікар весело сказав:

— Ну, от і все!.. Дві години не їсти!..

Він натиснув на педаль, і крісло опустилося вниз.

— Ви вільні!

Спасокукоцький зліз з крісла і, хитаючись, мов після космічного польоту, ступив кілька непевних кроків до мами. Мама усміхалася, простягаючи йому руки.

«І оце все?.. А я, дурний, боявся!.. Дригався, кричав і кусався! Ех-х!..

А Кукуєвицький бився із скаженим собакою, плавав по Дніпру на крижині і проганяв розбійника з Київгазу... Кукуєвицький таки герой, а я... Ех-х!..»

І так йому стало прикро, так прикро, що він скривився і... заплакав.

— Отаке! — здивовано вигукнув лікар.— Чого це ти? Усе ж минулося! А-а...

Ти, може, думаєш, що я розкажу Любі? Так нічого ж розказувати! Ти молодець! Ти тримався, як справжній мужчина!..

«Справжній мужчина» шморгнув носом і витер сльози.

А коли вони вийшли з кабінету, Спасокукоцький раптом почув у коридорі жіночий голос:

— От бачиш, хлопчик зовсім не боявся!.. Бачиш, нічого ж страшного...

Всеволод Нестойко

(Нестойко В. Одиниця з обманом. — X: ВД «ШКОЛА». — 2011. — 320 с.)

Урок 9. Гігієна оселі

Вправа «Індивідуальний та спільний простори»

Мета. У цьому експерименті учні декілька хвилин досліджують класну кімнату. Відтак вони зможуть поглибити відчуття особистого простору та експериментувати зі загальним простором.

Час. Приблизно 30 хвилин.

Інструктаж. Уявіть собі, що ви вперше переступили поріг цього приміщення. Уважно ознайомтеся з ним. Встаньте, будь ласка, і походіть довкола. Пройдіть через увесь клас і вздовж його стін. Дослідіть величину цього приміщення. Доторкніться до якомога більшої кількості речей, що тут є. Відчуйте запах в окремих місцях цього приміщення. Вслухайтеся усі звуки в різних місцях класу (3 хвилини).

Знайдіть місце, призначене для всіх, куди кожен з нас може прийти. Тепер знайдіть приватне місце. Хочете зайняти власне місце чи місце когось іншого?

Потім віднайдіть таке місце, яке за розмірами підходить саме вам — приємне та відокремлене.

А зараз прийдіть на те місце чи місця, де найчастіше буваєте.

Тепер знайдіть таке місце, яке могло б охопити всю нашу групу. Зустріньтеся там і розкажіть один одному, що ви відкрили для себе, досліджуючи цю кімнату.

Оцінювання у формі пленуму.

— Чи сподобався мені цей експеримент?

— Яке місце в цьому класі я люблю найбільше?

— На які частини можна було б поділити це приміщення?

— Чи мій індивідуальний простір у цьому приміщенні досить великий для мене?

— Чи він у «гарній» частині приміщення?

— Чи задоволений / -а своїми сусідами?

— Як по-іншому можна було б поділити цей клас?

— Чи тут поважають мій індивідуальний простір?

— У цьому приміщенні достатньо, забагато чи замало спільноті простору?

— Які правила користування чинні у цьому класі?

— Що ще хотіли б додати?

(Алекс Сабіне, Вопель Клаус «Навчи мене, але дозволь мені вчитись». — Львів: Свічадо, 2013. — 128 с.)

Вправа «Наша домівка»

Мета. Для кожного неабияке значення має домівка. Завдяки цьому експерименту учні можуть ознайомити один одного із цією особистою сферою їхнього життя.

Час. Приблизно 60 хвилин.

Матеріали. Папір та олівець.

Інструктаж. Опишіть, будь ласка, свою домівку. Можете розпочати описувати свій будинок, в якому розташована ваша квартира, а згодом зобразити

кімнати, коридори, вікна й двері вашої квартири. Якщо бажаєте, можете зобразити свою домівку з усіма її мешканцями.

Намагайтеся змалювати все якомога детальніше. Скільки світла у кімнатах? Тепло в них чи холодно? Яка в них акустика? Де найтихіше місце? У який колір забарвлені кімнати? Як пахнуть? Яка їхня загальна атмосфера? Які куточки вашої домівки вам найбільше подобаються?

Ви зрозуміли, що я маю на увазі? У вас на це завдання 30 хвилин.

Якомога більше дітей зачитують свої твори.

Оцінювання.

— Чи сподобався мені цей експеримент?

— Що нового я для себе відкрив / -ла?

— Що мені подобається найбільше в моїй домівці?

— Що мені б хотілося змінити?

— Що ще хотіли б додати?

(Алекс Сабіне, Вопель Клаус. «Навчи мене, але дозволь мені вчитись». — Львів: Свічадо, 2013. — 128 с.)

Урок 10. Організація самонавчання і взаємонавчання

Ранкова гігієнічна гімнастика як засіб підвищення працездатності школяра

Ранковою гігієнічною гімнастикою називається комплекс гімнастичних вправ, які виконують вранці, після сну. Метою ранкової гімнастики є прискорення переходу організму від сну до неспання, загальне оздоровлення організму.

Слід відзначити, що комплекс вправ ранкової гімнастики доцільно будувати так, щоб він мав 10-12 вправ.

У комплекс повинні входити ходьба, потягування, вправи для м’язів рук, ніг, тулуба, всього тіла, вправи на розслаблення, стрибки, біг. Орієнтовний варіант ранкової гімнастики такий:

1. В.п. — руки вгору — вдих, нахиляючись вперед, розслаблено опустити руки вперед — видих. «Струсити воду» з рук. Повторити 3-4 рази.

2. В.п. — руки на потилиці. Кругові рухи тулубом (з великою амплітудою) в один і другий бік 8-10 разів.

3. В.п. — руки на пояс, ноги разом. Руки вниз, прогнутися — вдих, повернутися у в. п. — видих. Повторити 3-4 рази.

4. В.п. — ноги на ширині плечей, руки зігнуті у ліктях перед грудьми. Руки вгору, дивитися на долоні — вдих, повернутися у в.п. — видих. Повторити 3-6 разів.

5. В.п. — ноги на ширині плечей, руки вперед, махом лівої ноги торкнутися пальців правої руки і навпаки. Повторити 6-8 разів. Дихання довільне.

6. В.п. — руки вздовж тулуба, ноги разом. Підняти праву ногу, зігнуту в коліні, вгору — вдих, розслаблену опустити — видих. Повторити 2-3 рази кожною ногою. Темп повільний.

7. В.п. — ноги нарізно, руки на поясі. Нахили тулуба в сторони. Повторити 6-7 разів.

8. В.п. — ноги нарізно, руки на голові. Колові рухи тулубом вправо з нахилом вперед — вдих. Колові рухи тулубом вліво з нахилом назад — видих. Повторити 4-5 разів.

9. В.п. — ноги нарізно, руки вгору, пальці схрестити. Нахил рук вперед — видих, в.п. — вдих. Повторити 6-8 разів.

10. В.п. — ноги разом, руки на поясі. Пружні присідання, руки вперед — видих, в.п. — вдих. Повторити 3-4 рази.

11. В.п. — ноги нарізно, руки на поясі. Стрибки зі зміною положення ніг. Вправу робити 15-20 хвилин.

12.  Біг у помірному темпі від 30 секунд до 4-5 хвилин.

Вправа «Прохання»

Мета. Готовність звернутися з проханням є передумовою успішного партнерства, налагодження конструктивних взаємин. Учасники експерименту мають нагоду висловити своє прохання, а також поекспериментувати, як вони реагуватимуть на чуже прохання, звернене до них.

Час. Приблизно 90 хвилин.

Матеріали. Папір та олівець.

Інструктаж. Чим старшими ми стаємо, тим легше нам звертатися до когось зі своїм проханням.

Пропоную вам вигадати одну особу (свого ровесника /-цю чи когось старшого від вас), яка звертається з проханням до іншої особи. Обґрунтувати у письмовій формі. Ким є ця особа? У якій життєвій ситуація вона перебуває? Який має характер? Чого вона прагне? До кого звертається за проханням? Які стосунки між цими двома особами? Для виконання завдання дається 15 хвилин.

А тепер поміняйтеся листом зі свої сусідом. Прочитайте його і напишіть листа у відповідь. Для цього завдання у вас також 15 хв.

Дозвольте партнерам протягом 10 хвилин обмінятися думками. Тоді різні пари можуть зачитати листи та відповіді на них.

Оцінювання.

— Чи сподобався мені цей експеримент?

— Про що здебільшого йшлося в листах?

— Що нового я для себе відкрив / -ла?

— Що давалося мені легше — написання листа-прохання чи листа-відповіді на нього?

— Чий лист мені найбільше сподобався?

— Що потішило мене, а що засмутило?

— Що ще хотіли б додати?

(Алекс Сабіне, Вопель Клаус «Навчи мене, але дозволь мені вчитись». — Львів: Свічадо, 2013. — 128 с.)

 





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити