ОСНОВИ ЗДОРОВ'Я - Уроки для 4 класу - за підручником О.М. Кікінежді

СОЦІАЛЬНА СКЛАДОВА ЗДОРОВ'Я

ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДО РОЗДІЛУ

Урок 12. Знайомство з людьми. Дружба і здоров’я

Вправа «Чи справедливим є розподіл домашніх обов’язків?»

Мета: показати учням нерівномірність розподілу домашніх обов’язків між членами сім’ї та вплив статевих стереотипів на розвиток побутових умінь; дослідити бюджет часу членів сім’ї на виконання домашніх обов’язків; привернути увагу дітей до статевих відмінностей у вмінні виконувати домашні обов’язки.

Коли ви дивитесь телепередачі про мандрівки в далекі краї, чи звертали увагу на те, чи відрізняються домашні обов’язки жінок та чоловіків?

Те, що жінки займаються переважно домогосподарством, а чоловіки — його підтримують матеріально, — це вроджена відмінність в поведінці статей чи набута, Тендерна?

Сьогодні від згадки про далекі племена ми переносимось до українського дому, щоб дослідити види обов’язків тата, мами та інших членів сім’ї, а також бюджет часу, який вони на них витрачають.

Вчитель поділяє клас на дві статевозмішані групи, які мають відповісти на зазначені на ватманах питання:

Вправа «Бюджет часу членів сім’ї».

Табл. №1. Якими є ваші обов’язки вдома?

Як часто?

Мама/ Бабуся

Тато/

дідусь

Діти

1. Що робить декілька разів на день?

Миє посуд, готує їжу

   

2. Що робить щодня?

Готує сніданок, обід, вечерю, прасує, прибирає, застеляє ліжко

   

3. Що робить декілька разів на тиждень?

Прасує, шиє, пере, чистить

   

4. Що робить раз на місяць?

     

5. Що робить у вихідні чи святкові дні?

     

Вірші.

Гарний син

От би відкрить зоопарк у квартирі!

Мамі тоді помагатимуть звірі.

Вчена плямиста жирафа

витре пилюку на шафах.

А кенгуру, ледь зажевріє ранок,

прийде з базару, зготує сніданок.

Всіх нагодує, посуд помиє,

ґудзик мені до сорочки пришиє.

Не треба до пральні білизну здавати —

мамі білизну єнот буде прати.

Знаю: охочі єноти до такої роботи.

Вивчу папугу я — слово тверде,

щоб замість мами цілісінький день

мені зауваги робила,

бо в мами немає вже сили,

Мамі зі мною роботи багато...

Ех! Кенгуру я не буду чекати,

не буду просити жирафу

сам витру пилюку на шафах.

Бо сьогодні в нашій квартирі

я помагатиму мамі — не звірі.

Григорій Шаєров

Поміняймося місцями

О, якби ви, мами, з нами

помінялися місцями!

Уявіть собі, будь ласка,

не життя у вас, а казка!

Вас зі школи зустрічаєм.

—Чи веселі ви? — питаєм.

І коли в моєї мами

двійка трапиться, словами

не картатиму дарма,

знаю — виправить сама.

І не кину в злості мамі:

—Чом товчешся під ногами?!

Без наказу, без поради

за уроки мама сяде.

І коли в цей час неждано

однокласниця нагряне,

не скажу їй, річ відома,

що немає мами вдома,

а скажу: — Заходь до хати!

Буду тортом пригощати,

і не злитимусь нітрішки,

як засмітите доріжки...

Ну, то як, кохані мами,

поміняємось місцями?

Оксана Сенатович

Жартун

В нас жартун у класі є:

всім він прізвиська дає.

Каже: «Я мастак до жартів!»

Та чого ж ті жарти варті?

Зве він «Савою» — Савенка,

«Головою» — Головенка,

а Саченкову — «Сачок»,

Маслаченка — «Маслячок».

Не скаже друзям він по школі

Володя, Люда, Валя, Толя.

А тільки Вовка, Валька, Толька, Лідка.

І так щодня, ми — цьому свідки.

Грицько Бойко

Чарівна пробачалочка

Винен я, пробач мені.

І не лай, і не свари.

Обіцянок своїх не забуду:

ображати тебе я не буду!

Чарівна мирилочка

Досить лаятись і злитись!

Ну, давай скоріш миритись!

Геть, образа, відійди,

жде нас дружба назавжди!

Мирилочка

Настю, сонечко, пробач

і так голосно не плач.

Ненавмисне я скакалку

відбирав у тебе зранку.

Ще й штовхнув тебе зненацька

і за коси шарпав хвацько...

Більше так робить не буду,

слово честі, б’юся в груди,

Вже, Настусю, я мирюся,

більш з тобою не сварюся.

Марія Людкевич

Лічилочка-утішалочка

Раз, два, час не гай,

швидко сльози витирай!

Далі — три, чотири, п’ять,

досить плакать і ридать!

Шість і сім, і вісім, бач!

Годі, більше ти не плач!

Надія Мирошниченко

Капітан Буль та боцман Вася

(Уривки з оповідання)

... Човен продовжував рухатися вперед. За мить Петрусева голова виринула вже за кормою.

— Людина за бортом!.. Ги-ги! — весело закричав Гонобобель.

— Пливи сюди! Ти фо? — загукав Боцман.

Петрусь безладно борсався у воді, то занурюючись з головою, то на мить виринаючи.

— Та він же не вміє плавати! — скрикнула Оля Татарчук.

Ніхто не встиг навіть оком зморгнути, як вона підхопилася, скочила на корму і пірнула у воду.

Вода відразу закипіла, зануртувала... Мить — і Оля вже біля Петруся. І вже вони вдвох то занурюються, то виринають.

— Розворот! Швидше! — закричав Вася, щосили орудуючи веслом.

Але поки вони з Гонобобелем розвертали човен, ще двічі шубовснуло... То Антоша з корми, а Кум Цибуля з носа кинулися у воду. Хоча, відверто кажучи, це вже було ні до чого...

Але які ж вони були б хлопці, якби ото сиділи склавши руки, коли таке робиться!..

Човен уже підплив, і Оля й Петрусь вже трималися руками за борт, Вася, Гришка та Аллочка пробували втягти їх у човен, а хлопці тільки підпливали, винуваті й розгублені.

І от вони вже всі вчотирьох тримаються за борти човна й цокотять зубами.

— Н-не треба втягати... Н-не в-витрачайте часу... — процокотіла Оля. — Г-гребіть швидше д-до б-берега...

І Вася з Гришкою негайно погодилися. Хіба могли вони після всього та не послухати її!

Цікава була картина — високо задравши ніс, човен швидко плив до берега, а за кормою кипіла-бурунилася вода, наче там був підвісний мотор. То, тримаючись руками за корму, одчайдушно молотили ногами по воді усі четверо. Так наказала Оля. Активно рухатися, щоб не переохолодитися.

Берегом уже бігла, розмахуючи руками, тьотя Клава.

А потім вони викручувалися у кущах. А тоді щодуху бігли аж у село Горенку, до Васькових родичів. Було це не зовсім уже й два кроки...

У Капітана Буля голова йшла обертом...

Як же ж він винен перед усіма ними!.. Яка ганьба!.. Який сором!.. Як дивитися їм в очі тепер?...

Та хіба міг він признатися, що не вміє плавати, що весь час збирався навчитися, але так і не зібрався, бо купання для нього — пекельна мука. Був він худенький і такий мерзлякуватий, що у найжаркіший день, тільки залізе у воду, через хвилину вже цокає зубами і, обхопивши себе руками навхрест за плечі, дрібно тремтить, як цуценя під дощем. Де вже там плавати, як просто у воді перебувати несила.

Хіба міг він признатися в цьому, він, капітан далекого плавання?

— Ну ти ж і плаваєф! Як дельфін! — захоплено вигукнув Олі на бігу Боцман.

— Це ти кролем? — спитав, хекаючи, Кум Цибуля.

— Ага... Я ж уже третій рік у басейн ходжу, — наче вибачаючись, призналася Оля.

А потім вони сиділи у теплій затишній хаті Боцманового діда Сергія та баби Дуні й пили гаряче молоко. Баба затопила піч і сушила їхнє манаття.

Усі четверо були тимчасово вбрані у дідів та бабин одяг і вигляд мали досить кумедний, особливо хлопці.

Оля, закутана у квітчастий бабин халат, сиділа на печі над усіма і дуже ніяковіла. Вона звикла захоплюватися іншими, а себе принижувати. А тут вона була в центрі уваги, і всі тільки й говорили про її геройство.

Хлопці не жаліли фарб. їх можна було зрозуміти. Крім усього, вони ще намагалися у такий спосіб погамувати незручність, викликану тим, що саме вона, дівчинка, а не вони, хлопці, першою кинулася у воду і врятувала Петруся.

І вони всіляко намагалися підкреслити, що вона, так би мовити, професіоналка, спортсменка, але все одно не кожна б спортсменка отак би кинулася, не задумуючись, у холодну воду...

Аллочка вперше у житті заздрила. Ніхто на неї не дивився, навіть Гришка Гонобобель.

Гришка спробував був покепкувати з Петруся:

—   Ех ти, Капітан Буль-Буль!.. Ги-ги!

Але ніхто його не підтримав.

На Капітана й так боляче було дивитися...

Я думаю, ви б теж переживали, якби з вами отаке сталося.

— Все! — раптом рішуче махнув рукою Боцман Вася. — 3 завтрафнього дня ми з Капітаном записуємось у басейн!.. Я вам чесно скажу, я теж поганенько плаваю. І якби впав отак несподівано за борт — хто його зна... А плавати вміти треба. Особливо морякам. Питання життя і смерті! Фо ти!..

Петрусь із вдячністю подивився на Васю.

Спасибі тобі, Боцмане!

Я розумію, ти добре плаваєш. Але ти — справжній друг.

Спасибі!..

Всеволод Нестойко

(Нестойко В. Супер «Б» з фрикадельками. —К.: Країна мрій. — 2010. — 57 с.)

Несміливий хлопчик

До четвертого класу прийшов серед року новий учень, Микола. З першого ж дня всі побачили, що він несміливий, аж сором’язливий якийсь. Хотіли його на першій парті посадити, та він не схотів. Попросився на останню.

Вчився Микола добре, сумлінно виконував домашні завдання. Його відповіді були такі, що в класі ставало тихо, як він говорив. Кожному хотілося послухати. Вчителі хвалили Миколу:

— Ось так треба уроки готувати, так треба відповідати на уроках...

Від похвали хлопчик червонів, йому хотілося швидше сісти за свою останню парту.

Хлопці говорили про Миколу:

— Славний учень. І товариш добрий. Попросиш — завжди пояснить, покаже. Але дуже несміливий...

Одного разу Микола з хлопцями повертався додому. Було це в травні, перед завершенням навчального року. Ішли гуртом, про щось сперечались.

Як переходили міст, почули крик. Хтось волав унизу, недалеко від мосту. Річка була невелика, та швидка й повновода. Невже хтось кличе на допомогу?

Не встигли хлопці про те й подумати, як побачили: Микола плигнув з моста у воду, туди, звідки долинав крик. Приголомшені, вони підійшли до перил, Микола вже був коло дівчинки. Не вміючи добре плавати, вона попала у вир. Ще мить — і загинула б.

— Тримайся за мою сорочку! — крикнув Микола.

Дівчинка вхопилася за сорочку, і Миколка з нею швидко підплив до берега.

Такий у нас несміливий хлопчик Миколка.

Василь Сухомлинський

(Сухомлинський В. Всі добрі люди — одна сім’я: збірка творів. — X: ВД: ШКОЛА», 2014. - 160 с.)

— Чому Миколка не захотів сісти за першу парту?

— Чому несміливий Миколка першим плигнув у воду?

Вправа «Посунься, будь ласка!»

Мета. Учні вправлятимуться у нелегкій справі — звільнити місце для когось навіть тоді, коли сам перебуваєш у нелегкій ситуації. Вони з’ясують, в яких випадках треба боротися за своє місце, а в яких виявити готовність обмежити свій простір і розділити своє місце з кимось іншим.

Час. Приблизно 45 хвилин.

Матеріали. Вовняне покривало.

Інструктаж. Буває так, що в нас немає настрою для того, щоб звільнити комусь місце. А іноді ми робимо це з радістю. Буває, що нас запитують, чи ми б не хотіли розділити своє місце з кимось. А іноді ми мусимо це зробити.

Розстеліть на підлозі вовняне покривало.

Скільки стільців умістилося б на ньому? Скільки столів? Скільки велосипедів? Скільки ваших ровесників? Як ви думаєте, скільки учнів тут поміститься?

Зараз ми це випробуємо. Хтось із вас може першим зайняти місце на покривалі. Скільки в тебе там місця? Чи для тебе достатньо? Чи в тебе є місце для ще когось? Кого б ти хотів запросити до свого товариства? Хто має бажання приєднатися до двох дітей, що на покривалі?

Діти на покривалі почергово по одному запрошують наступних дітей, а також ще хтось самовільно до них приєднується. Так може тривати доти, доки діти не вирішать, що покривало «зайняте».

Однак ще є діти, які дуже хотіли б бути на покривалі. (Оберіть дитину самостійно.) Ця дитина також радо посидить біля вас. Тільки він / вона не знає, де саме може приєднатися. Чи не могли б ви якось зробити ще місце й для нього / неї, незважаючи на те, що ви вже сказали, що місць більше немає? Як можна звільнити ще трошки місця? Нехай діти сядуть так, щоб нова дитина ще знайшла біля них місце для себе.

Як вам вдалося прийняти у своє товариство ще одну дитину? В яких ситуаціях відбувається щось подібне?

Оцінювання.

— Чи сподобався мені цей експеримент?

— Що нового я для себе відкрив / -ла?

— Яке це відчуття — «прийти на покривало»?

— Як я почуваюся, коли приходжу в якесь товариство?

— Яке це відчуття «звільняти місце»?

— Чи з радістю я звільняю місце для інших? Чи часто я мушу таке робити?

— Що ще хотіли б додати?

(Алекс Сабіне, Вопель Клаус «Навчи мене, але дозволь мені вчитись». — Львів: Свічадо, 2013. — 128 с.).

Вправа «Мій клас»

Мета. Ця вправа допоможе молодшим школярам мислити абстрактно й водночас уважно спостерігати за своїм оточенням.

Час. 45 хвилин.

Матеріали. Папір та олівець.

Інструктаж. Як у цій кімнаті розташовані ваші друзі? Де сидять ті діти, які вам подобаються? Де сидите ви?

Накресліть, будь ласка, план нашого класу. Зобразіть на ньому кола. Маленьким колом позначте місце, де сидите ви. Всередині кола впишіть своє ім’я.

Тепер намалюйте маленьке коло там, де сидить ваш найкращий друг чи подруга, його ім’я. Намалюйте ще два кола там, де сидять інші ваші друзі. Не забудьте зазначити їхні імена.

Ви зрозуміли, що я маю на увазі? У вас на це завдання 15 хвилин.

Якомога більше дітей показують свої ескізи та «зачитують» їх, формуючи загальний план класу: «Тут, біля вікна, сиджу я. За два ряди переді мною, біля стіни, сидить мій друг...».

Оцінювання.

— Чи сподобався мені цей експеримент?

— Що було легким, а що — важким для мене?

— Що нового я для себе відкрив / -ла?

— Чи можу я назвати трьох людей з нашого класу своїми друзями?

— Чи я сиджу близько біля моїх друзів?

— Чи я задоволений / -а своїм місцем?

— Хто розподіляє місця?

— Що ще хотіли б додати?

(Алекс Сабіне, Вопель Клаус «Навчи мене, але дозволь мені вчитись». — Львів: Свічадо, 2013. — 128 с.).

Урок 13. Вплив друзів. Протидія небажаним пропозиціям

Міні-тренінг «Взаємини хлопчиків і дівчаток: від ворогування до миру»

Якби за вміння учня дражнитися чи битися вчителі виставляли б оцінки, чия оцінка виявилася б вищою — хлопчиків чи дівчаток? Чи справді хлопчики демонструють більше «бійцівських» властивостей, ніж дівчатка? А може, це ґендерне упередження?

Вчитель пропонує вийти в центр класу героям казки Ш. Перро «Червона шапочка» (двом мисливцям, Червоній шапочці і бабусі). Дітям — героям казки потрібно жестами, мімікою, репліками демонструвати сюжет казки, яку зачитуватиме вчитель. Проте казка буде мати одну важливу зміну — Червоною

шапочкою буде особа чоловічої статі, а замість бабусі в казці буде фігурувати дідусь.

Ґендерний стереотип — хибне уявлення про властивості людини на підставі її належності до певної статі.

«Чому стереотип безстрашності хлопчиків і лякливості дівчаток є небезпечним?»

Вчитель спрямовує обговорення цієї проблеми постановкою наступних питань:

— Чи справді цей стереотип є помічним для хлопчиків, спонукаючи їх бути відважними, та відіграє негативну роль у поведінці дівчаток?

— Чи насправді цей стереотип є таким добрим для хлопців? Адже заради того, щоб їх не вважали боягузами, хлопчики йдуть на будь-які ризиковані вчинки, потрапляючи в загрозливі для їхнього життя ситуацїї. Чи цей стереотип небезпечний для дівчат? Адже дівчатка подекуди попадають у скрутні та загрозливі для їхнього життя ситуації, яких можна уникнути. Проте вони навіть не наважуються їх розв’язати, тому неважка ситуація перетворюється в драматичну.

«Чи справді дівчатка більш чутливі до образ?»

Щоб пересвідчитись у тому, що обидві статі є подібними в проявах різних властивостей, будь це переживання страху чи гніву, вчитель пропонує учням організувати хлопчачі та дівчачі групи по 3—5 осіб, яким роздадуть тексти дражнилок, написаних їхніми однолітками проти іншої статі. Задача кожної групи — за 10 хвилин скласти і продекламувати подібні дражнилки іншій статі — дівчатками для хлопців і навпаки. Які дражнили будуть більш образливими — написані дівчатками чи хлопчиками? (Після завершення роботи в малих групах діти зачитують тексти розданих і придуманих дражнилок.

Наприклад, у збірках «Як дражнитися з дівчат? Як дражнитися з хлопців? — ТОВ «Джерела М», 2003, подані такі дитячі прозивалки та дражнилки:

Хлопці: Ой дівчата чорноброві, чого у вас такі брови?

Так на хлопців дивляться, що аж брови кривляться.

Дівчата: Ой за лісом з-за гори лізуть дівки із нори.

Поставали та й плачуть, що хлопців не бачать.

А у давні часи хлопці на дівчат прозивалися так: Ой на горі стовпчики, роди, Боже, хлопчики. А дівчата не роди, бо то самі іроди».

А дівчата з хлопців прозивалися так: «Ой на горі курчата, роди, Боже, дівчата. А хлопці не роди, бо то самі іроди».

Вчитель зачитує фрагменти про дитинство та ситуації з життя видатних дітей (серія «Життя видатних дітей». — К.:Грані-Т, 2007—2010.). Послухайте, що сталося з Гансом Андерсеном, Катрусею Білокур, Чарлі Чапліном, Айседорою Дункан.

Казки для кота Лукойє

На фабриці було так гамірно, що Ганс затулив вуха! Бряжчали верстати, гули велетенські вали, перегукувалися робітники. А як випадала вільна хвилина — всі співали. Одного разу разом з усіма заспівав і Ганс Християн. Голос у нього був дзвінкий і чистий, мов у янгола.

Всі здивовано замовкли. А потім попросили хлопчика співати ще. Ганс видерся на ящик і почав співати. Робітники шалено зааплодували, а потім запропонували хлопчику лише співати. Відтоді й повелося: замість того, щоб працювати, Ганс Християн влаштовував у цеху справжні вистави.

Це тривало до того часу, поки якийсь хлопець позаздрив йому й голосно вигукнув:

— Він співає таким тоненьким голосом, мов дівчисько!

І всі почали сміятися.

Ганс Християн зіскочив з ящика і щодуху помчав додому. А вслід йому лунали вигуки:

—  Дівчисько! Дівчисько! (Дитинство Ганса Андерсена)

Що може пензлик?

...Але помічають дітлахи, що носить вона в кишені огризок олівця й на чому тільки можна вимальовує якісь візерунки. От і почали Катрусю дражнити. Навіть рідною вулицею було важко пройти, аби не почути від сусідів: «Ось іде наша принцеса — Катря-малярка!»

А хлопчаки й підхоплюють, кричать їй вслід: Ма-ляр-ка! Ма-ляр-ка!

Батькам соромно за таку доньку. Ну що з неї виросте? Хіба можна бути такою мрійницею, коли стільки роботи довкола? І що вона бачить, коли ось так дивиться на дерева і квіти? З дерев треба врожай знімати — он скільки яблук та слив нині вродило. А квіти...

Та яка ж із них користь? (Дитинство Катерини Білокур)

Таємниця чорного капелюха

— Я не буду надягати ці противні панчохи! Через них мене всі на вулиці дражнять! — вередував хлопчик, сидячи на краю ліжка із залізними бильцями. Він аж підстрибував, і пружини старої ліжниці так само галасували, як і він.

— Не буду! Ні! Ні! Ні!

«Ні-ні, ні-ні, ні-ні!» — галасували пружини. Матуся якраз підходила до сина, тримаючи в руках величезні яскраво-червоні вовняні панчохи.

— Чарлі, синку, — лагідно вмовляла вона. — Але ж надворі вже холодно. А других панчіх немає...

—  Але ж це твої панчохи! — не вгавав хлопчик. — Не вдягатиму я їх!

— Що тут відбувається? — зазирнув до кімнати тато. За ним увійшов брат Чарлі — Сід.

— Чарлі не хоче надягати червоні панчохи! — пояснив Сід. — Він у них схожий на дівчинку!

Тато суворо подивився на сина.

— Містере Чарльзе! — поважно сказав він. — У нас поки що немає змоги вбирати вас, мов принца. От виростеш, почнеш заробляти власні гроші — і тоді роби, що захочеш!

Малюк замовк. Він побоювався тата. Скориставшись паузою, мама почала натягувати на нього панчохи. А маленький Чарлі сидів і мріяв про те, що як виросте, то в нього буде все ....

Замріявшись, Чарлі не помітив, як мама вже підв’язала червоні панчохи широкою стрічкою. (Дитинстви Чарлі Чапліна)

Хмаркові танці. Про вередливу школу насмішниць і власну віру

— Ти товста, неоковирна, замала й дурна! — каже Айседорі худенька дівчинка з білявим волоссям, зібраними у дорослу зачіску. Воно таке біле, що не віриться, що таким може бути людське волосся! — Не торкайся мого волосся своїми масними руками! — дівчинка сердито тупнула лакованим черевичком, і пилюка полетіла у збентежене обличчя Дорі.

Айседорі здавалося, що волосся цієї дівчинки нагадує оберемки білого бузку або черемшини, ще таким буває скупчення білих хмаринок на небі або зграйка веселих біленьких ягнят... А сама дівчинка була схожа на порцелянову статуетку танцівниці, що стоїть на мамчиному піаніно. Айседорі здавалося, що вони стануть справжніми подругами, вона розповість, які вірші вміє складати Шекспір, коли всі сплять, про те, що він розуміє мову птахів та квітів. І про музику Бетховена, і про те, що ноги самі вміють танцювати, потрібно тільки дослухатися до них.

Проте в школі її недолюблюють, кепкують із неї, насміхаються з її танців, з посмішки, з того, що вона маленька, пухка та незграбна, зі звички знімати взуття, щоб подихали ніжки.

Вони чекають, коли вона заплаче, але вона не плаче, вона скидає стареньке взуття й починає танцювати. На її щоках немає жодної слізки, але кожний її рух, постава, шия та спина говорять про те, як їй боляче зараз, як сумно від того, що нею знехтували та її образили люди.

— Ви тільки подивіться, бочка зі смальцем танцює! — вигукує струнка білявка.

— У неї щоки, наче понабивані ватою, і такі ж товсті ноги! — підтримує подругу інша дівчинка.

Дорі не слухає ці кепкування, коли вона танцює, попри всі материнські застереження, починає вірити в Бога, в те, що він не кинув і не втік від неї. (Дитинство Айседори Дункан)

Вправа-гра «Лічилочка-утішалочка».

Осмислення вправи учнями.

Людина, незалежно від того, якої вона статі, доросла вона чи ні, переживає негативні почуття, коли її ображають. Бо слова, які кривдять, — це вияв насилля проти людини, це посягання на її гідність, яка захищається Конституцією держави, міжнародними угодами.

Підсумок вчителя. Хоча хлопчики не признаються в тому, що неприємні дражнилки викликають неприємні відчуття, все ж і вони, і дівчатка реагують на них однаково.

• Тендерний стереотип — це невидимий суддя, який переконує в тому, що ти маєш поводитися так, як всі чоловіки/ хлопчики або як всі жінки/дівчатка.

• Тендерний стереотип заставляє думати так, «як всі», хоча насправді думки «як всі» не існує.

• Хлопчики і дівчатка є різними. Серед хлопчиків є сміливці і боягузи. Серед дівчаток є і боягузки, і сміливці.

• Жаль, що не всі казки можна переробити навпаки і читати їх «навиворіт».

• Казка, переказана навпаки, дає змогу зменшити силу дії ґендерного стереотипу, закріпленого за статями (хлопчиками і дівчатками) — взірцями очікуваної поведінки.

Домашнє завдання. Знайти якомога більше мирилок і слів перемир’я.

Міні-тренінг «Образи в дзеркалі ґендеру»

Щоб привернути увагу до проявів агресії у шкільному середовищі, що стоять на перешкоді розвитку партнерських стосунків хлопчиків та дівчаток, та показати дітям, що індивідуальне переживання образи не залежить від статі дитини, пропонують декламувати дражнилки хлопчиків і дівчаток.

І хлопчики, і дівчатка у своєму житті вже перебували жертвами образ, які звучали як від однолітків, так і від інших людей.

— Що відчуває хлопчик, якого дразнять?

— Що відчуває дівчинка, яку дразнять?

— Що відчуває той (або хлопчик, або дівчинка), який (яка) дразнить?

— Що відчуває дівчинка, яку обзивають грубими словами?

— Що відчуває хлопчик, якого обзивають грубими словами?

— Що відчуває той (він чи вона), з вуст якого вилітають образи?

— Чи були хлопчики в ролі виконавця і об’єкта образи?

— Чи були дівчатка в ролі і виконавця, і об’єкта образи?

Інформаційно-розвивальний блок «Чи є бійка свідченням мужності?»

Актуалізація опорних знань вчителем. Якою буває агресивна поведінка? Що відчуває той, над ким насміхаються?

— Ви вже знаєте про загрозливі для людини ситуації. А чи можуть загрожувати психічному і навіть фізичному здоров’ю образи, погрози, бійки?

Вчитель пропонує учням організувати декілька хлопчачих та дівчачих кіл по 5-7 осіб і розповісти там історії про пережите особисто чи знайомими приниження або знущання.

Крок №1. Розповідаючи свої життєві історії, вчитель просить дітей вказати, який вид насилля вони зазнали (обзивання, бійка, штовхання, відбирання грошей, мобільного телефону, розпускання пліток, погрожування тощо).

Відповідно на дошці (ватмані) з’являються два списки.

Постраждалі

Дівчатка

Постраждалі

Хлопчики

Вид образи

Хто заподіяв

Вид образи

Хто заподіяв

— обзивали,

— штовхали,

— шарпали,

— приклеїли жуйку,

— забрали ручку...

хлопці зі

старших класів,

незнайомий

дорослий

чоловік,

однокласниці/

однокласники

— надавали стусанів,

— порвали куртку,

— забрали гроші і мобілку,

— били,

— обзивались, кепкували

хлопчики 3

сусіднього

класу,

старші хлопці з двору, однокласниці/ однокласники.

Підсумок роботи груп. Учитель звертає увагу на те, що, по-перше, на жаль, є чим заповнювати рубрики переліку образ і кривдників; по-друге, хлопці зазнають більш серйозних образ порівняно з дівчатками; по-третє, хлопці самі частіше є кривдниками.

Крок №2. «Тендерні загадки кривд».

Групи мають дати відповідь на питання: Чи справді хлопці агресивніші за дівчаток? Чим пояснити, що в середовищі хлопців більше бійок? Чи вміють битися дівчатка? Чи є різниця в реакції дорослих і дітей на бійку хлопчиків та бійку дівчаток? Чим пояснити, що в середовищі дівчаток більше словесних образ і пліток? Чи образливі слова і плітки завдають такого ж болю, як і кулаки кривдника? Хто або що навчає дівчаток і хлопчиків вирішувати проблеми у конфліктний спосіб? З дорослішанням дітей скривджених серед них стане менше чи більше? Як слово Тендер може допомогти розгадати таємницю «А хлопчики — більше!»?

Підсумки роботи груп. Хоча більшість переказаних в групах історій стосувалась хлопців-однолітків чи старших, це зовсім не означає, що вони є більш агресивними, ніж дівчатка.

Осмислення заняття учнями.

— І хлопчики, і дівчатка бувають як жертвами, так і кривдниками.

— Хлопчики частіше виступають суб’єктами фізичних образ, а дівчатка психологічних.

— Будь-яка кривда (чи тебе б’ють кулаками, чи тебе «б’ють» словом) однаково завдає болю.

— Будь-яка образа дитини — це порушення її прав, які зазначені в Конвенції прав дитини.

Домашнє завдання. Звернути увагу на образи хлопчиків у коміксах чи гумористичному тележурналі «Єралаш». Як часто вони зображають хлопчиків і дівчаток забіяками? Слово ґендер допомагає нам бачити не тільки наслідки агресії, але її причини, розгадати таємниці бійцівського характеру хлопців і менш бійцівського у дівчат. Більшість хлопчиків і дівчаток вважають з’ясування конфліктів у бійцівський спосіб свідченням свого змужніння. Більшість дівчаток не вважають «великим гріхом» обзивання чи пліткування.

Проте на захисті прав людини стоїть Конвенція прав людини, яка охороняє її недоторканість і гідність. Конвенція прав дитини містить чимало застережень щодо охорони дітей, у тому числі від будь-яких форм насильства. Поширеність насильства серед дітей, у школі чи за її межами засвідчує ганебне порушення права на гідне життя. Не випадково в багатьох школах проходять акції «Школа без насильства».

(Кравець В. П., Говорун Т. В., Кікінежді О. М. Ґендерна соціалізація молодших школярів: навч. посів. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2011. — 192 с.)

Вправа «Ні!»

Мета. Діти мають нагоду експериментувати з різними способами своєчасної відмови. Якщо вони навчаться говорити «Ні!», то покращать свої шанси для продуктивних переговорів.

Час. Приблизно 60 хвилин.

Матеріали. Простирадло (або щось схоже на нього) для кожної дитини.

Інструктаж. Що ви відчуваєте, коли думаєте «Ні!», а кажете «Так!»? Коли таке з вами трапляється? На кого ви в такому випадку сердитеся? На себе? На інших людей?

А тепер уявіть собі протилежну ситуацію: ви думаєте «Так!», а кажете «Ні!». Коли таке трапляється?

Пропоную вам випробувати слово «Ні!». Ляжте на підлогу і накрийтеся простирадлом.

Поверніться думками в глибоке дитинство або ж уявіть собі маленьку дитину, яку ви знаєте. Почніть повзати, як вона. Видавайте звуки, характерні для малої дитини (30 секунд).

Не скидаючи з себе простирадла, підійдіть до іншої дитини. Порозмовляйте з нею своєю дитячою мовою. Уявіть, що ви ще не вмієте правильно вимовляти слова, а лише видаєте дитячі звуки (1 хвилина).

Тепер доповзіть до такого місця, де нікого немає. Повільно скиньте із себе простирадло, проте залишайтеся маленькою дитиною. Знову поповзіть до інших дітей і зустріньтеся з ними. Не забувайте, що ще не вмієте правильно говорити. Використовуйте для спілкування дитячі звуки (1 хвилина).

Вивчіть своє перше слово. Нехай це буде слово «Ні!». Поповзіть довкола, зустрічаючи інших дітей. Розмовляйте з ними своїм єдиним словом «Ні!». Зверніть увагу на те, скільки різних значень ви можете надати цьому слову, вимовляючи його по-різному: голосно, тихо, запитуючи, стверджуючи, з любов’ю, сердито, з цікавістю, нудьгуючи тощо (2 хвилини).

Знову поверніться на місце, де нікого немає. Поверніться до свого реального віку.

Оцінювання.

— Чи сподобався мені цей експеримент?

— Що нового я для себе відкрив / -ла?

— Які види відмови мені доводилося використовувати і чути?

— Яке «Ні!» було приємним, а яке — неприємним?

— Як у щоденному житті я можу сказати «Ні!»?

— У яких ситуаціях дитині важко говорити «Ні!»?

— Як це — чути «Ні!» у свою адресу?

— Який вид відмови є неприємним і образливим?

— Від кого мені легко чути відмову, а від кого — дуже важко?

— У яких ситуаціях дітям важко чути «Ні!»?

— Як я можу відмовити людині так, щоб мене почули і водночас безпідставно не образилися?

— Що ще хотіли б додати?

(Алекс Сабіне, Вопель Клаус «Навчи мене, але дозволь мені вчитись». — Львів: Свічадо, 2013. — 128 с.).

Урок 14. Вплив куріння, алкогольних, наркотичних і токсичних речовин на здоров’я

Ти ж знав!

В одному індіанському племені юнаків на зрілість випробовували самотністю. Цим вони мали довести самі собі та спільноті, що готові стати справжніми воїнами.

У час випробування один із цих юнаків опинився посеред гарної квітучої долини. Оглядаючи гори, які оточували цю долину, юнак побачив стрімку вершину, вкриту сліпучо-білим снігом. «Поміряюся з тією вершиною»,— подумав він. Юнак одягнув сорочку зі шкіри зубра, на плече накинув плащ і почав спинатися на гору.

Вибравшись на вершину, юнак побачив під собою цілий світ: прекрасні краєвиди, безмежний простір. Його серце наповнилося гордістю.

Раптом він почув біля своїх ніг дивне шелестіння. Подивився і побачив змію. Хотів відскочити, але змія заговорила:

— Вмираю... Тут надто зимно для мене, і немає поживи... Візьми мене під свою сорочку і знеси в долину.

— Ні, — відповів юнак. — Знаю вашу породу. Ти — гримуча змія. Якщо візьму тебе, ти вкусиш мене — і я помру.

— Ні! Навіть не думай так! — відповіла змія. — 3 тобою не буду так поводитися. Якщо мені допоможеш, не вчиню тобі жодного зла.

Юнак і далі відмовлявся, але змія вміла добре переконувати. Врешті-решт він узяв її під сорочку і поніс з собою. Коли вони вже спустилися в долину, юнак делікатно поклав її на землю. Несподівано змія скрутилася, кинулася на хлопця і вкусила його в ногу.

— Ти ж мені обіцяла! — закричав він.

— Ти ж знав, що ризикуєш, коли брав мене з собою, — сказала змія й поповзла собі геть.

Ця історія присвячена всім, хто піддається таким спокусам, як наркотики, алкоголь тощо.

«Ти ж знав, що ризикуєш, коли брав мене зі собою». Одна приповідка каже: «Є каяття, та нема вороття». А друга: «Що посієш, те й пожнеш».

Бруно Ферреро

Цікаві факти.

Історія вживання тютюну розпочалася в Європі наприкінці XV століття після повернення з Америки експедиції Колумба. Насіння цієї рослини, яку індіанці називали «кохоба», привіз іспанський чернець Роман Пано. Спочатку тютюн вирощували в Іспанії як декоративну рослину. Вперше звичай палити тютюн описав де Ов’єдо: «Індіанці, які живуть на острові Пспаньйола, мають дуже шкідливий звичай. Вони вдихають через ніс дим, що утворюється від спалювання трави. Звичай цей вони називають «табако»...».

Спершу тютюн у Європі поширювався як лікувальний засіб. Про нього навіть писали у підручнику медицини (1625 р.): «...це зілля очищає піднебіння й голову, послабляє біль і втому, заспокоює зубні страждання...». Негативна дія тютюну була ще мало відома.

Посольська трава, як тоді називався тютюн, дуже швидко стала знана у Європі завдяки Жан Ніко (звідси назва основної діючої речовини тютюну «нікотин»), У 1560 р. Ніко привіз тютюн французькій королеві Катерині Медічі, яка вживала його як засіб від мігрені (головної болі).

Спочатку тютюн нюхали, а потім почали палити. Незважаючи на те, шо тютюн вважався «модною травою», у більшості країн Європи (наприклад, в Англії) американську рослину сприйняли негативно. В Англії вже в XVI- XVII століттях курити тютюн було заборонено.

Лише через 100 років шкідливість тютюну почали розуміти у Франції. У 1680 р. король Людовік XIII заборонив вільний його продаж. Католицька церква також була проти вживання тютюну.

До Русі «богопротивне зілля» було завезене в XVI столітті іноземними купцями. Влада відразу заборонила тютюн, вважаючи його вживання ознакою розбещення, засобом, нищівним для здоров’я людини. Під загрозою смертної кари російський цар Михайло Романов вимагав у своєму указі, «...щоб ніде тютюн у себе не тримали і не пили (тобто не вживати), і тютюном не торгували...».

Тепер на земній кулі посіви тютюну займають великі території. Існує величезна тютюнова індустрія, яка об’єднує вирощування тютюну, його обробку та випуск сигарет та сигар для мільйонів чоловіків та жінок. Треба, щоб кожен спитав себе — чи варто вживати це «диво з XV століття», руйнуючи власний організм.

Всі ці питання часто виникають перед нами. І не завжди ми знаходимо на них відповіді.

(Ворник Б, Голоцван О., Голубов О., Коломієц В., Подшивалов К. Безпечна поведінка. — К.: ВЦ «Сім’я» 1999. — 56 с.)

Викрадач розуму

(Історичні факти)

Викрадач розуму — так іменують алкоголь із давніх часів. Про п’янкі властивості спиртних напоїв люди дізналися не менше ніж за 8000 років до н.е. Поява керамічного посуду дала можливість виготовляти алкогольні напої із меду, плодових соків і дикого винограду.

Чистий спирт почали одержувати в VI-VII століттях араби і назвали його «алкоголь», що означає «одурманюючий». Першу пляшку горілки виготовив араб Рагез у 860 році. Переробка вина для одержання спирту різко збільшила пияцтво. Не виключено, що саме через це Мухаммед,засновник ісламу (мусульманської релігії), заборонив вживання спиртних напоїв. Ця заборона ввійшла згодом у звід мусульманських законів — Коран (VII ст.). З того часу протягом 2 сторіч у мусульманських країнах алкоголь не вживали, а порушників цього закону (п’яниць) жорстоко карали.

У середньовіччя в Західній Європі також навчилися одержувати міцні спиртні напої шляхом змішування вина з іншими цукристими рідинами, що бродять. Відповідно до легенди, вперше цю операцію здійснив італійський чернець, алхімік Валентиус. З тих часів міцні алкогольні напої поширилися по всіх країнах світу, насамперед, за рахунок промислового виробництва алкоголю з дешевої сировини (картоплі, відходів цукрового виробництва і т. п.).

У Древній Русі пили дуже мало. Лише на окремі свята варили медовуху, брагу або пиво, міцність яких не перевищувала 5-10°. Чарка пускалася по колу, кожен робив декілька ковтків. У буденні дні жодні спиртні напої не вживали, пияцтво вважалося найбільшою ганьбою і гріхом.

Але з XVI сторіччя почалося масове завезення з інших країн горілки і вина. При Івані IV і Борисі Годунові засновували «цареві шинки», що давали значні надходження грошей у казну. Проте й тоді намагалися обмежити споживання спиртних напоїв. Так, у 1652 році вийшов наказ «продавати горілку тільки по одній чарці на чоловіка». Заборонялося подавати вино «питзхам» (тобто питущим), а також усім іншим під час постів, у середу, п’ятницю і неділю. Однак через фінансові міркування незабаром до наказу була внесена поправка, що відміняла обмеження і фактично сприяла пияцтву.

Сьогодні можна стверджувати, що в нашій країні, як це не прикро, склалася своєрідна «питійна процедура», без якої не відбувається жодна більш-менш знаменна подія. Народилася дитина — хрестини. Померла людина — поминки. Святкують народження — п’ють за здоров’я, проводжають людину з життя — за упокій. Приводом для випивки може стати як релігійне свято, так і найменша побутова подія, наприклад, купівля особистих речей, які необхідно «обмити». Завдяки таким «традиціям» на даний момент значно зріс рівень вживання алкогольних напоїв, і, як наслідок, збільшилася кількість людей, хворих на алкоголізм.

До розряду міцних спиртних напоїв належить і продукція кустарного, домашнього виробництва (самогон, грузинська чача, домашні вина). Як правило, алкоголь кустарного виробництва містить багато шкідливих домішок, головним чином — сивушних масел.

Більше того, помилково замість етилового спирту, або свідомо нехтуючи небезпекою, люди п’ють і різноманітні сурогати. Наприклад, такі рідини, як метиловий спирт і етиленгліколь здатні викликати сп’яніння, а через 10-12 годин після їх вживання з’являються ознаки важкого отруєння: головний біль, нудота, блювота, хистка хода, слабкість (або короткочасне збудження), затьмарення або, навіть, повна втрата свідомості. Від мозкових розладів (через 1-2 доби) або ушкодження нирок (через 1-2 тижні) може настати смерть. Навіть невеликі кількості цього спирту вражають зоровий нерв і сітківку ока, викликаючи сліпоту, а 100 г — смертельна доза.

Отже, алкоголь і його сурогати досить небезпечні, а наслідки їх вживання згубні, особливо для організму, що розвивається.

(Ворник Б, Голоцван О., Голубов О., Коломієц В., Подшивалов К. Безпечна поведінка. — К.: ВЦ «Сім’я», 1999. — 56 с.)

Серйозна розмова про наркотики

Давай зараз зупинимося на одній із найважливіших проблем, з якою ти можеш зіткнутися. Ця проблема — наркотики. Ти повинен володіти інформацією про наркотики для того, щоб протистояти їм.

Одні види наркотиків, такі як кокаїн і марихуану, одержують із рослин. Інші, наприклад ЛСД і екстезі, виробляють хімічним способом. Героїн одержують із морфію, що міститься в опіумному маці.

Марихуана є одним із найбільш поширених наркотиків, який отримують 13 рослини каннабис, або коноплі (вирощується, в основному, в Африці і країнах Карибського регіону). Реакція після вживання цього наркотику буває різна. Препарати коноплі впливають на настрій та процес мислення, людина починає погано розуміти і забуває, що робить; можуть виникнути слабкі галюцинації. Одні розслаблюються, у них піднімається настрій, інші відчувають занепокоєння і, навіть, страх. Але всі незабаром вже не в змозі обходитися без наркотику.

Зазвичай марихуану курять, але буває, що її підмішують у їжу або питво. Діє вона дуже швидко, протягом декількох хвилин. Особливо небезпечно у такому стані водити машину або мотоцикл. Часте паління марихуани пов’язується з підвищенням ризику захворювання бронхітом, емфіземою та раком легенів. Гальмуються інтелектуальний розвиток людини, функції статевих органів.

Марихуану вважають «легким» наркотиком, але спеціалісти стверджують, що ті, хто починає з «травки», потім часто переходять на більш сильнодіючі наркотичні речовини, про які мова піде далі.

У багатьох країнах південно-східної Азії, наприклад в Афганістані і Таїланді, знаходяться величезні плантації опіумного маку. Макові голівки збирають, із них добувають екстракт морфію, що потім перетворюють у героїн.

Героїн — сильнодіючий наркотик, він швидше від інших препаратів викликає звикання: вже після декількох прийомів розвивається стійка психічна, а надалі й фізична залежність.

Часте вживання героїну знижує апетит, приводить до виснаження та послаблення імунітету організму. Навіть відносно малі дози героїну нерідко стають причиною смерті наркомана внаслідок набряку легенів та шоку. Перші спроби вживання цього наркотику можуть супроводжуватися станом ейфорії, почуттям розслаблення, психічного комфорту. Але надалі організм потребує збільшення дози. З певного моменту людина не може обходитися без цього зілля. Героїн повністю підкорює її собі, руйнуючи не тільки тіло, а й особистість.

Кокаїн — це білий порошок, який отримують із листя чагарника коки, що росте в південноамериканських Андах. Листя збирають, одержують кокаїн і розвозять його по усьому світу. Коли він потрапляє на слизові оболонки чи вводиться під шкіру, то впливає на нервові закінчення та нервові волокна. Це призводить до місцевої втрати чуттєвості і збудження центральної нервової системи. Кокаїн — дуже сильний наркотик, і залежність від нього з’являється дуже швидко.

В останні роки поширеним наркотиком став екстазі.

Таблетки екстазі виглядають однаково, але одна з них може містити в 3 або 4 рази більше наркотику, ніж інша. Відрізнити їх неможливо. В остаточному підсумку систематичний прийом екстазі призводить до зміни хімічного балансу в клітинах мозку та порушення мозкової діяльності.

Отже, роблячи важливі кроки в житті, треба дуже гарно все обмірковувати, щоб потім не жалкувати за своїми вчинками.

(Ворник Б, Голоцван О., Голубов О., Коломієц В., Подшивалов К Безпечна поведінка. — К.: ВЦ «Сім’я», 1999. — 56 с.)

Тема 15. Вплив телебачення, комп’ютерів, мобільних телефонів на здоров’я

«Підозрілі мешканці Інтернету»

В Інтернеті є не тільки чемні люди, які люблять доброзичливо спілкуватися, вчитися чи ділитися інформацією. Доволі часто під іменами або ніками справжніх користувачів ховаються хитруни і шкідники. Зараз ми їх розсекретимо.

Тролі. Це просто злюки, яким постійно хочеться когось смикати й провокувати. Вони можуть бути цілком реальними і навіть знайомими по життю. Але якщо лаятися в реалі тролі не наважуються, то в Інтернеті вони надолужують це «упущення». Важливо не підтримувати їхнє бажання «спілкуватися», і тоді вони підуть шукати іншу жертву.

Фейки. Це слово в перекладі означає «підробка». Фейком може бути особа або мережевий ресурс. Наприклад, хтось із якихось причин не хоче повідомляти реальні дані про себе. Тоді ця людина створює легенду — нове ім’я, нову біографію... Будьте обережними, якщо натрапите на фейковий сайт. Це пастка! Такий ресурс імітує, що він справжній, і краде паролі та коди для злочинного використання.

(Часопис «Професор «Крейд». — 2013. № 5(99)).

Цікаві факти.

Як влаштовані навушники?

Можна сміливо стверджувати, що сучасні радіонавушники — це «праправнуки» перших телефонних слухавок. Ви напевно бачили такі смішні телефонні апарати у фільмах, коли до вуха прикладали навушник, а говорили у мікрофон, вбудований у корпус апарата. Так-от, принцип дії той же. Звук ми чуємо за допомогою коливання високочутливої мембрани всередині навушника (звук — це ж вібрація). У рух її приводить взаємодія двох магнітних полів (постійного та змінного). Зараз дедалі популярними стають безпровідні навушники, електричний сигнал яких передається через радіо.

Урок 16. Вплив реклами на рішення і поведінку людей

Цікаві факти про рекламу.

Перше у світі рекламне оголошення з’явилося в 1704 році в газеті «Бостон Ньюслеттер». З початком промислової революції, на початку 19 століття, виникла необхідність виходу на загальнонаціональний рекламний простір. За втілення цих завдань у 1844 році взявся журнал «СазернМессенжер», редактором якого був знаменитий письменник Едгар Аллан По. Причому необхідно звернути увагу на те, що реклама в журналах стала ілюстрованою, а не текстовою, як було до цього.

У результаті журнали змогли організувати загальнонаціональну рекламу і тим самим збут продукції по всій країні. А ілюстрації дозволили полегшити сприйняття інформації у населення, в той час в більшості своїй майже неграмотного.

Першим рекламним агентом вважається Уілні Б. Палмер, який почав свій бізнес у Філадельфії в 1841 році. Він викуповував у видавництвах рекламну площу за зниженими ставками, потім перепродував її рекламодавцям за вищою ціною. У той час рекламодавці готували оголошення самостійно.

У 1880 запропонувала свої послуги інша фірма з Філадельфії — «Н. В. Айер і Син». Ця фірма виявилася першим рекламним агентством, що функціонує за принципом сучасних, забезпечуючи планування, організацію та проведення комплексних рекламних кампаній.

На розширення рекламної діяльності в кінці 19 — на початку 20 століть вплинув винахід таких важливих засобів комунікації, як телеграф, телефон, фонограф і кіно, які надали воістину величезні можливості у галузі подання інформації, ніж будь-коли.

2 листопада 1920 року в радіоефір у місті Пітсбург, штат Пеньсильванія, вийшла перша звукова реклама. Невдовзі помітили результативність реклами від рейтингу програми, під час якої вона транслюється, тому в той час ті чи інші радіо-шоу робилися повністю за рахунок рекламодавців. (Із журналу).

В Україні існує Закон, згідно з яким забороняється реклама:

• з використанням зображень дітей, які споживають або використовують продукцію, призначену тільки для дорослих чи заборонену законом для придбання або споживання неповнолітніми;

• з інформацією, яка може підірвати авторитет батьків, опікунів, піклувальників, педагогів та довіру до них дітей;

• із вміщенням закликів до дітей придбати продукцію або звернутися до третіх осіб з проханням зробити покупку;

• з використанням зображень справжньої або іграшкової зброї, вибухових пристроїв.

Реклама не повинна містити зображення дітей у небезпечних ситуаціях чи за обставин, що у разі їх імітації можуть завдати шкоди дітям або іншим особам, а також інформації, здатної викликати зневажливе ставлення дітей до небезпечних для здоров’я і життя ситуацій.

Реклама не повинна завдавати дітям моральної чи фізичної шкоди, викликати у них відчуття неповноцінності.

Реклама не повинна вказувати на можливість придбання рекламованого товару, розрахованого переважно на дітей, кожною сім’єю без урахування можливостей її бюджету.

Реклама не повинна створювати у дітей враження, що володіння рекламованою продукцією дає їм перевагу над іншими дітьми.

Тема 17. Інфекційні хвороби, що набули соціального значення

Про лихоманку Ебола

Небезпечною на сьогодні є хвороба — лихоманка Ебола, яка дуже швидко поширюється і передається. Про неї знають ще досить мало, не винайдено й ліків. Передається хвороба через контакт із зараженими (інфікованими) людьми чи тваринами. В Україні поки не виявлено хворих на лихоманку Ебола, найбільша кількість їх зафіксована в Африці. Тому лікарі попереджають людей не відвідувати цю місцевість, щоб уберегти себе та своїх близьких від зараження небезпечною недугою.

Тема 18. Гуманне ставлення до людей з особливими потребами

Чи винен м’яч?

Одного разу діти грали в м’яча. Весело було грати, радісно.

Повз стадіон ішла старенька бабуся. Вона недобачала, ішла поволі, пробуючи ціпком стежку.

Чи випадково, чи, може, й навмисне хтось ударив м’яч так, що той покотився під ноги бабусі, вдарився об ціпок і вибив його з рук. Зупинилась бабуся, розгубилася, не знає, що робити. Нахилилась, шукає ціпок, а він лежить далеченько. Не бачить бабуся ціпка.

Діти дивляться на бабусю й сміються. Нікому з них і на думку не спало підійти до старенької, попросити пробачення й допомогти їй.

Діти сміються, а бабуся стоїть і плаче. І нікому й не тенькнуло, що в цю хвилину коїться велике зло: людина знущається над людиною.

Сміятися над старістю — сміятися над собою. Кожен із тих, хто сміявся над бабусею, через кілька десятиріч сам стане старим. А ще більший гріх — сміятися над фізичною вадою людини.

То вже — злочин.

Василь Сухомлинський

(Сухомлинський В. О. Квітка сонця: притчі, казки, оповідання. — X: ВД: «ШКОЛА», 2013. - 240 с.).

Бузок чи тюльпан?

В лікарні — дитяча палата. Тут лежить семеро дівчаток, яким зробили операцію. Діти вже видужують.

Найстарша в палаті, Таня, почувається керівником свого маленького дитячого колективу. Вона відчинила вікно й дивиться в сад.

— Вже й бузок цвіте, — задумливо каже Таня. — І тюльпани зайнялися. Давайте принесемо в палату квітку й поставимо в склянці на столі. Добре, дівчатка?

— Добре, ой, як добре, — радіють усі.

Мовчить лише одна дівчинка, Ніна. Вона глухоніма. А проте добре розуміє, про що йде мова. їй теж приємно: в палаті квітка! їй теж захотілося кивнути головою й радісно усміхнутися, але вона відчула, що Таня її не питає.

— А що ж ми поставимо — бузок чи тюльпан? — знову Таня.

— Бузок! — хочеться одним дівчаткам.

— Тюльпан, — пропонують інші.

— Немає згоди, — каже Таня. — Давайте спитаємо кожного.

І вона до кожного звертається з одним:

— Яку квітку поставимо в склянці на столі?

Трьом хочеться, щоб у кімнаті був тюльпан, а трьом — бузок.

— Що ж тепер робити? — мовить задумливо Таня. В її очах грає радісна усмішка: дівчинку захопила ця гра. Захопилися грою й інші дівчатка.

—   Що ж робити — троє за тюльпан, троє за бузок? — ще раз питає Таня.

Коли це її погляд падає на Ніну. Дівчинка сидить біля вікна, в очах тремтять сльози. Її й не питають нічого.

— Ой! — вигукує Таня. — А про Ніну ми й забули. Якої тобі квітки хочеться, Ніно?

Ніна усміхається й тоненьким пальчиком малює в повітрі... Всі зрозуміли: тюльпан.

Таня пішла по тюльпан.

Ніна усміхається й дивиться у вікно.

Василь Сухомлинський

(Сухомлинський В. О. Всі добрі люди — одна сім’я: збірка творів. — X: ВД: «ШКОЛА», 2014. - 160 с.).

Урок 19. Наодинці вдома

Вправа «Безпека»

Мета. Кожна маленька дитина має три елементарні бажання, без яких людина не може існувати. Це прагнення безпеки, пізнання чогось нового та сутності життя. Вони виникають саме в такому порядку. І лише тоді, коли ми певною мірою можемо їх задовольнити, відбувається наш «нормальний» розвиток. У цьому експерименті учні мають нагоду висловити те, що дасть їм безпеку на сучасному етапі їхнього життя.

Час. Приблизно 60 хвилин.

Матеріали. Папір для малювання та кольорові олівці.

Інструктаж. Як далеко ви можете повернутися думками у своє минуле? Чи пам’ятаєте, якими іграшками бавилися, коли були ще зовсім маленькими? З якою іграшкою засинали? Можливо, це був м’який ведмедик? Чи інша тваринка чи лялька?

А коли вже могли бігати, куди ви втікали, якщо раптом чогось злякалися чи вдарилися об щось? Чиїх колін і рук шукала ваша захищеність? А коли ви пішли до школи? У часи хвороби, неспокою, нещастя? Коли ви вперше помітили, що всередині вас є те, що може дати вам це почуття безпеки?

Я пропоную вам намалювати зараз малюнок, який би відобразив усе, що дає вам безпеку сьогодні. Це можуть бути люди, речі, думки, почуття чи щось інше. Намалюйте їх так, як ви їх переживаєте — близько, на рівні із собою чи зовсім далеко. Кількість цих речей не має значення, важливо, щоб ви намалювали їх так, як відчуваєте.

Ви зрозуміли, що я маю на увазі? У вас на це завдання 20 хвилин. Нехай усі діти на декілька хвилин піднімуть вгору свої малюнки. Ви можете поділити їх на категорії, наприклад, хто намалював членів своєї родини, хто — думки, а хто — якісь предмети.

Оцінювання.

— Чи сподобався мені цей експеримент?

— Чого мені іноді не вистачає для відчуття безпеки?

— Як я почуваюся зараз?

— Чий малюнок мені найбільше сподобався?

— Що нового я для себе відкрив / -ла?

— Що ще хотіли б додати?

(Алекс Сабіне, Вопель Клаус «Навчи мене, але дозволь мені вчитись». — Львів: Свічадо, 2013. — 128 с.).

Тема 25. Групи дорожніх знаків

Цікаві факти.

Перші дорожні знаки

Для позначення маршруту первісні мандрівники робили мітки на корі дерев, встановлювали вздовж доріг камені певної форми. Пізніше здогадались надавати придорожнім спорудам конкретної форми, щоб вони були помітними, вздовж доріг почали ставити скульптури.

Цей знак називався «Половецька баба». Свого часу на таких скульптурах-знаках робити написи, вказували назву населеного пункту, в який веде дорога.

Верстові стовпи фарбували у чорні і білі смужки, які забезпечували кращу їх видимість в будь-який час доби.

Хоча перші автомобілі рухались дуже повільно, проте і в той час на дорогах траплялись аварії. Щоб зменшити їхню кількість — необхідно було попереджувати водіїв про різного роду небезпеку, яка могла трапитись на дорозі. Тому у 1903 році на вулицях Парижа з’явилися перші дорожні знаки: на чорному або синьому тлі квадратних вивісок білою фарбою було намальовано символи — «Крутий спуск», «Небезпечний поворот», «Нерівна дорога».

 





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити