УКРАЇНСЬКА МОВА
Уроки для 10 класів

СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ЛЕКСИКОЛОГІЇ І ФРАЗЕОЛОГІЇ

 

Урок № 45

УРОК РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ № 16. ТЕЗИ

 

Мета: повторити вивчене про види самостійної роботи з літературою; уточнити відмінності понять: план, тези, виписки, конспект; розвивати навички сприйняття й розуміння прочитаного тексту, вміння визначити мікротеми в тексті, відокремлювати головну інформацію від другорядної; удосконалювати навички аналізу тексту публіцистичного стилю, уміння складати тези, розвивати грамотність учнів; виховувати інтерес до культурної спадщини українського народу.

Міжпредметні зв’язки: тези літературно-критичних статей (література), тези окремих розділів підручників (історія, географія та ін.).

Тип уроку: урок розвитку мовленнєвих умінь.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент

 

II. Ознайомлення учнів з темою, метою і завданнями уроку

 

III. Актуалізація мовленнєвознавчих понять

Тестове завдання

► Виконайте тестове завдання на співставлення стилів і мовних засобів, що в них використовуються.

1  Публіцистичний.

2  Офіційно-діловий.

3  Науковий.

4  Розмовний.

5  Художній.

 

А Використання розмовної лексики та фразеології;

Б вживання емоційно-експресивної лексики;

В тенденція до використання складних синтаксичних конструкцій;

Г використовуються усі мовні засоби;

Д повна відсутність експресивних мовленнєвих засобів.

Відповідь. 4 — А, 1 — Б, 3 — В, 5 — Г, 2 — Д.

► Складіть подібне тестове завдання.

 

Монологічне висловлювання

► За допомогою опорної таблиці (див. урок 40) складіть монологічне висловлювання на тему «Види самостійної роботи з літературою».

► Зробіть висновок, чим відрізняються тези від тематичних виписок, конспекту, плану.

Коментар учителя. Тези — стисло сформульовані основні положення прочитаного тексту. Тези розкривають суть усієї текстової інформації. Тези поділяються,на такі види: цитатні (відбір і запис авторських тез), вільні (формулювання основних положень власними словами) і змішані. Тези бувають простими (записуються тільки твердження автора) і складними (відображена аргументація тверджень).

 

IV. Виконання системи практичних завдань творчого характеру, спрямованих на розвиток комунікативних умінь

Опрацювання пам’ятки до складання тез

►   Робота за варіантами:

Варіант 1 — записати порядок роботи над складанням тез;

Варіант 2 — написати вимоги до складання тез.

Матеріал для вчителя. Порядок роботи над складанням тез:

1. Прочитати весь текст, якщо він невеликий, або розділ, якщо твір великий за обсягом.

2. Продумати зміст тексту, знайти і проаналізувати основні мікротоми.

3. Викласти основні авторські думки у вигляді послідовних пунктів.

 

Вимоги до складання тез

1. Чітке і стисле формулювання думок при збереженні своєрідності форм джерела.

2. Кожне положення має містити одну думку.

3. Складання тез за мікротемами (іноді одна теза може об’єднувати кілька абзаців).

4. Виділення у кожній тезі головного слова, словосполучення.

5. Обов’язкове посилання на джерело викладу у кінці або на початку роботи.

 

Творча робота

►   Записати відмінності тез від інших видів роботи з текстом, використовуючи подані конструкції.

Конспект — стислий ... , а тези коротко ... . У конспекті відображається у скороченому вигляді ... , а тези передають ... . Тематичні виписки — фрагменти тесту, які ... , а тези ... . План — це послідовний ... , а тези — ... .

 

Робота з текстом

►   Прочитайте уважно текст. Визначте його стильову належність, тему і головну думку тексту.

ЯБЛУНЕВОЦВІТНИЙ ГЕНІЙ УКРАЇНИ

З ім’ям Тичини пов’язані в нашій літературі відкриття епохальні, він приніс нам образність нового часу, поетику, здатну відтворити музику космічних оркестрів, найніжнішу красу людського почуття і грозову, вкрай наелектризовану атмосферу творення нового світу. Тичина для нас — співець гуманізму, співець високого й людяного «чуття єдиної родини».

Не перестають дивувати властивості його слова. У ньому, ніби вперше мовленому, виникають раніше не знані ритми й видіння, що можуть сприйматись як первопочатки буття, як образ одвічного руху.

Прокинувсь я — і вже Ти:

Над мною, піді мною

Горять світи, біжать світи

Музичною рікою.

Жага осягнення світу й людини — чи не це становить душу його поезії? І чи не цим пояснюється такий тривалий інтерес автора «Сонячних календарів» до того мандрівного українського Сократа, ім’я якому — Григорій Сковорода?

Кожна поетична індивідуальність тому й індивідуальність, що в чомусь вона виявить себе найприкметніше. Тичина — це музика й барви, це чистота душі. Так принаймні мав би сприймати його творчість кожен, кому вона відкривається вперше.

Ясноока поетова Муза з дитинною мудрістю прагне зазирнути в глибини й ираглибини сутнього, все довколишнє її щиро дивує, бо ж стільки життя таїть у собі речей значних, загадкових, бо ж, якщо уважніше вгледітись, вслухатись, то взагалі в житті нічого нема неістотного... «Ви знаєте, як липа шелестить?» А це ж, виявляється, диво, це рідкість, це те, що завдяки поетові може стати й для вас відкриттям!

«Блакить мою душу обвіяла, душа моя сонця намріяла, душа причастилася короткості трав...» Яким треба було володіти чуттям естетичним, психологічним, щоб рідне слово, ледь торкнуте, враз сяйнуло такою красою свіжості і новизни!

Мова народу була для Тичини силою невичерпно творчою. З чутливістю диригента вловлював він живі її тони й могутнє багатоголосся, з розмаїтих її звучань поет видобував злагодженість симфоній.

Навряд чи кому іншому було під силу те, що брала на себе тендітна муза українського Орфея. Поет, що словами пелюсткової ніжності виспівав найтонші порухи людської душі, її прагнення до ідеалу, зачарованість красою життя, Тичина, однак, ніколи не був поетом інтимних затишків, він не малював нам ідилій, його поезія, виповнюючись революційною пристрастю, не уникала найдраматичніших конфліктів епохи. Слово Тичини то з болем, то з прокляттям чи захватом відтворювало грізні дисонанси життя, і навіть тоді, коли інші «тікали в печери, озера, ліси», його муза, хай навіть зранена, кров’ю облита, мужньо, й відкрито виходила навстріч ураганам часу, навстріч найпотужнішим бурям та борінням епохи:

Хто має прано примусить людину?

Хто може ніч обернути на днину?

І хто такий мудрий, щоб зразу нас всіх

Повісив за правду, єдиний наш гріх?

(«Паліть універсали»)

Дух невтоленності, це він був рушійною силою всіх поетичних новацій Павла Тичини. Носячи в собі суцільний неспокій, поет постійно прагнув мистецьких оновлень, він не мислив себе інакше, як у ролі першопрохідця, у ролі майстра, чиї зусилля спрямовані на те, щоб розширити свої поетичні плацдарми, видобути з рідної мови нову художню якість. І читач почуває, як музі Тичини раз у раз прагнеться спозирнути в незвідане, в заобрійне, де, може, їй відкриються нові поетичні світи. Свідченням цих безнастанних експериментувань митця є більшість його книг, і зокрема ця його посмертна велична симфонія «Сковорода», твір, до якого ще не раз буде звертатися думка дослідників.

Не все в його творчості рівноцінне, з відстані часу нині це видно кожному. Новаторство Павла Тичини найплідніше виявлялося там, де воно природно виростало з народної поезії, з народнопісенної стихії, де його живила вся багатюща художня творчість українського народу. На ґрунті національної поетики якраз і формуються великі художники. Могутній дух шукань єднає Тичину з такими поетами, як Елюар, Лорка, Незвал, Хікмет, з усіма тими, ким пишається світова поезія нинішнього століття. Авторові книг «Плуг», «Вітер з України», як небагатьом, вдалось у своїй творчості поєднати найкращі досягнення сучасної світової поезії з українською національною традицією, і саме в органічності цього художнього синтезу маємо вбачати суть новаторства нашого славетного поета. Змінювались ритми доби, зазнавала відповідно до цього змін і поезія Павла Тичини. Незмінною лишалася тільки безмежна любов поета до свого народу, гуманістична сила і пристрасть його духовних устремлінь. З’явились речі, що вражали місткістю своїх художніх узагальнень: такі твори, як «Чуття єдиної родини», «Похорон друга», як сповнений незламної віри в народ вірш «Я утверждаюсь», ставали суспільними подіями, знаменням часу. Визначаючи глибинні почуття, поет вистраждав своє право сказати за всіх, сказати від імені цілого народу:

Яка біда мене, яка чума косила! —

А сила знову розцвіла.

Павло Григорович як людина був мовби продовженням своєї поезії. Обдарований винятковим артистизмом, співець отієї яблуневоцвітності, яка, переходячи з покоління в покоління, і нині здатна хвилювати підростаючу юнь, очищати й наснажувати коленого, чия душа сприйнятлива до прекрасного.

Хтось назвав Тичину останнім поетом Розстріляного Відродження, поетом, розстріляним хай не фізично, але морально. Важко з цим не погодитись. В моєму сприйнятті автор «Сонячних кларнетів» — постать глибоко трагічна. Від спілкування з ним залишалось враження, що ця людина постійно носить у собі якийсь незникаючий біль, думки, що вічно тривожать.

Одного разу після якогось засідання Павло Григорович запрошує мене проїхатись на схили Дніпра. Зупинилися десь біля Аскольдової могили, вийшли з машини. Вечоріло. Тихо було, безлюдно. Все небо в хмарах. Павло Григорович, як завжди внутрішньо напружений, по-пташиному сторожкий, до чогось прислухається.

Раптом каже:

— Чуєте? Дзвонять...

Я глянув нагору, в бік Лаври може, звідти? Однак нічого не чути.

— Таж таки дзвонять,— повторює він.— Десь отам...

Погляд його спрямований на Аскольдову могилу.

Було це ще задовго до того, як люди мого покоління дізнались про бій з військами Муравйова під Кругами і що загиблих у тім бою київських студентів було пізніше поховано саме на Ас- кольдовій могилі та що на уславлення їх молодий Тичина написав хвилюючі рядки:

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ!

То, може, дзвони з тих трагедійних літ вчуваються поетові й тепер, відлунням болю озвавшись у його чулому серці?

Цей поетичний реквієм його після 1918 року ніколи більше не друкувався. Вульгарно-соціологічна критика епохи тоталітаризму зробила все, щоб збіднити творчість Тичини, щоб його замовчати або спотворити його шедеври, окарикатурено виставляючи в школі, перед школярські наївні очі якісь і справді невдалі рядки поета. Певне, нікому в українській поезії фальсифікатори не завдали більшої шкоди, як авторові «Сонячних кларнетів», вилучаючи, безсоромно окрадаючи багатство його ранніх невмирущих поезій, де увічнено золотий гомін визвольної боротьби українського народу.

Сьогодні, на щастя, поет повертається до читачів неушкодженим, не знівеченим, повертається до нас той, кому доступно було пізнати божественну красу гармонійності світу, відчути весь трагізм епохи, зіткнення сил світлих, творчих и чорних, руйнівних в їх вічнім борінні.

Вічно молодим, непорочно-чистим повертається до нових поколінь наш найчутливіший поет, сонячний, яблуневоцвітний геній України (О. Гончар).

►   Ще раз уважно прочитайте текст. Виділіть мікротеми. Розподіліть сторінку зошита на дві частини. У першій запишіть план тексту, у другій — тези.

 

V. Підсумок уроку

►   Перевірка виконаних робіт.

 

VI. Домашнє завдання

► Складіть тези окремого розділу підручника з історії (географії, фізики та ін.).






Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.