Усі уроки української мови 10 клас І семестр Профіль — українська філологія - 2018 рік

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА ЯК ВИЩА ФОРМА ІСНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОВИ

УРОК 10. ДІАЛЕКТИ ЯК ІСТОРИЧНА БАЗА ЛІТЕРАТУРНИХ МОВ. ТЕРИТОРІАЛЬНІ Й СОЦІАЛЬНІ ДІАЛЕКТИ. УКРАЇНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СЛЕНГ. МОВА СЕЛА

Мета: поглибити знання десятикласників про класифікацію діалектів української мови, особливості територіального поділу діалектів на наріччя; розвивати мовну здогадку; виховувати повагу до діалектних багатств рідної мови.

Тип уроку: урок формування практичних умінь і навичок.

Обладнання: ксерокопії текстів, схема «Українські діалекти», таблиця «Особливості українських наріч», тлумачний словник української мови, словник діалектів української мови.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

IІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Бесіда з учнями

· Що таке діалект? т Які діалекти ви знаєте?

· Чим відрізняється літературна мова від діалектного мовлення?

· Поміркуйте, як діалекти впливають на формування літературної мови?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Прочитайте поезію. Визначте діалектні слова та поясніть їх значення.

ЧУДЕСНІ БАРВИ

Які чудесні барви у нашій рідній мові,

які відтінки різні від Сейму аж по Сян!

У Києві говорять інакше, ніж у Львові,—

і чорногуз, і бусол, лелека і боцян...

Так наче називаєш різновиди лелек ти,

а це лиш різні назви, синонімічний ряд.

А є ще риси мови, що звуться діалекти:

це говори місцеві на дещо інший лад.

На Київщині (в Літках) взуття зовуть обувка,

а огірок звичайний в Чернігові — гурок,

а кошик на Поліссі (в Іванкові) — кошівка,

і назви, і вимова різняться що не крок.

Раз якось на базарі професор із столиці

заговорив із дідом, що ягоди привіз:

— То, значить, на Поліссі вродили полуниці?

Я бачу, ви з-над Снові, із хутора Рогіз.

Дід витріщає очі — і як це може бути?

— То ви з Рогозу родом? Мо, інженер? Поет?

— Та ні, я просто знаю, як де говорять люди:

прислухуюсь до мови — і в цьому весь секрет.

Д. Білоус

2. Прочитайте текст та визначте, у чому полягає відмінність між територіальними та соціальними діалектами.

Жива народна розмовна мова кожного народу в різних місцях свого поширення характеризується різними фонетичними, морфологічними, синтаксичними та лексичними рисами чи відмінностями. Відмінності ці і в кількісному і в якісному відношенні можуть бути різними, різне також і їх територіальне виявлення. Щодо територіального обсягу та глибини мовних розбіжностей місцевих різновидів мови вживаються такі основні поняття: говірка, діалект, наріччя. Говірка — це мова якогось одного або кількох у мовному відношенні однорідних населених пунктів (сіл). Група споріднених говірок утворює діалект. Нарешті, група споріднених фонетичними, граматичними та лексичними рисами діалектів об’єднуються в наріччя — найширше діалектне утворення.

Загальна картина діалектного членування кожної мови досить складна, зумовлена вона, зрештою, багатовіковою історією народу — носія і творця мови.

Сучасні українські говори та діалекти групуються в системі трьох діалектних наріч — північному, південно-західному та південно-східному.

Крім територіальних діалектів, розрізняють ще так звані соціальні. Соціальним діалектом називається така різновидність народної розмовної мови, яка характерна більшому чи меншому колективу якоїсь певної професії чи соціальної групи людей (За Й. Дзендзелівським).

► Назвіть наріччя української мови. Розгляньте схему «Українські діалекти» та визначте межі поширення кожного з наріч.

► За таблицею «Особливості українських наріч» дайте характеристику кожного наріччя.

3. Прокоментуйте вислови про важливість діалектів для розвитку мови.

1. Мова народу розчленована в діалектах, а зібрана воєдино в літературній мові (Г. Брінкман). 2. Літературна мова виникає на основі якогось одного діалекту чи групи споріднених діалектів, але вона вже на початку свого становлення виходить за межі основного говору, починає залучати й елементи з інших говорів (О. Пономарів). 3. Загальнонародна мова в її літературній формі, незважаючи на словникове багатство й граматичну унормованість, продовжує всмоктувати в себе нові слова із діалектного мовлення (С. Ожегов). 4. Діалекти є джерелами, що живлять велику ріку нашої мови (О. Пономарів).

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Замініть у наведених реченнях діалектні слова на загальновживані. З'ясуйте значення діалектизмів за словником.

1. Мені було трохи банно, що дєдик не розбудив мене (В. Бандурук). 2. Звізди мерехтіли, як золоті чічки (В. Стефаник). 3. Що з нього буде? Який цвіт розів’ється з того пупінка? (І. Франко). 4. Нині верем’я таке неприязне і вогке (О. Кобилянська).

Ключ: банно — прикро, дєдик — батько; чічки — квітки; пупінок — пуп’янок; верем’я — погода.

2. Робота в парах. Перепишіть кожний ряд слів у такому порядку: а) назви одягу; б) назви посуду; в) назви диких тварин; г) назви сільськогосподарських культур; д) назви рибальства.

Варіант І

1. Кухоль, кружка, конов, корець, горшня; 2. Вовк, сіряк, зиблик, гудимець, флов; 3. Сукня, капот, шаття, сукманина, віган; 4. Короп, черевань, каспер, ревуга, підрийчик; 5. Ячмінь, ярець, ярес, голомига, житник.

Варіант ІІ

1. Миска, ковган, фаска, ставець, блюдо; 2. Ведмідь, медведь, буряник, вуйко, старий; 3. Хвартух, пілка, передник, катрань, запиначка; 4. Щука, щупак, обжира, щубель, щепар; 5. Овес, вівсо, збіжжя, говес, вовес.

Варіант ІІІ

1. Тарілка, тареля, таріль, танір, танджур; 2. Лисиця, кума, лиса, лишка, лис; 3. Строчанка, куфайка, ватянка, піддягало, теплик; 4. В’юн, пискір, піскуж, юган, чик; 5. Гречка, маївка, татарка,бречка, гречух.

► Визначте діалектні назви та поясніть значення цих слів.

3. За фонетичними та морфологічними особливостями визначте, до якого наріччя слід відносити діалектизми.

1. Замерзає річка зимними ледами. Ой де ж ділась тая правда, що була меж нами? (Б. Лепкий). 2. — Вуйку, ми ж одного роду! (І. Франко). 3. Вона бачила його взимі з лижвами на плечах (О. Кобилянська). 4. Іван теж дістав кресаню і довгу дзьобню, що била його по ногах (М. Коцюбинський).

4. З'ясуйте значення соціальних діалектів. Визначте професіоналізми, жаргонізми та арготизми.

Ляп (помилка), перо (ніж), гума (автопокришка), чувак (хлопець), вікно (час між заняттями), шмон (обшук), хвіст (нескладений іспит), бублик (руль), автомат (залік, поставлений без спеціальної співбесіди з викладачем).

5. Прочитайте міркування щодо ролі діалектизмів. Висловіть власні думки з цього приводу.

Французький діалектолог Жильєрон вважав, що дія літературної мови на місцеві говори порушує чистоту селянського мовлення, веде до його поступової втрати. Щоб врятувати сільське мовлення від повного зникнення, необхідно зафіксувати його в тому вигляді, у якому воно є, і зберігати його в атласі, як квіти в гербарії (Л. Касаткін).

► Як ви гадаєте, у чому полягає різниця між мовою села та міським сленгом? Наведіть приклади на підтвердження своєї думки.

6. Прочитайте текст. Доберіть заголовок. Про які відмінності між мовою міста та мовою села говорить автор? Чим ці відмінності зумовлені? Які ваші думки з цього приводу?

Національна мова повноцінно виконує свою державотворчу функцію лише в тому випадку, коли виступає засобом комунікації широких верств населення країни. Дуже важливо в цьому зв’язку подолати соціальну неповноту функціонування української мови, синхронізувати процеси соціального, мовного і культурного розвитку суспільства.

Мовний бар’єр, що утворився між українським містом і селом, поглиблювався із зростанням міст і концентрацією населення в них.

Потрібні спеціальні дослідження для того, щоб визначити, наскільки урбанізація в Україні була пов’язана з асиміляцією. Статистичні дані XIX ст. дають мало матеріалу для таких спостережень. Лише перепис 1874 p., який провело в Києві Київське географічне товариство, дає змогу зробити певні висновки про ступінь зросійщення міста. Перепис містив питання про рідну мову, при цьому, відповідно до тогочасного імперського проекту «триєдиного російського народу», пропонувалося зробити вибір між «общерусским», тобто літературною російською мовою, і його «наріччями» — «великоросійським», «малоросійським» і «білоруським». У загальному підсумку російську і її «наріччя» назвали рідними 80 % киян. З цього числа 49,32 % обрали літературну російську мову, 39,26 % — малоросійське наріччя, 9,91 % — великоросійське наріччя і 1,51 % білоруське. Згідно з переписом, уродженці України становили майже 74 % населення міста і вони становили більшість серед тих 49 %, які назвали рідною літературну російську мову, оскільки всього «уродженців Московщини» серед киян було менше 17 тисяч, або 21,5 %. Аналізуючи ці дані, Драгоманов, один з організаторів перепису, зізнався, що відсоток україномовних був би ще нижчим, якби запитували не про рідну, а про вживану мову.

Отже, потужна течія української народної мови на підступах до міста була перекрита, внаслідок чого тут не зміг утворитися наддіалектний міський варіант усного розмовного мовлення.

Попри всі величезні зусилля, спрямовані російським самодержавним апаратом на знищення української мови, традицій, національної свідомости, зросійщення зачепило лише верхній шар української культури. Українською мовою говорило багатомільйонне селянство, виявляючи стихійний опір проникненню чужої мови.

Завдяки цьому усна розмовна мова народу — рухливий, постійно оновлюваний і здатний до самоочищення могутній потік, фундамент всіх інших мовних різновидів, включаючи літературний,— була живою. Варто згадати тут образний вислів видатного французького лінгвіста Шарля Баллі: «Літературна мова є крижаною оболонкою, яка сковує поверхню потоку, могутнього, бурхливого, часто каламутного. Вона його оберігає, але вона й приховує його таємниці, його життя». Використовуючи це порівняння, можемо сказати, що до 30-х років XX століття глибинні шари української мови лишалися здоровими, неушкодженими, а відтак могли виконувати свою роль постійного життєдайного джерела для відновлення верхнього, культурного, кодифікованого варіанта національної мови.

Усталення загальнонародного мовного стандарту посилило тенденції до національної консолідації, активізувало процеси розширення соціальної бази української мови, дерусифікації міст.

Але українське відродження відбувалося не в своїй державі, а в умовах тієї ж колоніальної залежности від Росії. Більшовики терпіли українську мову і робили певні поступки для її контрольованого впровадження доти, доки були переконані, що ця «мужицька» мова слабша за «культурну» російську, а тому приречена на тихе вмирання, поступившись місцем конкурентці.

Але коли в Кремлі побачили, що українське село успішно долає зведений русифікацією мовний бар’єр з містом і російська мова швидко втрачає свої позиції, то задля перемоги «життєвішої» мови вдались до геноциду носіїв української мови.

Сучасна мовна ситуація кардинально відмінна від ситуації початку минулого століття. Сьогодні маємо розвинену літературну мову, здатну обслуговувати всі сфери суспільного життя, але у великих міських центрах, включаючи столицю, відсутнє повноцінне побутування живих форм розмовного мовлення.

Як ми вже зазначали, державний статус української мови сприяє підвищенню її престижу. В публіцистиці з’явились навіть спроби тлумачити протистояння української і російської мов як опозицію «високої» мови до «низької». В результаті українська мова перетворилася на мову духовної і державотворчої еліти, а російська — на мову пролетаріату, широких мас, соціальних низів, дрібної торгівлі та прикладного технічного забезпечення.

Звертає увагу і такий психологічний момент. Спілкуючись українською мовою, ви автоматично використовуєте «високий стиль» коректности й принаймні формальної шанобливости. Якщо ж переходите на російську, то ризикуєте непомітно опуститися якщо не до вуличного сленгу, то до стилю низького й панібратського (За Л. Масенко).

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

► Описати діалектні особливості тієї місцевості, на якій ви проживаєте.

ДОДАТОК

Особливості українських наріч

Особливості

діалектів

Північне наріччя

Південно-західне

наріччя

Південно-східне

наріччя

Фонетичні

1) Наявність дифтонгів [уо], [уе], [уі]: вуол, вуел, вуіл;

2) тверда вимова звука [ц]: хлопец, палец;

3) наявність звукосполучень [гі, кі, хі] замість літературних [ги, ки, хи]: ложкі, стіжкі

1) Тверда вимова [р]: рабий, расно;

2) наявність поряд з ри-, ли- [ер], [ел], [ир], [ил]: керниця(криниця), сильза (сльоза);

3) відсутність подовження приголосного в іменниках середнього роду: [жит’є, знан’є, зіл’є]

1) Пом’якшення шиплячих: [курч’ати];

2) пом’якшення звука [л]: [бул’и, кал’ина]

Морфологічні

1) Вживання стягнених форм прикметників чоловічого роду: молоди хлопец, осінні вітер;

2) нестягнені форми прикметників жіночого роду: молодая береза, повная хата

1) Поширення закінчень -ови, — еви в давальному відмінку ІІ відміни: братови, коневи;

2) наявність застарілих займенників при дієсловах: зроби мі, узяв тя, питав го (зроби мені, узяв тебе, питав його);

3) наявність залишків давньої форми дієслів минулого часу (пішла м, пішли-сьмо) та майбутнього часу: му робити, меш робити(робитиму, робитимеш)

1) Вживання стягнених форм дієслів 3-ої особи однини теперішнього часу: пита, співа замість питає, співає;

2) вживання дієслів ІІ дієвідміни із закінченням -е: ходе, носе, просе замість: ходить, носить, просить

Лексичні

Кияхи (кукурудза), утва (качки), валка (череда) тощо

Неньо (батько), вуйко (дядько), плай (гірська стежка), маржинка(худібка), сарака (бідний) тощо

Утлий (кволий), жабуриння (водорослі)



Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити