РІДНА МОВА 11 КЛАС
План-конспекти уроків

Урок № 24

Тема. Основні пунктограми у простому реченні


Мета: пояснити школярам принцип поділу розділових знаків на групи (відокремлюючі та виділяючі), удосконалювати пунктуаційну грамотність учнів, повправляти у написанні речень, ускладнених однорідними членами, звертаннями та вставними словами (словосполученнями, реченнями).

Тип уроку: комбінований урок (вивчення нового матеріалу; узагальнення і систематизація вивченого).

Обладнання: підручник.

ХІД УРОКУ

I. Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчання.

II. Вивчення нового матеріалу.

• Робота з підручником.

1) Опрацювання теоретичного матеріалу (§ 14).

2) Опрацювання таблиці «Групи розділових знаків за їхніми функціями».

III. Виконання вправ на закріплення вивченого.

• Прочитати, пояснити вживання розділових знаків.

До якої групи (відокремлюючих чи виділяючих) належать розділові знаки між однорідними членами? Вказати однорідні члени речення.

Я все-таки люблю сіножаті і ниви, люблю широкий, тихий, рідний степ (Л. Глібов). Все приймаю, земле, щиро дякую за степи, за ранки голубі (М. Самійленко). Поміж гаїв, долин і крутоярів біжить вперед Немирівське шосе (А. Бортняк). П’янкий, вологий, свіжий вітер огорне подихом тебе (Б. Дегтярьов). Світ увесь, мов яблуко, бринить сонячно, достигло, соковито (С. Бурлаков). І дзвінко, та високо, та карнавально сяє полудень барвами... (Л. Вишеславський). Сиджу на лаві і лікую стрес багряним, жовтим і ліловим квітом (І. Жиленко). Тут осені твої і зими тремтять у крапельках роси (Л. Горлач).

• Попереджувальний диктант.

Однорідні члени речення підкреслити. Пояснити вживання розділових знаків.

Сіно так пахне рідними травами, дитинством далеким, зеленими луками... Пахне любистком, хмелем, отавою, зустріччю пахне воно і розлукою. Сіно так пахне срібними росами, вільхами, вербами і верболозами... Сіно видзвонює гострими косами і калиновими сльозами. (І. Цюпа)

IV. Аналіз матеріалу з метою узагальнення. Робота над висновком.

• Прочитати речення, правильно їх інтонуючи.

Вказати в кожному однорідні члени речення та узагальнююче слово. Сформулювати правило про вживання розділових знаків у реченнях з узагальнюючими словами при однорідних членах.

Були ж у нас мужі великі: і Святослав, й Аскольд, і Кий (Б. Дегтярьов). Святись, кринична чистота імен: Марія, Леся, Ольга, Соломія! (С. Йовенко). Маленький Відню, галицька перлино, симфоніє із каменю й металу! Хай імена синів твоїх лунають: Іван, Богдан, Степан, Левко й Данило, Роман і Маркіян, Андрій і Йосип — на перехрестях трьох тисячоліть! (Л. Степовичка). Тумани сиві й роси світанкові — все це моє, бо тільки там я жив (Б. Дегтярьов). Буди вже, ясне сонце, комашину, дерева, трави — все буди від сну (М. Самійленко).

V. Виконання вправ на застосування узагальнюючих правил.

• Переписати, розставляючи розділові знаки (подаємо речення без їх вилучення).

Однорідні члени речення підкреслити, узагальнюючі слова взяти у прямокутники. Вказати виділяючі та відокремлюючі розділові знаки (при потребі скористатися таблицею).

Усе було: безправ’я й сором, кров революцій, море зла, репресії й голодомори. А Україна все ж жила (Б. Дегтярьов). Все, майже все — від отчої землі: і перший подих, звук і перше слово... (Р. Болюх). У драмі людській небагато дій: дитинство, юність, молодість і старість. Роби що хоч, ридай або радій. Неси свій хрест. Все інше — позосталість (Л. Костенко). Роздвоїлась, розтроїлась душа! Щось продано, щось віддано в заставу: і славу предків, і козацьку славу, і звичаї, і лицарство Коша! (М. Карпенко). ...Гамалія той на байдаку повелівав одразу двом стихіям: козацтву й морю... (М. Рильський). Пиши про все: про тишу й буруни, про більма рабства й гострозорість волі (І. Муратов). Так, все твоє, владарю строгий часе: мої надбання, тіло й даний вік. І рівні всі: царі і свинопаси... Але чи все впаде у твій потік? Тебе твій край, земля розп’ята кличе. Отам — твоя ціна: ганьба або величчя (Р. Волюх).

Це була зграя сірих журавлів, у народі званих віщунами. Вони дивовижною хурделицею заполонили Яблунівку, наче хотіли взяти з собою на крила й понести у світи все: хати, криниці, ясени біля воріт, вулиці й садки. Клинцювата голова, маленькі й тонкі вуха, коричневі очі, пружна спина, підтягнутий живіт — усе свідчило про міцне генеалогічне древо цього породистого пса. Учителька німецької мови взувалася в небачені боти з блискучими металевими пряжками, а газової легкості косинки на шиї щодня міняли кольори: білий, рожевий, фіолетовий, блакитний, зелений. (3 творів Є. Гуцала)

• Диктант із коментуванням.

Вказати виділяючі та відокремлюючі розділові знаки (при потребі скориставшись таблицею).

Дай, Боже, всім: убогим і сліпим, убогим духом і нікчемним тілом (В. Баранов). Дві гілки влади: президент і ради. Хто більш для матері-історії вартує? ...Вкраїнський Мойсей ще сидить за партою (В. Баранов). На всіх діли свої скарби: знання, уміння, чесність, правду (Б. Дегтярьов). Все в полоні видінь: ліс, і доли, й ріка (Л. Вишеславський). Перун кресав об землю блискавиці. Тремтіло все: дерева, греки, птиці (Л. Костенко). Запам’ятовуй те неповторне усе на світі: і хмару білу, і небо синє на тихім вітті, і дні майбутні, і сьогодення, і дні минулі, і перше слово, і перші сльози, і крик зозулі... (С. Тельнюк). Ще буде все: прозорий день і хуга, і сірий дощ, і в пахощах сади... Не обіцяй в біді згадати друга, а просто другом будь йому завжди (М. Карпенко).

VI. Аналіз матеріалу з метою узагальнення вивченого. Роботанад висновком.

• Прочитати речення, правильно їх інтонуючи.

Вказати відокремлюючі та виділяючі розділові знаки. Визначити слова, які граматично не пов’язані із словами в реченнях. Сформулювати правило про вживання розділових знаків у реченнях із звертаннями та вставними словами (словосполученнями).

Боже Великий, єдиний, нам Україну храни, волі і світла промінням Ти її осіни (О. Кониський). Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі! Шуми, Україно, як рідні ліси, як вітер в широкому полі (Олександр Олесь). Ми вирвались на волю, слава Богу, навпомацки шукаючи дорогу (Р. Болюх). Ім’ям Вкраїни охрещу незламність вашу, діти Волі (М. Самійленко). Яка лопата і снага яка спроможні прірву Колими розрити?! (В. Забаштанський). Ви чуєте, Тарасе, й Ви, Франко, і Ви, стражденна Лесю Українко? Так, є на світі Божа справедливість — і кров, і сльози не пролиті марно. Тож будемо не скиглити в зневірі, а працювати... (В. Чуйко). Храни ж нас, Всевишній Боже, бо щось нашим душам щемко. Народу пісенну долю нехай обмина біда! (Г. Білоус). На волі душа пече люто-прелюто, покарана, певне, за рабство старе (В. Забаштанський). Людей, звичайно, більше, ніж народу... Коли виспівуєш на повен рот любов до людства з сотого заходу,— згадай, нарешті, і про свій народ (Б. Олійник). Нелегко стати людиною, чесне слово Дарвіна (В. Слапчук). Продиктуй мені, дощику, кому і крапку, знаком оклику довгим торкнися, прошу! (В. Сироватко).

VII. Виконання вправ на застосування узагальнюючих правил.

• Попереджувальний диктант.

Підкреслити звертання. Прочитати речення, правильно їх інтонуючи. Вказати відокремлюючі та виділяючі розділові знаки.

Стоїм, як блаженні, і ницістю світим своєю... О, виведи нас на дорогу, вкраїнський Мойсею! (В. Тарасенко). Без тебе немає Вітчизни, моя Україно свята! (М. Каменюк). А ти, розкинувшись на пагорбах Дніпра, під сонцем банями сіяєш золотисто, апостол-граде наш, преславне вічне місто! (В. Ткаченко). О рідна хато! Стану на поріг та й знов відчую далечі доріг... Вклонюсь тобі, а ти вже не Держи, вкажи дорогу й хліба зав’яжи, бо вже тремтять стрімкі мої вітрила (Г. Кривда). Я вас люблю великою любов’ю, моя старенька мамо, тату мій... (Д. Павличко). Ні, я не хочу у скринях коштовностей мати... Я попрошу тебе, мамо, у путь нелегку благослови мене хлібом на добрім віку (М. Ткач). Як же мені постукати до вашої, мамо, хати, коли в ній, незабутня моя, ні дверей, ні вікон? (А. М’ястківський).

• Пояснювальний диктант.

Вставні слова підкреслити. Прочитати речення, правильно їх інтонуючи. Вказати відокремлюючі, та виділяючі розділові знаки.

І нехай ані терни, ні мотлох життєвий, ні втрати не завадять нам роль на землі свою чесно зіграти. І прекрасність цього не збагнути хіба що потворам. Аплодуйте, будь ласка, завжди аплодуйте акторам! (Р. Третьяков). Таланти свої, мов коней, сідлаймо в лунких степах! У нас іще є, нівроку, порох в порохівницях. А шлях наш курний, козацький навік полином пропах (Г. Білоус). Були, до речі, й донкіхоти, такі самісінькі, як ти, що прагли кривду побороти, неправду й зло перемогти (С. Воскрекасенко). Тепер я став менше сприймати на віру... Старію, можливо? Можливо, старію (О. Абліцов). Відплинуть, далебі, малі жалі й дрібнота хвилювань, бо генії лишають по собі суспільства, а не брязкіт марних звань (В. Коротич). Знецінюють людську мораль кохання клятви галасливі. Найсокровенніше, на жаль, сприймається у негативі (Б. Дегтярьов). Уві сні я більше не літаю, кажуть, просто більше не росту... (В. Сироватко ).

• Прочитати.

Пояснити, чому в одних реченнях виділені слова виступають членами речення, а в інших граматично не пов’язані з іншими словами. Зробити синтаксичний розбір одного з речень (усно).

Вже день здається сивим і безсилим, і домліває в зарослях ріка... (В. Симоненко). Чудові дні кінчаються жовтневі, здається, суму і не може буть... (М. Гірник). Додолу падає каштан, він ще не може зрозуміти, що вже — летить, що вже — не там, де звик із листям гомоніти (В. Баранов). Колами, колами листя в осінньому танго... Може, це спогад?.. А може, забутий сюжет? Може, це пісня? А може, це просто Омана: одсвіт альтанки і цей полохкий силует? (Б. Олійник). Лихо усюди, поки й живі, може нас перестріти (М. Самійленко).

• Диктант із коментуванням.

Вказати відокремлюючі та виділяючі розділові знаки. Зробити синтаксичний розбір одного з речень.

Ніхто його не ув’язнював. Світ лиш ловив, та — дурно. Його, кавпаки, витурювали з колегіумів ні з чим. ... А він аж до нас доходив і мудрими бути вчив (Г. Білоус). Ні за чим не шкодую. Прожив, як умів. Все, либонь, що судилось, приймав як годилось (О. ГІідсуха). Покропи мене, дощику, тихо мене окропи. Може, виросту терном... роменом. Аби — не осотом (Б. Олійник). Зір мій відбивають сині води. Я в цей світ, либонь, уже приходив. Колись-то, можливо, колись-то був я вітром уже чи листям?.. (М. Самійленко). А скоро, кажуть, і жнива, поля дрімають вогнедишно. Все інше, друже мій,— слова... Відшелестять — і знову тиша (І. Жиленко). Певно, нелегко підкорити словом папір, мабуть, слід спочатку збагнути час й осягнути своєю пам’яттю, виміряти вагу слів, визначити не тільки зміст, а й вищу мету викладених словами думок... (Р. Іваничук). Не пишеться, а думається лиш. Писатись буде вже, напевне, завтра (Г. Світлична).

Отже, слухай, поете, вкарбовуй у серце, поете, нашу пам’ять візьми, як беруть бігуни естафету... (Р. Третьяков). Як то там десь у моїх Карпатах? Певно, осінь стигне золота... (М. Влад). Буває, захмарить, а часом засяє блакить (С. Голованівський). І, здалось, помутніла срібно-ясна глибінь серед сонячних піль (О. Ющенко). Ось літо бабине з полів, як хмара, піднялося. Це, кажуть, вітер посивів: розгублює волосся (В. Швець). Співати треба, звісно, і про зорі, про те, як шепче в лузі очерет, але, забувши людське щастя й горе, який до чорта буду я поет! (Д. Павличко). Якби я не зріднивсь із Луцьком, то обрав би, напевне, Слуцьк (И. Струцюк). Ой шалена це буде атака і скінчиться, звичайно, проривом (О. Ольжич). А скупар такий хитренький, наче лис, за копійку він би скелю, певне, гриз. Все життя його — торбинка, як скупий — то півлюдинка... (С. Пушик).

• Прочитати, правильно інтонуючи речення.

Вказати вставні словосполучення та вставні речення. Пояснити вживання розділових знаків.

Історію життя Шевченка — вона така відома, від народження до могили,— можна назвати тяжкою, болючою драмою; історію його думки й творчості — драмою не менш трагічною (С. Петлюра). Шевченко? Смут’ян? У солдати!.. (Возрадуйся, сите панство: колись ми були козаками, а вибились в... кріпаки.) (Г. Білоус). І я чужиною з скорботами в торбі, і ти чужиною (весь світ чужина!) (Є. Маланюк). Україно моя! (А на серці тривога). Я не можу про тебе забути ніде.

Знову снилася ти і дорога, дорога... (В. Швець). Були ми молоді, і був у нас Дніпро (два п’ятаки, а їхати годину) (М. Самійленко). Шовіністе-фанатику, врешті збагни (хоч клітинкою мозку поворухни): все на світі живе має мову свою і не хоче зливатись в єдину сім’ю (О. Завгородній). Думки ж далекі, як лелеки (в них завше крилонька болять) (3. Гончарук). Не зрадь, пора крила, не зрадь! (Байдужість — завше голос фальші). На затісній планеті нашій ще стільки місця для добра! (О. Абліцов).

VIII. Підведення підсумків уроку.

IX. Домашнє завдання.

§ 14, вправа 264, II (письмово), вправа 265 (усно).

- Навчальні диктанти.

Усе пішло у свій неповторний цвіт — не весняний, а осінній. Барви поля і лугу, барви лісу були різні: багряні, жовті, вишневі, пурпурові, червоні, оранжеві. їхнім полум’ям позаймались дерева, кущі, бур’яни, бадилля. Тліють і горять, жаріють і вогневіють, і димлять, і начебто чадять десь у лісовій гущавині. Кожне дерево творить своє окремішнє багаття, а загалом вони творять спільне, багатоманітне.

День — сонячний та прозорий, і хочеться, щоб йому не було краю. Хочеться, щоб не було краю безмежному палахкотінню блакиті, вінценосному сяйву сонця, смолоскипам дерев по просторах землі, рахманному свіченню зораного поля, кривавим спалахам калини по байраках, замисленій течії води в більших і менших струмках, а також якомусь заупокійному, білому летінню павутинок бабиного літа. (111 слів) (За Є. Гуцалом)

1900 року незалежно один від одного закономірності спадкування ознак у гібридів одночасно відкрили троє учених: голландець, німець та австрієць. Коли праці цих науковців набули широкого резонансу, виявилось, що за тридцять п’ять років до того подібні висновки зробив настоятель монастиря у місті Брно (Чехія) Грегор Мендель. За одностайною згодою трьох учених пріоритет відкриття належить Менделю. Та хоч термін «генетика» з’явився дещо пізніше, роком народження генетики все ж вважається 1900-й.

Засновником експериментальної генетики судилося стати українцеві Феодосію Добржанському. Його ім’я на терені колишнього

СРСР або замовчувалось, або згадувалось лише з ярликами: «менделіст», «псевдовчений», «зрадник батьківщини».

Народився майбутній науковець того ж 1900 року в Немирові, на Вінничині. Після закінчення університету викладав у Київському політехнічному інституті, згодом переїхав до Ленінграда. 1927 року його направили на дворічне стажування у США. З того часу вчений працював у різних установах: Колумбійському університеті, Рокфеллерівському університеті в Нью-Йорку.

Він мріяв про Україну, проте повернутися чи принаймні побувати на батьківщині не судилося. Він був добре поінформований про все, що відбувалося тоді в СРСР: голодомор, репресії, переслідування в науці... Американське громадянство Добржанський прийняв лише 1937 року.

...У США українського вченого вважали головним генетиком країни. Його науковою спадщиною користується все людство. (190 слів) (За Д. Голдою)





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити