РІДНА МОВА 11 КЛАС
План-конспекти уроків
Урок № 32
Тема. Пряма мова. Діалог. Розділові знаки при прямій мові та діалозі
Мета: повторити вивчене про пряму мову, удосконалювати пунктуаційну грамотність учнів стосовно конструкцій із прямою мовою та діалогів.
Тип уроку: комбінований урок (повторення, закріплення та систематизація вивченого).
Обладнання: підручник, картки.
ХІД УРОКУ
І. Перевірка домашнього завдання.
✵ Робота біля дошки з роздавальним матеріалом (2—3 учні).
КАРТКА 1
Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки (подаємо речення без їх вилучення). Пояснити вживання двокрапки і тире.
Є такі ще торбохвати: він забуде рід свій, хату, відцурається од неньки... А як треба, то швиденько знов назад шукає броду... Все згада: якого роду і з якого він села — тільки б вигода була! (І. Немирович). А прийде час — усіх покличе мати і запитає кожного колись: ти не забув, з якої вийшов хати, звідкіль дороги в світ розпочались? (М. Ткач).
КАРТКА 2
Переписати, на місці крапок вставляючи пропущені букви. У кожному is речень підкреслити граматичну основу. Пояснити вживання двокрапки і тире.
Ж...ття як поле: не доглян...ш — усе поглушать бур’яни (3. Тищенко). Щось дивне діється — тр...вога судомить душу: час не спить (І. Гнатюк). Поглян...ш — і привид...ться тобі: над морем Чорним в...сочить Одеса, неначе бе...козирка на горбі (С. Стриженюк).
КАРТКА 3
Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки. Зробити синтаксичний розбір одного з речень (усно).
Яблунь спішу насадить серед поля, весною доглянути крони і вірю: впаде мені яблуко в долю, як в долю Адама, як в долю Ньютона (Л. Талалай). У житті є така висота: не пустить за вітрами літа, не розвіять в собі задарма силу крові і силу ума (О. Довгий). Далека спалахне зірниця — і світ росою заіскриться (Л. Талалай).
ІІ. Повідомлення теми та мети уроку.
ІІІ. Повторення ключових питань.
✵ Зі спроектованого на дошку (або заздалегідь записаного на дошці) тексту вибрати й уголос прочитати речення з прямою мовою, правильно їх інтонуючи.
У кожному з речень визначити пряму мову та слова автора. Розповісти, в яких випадках вживається пряма, а в яких — непряма мова.
ГІрометей іде із Дон-Кіхотом під одним плащем, бо дощ і дощ... І стежина вкрилася болотом там, де молочай і нехворощ. Дон-Кіхот одкашлявся, питає, свій шолом піднявши на чоло: «Ти великий бог! Чому ж немає свят твоїх, здається, й не було? Ти вогонь подарував людині — а на небі де твого ім’я зірка? Не світилася і нині славою твоєю не сія». Зупинився Прометей за плотом: «Що мені ті забавки малі! Був я на Олімпі Дон-Кіхотом — і людиною лишився на землі». (П. Воронько)
✵ Робота з підручником.
Усне виконання вправи 140.
✵ Прочитати діалог спочатку мовчки, потім вголос за особами.
Скільки осіб бере участь у розмові? Пояснити, чим діалог принципово відрізняється від прямої мови.
— Матінко, сонце сіло, крається серце моє.
— Сіло. На світі білім ніч настає.
— Матінко, он хмарина, лячно чомусь мені.
— Не бійся, моя дитино! Дощ вдалині.
— Матінко, що робити — серце болить моє?
— Жити, дитино, жити. Серце болить, бо є. (Т. Буркацька)
IV. Виконання вправ на повторення вивченого.
✵ Прочитати речення, визначити пряму мову і слова автора.
Пояснити вживання розділових знаків.
Спитала смерть у мудреця: «Якої хочеш смерті?» А він говорить: «Я б хотів за книгою умерти». Спитала смерть у вояка: «А ти б хотів якої?» А він: «Геройськи у бою накласти головою!» Спитала у закоханих, що стріла серед ночі... «А ми,— говорять їй вони,— ніякої не хочем» (С. Тельнюк).
✵ Поданий діалог прочитати спочатку мовчки, а тоді вголос за особами.
Пояснити вживання розділових знаків.
— Ходімо, кохана, у ліс.
— Ще холодно в лісі, мій друже.
— Не дуже,— кажу я,— не дуже!
Там зелень березових кіс.
Ходімо, кохана, у ліс.
— Ходімо, кохана, на луг.
— Ще мокро у лузі, мій друже.
— Не дуже,— кажу я,— не дуже!
Там повінню криється Буг.
Ходімо, кохана, на луг.
— Ходімо, кохана, в мій дім.
— Ходімо, назавжди ходім. (П. Воронько)
V. Аналіз матеріалу з метою узагальнення вивченого. Робота над висновками.
✵ Опрацювання таблиці.
ПРЯМА МОВА
ВИРАЖАЄ |
мовлення іншої особи, передане дослівно, без змін |
СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ |
словами автора, що вказують, кому вона належить |
СТОЇТЬ |
після слів автора, перед ними або всередині них |
VI. Виконання вправ на застосування узагальнюючих правил.
✵ Робота біля дошки.
Накреслити схему кожного з поданих речень.
Якось у мене запитав мудрець: «Що більше всього перебріхано, людино?» Я говорив і говорив, і видихнув насамкінець: «Без сумніву, історію Вкраїни...» (О. Завгородній). «Дурні, бо бідні. Бідні, бо дурні»,— віщують нам переродки брудні (М. Шевченко).
✵ Скласти речення, які б відповідали кожній із поданих у рамці схем (усно). (Роботу можна організувати за варіантами.)
А: «П».
«П»,— а.
«П?» — а. «П!» — а.
«П,— а.— П».
«П,— а,— П».
VII. Аналіз матеріалу з метою узагальнення вивченого. Робота над висновками.
✵ Прочитати діалог за особами.
Звернути увагу на вживання розділових знаків.
Без загадок мова пісна, як борщ без солі, то я завжди присолюю свою мову. Моя жінка спершу страх як дратувалась, коли я затівав із нею таку балачку.
— Корова без ніг, без тіла скирту соломи з’їла,— кажу до неї.
— Яка корова? — не тямить.
— Сама товста, рука тепла, а рот червоний.
— Хто такий? — супить жінка брови.
— І не кінь. І не пес, їсть дрова, як овес.
— Білим світом заклинаю, чоловіче, скажи, що в тебе на мислі.
— Про піч кажу тобі, жінко, вже паливо вигоріло, треба трохи полінячок підкласти. (За Є. Гуцалом)
VIII. Виконання вправ на застосування узагальнюючих правил.
✵ Переписати, розставляючи розділові знаки (подаємо уривок без їх вилучення).
Пояснити роль діалогу в художніх творах.
— Розкажіть мені, мамо, про вишні...
Їх було так багато в саду?
— Були, сину, морози невтішні,
А вони кого хочеш зведуть.
— Розкажіть мені, мамо, про роки!
Чи спливають помітно вони?
— Роки, сину, помітні, допоки
Матерів пам’ятають сини. (М. Довнич)
✵ Диктант із коментуванням.
Серед темної ночі біля Рильського хати «Рушничка» нам на трубах почали вигравати; і співали соняхи, й річка запала: «Рідна мати моя, ти ночей не доспала!» (А. Малишко). Глянула з докором мати (найсправедливіший суд!): «Хотіла тебе спитати, чого це ти, сину, тут?» Торкнулись плечей моїх вдячно турботливих рук голуби: «Дивись мені, будь обачним, рідне в душі не губи...» (В. Корж). Я колись в годину заповітну Господу сказав, що вже свобідний, час душі здійнятись наді мною на легкім останнім віражі. І почулось тихе: «Не спіши!» (Ю. Сердюк). «Спаси і схорони!» — звертаюсь я до Бога, коли уже ніхто не вийде на підмогу (В. Родіонов). Обпікаючи нам душі, тихий реквієм лунає: «Козака несуть...» (Н. Поклад).
Дві тисячі років тому Платон сказав, що від красивої думки ми повинні перейти до красивих вчинків, а від красивих вчинків — до красивого життя, від красивого життя — до краси (З газети). Вклоняюсь низько мудрецям, але люблю, неначе тата, я проповідника Сократа, людської мудрості вітця. Старий був мудрим, а проте сказав: «Живу чи помираю, я добре знаю тільки те, що геть нічого я не знаю...» Учив: «Ти сам себе пізнай, знайди велике у малому, жени догматиків із дому, насильство й примус — зневажай!» (Л. Забашта). Нема у Геракліта правоти! Геть заморочив голову народу. «Ах, неможливо двічі увійти,— це він сказав,— в одну й ту саму воду». Хоч я простий, а не учений муж, і не мудрець, а з гордістю зазначу: «Не знаю скільки, а в одну і ту ж я в воду увіходив — у стоячу» (В. Березінський). «Маємо те, що маємо»,— кожен руки вмиває. А на руці — п’ять пальців, і всі вказівні (В. Слапчук).
Словник.
Догматик — прихильник догматизму — методу мислення, що спирається на догми, тобто такі поняття або вчення, які вважаються істинними за будь-яких умов і приймаються без жодних доказів.
✵ Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки (подаємо речення без їх вилучення).
Цитати підкреслити.
Шелестять сторінки, наче древні бори, де бростилась історія наша... А над віщими соснами сонцем горить: «Не лепо ли ньі бя- шеть...» Наші предки пили у тяжкій боротьбі із гіркої й солодкої чаші... Вкарбувалось навік у слов’янській судьбі: «Не лепо ли н ы бяшеть...» (С. Реп’ях). «У Цареграді на риночку ой п’є Байда мед-горілочку». І в Плуєштах п’є, і в Варшаві п’є, а в Великому Лузі зозуля кує. І сичить у Стамбулі сам цар турецький: «Ой ти, Байдо, Байдо молодецький!» Ой ти царю, турецький царю! Що ти знаєш про Байдину кару?! Про недопите горілки відро і недолитий у море Дніпро, і про Байдину Україну, на гаку підвішену за ребро? (А. Коваль). «Садок вишневий коло хати»,— шепочеш тихо — й знов ідеш у в бої! (М. Стельмах), «Садок вишневий коло хати» і зацвіте, і дасть плоди, якщо ретельно доглядати в нім кожен пагін молодий (Б. Дегтярьов). ... А як Шота колись прорік: «Все, що зберіг ти, — все пропало, а що роздав,— твоє навік!» (С. Крижанівський).
✵ Прочитати, пояснити вживання розділових знаків.
З яких поезій Шевченка узято наведені в реченнях перефразовані рядки (їх виділено)? З пам’яті відновити цитати (усно). Пояснити, які розділові знаки потрібно було б поставити, якби цитати подавалися у неперефразованому вигляді, дослівно.
У тюрмі, в солдатах, під конвоєм поет не гнув своє чоло. Ніколи в нього за душею зерна неправди не було. Не гріх навчатися чужого і пам’ятать своє, аби не затоптать під власні ноги культури нашої скарби. За це всім миром варто встати, аби здолати сили злі, щоб був і син, і була мати, і справжні люди на землі. Сьогодні з серця України, з просторів сивого Дніпра до молдаванина і фінна: доходить голос Кобзаря. В сім’ї великій, вольній, новій в святім шевченківськім краю перед титаном у поклоні схиляєм голову свою. (Б. Дегтярьов)
✵ Попереджувальний диктант.
Цитати підкреслити.
Шевченко універсальний. Немає такої події в нашій історії, де б він не був на місці. Пригадаєш голодомор тридцять третього, і моторошно війне від Кобзаревого рядка «гробокопателі ходили». Сахнешся тридцять сьомого й почуєш прокляття: «Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських!» Замислишся над екологічними бідами, і спливе у пам’яті синівське, уболівальне: «Світе тихий, краю милий, моя Україно, за що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?» Дивлячись на деяких землячків, думаєш Шевченковими словами: «За шмат гнилої ковбаси, у вас хоч матір попроси, то оддасте...» Все і про все сказав Шевченко.
Та він не тільки проклинає, гнівається, ремствує. Він рятує, дає опору надії: «І неситий не виоре на дні моря поле, не скує душі живої і слова живого». (За В. Базилевським)
IX. Підведення підсумків уроку.
X. Домашнє завдання.