Урок № 32

Тема. Пряма мова. Діалог. Розділові знаки при прямій мові та діалозі

Мета: повторити вивчене про пряму мову, удосконалювати пунктуаційну грамотність учнів стосовно конструкцій із прямою мовою та діалогів.

Тип уроку: комбінований урок (повторення, закріплення та систематизація вивченого).

Обладнання: підручник, картки.

ХІД УРОКУ

І. Перевірка домашнього завдання.

• Робота біля дошки з роздавальним матеріалом (2—3 учні).

КАРТКА 1

Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки (подаємо речення без їх вилучення). Пояснити вживання двокрапки і тире.

Є такі ще торбохвати: він забуде рід свій, хату, відцурається од неньки... А як треба, то швиденько знов назад шукає броду... Все згада: якого роду і з якого він села — тільки б вигода була! (І. Немирович). А прийде час — усіх покличе мати і запитає кожного колись: ти не забув, з якої вийшов хати, звідкіль дороги в світ розпочались? (М. Ткач).

КАРТКА 2

Переписати, на місці крапок вставляючи пропущені букви. У кожному is речень підкреслити граматичну основу. Пояснити вживання двокрапки і тире.

Ж...ття як поле: не доглян...ш — усе поглушать бур’яни (3. Тищенко). Щось дивне діється — тр...вога судомить душу: час не спить (І. Гнатюк). Поглян...ш — і привид...ться тобі: над морем Чорним в...сочить Одеса, неначе бе...козирка на горбі (С. Стриженюк).

КАРТКА 3

Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки. Зробити синтаксичний розбір одного з речень (усно).

Яблунь спішу насадить серед поля, весною доглянути крони і вірю: впаде мені яблуко в долю, як в долю Адама, як в долю Ньютона (Л. Талалай). У житті є така висота: не пустить за вітрами літа, не розвіять в собі задарма силу крові і силу ума (О. Довгий). Далека спалахне зірниця — і світ росою заіскриться (Л. Талалай).

ІІ. Повідомлення теми та мети уроку.

ІІІ. Повторення ключових питань.

• Зі спроектованого на дошку (або заздалегідь записаного на дошці) тексту вибрати й уголос прочитати речення з прямою мовою, правильно їх інтонуючи.

У кожному з речень визначити пряму мову та слова автора. Розповісти, в яких випадках вживається пряма, а в яких — непряма мова.

ГІрометей іде із Дон-Кіхотом під одним плащем, бо дощ і дощ... І стежина вкрилася болотом там, де молочай і нехворощ. Дон-Кіхот одкашлявся, питає, свій шолом піднявши на чоло: «Ти великий бог! Чому ж немає свят твоїх, здається, й не було? Ти вогонь подарував людині — а на небі де твого ім’я зірка? Не світилася і нині славою твоєю не сія». Зупинився Прометей за плотом: «Що мені ті забавки малі! Був я на Олімпі Дон-Кіхотом — і людиною лишився на землі». (П. Воронько)

• Робота з підручником.

Усне виконання вправи 140.

• Прочитати діалог спочатку мовчки, потім вголос за особами.

Скільки осіб бере участь у розмові? Пояснити, чим діалог принципово відрізняється від прямої мови.

— Матінко, сонце сіло, крається серце моє.

— Сіло. На світі білім ніч настає.

— Матінко, он хмарина, лячно чомусь мені.

— Не бійся, моя дитино! Дощ вдалині.

— Матінко, що робити — серце болить моє?

— Жити, дитино, жити. Серце болить, бо є. (Т. Буркацька)

IV. Виконання вправ на повторення вивченого.

• Прочитати речення, визначити пряму мову і слова автора.

Пояснити вживання розділових знаків.

Спитала смерть у мудреця: «Якої хочеш смерті?» А він говорить: «Я б хотів за книгою умерти». Спитала смерть у вояка: «А ти б хотів якої?» А він: «Геройськи у бою накласти головою!» Спитала у закоханих, що стріла серед ночі... «А ми,— говорять їй вони,— ніякої не хочем» (С. Тельнюк).

• Поданий діалог прочитати спочатку мовчки, а тоді вголос за особами.

Пояснити вживання розділових знаків.

— Ходімо, кохана, у ліс.

— Ще холодно в лісі, мій друже.

— Не дуже,— кажу я,— не дуже!

Там зелень березових кіс.

Ходімо, кохана, у ліс.

— Ходімо, кохана, на луг.

— Ще мокро у лузі, мій друже.

— Не дуже,— кажу я,— не дуже!

Там повінню криється Буг.

Ходімо, кохана, на луг.

— Ходімо, кохана, в мій дім.

— Ходімо, назавжди ходім. (П. Воронько)

V. Аналіз матеріалу з метою узагальнення вивченого. Робота над висновками.

• Опрацювання таблиці.

ПРЯМА МОВА

ВИРАЖАЄ	мовлення іншої особи, передане дослівно, без змін
СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ	словами автора, що вказують, кому вона належить
СТОЇТЬ	після слів автора, перед ними або всередині них

VI. Виконання вправ на застосування узагальнюючих правил.

• Робота біля дошки.

Накреслити схему кожного з поданих речень.

Якось у мене запитав мудрець: «Що більше всього перебріхано, людино?» Я говорив і говорив, і видихнув насамкінець: «Без сумніву, історію Вкраїни...» (О. Завгородній). «Дурні, бо бідні. Бідні, бо дурні»,— віщують нам переродки брудні (М. Шевченко).

• Скласти речення, які б відповідали кожній із поданих у рамці схем (усно). (Роботу можна організувати за варіантами.)

А: «П».

«П»,— а.

«П?» — а. «П!» — а.

«П,— а.— П».

«П,— а,— П».

VII. Аналіз матеріалу з метою узагальнення вивченого. Робота над висновками.

• Прочитати діалог за особами.

Звернути увагу на вживання розділових знаків.

Без загадок мова пісна, як борщ без солі, то я завжди присолюю свою мову. Моя жінка спершу страх як дратувалась, коли я затівав із нею таку балачку.

— Корова без ніг, без тіла скирту соломи з’їла,— кажу до неї.

— Яка корова? — не тямить.

— Сама товста, рука тепла, а рот червоний.

— Хто такий? — супить жінка брови.

— І не кінь. І не пес, їсть дрова, як овес.

— Білим світом заклинаю, чоловіче, скажи, що в тебе на мислі.

— Про піч кажу тобі, жінко, вже паливо вигоріло, треба трохи полінячок підкласти. (За Є. Гуцалом)

VIII. Виконання вправ на застосування узагальнюючих правил.

• Переписати, розставляючи розділові знаки (подаємо уривок без їх вилучення).

Пояснити роль діалогу в художніх творах.

— Розкажіть мені, мамо, про вишні...

Їх було так багато в саду?

— Були, сину, морози невтішні,

А вони кого хочеш зведуть.

— Розкажіть мені, мамо, про роки!

Чи спливають помітно вони?

— Роки, сину, помітні, допоки

Матерів пам’ятають сини. (М. Довнич)

• Диктант із коментуванням.

Серед темної ночі біля Рильського хати «Рушничка» нам на трубах почали вигравати; і співали соняхи, й річка запала: «Рідна мати моя, ти ночей не доспала!» (А. Малишко). Глянула з докором мати (найсправедливіший суд!): «Хотіла тебе спитати, чого це ти, сину, тут?» Торкнулись плечей моїх вдячно турботливих рук голуби: «Дивись мені, будь обачним, рідне в душі не губи...» (В. Корж). Я колись в годину заповітну Господу сказав, що вже свобідний, час душі здійнятись наді мною на легкім останнім віражі. І почулось тихе: «Не спіши!» (Ю. Сердюк). «Спаси і схорони!» — звертаюсь я до Бога, коли уже ніхто не вийде на підмогу (В. Родіонов). Обпікаючи нам душі, тихий реквієм лунає: «Козака несуть...» (Н. Поклад).

Дві тисячі років тому Платон сказав, що від красивої думки ми повинні перейти до красивих вчинків, а від красивих вчинків — до красивого життя, від красивого життя — до краси (З газети). Вклоняюсь низько мудрецям, але люблю, неначе тата, я проповідника Сократа, людської мудрості вітця. Старий був мудрим, а проте сказав: «Живу чи помираю, я добре знаю тільки те, що геть нічого я не знаю...» Учив: «Ти сам себе пізнай, знайди велике у малому, жени догматиків із дому, насильство й примус — зневажай!» (Л. Забашта). Нема у Геракліта правоти! Геть заморочив голову народу. «Ах, неможливо двічі увійти,— це він сказав,— в одну й ту саму воду». Хоч я простий, а не учений муж, і не мудрець, а з гордістю зазначу: «Не знаю скільки, а в одну і ту ж я в воду увіходив — у стоячу» (В. Березінський). «Маємо те, що маємо»,— кожен руки вмиває. А на руці — п’ять пальців, і всі вказівні (В. Слапчук).

Словник.

Догматик — прихильник догматизму — методу мислення, що спирається на догми, тобто такі поняття або вчення, які вважаються істинними за будь-яких умов і приймаються без жодних доказів.

• Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки (подаємо речення без їх вилучення).

Цитати підкреслити.

Шелестять сторінки, наче древні бори, де бростилась історія наша... А над віщими соснами сонцем горить: «Не лепо ли ньі бя- шеть...» Наші предки пили у тяжкій боротьбі із гіркої й солодкої чаші... Вкарбувалось навік у слов’янській судьбі: «Не лепо ли н ы бяшеть...» (С. Реп’ях). «У Цареграді на риночку ой п’є Байда мед-горілочку». І в Плуєштах п’є, і в Варшаві п’є, а в Великому Лузі зозуля кує. І сичить у Стамбулі сам цар турецький: «Ой ти, Байдо, Байдо молодецький!» Ой ти царю, турецький царю! Що ти знаєш про Байдину кару?! Про недопите горілки відро і недолитий у море Дніпро, і про Байдину Україну, на гаку підвішену за ребро? (А. Коваль). «Садок вишневий коло хати»,— шепочеш тихо — й знов ідеш у в бої! (М. Стельмах), «Садок вишневий коло хати» і зацвіте, і дасть плоди, якщо ретельно доглядати в нім кожен пагін молодий (Б. Дегтярьов). ... А як Шота колись прорік: «Все, що зберіг ти, — все пропало, а що роздав,— твоє навік!» (С. Крижанівський).

• Прочитати, пояснити вживання розділових знаків.

З яких поезій Шевченка узято наведені в реченнях перефразовані рядки (їх виділено)? З пам’яті відновити цитати (усно). Пояснити, які розділові знаки потрібно було б поставити, якби цитати подавалися у неперефразованому вигляді, дослівно.

У тюрмі, в солдатах, під конвоєм поет не гнув своє чоло. Ніколи в нього за душею зерна неправди не було. Не гріх навчатися чужого і пам’ятать своє, аби не затоптать під власні ноги культури нашої скарби. За це всім миром варто встати, аби здолати сили злі, щоб був і син, і була мати, і справжні люди на землі. Сьогодні з серця України, з просторів сивого Дніпра до молдаванина і фінна: доходить голос Кобзаря. В сім’ї великій, вольній, новій в святім шевченківськім краю перед титаном у поклоні схиляєм голову свою. (Б. Дегтярьов)

• Попереджувальний диктант.

Цитати підкреслити.

Шевченко універсальний. Немає такої події в нашій історії, де б він не був на місці. Пригадаєш голодомор тридцять третього, і моторошно війне від Кобзаревого рядка «гробокопателі ходили». Сахнешся тридцять сьомого й почуєш прокляття: «Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських!» Замислишся над екологічними бідами, і спливе у пам’яті синівське, уболівальне: «Світе тихий, краю милий, моя Україно, за що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?» Дивлячись на деяких землячків, думаєш Шевченковими словами: «За шмат гнилої ковбаси, у вас хоч матір попроси, то оддасте...» Все і про все сказав Шевченко.

Та він не тільки проклинає, гнівається, ремствує. Він рятує, дає опору надії: «І неситий не виоре на дні моря поле, не скує душі живої і слова живого». (За В. Базилевським)

IX. Підведення підсумків уроку.

X. Домашнє завдання.