РІДНА МОВА 11 КЛАС
План-конспекти уроків

Урок № 6

ЗВ’ЯЗНЕ МОВЛЕННЯ

Тема. Види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо). Види читання. Навчальне читання мовчки


Мета: ознайомити учнів із різними видами читання; формувати відповідні комунікативно-мовленнєві уміння, повправляти у читанні мовчки.

Обладнання: тексти для читання мовчки.

ХІД УРОКУ

І. Перевірка домашнього завдання.

• Бесіда.

1) В якому співвідношенні перебувають мова та мовлення?

2) Які існують види мовленнєвої діяльності?

3) Які з них є продуктивними, які репродуктивними?

4) У чому полягає мета усного мовлення? Писемного?

5) Яким чином розподіляється час, що витрачається людиною на чотири види мовленнєвої діяльності?

6) Чому терміни «аудіювання» та «слухання» не є адекватними?

7) Які є види аудіювання?

8) Яка роль аудіювання у процесі спілкування?

9) Від чого залежить сприймання усного мовлення?

10) Якими вміннями необхідно оволодіти для такого сприймання?

II. Повідомлення теми та мети уроку.

III. Вивчення нового матеріалу.

• Пояснення вчителя.

Надзвичайно важливим є вміння читати. У процесі читання вирішуються різні комунікативні завдання. Перед тим як розпочати читання, слід вибрати певний режим відповідно до комунікативного завдання (мети), а також бюджету часу.

Зазвичай інформація опрацьовується такими основними видами читання: ознайомлювальне читання (читання-перегляд), вивчальне (поглиблене., аналітичне, критичне, творче), вибіркове, читання-сканування.

Ознайомлювальне читання застосовується для попереднього ознайомлення з книжкою (журналом, брошурою тощо). Переглянувши анотацію, передмову або зрозумівши зі змісту найбільш важливі положення видання, читач має отримати чітке уявлення про цінність та корисність книжки.

Для навчання найдоцільнішим вважається такий вид читання, як поглиблене (вивчальне). У процесі такого читання учень не просто сприймає інформацію, він з’ясовує менш зрозумілі для нього фрагменти тексту, помічає сильні та слабкі місця в поясненнях, дає власне трактування поданим положенням та висновкам, ставлячись до прочитаного творчо й критично. Власне трактування, власний погляд на прочитане дають змогу краще запам’ятати сприйняте, підвищують рівень активності думки читача. До цього виду читання вдаються, опрацьовуючи принципово новий матеріал на незнайому або малознайому тему.

Вибіркове читання — швидке читання, у процесі якого читач ніби нічого не пропускає, проте фіксує увагу тільки на необхідних йому аспектах тексту. Такий вид читання здебільшого застосовують при повторному читанні книжки після попереднього її перегляду. Сторінки перегортають, доки не відшукають потрібне місце — його читають, застосовуючи інший вид читання — вивчальне (поглиблене).

Останнім часом виділяють ще один вид читання — сканування. Сама назва пояснює характер такого читання: швидкий перегляд тексту з метою пошуку певного слова, прізвища, факту.

Читач має навчитися свідомо вибирати певний вид читання залежно від комунікативного завдання, яке перед ним стоїть. Це сприятиме розвиткові здатності працювати з книжкою (підручником, довідником, словником тощо) у різних життєвих ситуаціях.

IV. Виконання вправ на закріплення вивченого.

• Проведення читання мовчки.


НАШОГО ЦВІТУ ПО ВСЬОМУ СВІТУ

Він походив зі старовинного харківського роду Мечникових і був у сім’ї найстарший. Мав трьох братів: Іллю, Миколу та Івана. Ілля — всесвітньо відомий учений-біолог, Нобелівський лауреат. Микола та Іван — відомі юристи. Родина Мечникових мешкала в селі Панасівді (тепер Мечникове) на Харківщині, там і минуло дитинство чотирьох братів.

Залишивши рідну домівку, Лев Ілліч вступає на медичний факультет Харківського університету. Проте навчається там недовго — за участь у революційному студентському русі сімнадцятирічного юнака з університету виключають. Він вирушає у Петербург, де навчається і в університеті, і в Академії мистецтв та ще й самостійно вивчає іноземні мови. Проте з усіх навчальних закладів його й тут виключають — знову-таки за участь у студентських заворушеннях.

Мабуть, Левко справді був здібним лінгвістом, бо йому вдалося влаштуватися на посаду перекладача в дипломатичній місії Російської держави в Константинополі. На цій посаді юнак теж довго не затримався — його звільнили за «непослух начальству».

Вирішивши навчатися мистецтва, Левко вирушає до сонячної Італії. Заняття у майстерні художника переривають події на півдні країни — на Сицилії вибухає селянське повстання, і на допомогу прибуває «тисяча червоно-сорочечників» Гарібальді. Не вагаючись, Левко Мечников вступає в полк волонтерів.

В одному з боїв двадцятидворічного юнака тяжко поранено. Щоденник, який вів Левко в ці буремні дні,— то не просто нотатки вражень молодого чоловіка, який уперше взяв участь у воєнних діях, не звичайний щоденник самовидця революційних подій. Це цілком досконалий літературний твір, кожний розділ якого є окремим оповіданням. У розділі «Гарібальдійці» молодий письменник тепло згадує своїх побратимів у боротьбі за незалежність Італії, людей різних національностей: негра-сержанта, угорських драгунів, французів- піхотинців та інших. Це були люди різного стану: аристократи із знаменитих родів воювали поряд із пастухами і рибалками узбережних поселень. У партизанській війні, пише про них автор, «у вогонь ішов той, хто бажав, але котрі вже пішли, то стояли на смерть».

Під час подій, так яскраво описаних Левком Мечниковим, в Італії перебував ще один літератор, який, до речі, теж працював над книжкою про гарібальдійців. Це був Олександр Дюма-батько, який, офірувавши на визвольний рух Гарібальді п’ятдесят тисяч франків, віддав революціонерам для перевезення зброї та припасів свою улюблену яхту. На подяку за це після переможного вступу гарібальдійців у Неаполь письменник дістав почесний, хоч мало корисний під час воєнних дій пост директора музеїв та античних пам’яток.

Дізнавшись, що до Неаполя прибув поранений у битві молодий офіцер (цим офіцером був Левко Мечников), Дюма щодня посилав до нього слугу дізнатися про стан його здоров’я. Трохи одужавши, Лев Ілліч навідав Дюма. Оскільки французький письменник працював над оповіданням про гарібальдійців,, цілком можливо, що сюжет твору був підказаний саме обставинами життя нашого земляка.

Через деякий час Левко Мечников переїхав до Швейцарії. Про повернення на батьківщину годі було мріяти: у царській Росії його революційна діяльність була добре відома. 1869 року Левко пише додому, на рідну Україну, матері: «Міркуйте самі: чи розумним було б з мого боку повернення, якого я бажаю так палко? Якби ж то я був упевнений, що мені загрожує не більш як ув’язнення в фортеці чи заслання...»

Під різноманітними псевдонімами Левко Мечников друкує в Росії статті та нариси на громадсько-політичні теми. Тим часом сучасники стверджували, що журналістська праця була для нього не більше як відпочинок від наукової роботи з географії, етнографії та історії культури. Справді, в науковому світі ім’я Левка Мечникова було добре відоме.

Як знавця японської мови уряд Японії запросив Мечникова викладати в організованій у місті Едо найпершій російській школі для японців. Згодом це місто було перейменоване на Токіо, що означає східна столиця, і в ньому було відкрито перший японський університет. Мечников доклав чимало зусиль до організації цього навчального закладу, потім читав в університеті лекції.

Повернувшись до Європи, Лев Мечников видає книжку про Японію, створює фундаментальну «Всесвітню географію», яка стає особливо популярною в європейських навчальних закладах. Серйозну наукову роботу професор Мечников проводить у Невшательській академії Швейцарії.

Помер Лев Ілліч далеко від рідної України, у Швейцарії, 1888 року. У некролозі було сказано: «Лев Ілліч був не лише вченим, він був борцем, який умів захищати свободу із зброєю в руках. Зрозуміло, що за сучасних умов такій людині просто судилося померти вигнанцем». (656 слів)

(За М. Саппою)

• На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1. Старовинний рід Мечникових походив із:

а) Київщини;

б) Чернігівщини;

в) Одещини;

г) Харківщини. √


2. Всесвітньо відомим ученим-біологом, Нобелівським лауреатом був брат Левка Мечникова:

а) Ілля; √

б) Іван;

в) Микола;

г) Михайло.


3. Із Харківського та Петербурзького університетів Левка Мечникова було виключено:

а) за неуспішність;

б) за непослух начальству;

в) за участь у народницькій організації;

г) за участь у студентських заворушеннях. √


4. До сонячної Італії Левко Мечников вирушив, щоб:

а) лікуватися;

б) розважатися;

в) навчатися мистецтву; √

г) вивчати італійську мову.


5. Слово волонтер має таке значення:

а) людина, яка багато років присвятила певній діяльності;

б) особа, що добровільно вступила на військову службу; доброволець; √

в) особа, що, нехтуючи об’єктивними законами суспільного розвитку, керується власними бажаннями й довільними рішеннями;

г) дворянський титул.


6. Тяжку рану в бою Левко Мечников дістав, маючи:

а) 18 років;

б) 20 років;

в) 22 роки; √

г) 25 років.


7. Одужавши після поранення, Левко Мечников познайомився з письменником:

а) Олександром Герценом;

б) Олександром Купріним;

в) Олександром Дюма-батьком; √

г) Олександром Дюма-сином.


8. Наукова діяльність Левка Мечникова стосувалася:

а) географії, біології, фізики, астрономії;

б) географії, етнографії, історії культури, іноземних мов; √

в) географії, фізики, хімії, іноземних мов;

г) історії, географи, анатомії, медицини.


9. Назву Токіо в результаті перейменування одержало японське місто:

а) Удо;

б) Едо; √

в) Кіото;

г) Фукуокі.


10. Левко Мечников є автором фундаментальної праці:

а) «Всесвітня історія»;

б) «Всесвітня географія»; √

в) «Світова література»;

г) «Мови народів світу».


11. Помер Левко Мечников:

а) в Італії;

б) в Японії;

в) у Швейцари; √

г) в Україні.


12. Головна думка опрацьованого тексту така:

а) через нестримність характеру деякі люди перетворюються на вічних блукальців;

б) людина, що боролася за свободу й незалежність чужої вітчизни, перетворюється на людину без батьківщини;

в) через політичні обставини багатьом талановитим українцям на батьківщині не було місця; √

г) політична й суспільна діяльність не спроможна перешкодити реалізації таланту.


ЯК НАВЧИТИСЬ ЧИТАТИ ШВИДКО1

Дослідження вчених довели, що читання — це одночасний процес сприйняття та продукування мовлення. Це означає, що при читанні людина сприймає та опрацьовує текст (писемне мовлення). Завершивши читання, людина формує власне уявлення про прочитане, тобто продукує результат опрацювання тексту. Тут, у засвоєнні, обов’язково беруть участь мовленнєві процеси. Швидкість читання залежить від того, якою мірою ці мовленнєві процеси відпрацьовані.

Спостереження показали, що існують три основних способи читання. Перший спосіб — артикуляція, або проговорювання вголос (інколи пошепки) того, що читається. Швидкість такого читання зазвичай невисока. Другий спосіб — читання мовчки, у процесі якого мовленнєвий процес виявляється у формі внутрішнього мовлення, тобто відкритої артикуляції немає. Текст при цьому засвоюється значно ефективніше і, як правило, швидше. І нарешті, найбільш досконалий, третій спосіб читання — теж мовчки, але за умови максимального стиснення внутрішнього мовлення — у цьому випадку воно виявляється у вигляді ключових слів та смислових рядів, що адекватно відбивають зміст прочитаного тексту.

Таким чином, процес читання дорослої людини загальмовується артикуляцією, від якої необхідно позбавитися. Під артикуляцією мається на увазі беззвучне мовлення подумки — воно виникає тієї миті, коли людина зосереджено щось обмірковує, розв’язує певні завдання, мовчки читає чи пише. Внутрішнє мовлення є мовленнєвим процесом, проте, на відміну від зовнішнього мовлення, має згорнутий та беззвучний характер.

Оволодіння швидким темпом читання без зниження рівня сприйняття й осмислення одержаної інформації забезпечується в два етапи. Перший — необхідно скоротити артикуляцію, другий — засвоїти прийоми читання, коли подана в тексті інформація сприймається укрупненими інформативними блоками, які замінюються ключовими словами.

Розглянемо можливість реалізації першого етапу. Усі люди за типом сприйняття та опрацювання інформації поділяються на два типи: зоровий та слуховий. Люди, що належать до зорового типу, у процесі читання використовують код наочних образів, тоді як люди слухового типу застосовують менш ефективний код мовленнєвих рухів (артикуляції).

Яскравим прикладом людини зорового типу є Альберт Ейнштейн. В одному з листів видатний фізик писав так: "«Написання або вимова слів не відіграє в моєму механізмі мислення жодної ролі. Елементи мислення для мене — математичні знаки або більш чи менш яскраві образи, які можуть вільно відтворюватись і комбінуватися».

Наукові дослідження показали, що будь-яку людину можна з метою притлумлення артикуляції навчити в процесі читання використовувати код наочних зорових образів.

Так, ще в 1913 р. американський дослідник Пинтер вивчав ступінь можливого виключення артикуляційних рухів без порушення розуміння тексту та швидкості читання. Учасникам експерименту він пропонував вимовляти сполучення складів «ла-ла-ла» або рахувати вголос, одночасно читаючи мовчки прозові уривки. У результаті досліджень учений дійшов висновку, що читання без артикуляції цілком можливе.

Американський психолог Мейман довів, що у більшості людей читання є водночас внутрішнім слуханням та нечутним проговорюванням сприйнятого; діти й дорослі з низьким рівнем освіти нерідко ворушать губами, таким чином приводячи в рух весь мовленнєвий апарат. Освічені дорослі дуже часто теж починають читати впівголоса, особливо, коли всупереч зовнішнім подразникам хочуть зосередитися або коли читають з великим зацікавленням. Вказуючи на це, Мейман підкреслював, що таке внутрішнє або зовнішнє промовляння в процесі читання зовсім не є необхідним.

Сильні імпульси до роботи мовленнєвого апарату спостерігаються при читанні текстів іноземною мовою людьми, що не є носіями цієї мови. Такі ж імпульси діють при читанні ускладнених фраз рідною мовою недосвідченими читачами. Це говорить про те, що зорові компоненти мовлення можуть бути домінуючими й стереотипними тільки при наявності встановлених у минулому досвіді міцних зв’язків між ними та зоровими подразниками.

А от у процесі списування фраз із книги мускульне напруження мовленнєвого апарату спостерігається дуже рідко. Тут переважає зоровий компонент, тоді як слуховий послаблюється, відходячи на другий план за рахунок зайнятості руки, що пише.

Дослідження російського вченого Соколова переконливо довели, що підвищення швидкості читання, яке досягається за рахунок притлумлення артикуляції, не тільки не знижує якості сприйняття інформації, але й сприяє кращому засвоєнню змісту завдяки переважанню наочно-образних уявлень.

Учені, що вивчали механізми мовлення, розробили різноманітні методи притлумлення артикуляції. їх можна звести до трьох груп.

1. Механічна, примусова затримка артикуляції. Вона полягає в тому, що язик затискують між зубів або стискають зубами якийсь предмет, наприклад жувальну гумку. Недолік цього методу полягає в тому, що він дає змогу загальмовувати лише периферичну частину апарату мовлення, не впливаючи на центральну (мозкову) його частину.

2. Метод перешкод, що полягає в примусовому промовлянні стороннього тексту вголос при одночасному читанні мовчки. Дія таких перешкод поширюється не лише на периферичну, а й на мозкову частину мовленнєвого апарату. Проте в цьому випадку один вид артикуляції фактично замінюється на інший, і на це витрачається багато енергії, яка могла б сприяти підвищенню якості сприйняття інформації.

3. Метод центральних мовленнєвих перешкод, або метод аритмічного постукування. Читаючи мовчки, людина вистукує кистю руки ритм, що не відповідає звичайній ритміці мовлення. Скажімо, двотактне постукування з чотирма ударними елементами в першому такті і двома — у другому із. значним посиленням удару на першому елементі кожного такту. Такий аритмічний рисунок акустичного впливу має перешкодити артикуляції — і внутрішній і зовнішній. Перешкода виникає у зв’язку з тим, що слова, які складають мовленнєвий потік, характеризуються вільним, різномісним наголошенням. Тому аритмічне постукування унеможливлює внутрішню артикуляцію. Глотка, язик, гортань, губи — увесь механізм мовлення лишається вільним, тоді як навколо відповідних пунктів мозкового збудження у корі головного мозку виникає зона гальмування, яка унеможливлює вимовляння слів, що читаються, тобто периферична артикуляція притлумлюється з центру.

Як показує досвід, при наполегливому виконанні таких вправ потрібного результату досягають практично всі. Для успішного притлумлення артикуляції, як правило, досить читання з одночасним вистукуванням протягом 20 годин. Однак у залежності від типу нервової системи та інших індивідуальних психо-фізіологічних особливостей засвоєння та виконання вправи у різних людей відбувається по-різному. (870 слів)

(За О. Кузнецовим, Л. Хромовим)

• На кожне із запитань вибрати правильну відповідь2.

1. Існують три основних способи читання:

а) артикуляція (проговорювання вголос); читання пошепки; читання мовчки;

б) артикуляція; читання мовчки за участю внутрішнього мовлення; читання мовчки за умови максимального стиснення внутрішнього мовлення; √

в) артикуляція; автоматичне читання мовчки без участі внутрішнього мовлення; читання мовчки за участю внутрішнього мовлення;

г) читання мовчки з подальшим проговорюванням вголос; читання тільки мовчки; читання мовчки з подальшим письмом (складанням плану або тез).


2. Процес читання мовчки дорослої людини загальмовується:

а) низькою активністю процесу внутрішнього мовлення;

б) нерегулярністю процесу внутрішнього мовлення;

в) артикуляцією; √

г) відтворенням і комбінуванням зорових образів.


3. Оволодіння швидким темпом читання мовчки забезпечується за рахунок:

а) посилення артикуляції у процесі читання;

б) удосконалення артикуляції у процесі читання;

в) скорочення артикуляції та засвоєння поданої в тексті інформації укрупненими інформативними блоками, які замінюються ключовими словами; √

г) скорочення артикуляції у процесі читання з наступним проговорюванням засвоєного з тексту вголос.


4. Слово адекватний означає:

а) відповідний, тотожний, рівний; √

б) легкий, доступний, необтяжливий;

в) захищений, убезпечений, гарантований;

г) віддалений у часі, прогнозований.


5. Усі люди за типом сприйняття та опрацювання поданої у тексті інформації поділяються на два типи:

а) теоретичний та практичний;

б) інтелектуальний та чуттєвий;

в) зоровий та слуховий; √

г) прямий та опосередкований.


6. Під артикуляцією в процесі читання мовчки мається на увазі:

а) вимова голосних звуків відповідно до правил орфоепії;

б) дотримання правил чергування голосних та приголосних;

в) правильне наголошення слів;

г) беззвучне мовлення подумки. √


7. Внутрішнє мовлення — це:

а) навмисне, рефлекторне повторення вголос засвоєного з тексту після прочитання його мовчки;

б) неусвідомлене повторення вголос засвоєного з тексту після прочитання його з метою запам’ятовування;

в) мовленнєвий процес, який, на відміну від зовнішнього мовлення, має згорнутий та беззвучний характер; √

г) беззвучний мовленнєвий процес, який має розгорнутий, ускладнений власними оцінками сприйнятого, характер.


8. Слово стереотипний означає:

а) несподіваний, незвичний;

б) часто повторюваний, звичний; √

в) результативний, ефективний;

г) мало досліджений, сумнівний.


9. У процесі списування з книги слуховий компонент послаблюється за рахунок:

а) активізації зорового компонента;

б) зайнятості руки, що пише; √

в) дефіциту часу;

г) неможливості поєднання одночасної дії зору та слуху.


10. Слово домінуючий означає:

а) такий, що викликає підвищення активності чогось;

б) панівний, основний, головний; √

в) такий, що об’єднує, консолідує;

г) такий, що дублює, повторює чиїсь дії або ознаки.


11. Механічна, примусова затримка артикуляції полягає в тому, що:

а) язик затискують між зубів або стискають зубами якийсь предмет, наприклад жувальну гумку; √

б) читаючи мовчки, людина вистукує кистю руки ритм, що не відповідає звичайній ритміці мовлення;

в) у примусовому промовлянні стороннього тексту вголос при одночасному читанні мовчки;

г) у процесі одночасного з читанням списування фраз із метою м’язового напруження мовленнєвого апарату.


12. Слово периферичний має таке значення:

а) зовнішній, не центральний; √

б) такий, що міститься на окраїні, у провінції;

в) такий, що з’являється або повторюється через певні проміжки часу;

г) який належить до майбутнього, передбачає майбутній розвиток.


13. Для успішного притлумлення артикуляції, як правило, досить:

а) епізодичної механічної, примусової затримки артикуляції;

б) регулярного примусового промовляння стороннього тексту вголос при одночасному читанні мовчки;

в) читання з одночасним вистукуванням протягом 20 годин; √

г) усвідомлення читачем шкідливості артикуляції.


14. Опрацьований текст має виразні ознаки:

а) власне наукового підстилю наукового стилю;

б) науково-популярного підстилю наукового стилю; √

в) політико-агітаційного підстилю публіцистичного стилю;

г) белетристичного підстилю художнього стилю.


ІКОНА3

Роман стрімко переступив поріг бабусиної кімнати. На підвіконні затишно буркотіло радіо. Бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. Коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. Лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку.

Роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. На столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. Стояла прикрита рушником ікона. Роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть.

Увечері Роман відніс ікону Павлуші Ханенку. Отому, що в Канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. А тепер от погостювати приїхав. Каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної України — їм за велике щастя. Хоч рушник вишиваний, хоч ікону. І гроші вони за це ладні заплатити...

Роздивившись принесену Романом ікону, «канадець» Ханенко поклав її на стіл.

— Чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? — верескнув він. - Дивись.

Ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону із зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер, «...під впливом інженери... згідно з якими архітектурний стиль...»

— Хтось узяв рівненьку дощечку,— пояснював Ханенко,— наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. Вийшло непогано,— хмикнув,— але на продаж не йде. Тобто,— поправився,— на сувенір не згодиться.

Коли увечері повернувся брат Антон, Роман підійшов до нього:

— Ікону давно продав?

Антон вперся поглядом у темні очі Романа.

— Давно. З рік тому, у місті.

— Нікому не скажу. Половину грошей мені оддаси,— мовив похолоділим голосом Роман і пішов до хати.

— Розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи,— насмішкувато крикнув йому в спину Антон.— Грошей тих давно немає. Гроші ті на випускний вечір пішли.

Брати стали один проти одного напружені, як покручі. Якось дивно покликала до хати мати. Бабуся напівсиділа в ліжку. Крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. Поруч згорбився на стільці батько, Хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах.

— Діти... мої... мабуть... до ранку не доживу... — з натугою вилітали з побілілих уст слова.— Довго я... ходила... по цій землі... Живіть і ви... довго... Ікону бережіть... І вона... вас... оберігатиме... (380 слів)

(За С. Соловйовим)


• Вибрати на кожне із запитань правильну відповідь.

1. Увійшовши до бабусиної кімнати, Роман не побачив її:

а) за книжками та зошитами;

б) за квітами;

в) за ковдрами й подушками; √

г) за меблями й килимами.


2. Зі стола Роман крадькома узяв:

а) книжку;

б) вазу;

в) чашку;

г) ікону. √


3. Він узяв цю річ, щоб:

а) роздивитися;

б) показати знайомим;

в) показати мистецтвознавцям:

г) продати. √


4. Романові здавалося, що взяти ікону — то:

а) нормальна справа, бо вона належить усім;

б) цілком правильно, бо після смерті бабусі вона стане його власністю;

в) великий гріх, бо то бабусина святиня; √

г) цілком безпечно, бо ніхто того не помітить.


5. Ікону Роман узяв, щоб:

а) помолитися за бабусю;

б) передати до храму або монастиря;

в) продати колишньому односельцеві; √

г) продати на базарі.


6. Ікона виявилася:

а) вкритою лаком репродукцією з журналу: √

б) виконаною художником майстерною підробкою;

в) непридатною для продажу через свою ветхість;

г) неперевершеним зразком давнього іконопису.


7. У крадіжці справжньої ікони Роман підозрював:

а) брата; √

б) батька;

в) матір;

г) сусідів.


8. Гроші, виручені за продаж вкраденої у бабусі ікони, онук витратив:

а) на освіту;

б) на квартиру;

в) на одяг;

г) на випускний вечір. √


9. Викритий у крадіжці ікони, Антон відчув:

а) докори сумління;

б) перевагу над братом; √

в) сумніви щодо припустимості вчиненого;

г) страх бути покараним.


10. Умираюча бабуся ставилася до ікони:

а) як до цінної спадщини її батьків;

б) як до пам’яті про власну молодість;

в) як до родинного оберега; √

г) як до цінного мистецького твору.


11. Через свою готовність продати родинну реліквію обоє братів виявили:

а) сучасність поглядів, прогресивність, несентиментальність;

б) нерозуміння істинної цінності ікони, що була варта національного музею;

в) бездуховність, черствість, меркантильність, моральну порожнечу; √

г) нерозважливість, недалекоглядність, дурість.


12. Сучасне значення слова духовність таке:

а) високий рівень моральності, відповідність загальнолюдським моральним цінностям, відстороненість від усього дріб’язково-буденного, матеріального; √

б) принципова відмова від усіх матеріальних вигод і цінностей;

в) безкорисливість, жертовність;

г) потяг до краси і досконалості.


V. Підведення підсумків уроку.

VI. Домашнє завдання.

Дібравши текст для читання мовчки (обсяг — 8—10 речень), самостійно скласти до нього 3—4 тестових запитання.


1Текст підвищеного рівня складності.

2З-поміж поданих запитань потрібно вибрати 12.

3Текст зниженого рівня складності.





Відвідайте наш новий сайт - Матеріали для Нової української школи - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити