Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Розробки уроків - Українська мова 7 клас ІІ семестр - 2015 рік

ТЕКСТИ ДЛЯ АУДІЮВАННЯ

ЯК НАРОДИЛИСЯ СЛАВНОЗВІСНІ «ЗАПОРОЖЦІ»

Професор Яворницький був земляком великого художника Рєпіна. Обидва вони народилися й виросли на Харківщині, але вперше зустрілися в Петербурзі 1887 року. Тут святкували роковини Т. Г. Шевченка, на які зібралося українське земляцтво. Рєпін, побачивши відомого історика, підійшов до нього, і вони міцно потиснули один одному руки. Між ними зав’язалась щира й невимушена розмова. Говорили про Україну, Запорізьку Січ, розпитували один одного, хто над чим працює.

Приводом до розмови і знайомства був лист запорізьких козаків до турецького султана. Рєпін сказав Яворницькому, що задумав намалювати запорожців, коли вони зібралися на раду й складають відповідь турецькому султанові на його грізний наказ припинити напади на Крим.

Ескіз цієї картини художник уже намалював, але для великого полотна йому ще багато чого бракувало. Крім того, він побоювався критики такого знавця Запорізької Січі, як Яворницький.

— Глянув я на цей ескіз,— казав Яворницький,— і сам зайшовся сміхом! А Рєпіну сказав: «Святе діло ви робите, любий Ілля Юхимович. Пишіть велику картину!»

Дмитро Іванович запропонував Рєпіну все, що потрібне було для цієї картини: книги з історії запорізьких козаків, свою колекцію зброї, жупани, чоботи, люльки... Віддав також фотознімки запорізького прапора. Але цим не обмежився завзятий історик. Він приводив до художника багато своїх земляків та знайомих — прототипів, які позували Рєпіну під час створення картини. Їх постаті й риси обличчя скидалися на запорізьких козаків. Це була найголовніша і найдорожча допомога Рєпіну.

Ілля Юхимович гаряче взявся за роботу. Працював він над «Запорожцями» 12 років (з 1880-го по 1891-й). На великому полотні одна за одною з’являлися все нові й нові козачі постаті.

Картину ще не закінчено, як до Яворницького прийшов Рєпін.

— Їдьмо до мене! Я хочу посадити вас на картині за писаря.

Яворницький довго опирався, але під кінець погодився.

Писар — одна з центральних постатей картини. Його лукава посмішка пробігає по всьому обличчі, утворюючи ледь помітні зморшки біля очей і неглибокі ямочки коло щільно стулених губ. З усього видно, що це особа хитра і, як кажуть, сам собі на умі. Писар добре чує всі круті дотепи й ущипливі, дошкульні слова, які йому диктують, але він не квапиться писати їх на папері довгим гусячим пером.

Треба було ще посадити когось за стіл, на вільне місце, навпроти писаря, спиною до глядача. Рєпін уже наперед продумав, якою саме має бути ця постать. Потилиця повинна бути не абияка, а триповерхова. І тут Рєпін пригадав, у кого є така потилиця.

— Генерал Георгій Петрович Алєксєєв. Коли він був у нас, я до нього добре придивився. Сам він низенький, огрядний, голова велика, голомоза, а потилиця така, що треба років сто, щоб її наїсти. Просіть його, щоб він дозволив мені змалювати його спину й потилицю.

Коли другого дня Яворницький передав Алєксєєву прохання Рєпіна, той категорично відмовився.

— Та влаштуйте ж це як-небудь! Чи вже ви, при вашій винахідливості, не придумаєте, як це зробити?

— А може його спокусити старовинними монетами, він же нумізмат? — спитав Яворницький. — Зроблю це так: Григорій Петрович запросить нас досебе на сніданок. Після сніданку ми підемо втрьох до його кабінету, я витягну з кишені кілька старовинних монет, і ми будемо розглядати їх, а ви сядете за спиною і тихенько занесете до своєї книжечки його триповерхову потилицю.

Так вони і зробили.

Минув час. Картина «Запорожці» була закінчена й виставлена в Третьяківській галереї. Генерал приїхав до Москви. Яворницький запропонував йому й Рєпіну піти до галереї. Підійшли до картини.

— А гляньте, Георгію Петровичу,— сказав Яворницький,— така, як ваша потилиця.

— Як же ви насмілилися зробити це без мого дозволу? Коли ж це ви встигли змалювати?

Рєпін засміявся:

— Це тоді, коли ви уважно розглядали монети.

Генерал покрутив свої довгі й пишні вуса, глянув на своїх співбесідників і вже поблажливо промовив:

— Ну, гаразд, тепер уже нічого не вдієш. У мене до вас прохання: не кажіть більше нікому, що це моя потилиця,— засміють старого дурня.

Вони пообіцяли, проте частенько і Рєпін, і Яворницький «по секрету» розповідали, з кого й що саме намальовано в цій картині.

Слава «Запорожців» облетіла всю імперію, перейшла й кордони. На виставках у Чікаго, Будапешті, Мюнхені, Стокгольмі картина мала величезний успіх. «Ніхто в світі не відчуває так волю, рівність і братерство,— писав свого часу Рєпін.— Все своє життя запорожці залишалися вільними й нікому не корилися».

У «Запорожцях» блискуче показано волелюбний характер, щиру душу й непокірність січового козацтва. Автор картини підкреслив, що жорстока реакція Росії не сміє гнобити волелюбні, але поневолені народи імперії (689 сл.; за І. Шаповалом).

ЛЕЛЕКА ПРИНІС ВЕСНУ ЗДАЛЕКА

Не всім, мабуть, відомо, що наші пращури розпочинали Новий рік весною. Вони вважали, що пробудження природи повинно співпадати з початком новолітування, а це на Євдокії 1-го березня за старим літочисленням (14-го — за новим). На день мученика Конона (18-го березня) починається весняний сонце- ворот. Відтепер день стає довшим за ніч.

Колись давно перший місяць року мав чимало народних назв — «протальник», «капельник», «зимобор». Але найдавніша староукраїнська назва місяця була «сухинь». Як вважають вчені, це від того, що о тій порі надто мало випадає опадів.

Згодом у повсякденному обігу з’явився термін «марець», а також «март», «березоль» чи «березіль». В середині позаминулого сторіччя, коли утвердилася сучасна система назв, перший весняний місяць почали йменувати «березнем».

Весна — улюблена пора дітвори. Після довгої зимової холоднечі та негоди всім кортить поспілкуватися з живою природою — власними очимапобачити, як прокльовуються з-під землі ніжні списики зела, погратися на вулиці у веселі ігри.

Але в березні зима ще може нагадати про себе. Нерідко теплу погоду змінюють заморозки, пролітає сніжок. Тому-то й кажуть, що в березня крутий характер: він то усміхнеться, то нахмуриться. Але що б там не було, березень, як мовить відоме прислів’я, березовим віником зиму вимітає.

Першими сповіщають про прихід весни на півдні України ховрашки. Відчувши тепло, вони вилазять з нірок, стають на задні лапки й своїм посвистом нагадують селянам, що вже час вирушати в поле. В інших регіонах весну впізнають по співу вівсянки. Кажуть, що коли уважно прислухатися до її голосу, то можна почути такі слова: «Сноповіз, сноповіз, кидай сани — бери віз».

До весни готуються не тільки хлібороби, а й пасічники. Бджола в Україні здавна вважається святим створінням. Колись навіть було великим гріхом розчавити або вбити бджолу. Ніхто не посмів би сказати, що «комахи поздихали», а лише — «згинули» чи «вимерли». Такою шаною бджоли користуються через їхню працьовитість і велику користь. Крім цінних їстивних та лікувальних продуктів, які людина отримує від цих комах — мед, віск, прополіс, маткове молочко — крилаті трудівниці ще й опилюють дерева та рослини.

Старі люди пригадують, що колись, ще за їх дитинства, коли танули останні сніги, а луки й пагорби тужавіли від легкого подиху вітру і ярогосонечка, вони влаштовували зустріч весни. Дійство відбувалося у пообідню пору, переважно в неділю, десь за селом. Попереду йшла ватага, несучи на тичці солом’яне опудало — зиму. Решта, взявшись за руки, супроводжувала пісенькою:

— Весняночко-паняночко,

Де ти зимувала?

— Зимувала у садочку,

Пряла на колочку.

Пряла на колочку —

Горобцю на сорочку.

На найвищому пагорбі гурт зупинявся. Посередині втикали тичку з лялькою. Довкола неї молодь грала у різноманітні ігри та співала веснянкових пісень. Коли сонце повертало на захід, усі ставали колом. Ватаг підпалював опудало-зиму. Під голосні вигуки та сміх лялька згоряла дотла. Присутні одразу ж розмітали попіл, вітали одне одного з приходом весни. Веселі, розрум’янені поверталися в село, сповіщаючи усіх, що прийшла весна.

— Ой весно, весно, днем красна,

Що ж ти нам, весно, принесла?

— Принесла я вам літечко,

Ще й рожеву квіточку,—

Хай вродиться житечко,

Ще й озимая пшениця

І усякая пашниця!

Не встиг відійти березень, а уже й квітень на порозі. У цю пору земля, вдосталь напоєна весняною вологою, вкривається густою травою. На пагорбах та узліссях з’являються перші весняні квіти. Птахи починають мостити гнізда. Дбайливі природолюби вивішують на деревах шпаківні, щоб позбавити птаство зайвих клопотів. Нерідко в цей час уночі можливі приморозки, але усі знають, що вони тимчасові: тільки-но визирне сонечко — природа одразу оживає.

У квітні з’являється чимало турбот у селян. Треба орати землю, висівати ранні ярі культури, зокрема ячмінь, готувати ґрунт під городину. Колись наші предки до Благовіщення не копали землю. Люди вірили, що саме в цей день Бог благословляє всі рослини. Тому селяни не працювали, а збиралися на віча. На них вирішували, хто перший почне обробляти свої городи. На це мали право лише окремі верстви населення — сироти, старі й немічні люди та вдови. Звідси й назва обряду — «Вдовиний плуг».

Одразу після Благовіщення всією громадою (по-народному — толокою) обробляли городи знедоленим людям. Усе це робили безкоштовно. Гарний звичай! Варто його відродити! Чи не так? (641 сл.; з журналу).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бабкіна О.А. Уроки розвитку зв'язного мовлення. 5-6 кл. / О. А. Бабкіна, Т. А. Колесник / за ред. Г. Р. Корицька — Х. : Вид. група «Основа», 2008.— С. 73-77.

2. Бондаренко Н.В. Робота з текстом на уроках української мови в 5-7 класах/ Н. В. Бондаренко // Дивослово.— 2008.— № 5.

3. Глазова О. Рідне слово. Посібник з розвитку зв’язного мовлення.7 клас / О. Глазова.— Київ : Магістр-S.— 1997.— 52 с.

4. Копитянко З., Прокопів О. Українська мова. Навчально-методичний посібник. Завдання з розвитку зв’язного мовлення. 7 клас./З. Копитянко, О. Прокопів.— Тернопіль : Астон.— 202.— 96 с.

5. Ковальчук Г. Вдосконалення зв’язного мовлення в учнів через творчу діяльність /Г. Ковальчук // Початкова школа.— 2008.— № 8.— С. 52-53.

6. Кучерук О. Технології мовленнєвого розвитку школярів / О. Кучерук // Дивослово.— 2008.— № 10.— С. 3-5.

7. Нікішина Т.В. Збірник диктантів з української мови (5-9 класи). / Т. В. Нікішина.— Х. : Основа, 2006.

8. Омельчук С., Ляшкевич А., Чаловська М. Усі уроки української мови в 7 класі. Навчально-методичний посібник.— Харків : Видавнича група «Основа».— 2008.— 348 с.

9. Шабельник Т. Рідна мова. 7 клас. Плани-конспекти уроків / Т. Шабельник.— Харків : Веста : Видавництво «Ранок».— 2009.— 288 с.

10. Ющук І.П. Тренування з ключами / І. П. Ющук // Бібліотечка «Дивослова».— 2015.— № 3.









загрузка...

Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2008-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.